Рішення № 93278837, 23.11.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/15014/20

Провадження 2/127/2319/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2020 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

з участю секретаря судових засідань Гудими Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДКП «Фармацевтична фабрика» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, невиплаченої заробітної плати, -

в с т а н о в и в:

15.07.2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, невиплаченої заробітної плати. 17.09.2020 року, а також 16.10.2020 року подала заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 65-66, 126-127), 28.09.2020 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив (а.с. 93-99).

Свою позицію обґрунтовувала тим, що з 25.11.2014 року працювала на посаді медичного працівника в ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика», з 01.10.2018 року назву посади змінено на «фахівець з методів розширення збуту».

21.04.2020 року вона отримала лист відповідача, надісланий їй поштовим відправленням, про те, що з 15.06.2020 року в зв`язку з введенням нового штатного розпису її посада буде скорочена. 15.06.2020 року її було звільнено з посади відповідно до наказу № 221-К від 15.06.2020 року.

Вважає, що відповідачем було порушено порядок вивільнення (ст.. 49-2 КЗпП України), оскільки з дня ознайомлення з попередженням про вивільнення - 21.04.2020 року до фактичного вивільнення – 15.06.2020 року пройшло менше двох місяців.

Крім того, вона попередила, що є одинокою матір`ю і 09.06.2020 року направила лист відповідачу та надала копію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13.07.2018 року по справі № 127/9350/18, копію довідки від 27.05.2020 року про те, що вона не зверталась до суду з позовом про стягнення аліментів, а також копію довідки від 29.04.2020 року № 104 про участь у вихованні доньки – ОСОБА_3 , 2008 р.н. Разом з тим, позивачем не враховані вимоги ст. 184 КЗпП України про те, що звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи власника не допускається крім повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила поновити її на посаді фахівця з методів розширення ринку збуту в ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика» та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.06.2020 року до 15.10.2020 року в сумі 74 536 грн. (а.с. 126-127).

Крім того, з березня 2020 року відповідачем односторонньому порядку була зменшена заробітна плата позивачу, при цьому позивач не була попереджена за два місяці про зміну істотних умов праці, чим порушено ст.ст. 32, 97 КЗпП України. Сума невиплаченої зарплати за період з 23.03.2020 року до 15.06.2020 року становить 23 117,55 грн. (а.с. 126-127), яку позивач просила стягнути на свою користь.

В судовому засіданні представник позивача Хейніс О.Г. позовні вимоги підтримав за обставин, викладених в позовних заявах, відповіді на відзив, просив позовні вимоги задоволити.

Представник відповідача – ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика» Вишневський І.А. позов не визнав, подав відзив (а.с. 78-82), заперечення на відповідь на відзив (а.с. 105-115) і обґрунтовував заперечення тим, що ОСОБА_1 не є одинокою матір`ю в розумінні Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», п. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року. Так, у свідоцтві про народження дитини ОСОБА_1 – ОСОБА_4 , 2008 р.н., батьком зазначений ОСОБА_5 , запис про батька проведений відповідно до ст. 133 СК України на підставі заяви жінки і чоловіка, які перебували в шлюбі, крім того, ОСОБА_5 не позбавлений батьківських прав відносно своєї доньки, не перебуває в розшуку. Розірвання шлюбу не є підставою для віднесення чоловіка, жінки, на утриманні яких перебувають діти, статусу «одиноких», оскільки подружжя і надалі продовжує виконувати обов`язок щодо утримання і виховання дитини. ОСОБА_1 надала роботодавцю докази того, що вона є розлученою жінкою, що сама виховує дитину, тому мала право на пільги, встановлені Законом України «Про відпустки» і при звільненні їй була виплачена грошова компенсація за невикористану відпустку. Крім того, позивач була попереджена про наступне звільнення 15.04.2020 року та отримала пропозицію щодо переведення на інші вакантні посади шляхом надіслання такого повідомлення на офіційну електронну адресу позивача. Також повідомлення було надіслане рекомендованим листом з відміткою про вручення, яке ОСОБА_1 отримала 21.04.2020 року. 15.06.2020 року ОСОБА_1 подала роботодавцю заяву, в якій не заперечувала щодо звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України і просила переслати їй трудову книжку. Таким чином, відмовилась від подальшого працевлаштування в товаристві. 15.06.2020 року згідно наказу № 221-К ОСОБА_1 було звільнено з посади, разом з тим, наказом № 311-к від 21.09.2020 року було внесено зміни до п. 1 наказу від 15.06.2020 року і, з метою уникнення спору, відповідачем змінено дату звільнення позивача з 15.06.2020 року на 22.06.2020 року та проведено донарахування заробітної плати. Крім того, не є зміною істотних умов праці встановлення на підприємстві простою з 23.03.2020 року в зв`язку з введенням в Україні карантину. Оплата праці всім працівникам підприємства проводилась не нижче 2/3 окладу на підставі ст. 113 КЗпП України.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 позов не визнала, підтримала обставини, викладені у відзиві та письмових запереченнях, просила відмовити в задоволенні позову повністю.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі наказу № 147-К від 25.11.2014 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду медичного представника ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика».

01.10.2018 року назву посади «Медичний представник» було змінено на «Фахівець з методів розширення ринку збуту».

Факт зміни в організації виробництва і праці ТОВ «ДКП Фармацевтична фабрика», внаслідок якого відбулось скорочення штату працівників, сторонами не оскаржується.

15.04.2020 року ОСОБА_1 було попереджено про скорочення посади з 15.06.2020 року з наступним звільненням, лист № 15.04.2020/02-34 (а.с. 15). Повідомлення про звільнення було відправлено ОСОБА_1 та рекомендованим поштовим відправленням № 1000231661356, яке ОСОБА_1 отримала 21.04.2020 року. Одночасно ОСОБА_7 запропоновані 24 вакантні посади в ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика».

Крім того, представник відповідача зазначила, що ОСОБА_1 була попереджена про скорочення посади і звільнення саме 15.04.2020 року шляхом надіслання листа на офіційну електронну пошту і в телефонній розмові.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 в телефонній розмові 15.04.2020 року повідомила, що є одинокою матір`ю, листом від 15.04.2020 року відповідач їй також запропонував надати документи, що підтверджують її статус (а.с. 15).

Позивач ОСОБА_1 не висловила бажання працювати на одній із запропонованих посад та 15.06.2020 року подала заяву роботодавцю про надіслання їй трудової книжки після скорочення посади (а.с. 85).

15.06.2020 року директором ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика» прийнятий наказ № 221-к про звільненням ОСОБА_1 з посади з 15.06.2020 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням штату працівників) та виплату вихідної допомоги (а.с. 70).

Даний наказ щодо дати звільнення був змінений 21.09.2020 року відповідно до наказу № 311-к в зв`язку з тим, що письмове попередження про звільнення ОСОБА_1 отримала 21.04.2020 року відповідно до інформації з сайту АТ «Укрпошта» про вручення поштового відправлення (а.с. 84). Зазначено датою звільнення – 22.06.2020 року, проведено донарахування заробітної плати ОСОБА_1 за 7 календарних днів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, ОСОБА_1 зазначила, що є одинокою матір`ю і звільнення проведене в порушення вимог ст.ст.49-2, 184 КЗпП України.

Так, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник , за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Статтею 184 КЗпП України визначено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» одинокою матір`ю вважається жінка, яка не перебуває в шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує й утримує дитину сама.

Таким чином, для набуття статусу «одинока матір» необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.

В свою чергу розірвання шлюбу та фактичне місце проживання дитини з матір`ю, що включає в себе обов`язок матері щодо утримання та виховання дитини, не доводять факту відсутності участі батька у вихованні дитини, та, відповідно, не підтверджують наявність у позивача статусу «одинока матір».

Крім того, для осіб, які виховують, утримують дитину самостійно та належать згідно з чинним законодавством до категорії одиноких матерів, державою встановлюються певні гарантії та пільги.

Згідно Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» право на допомогу на дітей одиноким матерям має одинока матір, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку, відсутній запис про батька або запис про батька проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері дитини (ст. 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми»). В розумінні цього Закону одинока мати – це жінка, яка має дитину, батьківство якої фактично не визнано (немає спільної заяви батьків, заяви батька, рішення суду).

Разом з тим, позивач ОСОБА_1 не підтвердила, що є одинокою матір`ю, оскільки в свідоцтві про народження дитини – ОСОБА_4 батьками записані ОСОБА_5 , ОСОБА_1 . Батько дитини не позбавлений батьківських прав відносно своєї дитини і даних, що він перебуває в розшуку також немає.

Крім того, ОСОБА_1 не зверталась за призначенням соціальної допомоги на дитину.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13.07.2018 року про розірвання шлюбу (а.с. 24-25), довідка Вінницького міського суду Вінницької області від 27.05.2020 року про те, що ОСОБА_1 не зверталась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів (а.с. 16), довідка з КЗ «НВК: ЗШ І-ІІІ ступенів-гімназія № 6 ВМР» від 29.04.2020 року про те, що батько ОСОБА_3 – ОСОБА_5 не відвідує дитину в школі, батьківські збори, не цікавиться навчанням дитини (а.с. 27) не є достатніми доказами того, що ОСОБА_5 справді не бере участі у вихованні дитини, а ОСОБА_1 утримує і виховує доньку сама.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.. 13 ЦК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Таким чином, на підставі поданих позивачем доказів, судом встановлено, що ОСОБА_1 не має статусу «одинока матір» і гарантій, встановлених ст. 184 КЗпП України, щодо заборони звільнення.

Також суд не вважає безумовною підставою для поновлення на роботі недотримання роботодавцем двомісячного строку після попередження про звільнення.

Кодексом законів про працю не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про наступне вивільнення (ст. 49-2 КЗпП України).

В судовому засіданні встановлено, що письмове повідомлення про скорочення посади і звільнення з 15.06.2020 року, а також перелік запропонованих посад, позивач ОСОБА_1 отримала 21.04.2020 року.

Разом з тим, сторони не заперечили, що в телефонній розмові ОСОБА_1 також була повідомлена про звільнення 15.04.2020 року і у зв`язку з цим роботодавцем було запропоновано їй надати документи, що підтверджують статус ОСОБА_1 , як одинокої матері. Відповідний лист їй був направлений електронною поштою.

Наказом роботодавця від 15.06.2020 року ОСОБА_1 була звільнена з посади, оскільки вона не дала згоди на зайняття однієї із запропонованих вакантних посад і подала заяву про надіслання їй трудової книжки. Разом з тим, в зв`язку з отриманням ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика» доказів того, що ОСОБА_1 отримала лист-попередження про скорочення посади і звільнення від 15.04.2020 року лише 21.04.2020 року, наказом № 311-к від 21.09.2020 року були внесені зміни до наказу № 221-к від 15.06.2020 року в частині дати звільнення – з 15.06.2020 року на 22.06.2020 року і проведено донарахування та виплату заробітної плати.

Формальне недотримання роботодавцем строку попередження ОСОБА_1 про звільнення за відсутності інших підстав для поновлення її на роботі, не є безумовною підставою для поновлення позивача на роботі, а є підставою для зміни дати звільнення. Разом з тим, таку дату змінив сам роботодавець відповідним наказом.

При ухваленні такого рішення суд також приймає роз`яснення, викладені в абз. 6 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

В зв`язку з тим, що в задоволенні позову про поновлення на роботі відмовлено, вимога ОСОБА_1 про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу також задоволенню не підлягає.

Також суд вважає недоведеними вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення заробітної плати за період з 23.03.2020 року до 15.06.2020 року (а.с. 126-127).

Відповідно до Постанови КМУ від 11.03.2020 року № 211 на території України з 12.03.2020 року введений карантин з метою запобігання поширенню коронавірусу COVID-19.

Відповідно до наказу № 40 від 20.03.2020 року у ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика» був встановлений простій у Зовнішній службі з 23.03.2020 року до дати закінчення карантину в Україні. Розрахунок заробітної плати для працівників Зовнішньої служби встановлений в розмірі 2/3 тарифної ставки встановленого працівникам окладу (розряду) (а.с. 83).

Відповідно до ст. 113 КЗпП України оплата праці під час простою не з вини працівника проводиться із розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Згідно наданої довідки про нараховану та виплачену заробітну плату оклад ОСОБА_1 становив 15 812 грн. В березні 2020 року ОСОБА_1 було нараховано 24 247,09 грн. і виплачено 19 518,90 грн. (оплата простою – 1505,91 грн.) в квітні нараховано 13 601,56 грн. і виплачено 10 949,26 грн. (оплата простою 4732,45 грн.), в травні нараховано 12 422,67 грн. і виплачено 10 000,25 грн. (оплата простою 12 422,67 грн.), в червні нараховано 71 142,26 грн. і виплачено 57269,52 грн. (оплата простою 6 211,34 грн.), в тому числі вихідна допомога – 18 634 грн. (а.с. 75). Крім того, в червні донарахована заробітна плата на суму 2500,06 грн. (а.с. 116, 117).

Твердження позивача про те, що введення в товаристві простою є зміною істотних умов праці, з якими її роботодавець зобов`язаний був повідомити за два місяці (ст. 32 КЗпП України), а також твердження про те, що простій введений в товаристві безпідставно, а фармацевтична фабрика навпаки значно збільшувала обсяг свого виробництва, є лише припущенням.

Простій і внаслідок цього розрахунок оплати праці на підставі ст. 113 КЗпП України не може розцінюватись як зміна істотних умов праці, тому попередження за два місяці законодавством не вимагається.

Доказів щодо незаконності наказу № 40 від 20.03.2020 року, а також його подальшого скасування, позивач також не надала, тому підстав для стягнення на її користь недоплаченої заробітної плати із розрахунку 18634 грн. немає.

Крім того, безпідставним є посилання представника позивача в судовому засіданні на ч. 3 ст. 113 КЗпП України і на те, що під час простою за працівником зберігається середній заробіток, оскільки в ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика» не виникало виробничої ситуації, небезпечної для життя чи здоров`я працівників, крім того, нова редакція статті 113 КЗпП України була введена в дію з 02.04.2020 року, вже після прийняття відповідного наказу у товаристві.

Враховуючи наведені обставини, норми закону, в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Оскільки позивач ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом в частині вимог про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір слід віднести на рахунок держави.

Судові витрати по сплаті позивачем послуг за надання правничої допомоги також слід залишити за позивачем.

Відповідачем було заявлено клопотання про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в сумі 10 000 грн. та надані платіжне доручення на вказану суму від 13.10.2020 року, договір про надання правової допомоги адвокатом Циганчук Н.А. (а.с. 87-89), опис виконаних адвокатом робіт.

Разом з тим, відповідно до ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Оскільки разом із першою заявою по суті спору – відзивом на позов відповідач не подав орієнтовного розрахунку судових витрат, у відзиві про суму понесених витрат на правничу допомогу відповідач не зазначив, суд вважає необхідним відмовити відповідачу у відшкодуванні судових витрат.

Керуючись ст.ст. 40, 49-2, 113, 232, 233, 235 КЗпП України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 258-259, 263, 264-265, 273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДКП «Фармацевтична фабрика» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, невиплаченої заробітної плати - відмовити.

Судовий збір віднести на рахунок держави.

Судові витрати позивача - залишити за позивачем.

Відмовити ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика» у відшкодуванні судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог ст.ст. 354, 355 ЦПК України, розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

-позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

-відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ДКП «Фармацевтична фабрика», код ЄДРПОУ 32744083, м. Житомир, вул. Лермонтовська, 5

Повне судове рішення складене 30.11.2020 року.

Суддя: