Рішення № 93265825, 03.12.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/5777/20

РІШЕННЯ

іменем України

03 грудня 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4239 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом від 25.09.2020 в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини А 4239 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 жовтня 2018 року по 28 липня 2020 року включно; 2) стягнути з військової частини А 4239 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 жовтня 2018 року по 28 липня 2020 року включно в розмірі 283272,92 гривень за КВЕД 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

В обґрунтування вимог позову зазначив, що фактично остаточний розрахунок з Позивачем здійснено 28 липня 2020 року шляхом зарахування на картковий рахунок останнього грошових коштів в сумі 53146,32 гривень, з яких 28947,63 - індексація грошового забезпечення та 24198,69 грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій. Вказує, що звернувся до військової частини А 4239 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03.10.2018 по 28.07.2020, однак листом за вихідним №20/587/546 від 13.08.2020 Відповідач відмовив у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 05.10.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

13.11.2020 до суду поступив відзив на позовну заяву від 26.10.2020 №32/2/2957, в якому відповідач вказує, що норми КЗпП не розповсюджуються на правовідносини з проходження військової служби. Також зазначає, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету. Також, просив залишити адміністративний позов без розгляду та здійснити розгляд справи за участю представника Військової частини А 4239.

Ухвалою суду від 16.11.2020 у задоволенні клопотань Військової частини А4239 про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду та про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, відмовлено.

20.11.2020 до суду поступило клопотання від 18.11.2020 №32/2/3257, в якому відповідач просить прийняти рішення про зупинення провадження у справі №560/5777/20 до набрання законної сили рішення у справі №240/532/20.

Ухвалою суду від 23.11.2020 у задоволенні клопотання Військової частини А4239 про зупинення провадження у справі, відмовлено.

З`ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, так і заперечень, та оцінивши докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 23.02.2015 (арк. спр. 25).

Згідно з витягом з Наказу командира військової частини А4239 від 03 жовтня 2018 року №216, підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера відділення морально-психологічного забезпечення військової частини А4239, звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 14 вересня 2018 року №412 з військової служби в запас, з 03.10.2018 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (арк. спр. 10).

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року по справі №560/1101/20 (далі - Рішення суду по справі №560/1101/20), адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А4239 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану у 2015 - 2018 роках додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, згідно з п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зобов`язано військову частину А4239 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану у 2015 - 2018 роках додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, згідно з п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (арк. спр. 16-18).

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року по справі №560/1100/20 (далі - Рішення суду по справі №560/1100/20), позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини А4239 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 03.10.2018 включно. Зобов`язано Військову частину А4239 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 03.10.2018 включно, з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) вересень 2014 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (арк. спр. 12-14).

Довідкою АТКБ "Приватбанк" від 30.07.2020 стверджено зарахування 28.07.2020 на картковий рахунок позивача індексації грошового забезпечення в сумі 28947,63 грн та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 24198,69 гривень (арк. спр. 15).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 по справі № 2340/4192/18 (адміністративне провадження № К/9901/24531/19).

Отже, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.

Також, потрібно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зробила такі висновки, зокрема:

"Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Ураховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивачки наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.".

Відповідач 28.07.2020 виплатив позивачу грошову компенсацію за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в сумі 24198,69 грн, а також суму індексації грошового забезпечення в розмірі 28947,63 грн, і це підтверджене доказами, зокрема довідкою АТКБ "Приватбанк" від 30.07.2020.

Згідно з ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

При цьому суд зазначає, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові Верховного суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18), зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем за рішенням суду здійснений відповідачем тільки 28.07.2020, суд дійшов висновку про те, що періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 03.10.2018 по 28.07.2020 (665 днів).

Таким чином, оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, суд дійшов висновку, що позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з Довідкою відповідача про середньомісячний і середньоденний заробіток ОСОБА_1 , середньомісячний заробіток складає 13161,00 грн (серпень-вересень 2018 року), середньоденний - 431,51 гривень (арк. спр. 37).

При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченої індексації в сумі 28947,63 грн та компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в сумі 24198,69 грн, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який, як встановлено судом, складає 286954,15 грн (665 днів х 431,51 гривень), що набагато перевищує розмір невчасно виплачених сум (53146,32 гривень).

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при обчисленні розміру середнього заробітку позивача у цій справі.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 53146,32 грн / 286954,15 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 03.10.2018 по 28.07.2020 (665 днів)) х 100 = 18,52 %.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 18,52% становить: 431,51 грн (середньоденний заробіток позивача) х 18,52% = 79,92 грн; 79,92 грн х 665 ( днів затримки розрахунку) = 53146,80 гривень.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 53146,8 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд, з урахуванням правової позиції Верховного Суду щодо істотної частки викладеної в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 та інших вказаних правових позицій Верховного Суду, вважає, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підтверджено доказами, перевіреними в суді, тому позов задовольняється частково.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.

Згідно з Наказом Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.10.2020 №185-од "Про тимчасове припинення відправлення поштової кореспонденції Хмельницьким окружним адміністративним судом", у зв`язку із недостатнім фінансуванням, відсутністю поштових знаків та відмови Державної судової адміністрації України щодо виділення коштів відповідно до листа від 16.09.2020 №14-17229/20, наказано відділу документального забезпечення тимчасово припинити відправлення поштової кореспонденції до надходження коштів, тому суд про прийняте рішення у справі повідомляє учасників на вказані ними у позові засоби зв`язку (телефон, електронна пошта).

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А4239 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2018 по 28.07.2020 в сумі 53146,80 (п`ятдесят три тисячі сто сорок шість гривень вісімдесят копійок) гривень, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копії рішення надати учасникам судового розгляду наявними в них засобами зв`язку та відповідному підрозділу Хмельницького окружного адміністративному суду, який зобов`язати невідкладно організувати виконання вимог ст. 44, 251 КАС України, після усунення підстав, які стали підставою для не надсилання поштової кореспонденції учасникам справи, і про це повідомити суддю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 03 грудня 2020 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідач:Військова частина А4239 (вул. Чорновола, 192А, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 22998246)

Головуючий суддя А.І. Петричкович