Рішення № 93264960, 03.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6618/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області (місцезнаходження: 65009, м. Одеса, вул. Черняховського, буд. 6; код ЄДРПОУ 38016923), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (місцезнаходження: 65023, м. Одеса, вул. Садова, буд. 1а; код ЄДРПОУ 37607526), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про стягнення 1157780,81 грн. майнової шкоди, –

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій позивач просив суд:

стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 1157780,81 грн. майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Ухвалою від 27.07.2020 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

03.08.2020 року за вх.№30243/20 від представника Головного управління ПФУ в Одеській області надійшли пояснення щодо позову.

26.08.2020 року за вх.№33404/20 від позивача надійшла уточнена позовна заява, у якій позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь ОСОБА_1 1157780,81 грн. майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним. Разом з цим, позивачем було надано клопотання про заміну відповідача та долучення співвідповідача.

Ухвалою від 14.09.2020 року залучено до участі у справі співвідповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, відмовлено у залученні Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, оскільки ані в первісній позовній заяві, ані зміненій позовній заяві, позивач не вказував жодної позовної вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, а розгляд справи почато спочатку.

29.09.2020 року за вх.№39364/20 від представника Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву.

30.09.2020 року за вх.№39921/20 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 30.09.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті, а 20.10.2020 року вирішено проводити розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі ч.9 ст.205 КАС України.

Під час розгляду справи у порядку письмового провадження судом встановлено, що 26.08.2020 року за вх.№33567/20 позивачем було подано ще одну змінену позовну заяву, а також заявлено про залучення до участі у справі співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Ухвалою суду від 23.10.2020 року прийнято змінену позовну ОСОБА_1 (вх.№33567/20 від 26.08.2020 року).

Залучено до участі у справі № 420/6618/20 у якості співвідповідача – Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385).

Розпочато розгляд адміністративної справи №420/6618/20 за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення 1157780,81 грн. майнової шкоди спочатку.

Таким чином, згідно останньої редакції позовних вимог ОСОБА_1 просить суд стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 1157780,81 грн. майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

10.11.2020 року за вх.№ЕП/20620/20 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву.

23.11.2020 року за вх.№49583/20 від позивача надійшла відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на позовну заяву.

Ухвалою від 30.11.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у порядку загального позовного провадження у письмовому провадженні.

В обґрунтування позовних вимог (в уточненій редакції від 26.08.2020 року, вх.№33567/20) позивач вказує, що за рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 року №7-р(ІІ)/2019 визнано неконституційним положення частини 20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року. На цій підставі, на переконання позивача, внаслідок порушення його прав актом, який визнаний неконституційним, йому було завдано матеріальної шкоди, яку позивач і просить стягнути з Державного бюджету. Свої доводи позивач обґрунтовує тим, що стаття 152 Конституції України та ст.1166, 1175 ЦК України визначають право особи на відшкодування матеріальної шкоди, завданої актом, який визнаний неконституційним або який визнано незаконним та скасовано. З урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №910/23967/16 стягнення коштів здійснюється органами казначейства.

29.09.2020 року за вх.№39364/20 від представника Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти задоволення вказаних позовних вимог, представник відповідача наголосив:

по-перше, за змістом ч.1 ст.5 КАС України позовна вимога про стягнення відповідних сум майнової шкоди нерозривно пов`язана з визнанням рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними. Втім, позивач у своєму позові питання протиправності не підіймає, що унеможливлює стягнення коштів з суб`єкта владних повноважень;

по-друге, позивач безпідставно ототожнює казначейський орган із Державою Україна та Державним бюджетом України. У разі, якщо держава виступає відповідачем у справі, представляти її має орган, який допустив протиправну бездіяльність або вчинив протиправну дію (прийняв рішення);

по-третє, порядок застосування рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 року №7-р(ІІ)/2019 розтлумачено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 року у справі №560/2120/20, де вказано, що таке рішення застосовується до правовідносин починаючи з дати прийняття, тобто з 13.12.2019 року;

по-четверте, всупереч вимог ст.77 КАС України позивач не підтвердив факту заподіяння йому матеріальної шкоди, не довів обставин, при яких відбулось порушення його прав, та не встановив причинно-наслідковий зв`язок між матеріальною шкодою та діями суб`єкта владних повноважень.

30.09.2020 року за вх.№39921/20 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Позивач наголосив, що питання правомірності дій чи бездіяльності у цій справі не вирішується, проте є встановлений факт неконституційності положень Закону України «Про прокуратуру», які завдали йому майнової шкоди. За даним фактом стягнення і заявлено. Стосовно висновків Верховного Суду від 14.09.2020 року у справі №560/2120/20 позивач вказав, що рішення законної сили не набрало на момент розгляду справи, а правовідносини, що досліджувались Верховним Судом, є відмінними від тих, що розглядаються у даній справі.

10.11.2020 року за вх.№ЕП/20620/20 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві представник Головного управління вказав, що визначення розміру пенсії позивача на підставі рішення Конституційного Суду України може бути здійснене лише для виплат, що нараховуються після прийняття такого рішення. Більше того, неконституційність положень Закону України «Про прокуратуру» встановлена 13.12.2019 року, тобто у періоді з набрання положень чинності і до моменту винесення рішення КСУ ці норми не були неконституційними. Також представник звернув увагу, що положення ЦК не регламентують порядок відшкодування шкоди, завданої актом, визнаним неконституційним, а вказують на право особи на відшкодування шкоди, завданої актом, визнаним незаконним та який скасовано. Також відсутнє обґрунтування суми, заявленої до стягнення.

23.11.2020 року за вх.№49583/20 від позивача надійшла відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на позовну заяву. В обґрунтування заявленої суми до стягнення позивач наголосив на даних довідки про розмір грошового забезпечення у їх порівнянні із фактично отриманими сумами пенсії. В іншій частині позивач підтримав позицію, викладену у відповіді на відзив від 30.09.2020 року (вх.№39921/20).

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Під час розгляду справи у письмовому провадженні судом встановлено, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області, отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 ) (а.с.12).

Згідно Довідки про доходи №6447 4149 1411 9412 від 14.07.2020 року у періоді вересень 2016 року – листопад 2019 року позивач щомісячно отримував пенсію у розмірі 18259,87 грн. (а.с.22).

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019 у справі №3-209/2018(2413/18, 2807/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 установлено такий порядок виконання цього Рішення:

- частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VIIзі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;

- частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VIIпідлягає застосуванню в первинній редакції:

"20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки" (а.с.24-31).

На цій підставі, позивач вважає, що актом, який визнано неконституційним, за час його дії завдав позивачу майнової шкоди у розмірі сум недоотриманої пенсії за вислугу років у розмірі 1157780,81 грн.

Не погоджуючись із відсутністю виплати майнової шкоди позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, вимагаючи стягнення заявленої суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).

За п.6 ч.1 ст.92 Конституції України передбачено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих було визначено статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ (надалі - Закон №1789-ХІІ).

Згідно із частинами 1, 2 ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції Закону України №2663-ІІІ від 12 липня 2001 року, чинної на момент призначення позивачу пенсії) прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років 6 місяців. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Частиною 12 ст.50-1 Закону №1789-ХІІ визначено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Згідно з ч.17 ст.50-1 Закону №1789-ХІІ призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Отже, на момент призначення позивачу пенсії порядок та підстави для перерахунку пенсії прокурорів були визначені у частинах 12 та 17 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ.

Надалі, Законом України «Про внесення змін та визначення такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ (далі - Закон №76-VІІІ) до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ внесено зміни, зокрема, частину 18 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ викладено у наступній редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

14 жовтня 2014 року прийнято новий Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (далі Закон №1697-VІІ), який набрав чинності з 15 липня 2015 року.

Відповідно до частини 20 статті 86 Закону №1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону №1697-VІІ попередній Закон України «Про прокуратуру» із змінами частково втратив чинність, окрім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1 Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019 у справі №3-209/2018(2413/18, 2807/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 установлено такий порядок виконання цього Рішення:

- частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;

- частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції:

"20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки".

У своєму рішенні від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019 Конституційний суд України зазначив, що працівник прокуратури, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, набуває право на отримання пенсії. Пенсійне забезпечення таких працівників здійснюється відповідно до статті 86 Закону.

Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічна за змістом норма міститься в ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII.

У пункті 2 резолютивної частини Рішення № 7-р(ІІ)/2019 визначено, що положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, відповідні положення втратили чинність з 13 грудня 2019 року.

Суд зазначає, що для правильного вирішення даного спору суд має дослідити два ключові моменти, стосовно яких у сторін по справі виникають суперечності:

1. У якому проміжку часу положення частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» були неконституційними та наявні підстави для відшкодування шкоди, завданої актом, визнаним неконституційним?

2. У якому порядку здійснюється відшкодування шкоди, завданої актом, визнаним неконституційним?

За першим моментом суд зауважує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Вказаною нормою встановлено два правили визначення періодів, коли нормативно-правовий акт є неконституційним – загальне правило щодо втрати чинності з дня ухвалення рішення та встановлене у рішенні регламентування, але не раніше дня рішення.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019 у справі №3-209/2018(2413/18, 2807/19) встановлено, частина двадцята статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Вказане рішення не регламентує порядку застосування первинної редакції ч.20 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" у періоди, коли така норма була чинна в іншій (визнанною нечинною) редакції.

Отже, за нормами чинного законодавства у період з вересня 2016 року по листопад 2019 року положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, були чинними та неконституційними визнані не були.

За таких умов, відшкодування шкоди можливо було б у тому разі, якщо норма, яка визнана неконституційною за рішенням КСУ, застосовувалась після прийняття такого рішення суду. Втім, позивач не заявляє такі періоди у межах даної справи, а заборгованість вираховує до 13.12.2019 року.

Таким чином, у періоді з вересня 2016 року по листопад 2019 року відсутні підстави для стягнення майнової шкоди, завданої актом, визнаним неконституційним, оскільки у вказаному періоді положення були чинними, а ретроспективність неконституційності норми не передбачена.

По другому аспекту суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

На момент розгляду даної справи такого порядку не встановлено.

Позивач помилково у даному питанні посилається на норми ст.1166 та 1175 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч.1 ст.1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Як встановлено зі змісту цитованих норм, вони регулюють відносини к разі прийняття незаконних актів або актів, які скасовано. Втім, положення щодо актів, які визнані неконституційними, у даних нормах відсутні, а тому до спірних правовідносин застосовані бути не можуть.

Тобто, відсутня не тільки матеріально-правова основа для стягнення шкоди (факт неконституційності акту чи його окремих положень у заявлений період), а й процесуальна (відсутність порядку нарахування та відшкодування шкоди). Тобто, у розрізі ст.19 Конституції України відповідачі не в змозі здійснити нарахування майнової шкоди в силу відсутності акту, який би встановлював такий порядок, а діяти без прямого нормативного регулювання суб`єкти владних повноважень не можуть.

Суд також вважає необхідним звернути увагу на те, що фактично сума шкоди, яку позивач просить стягнути – це сума недоотриманої, на переконання позивача, пенсії за вислугу років. При цьому, сума недоотриманої пенсії нараховується та оплачується через механізм перерахунку пенсії у разі наявності на це підстав.

У цьому контексті суд зазначає, що у межах адміністративної справи №420/207/20 позивач звертався із позовом до Головного управління ПФУ в Одеській області про проведення перерахунку пенсії з 18 грудня 2018 року у тому числі з підстави прийняття рішення Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2019 від 13 грудня 2019 року.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у Постановою від 14.05.2020 року зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з 13 грудня 2019 року провести перерахунок та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 без обмеження її граничного розміру, з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати та з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення.

Підміна найменування виплати (пенсія чи майнова шкода розмірі невиплаченої пенсії) не змінює суті коштів, стягнення яких заявляє позивач, а особливості підстави для стягнення заявлених коштів та його дія у часі проаналізована судом вище.

Таким чином, за результатом розгляду даної справи суд дійшов наступних висновків:

у періоді з вересня 2016 року по листопад 2019 року відсутні підстави для стягнення майнової шкоди, завданої актом, визнаним неконституційним, оскільки у вказаному періоді положення акту були чинними, а ретроспективність неконституційності норми не передбачена;

відсутня матеріально-правова (факт неконституційності акту чи його окремих положень у заявлений період) та процесуальна (відсутність порядку нарахування та відшкодування шкоди) основа для стягнення шкоди.

За сукупністю вищевикладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В силу п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» позивачем не сплачувався судовий збір, а з урахуванням висновку суду про відсутність підстав для задоволення позову судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області (місцезнаходження: 65009, м. Одеса, вул. Черняховського, буд. 6; код ЄДРПОУ 38016923), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (місцезнаходження: 65023, м. Одеса, вул. Садова, буд. 1а; код ЄДРПОУ 37607526), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про стягнення 1157780,81 грн. майнової шкоди – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 03.12.2020 року.

Суддя О.М. Тарасишина

.