Рішення № 93264920, 03.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2487/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Першого заступника прокурора Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави до Одеської обласної ради (65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 25042882), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та нечинним з 28.02.2018р. рішення Одеської обласної ради № 578 від 15.08.2012р. «Про заходи щодо імплементації положень Закону України «Про засади державної мовної політики» на території Одеської області», -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави до Одеської обласної ради, в якому позивач просить визнати протиправним та нечинним з 28.02.2018р. рішення Одеської обласної ради № 578 від 15.08.2012р. “Про заходи щодо імплементації положень Закону України “Про засади державної мовної політики” на території Одеської області”.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення Одеської обласної ради № 578 від 15.08.2012р. “Про заходи щодо імплементації положень Закону України “Про засади державної мовної політики” прийняте з метою реалізації Закону України «Про засади державної мовної політики». Рішенням Конституційного Суду України від 28.02.2018р. у справі №1-1/2018 визнано Закон України «Про засади державної мовної політики» таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним). Враховуючи, що Закон України «Про засади державної мовної політики» втратив чинність, а будь-якими іншими законодавчими актами не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування щодо врегулювання мовних питань, наявні підстави для визнання протиправним та нечинним оскаржуваного рішення.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1 надійшли пояснення щодо предмета спору (вх. № 39606/20 від 29.09.2020р.), в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що оскаржуване рішення Одеської обласної ради прийняте з метою реалізації Закону України «Про засади державної мовної політики», який визнано неконституційним, в зв`язку з чим наявні підстави для визнання протиправним такого рішення. Враховуючи, що Закон України «Про засади державної мовної політики» втратив чинність, а будь-яким іншим законодавчим актом не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування щодо урегулювання мовних питань, рішення Одеської обласної ради № 578 від 15.08.2012р. суперечить вимогам законодавства та підлягає визнанню нечинним.

Ухвалою від 27.03.2020р. позовну заяву залишено без руху; надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.

Ухвалою від 07.04.2020р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження; зобов`язано Одеську обласну раду опублікувати оголошення у відповідності ч. 4 ст. 264 КАС України у виданні, в якому оскаржуваний акт був або мав бути офіційно оприлюднений; встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; призначено підготовче засідання по справі на 29.04.2020 р.

Ухвалою суду від 29.04.2020 р. за клопотанням представника відповідача зупинено провадження по справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

Ухвалою суду від 10.09.2020р., яка занесена до протоколу засідання, поновлено провадження у справі; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 ; відкладено підготовче засідання на 01.10.2020р., яке було перенесено на 08.10.2020р.

Ухвалою суду від 08.10.2020р. продовжено строк підготовчого провадження по справі на тридцять днів; відкладено підготовче засідання по справі на 03.11.2020 р.

Ухвалою суду від 28.10.2020р. клопотання представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1 про призначення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами суду задоволено; призначено проведення розгляду справи в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення “EasyCon” (https://vkz.court.gov.ua - “EasyCon”).

Ухвалою суду від 03.11.2020 р. підготовче провадження у справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.11.2020 р. о 16 год. 30 хв., клопотання представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1 про призначення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами суду задоволено; призначено проведення розгляду справи в режимі відеоконференції поза межами суду.

19.11.2020р. (вх. № ЕП/21750/20) від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

19.11.2020р. (вх. № ЕС/958/20) від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за відсутності третьої особи та її представника.

Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-

ВСТАНОВИВ:

03.07.2012р. Верховною радою України прийнятий Закон №5029-VI «Про засади державної мовної політики».

15.08.2012р. Одеською обласною радою прийняте рішення № 578 від 15.08.2012р. «Про заходи щодо імплементації положень Закону України «Про засади державної мовної політики» на території Одеської області» (а.с. 7).

Рішенням Конституційного Суду України від 28.02.2018р. у справі №1-1/2018 Закон України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012р. №5029-VI визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завдань є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор у позовній заяві вказує на те, що у даному випадку, інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства.

З матеріалів справи встановлено, що прокурор звернувся до суду в інтересах держави, через те, що відсутні органи до компетенції яких віднесено реагування на порушення Закону.

Крім того, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2019р. у справі №1.380.2019.004020, яке набрало законної сили 05.11.2019р., визнано протиправними дії Прокуратури Одеської області щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 12.06.2019р.; зобов`язано Прокуратуру Одеської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 12.06.2019р. стосовно належного реагування на порушення чинного законодавства з урахуванням висновків суду.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що 12.06.2019р. ОСОБА_1 звернувся і заявою до Прокуратури Одеської області, зазначивши, що Одеська обласна рада, керуючись Законом України «Про засади державної мовної політики», ухвалила рішення №578-VI від 15.08.2012р. «Про заходи щодо імплементації Закону України «Про засади державної мовної політики» на території Одеської області». Одеська міська рада рішенням №2419-VI від 13.08.2012р. встановила в місті Одесса регіональну мову - російську. При цьому повідомлено, що рішеням Конституційного Суду №2-р/2018 від 28.02.2018р., Закон України «Про засади державної мовної політики визнано таким, що не відповідає Конституції України. Посилаючись на те, що станом на 01.03.2018р. рішення, прийняті задля реалізації вказаного Закону мають бути скасовані, оскільки відсутні будь-які правові підстави для функціонування таких регіональних підзаконних нормативно-правових актів. З урахуванням зазначеного заявник просив підготувати позови щодо скасування вищезазначених рішень Одеської обласної ради та Одеської міської ради.

Відповідно до ст.10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається Законом.

Згідно ст.92 Конституції України встановлено, що порядок застосування мов визначається виключно законами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.1999 р. по справі №1-6/99 зазначено, що використання російської та інших мов національних меншин України визначається виключно законами України.

03 липня 2012 року Верховною радою України, був прийнятий Закон України №5029-VI «Про засади державної мовної політики».

У преамбулі Закону України «Про засади державної мовної політики визначено, що відповідно до положень Конституції України, Декларації прав національностей, Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" тощо, враховуючи, що вільне використання мов у приватному і суспільному житті відповідно до принципів, проголошених у Міжнародному пакті Організації Об`єднаних Націй про громадянські і політичні права, та духу Конвенції Ради Європи про захист прав і основоположних свобод людини є невід`ємним правом кожної людини; надаючи важливого значення зміцненню статусу державної - української мови як одного з найважливіших чинників національної самобутності Українського народу, гарантії його національно-державної суверенності; виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність усіх національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення і консолідації суспільства, цим Законом визначаються засади державної мовної політики в Україні.

15.08.2012р. Одеською обласною радою прийняте рішення № 578 «Про заходи щодо імплементації положень Закону України «Про засади державної мовної політики» на території Одеської області», яким визначено, що на території Одеської області поряд з українською мовою як державною поширеною є російська мова як регіональна та до неї застосовуються заходи, спрямовані на використання регіоналних мов, що передбачені у Законі України «Про засади державної мовної політики».

Нормативним обґрунтуванням вказаного рішення зазначено ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закон України «Про засади державної мовної політики в Україні», рішення обласної ради №522-VII від 06.07.2012р. «Про підтримку державної мовної політики в Україні», дані останнього всеукраїнського перепису населення в Одеській області, згідно якого 41,9 % мешканців вважають рідною мовою російську.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.02.2018р. у справі №1-1/2018 Закон України «Про засади державної мовної політики» визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Відповідно до ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Судом встановлено, що на час розгляду справи рішення Одеської обласної ради №578 від 15.08.2012р. “Про заходи щодо імплементації положень Закону України “Про засади державної мовної політики” на території Одеської області” є чинним та не скасовано, що також не спростовується відповідачем по справі.

Згідно ч.2 ст. 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Отже, виходячи з вищевикладених обставин та керуючись вказаними нормами, суд приходить до висновку, що рішення Одеської обласної ради № 578 від 15.08.2012р. “Про заходи щодо імплементації положень Закону України “Про засади державної мовної політики” на території Одеської області” має бути визнане протиправним та нечинним, оскільки з 29 лютого 2018 року Закон України «Про засади державної мовної політики», на підставі якого його було прийнято, визнано неконституційним.

Таким чином, з 29 лютого 2018 року відповідач зобов`язаний був скасувати рішення Одеської обласної ради № 578 від 15.08.2012р. “Про заходи щодо імплементації положень Закону України “Про засади державної мовної політики” на території Одеської області”, однак на час розгляду справи зазначене рішення є чинним.

На думку суду, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, та необґрунтовано, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені у ст. 245 КАС України, відповідно до п. 1 ч. 2 якої, у разі задоволення позову суд може ухвалити рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, а також наслідки задоволення позову викладені у статтях 264, 265 КАС України. Згідно з вказаними нормами права суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Відповідно до ч.3 ст.264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Відповідно до ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання відповідним рішенням суду законної сили.

За приписами ч.4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Ухвалою від 07.04.2020р. відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі. Копію ухвали від 07.04.2020р. отримано відповідачем, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 45), проте відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не надано, тобто фактично визнано позов.

Враховуючи викладене та встановлені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та нечинним з 28.02.2018р. рішення Одеської обласної ради № 578 від 15.08.2012р. «Про заходи щодо імплементації положень Закону України “Про засади державної мовної політики” на території Одеської області”.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов Першого заступника прокурора Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави до Одеської обласної ради (65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 25042882), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та нечинним з 28.02.2018р. рішення Одеської обласної ради № 578 від 15.08.2012р. «Про заходи щодо імплементації положень Закону України «Про засади державної мовної політики» на території Одеської області»,- задовольнити.

Визнати протиправним та нечинним з 28.02.2018р. рішення Одеської обласної ради № 578 від 15.08.2012р. «Про заходи щодо імплементації положень Закону України «Про засади державної мовної політики» на території Одеської області».

Резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.