Рішення № 93264843, 02.12.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2020 р. № 400/3747/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Фульги А.П. розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області, вул.Лягіна,6, м.Миколаїв, 54001

про:визнання протиправною та скасування вимоги від 06.07.2020 № Ф-74830-17 в частині,

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-74830-17 від 06.07.2020 прийняту Головним управлінням ДПС у Миколаївській області на суму18 271.87 грн в частині нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 12 246,30 грн

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 04.11.2013 зареєструвалася, як фізична особа-підприємець, а з 28.05.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено рішення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

Зазначає, що з січня 2017- травень 2019 року,як фізична особа підприємець, за виключенням квітня 2019 року підприємницьку діяльність не вела протягом спірного періоду була офіційно працевлаштована, а тому відповідні відрахування єдиного внеску, у розмірі не меншому мінімального, регулярно здійснювалися за неї роботодавцями.

Наголошує, що одночасне нарахування єдиного внеску нею, як недіючим ФОП та її роботодавцем є некоректним, оскільки таке оподаткування набуває подвійного характеру.

На думку позивачки, відповідачем порушено процедуру, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому винесену контролюючим органом податкову вимогу вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню в частині 12 246,30 грн.

Відповідно до ухвали суду від 28.09.2020 поновлено позивачу строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

22.10.2020 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження без його участі позовні вимоги підтримав просив позов задовольнити.

09.11.2020 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позов в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.Вказує, що згідно з даними інформаційної системи державної податкової служби, державну реєстрацію щодо припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 не

здійснено, а тому, на момент нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску та винесення оскаржуваної вимоги, позивачка мала статус фізичної особи- підприємця, а тому відповідачем правомірно винесено оскаржувану вимогу на суму 18271,87 грн.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що позивачка за період з 01.01.2017 по 09.10.2017 року працювала на посаді бухгалтера у ПП «Клаксон», у період з 11.10.2017 року по 28.08.2018 року працювала на посаді бухгалтера у ПП «Юнімарт сервіс», в травні 2019 року працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ «Соф Марін-С», що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу, які містяться в матеріалах справи.

Тобто, позивачка у зазначений період була найманим працівником.

З відомостей відображених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видно, що позивачка з 04.11.2013 зареєстрована як фізична особа-підприємець та з 05.11.2013 року взята на облік як платник податків.

Відповідно до витягу з інтегрованої картки платника податків у позивачки обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 30.06.2020 року в розмірі 18271,87 грн.

06.07.2020 Головним управлінням ДПС у Миколаївській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-74830-17 на суму 18271,87 грн. яка отримана позивачкою.

Позивач вважає, що дана вимога підлягає визнанню протиправною та скасуванню в частині, оскільки обов`язок для сплати єдиного соціального внеску у неї відсутній, так як була офіційно працевлаштована з 01.01.2017 по 09.10.2017, з 11.10.2017 по 28.08.2018 року та травень 2019 року, при цьому її суб`єктами господарювання нараховувався сплачувався єдиний внесок, а тому не погоджуючись із оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI , далі - Закон №2464-VI).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Частиною другою ст.2 Закону № 2464-VI передбачено, що виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

При цьому, пунктом другим частини першої статті 1 зазначеного Закону визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Поряд із цим, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 (далі - Інструкція).

За приписами п.п. 3 п. 1 розділу ІІ Інструкції, яка кореспондується з п. 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, платниками єдиного податку є будь-які фізичні особи-підприємці незалежно від того, яку вони обрали систему оподаткування.

Абзацом першим п. 1, 2 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Поряд із цим, слід відмітити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.

При цьому, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Таким чином, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Так, предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача, як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, яка протягом з 2017-2019 року була найманим працівником та її роботодавець сплачував за неї ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу.

Заперечень стосовно сплати єдиного соціального внеску за позивача за оскаржуваний період (2017 - 2019 роки) його роботодавцями, матеріали справи не містять. Відтак, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Проаналізувавши наведене, суд вважає, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

Однак, якщо особа є найманим працівником, як і в даному випадку, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Будь-яке інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску та порушує права.

Таким чином, подвійна сплата єдиного внеску, тобто його сплата особою та його роботодавцем не відповідає меті збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то вирішальне значення у цій справі мають обставини наявності підстав вважати позивача застрахованою особою, за яку вже сплачено єдиний внесок роботодавцем у розмірі не нижче мінімального. Від встановлення цих обставин залежить вирішення питання наявності або відсутності у позивача обов`язку сплачувати ЄСВ як фізичною особою-підприємцем.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду №140/2475/19 у справі №140/2475/19.

Так, під час розгляду даної справи встановлено, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу, які містяться в матеріалах справи ПП «Клаксон» було сплачено єдиний внесок за оскаржуваний період починаючи з січня 2007 року до жовтня 2017 року у розмірі 7088,57 грн ПП «Юнісмарт Сервіс» починаючи з жовтня 2017 року по серпень 2018 року у розмірі 10 158,34 грн; ТОВ «Соф Марін-С» " за травень 2019 року у розмірі 918,06 грн

При цьому, фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нараховано єдиний соціальний внесок за 2017- 2019 роки:

Внаслідок чого в облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів та в інтегрованій картці позивачки відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску яка, на думку відповідача склала 18 271,87 грн.

Такм чином, нарахування зобов`язань з єдиного соціального внеску за вказаний період було здійснено контролюючим органом, виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

На підставі вищевикладеного, відповідачем сформовано позивачу оскаржувану вимогу на суму 18 271,87 грн за 2017-2019 роки.

Однак як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 протягом періоду, за який сформована вказана податкова вимога була найманим працівником. При цьому, будь-яких заперечень стосовно сплати роботодавцем єдиного внеску за позивача у вказаний період відповідач не висував.

Разом з тим, як зазначила позивачка протягом спірного періоду з січня 2017 року по травень 2019 року вона не була працевлаштована в період з вересня 2018 по лютий 2019 року(6 місяців), а відтак виключно за цей період в неї виникла заборгованість у розмірі 6030,42 грн, а саме: за період з вересня 2018 року по грудень 2018 року – 3276,24 (819,06*2 місяці); та за період з січня по березень 2019 року у розмірі 2754,18 грн (918,06*3 місяці). Таким чином, з

урахуванням переплати 4,85 грн за квітень 2019 року заборгованість позивачки зі сплати єдиного внеску становить: 6030,42-4,85=6025,57 грн, саме в цьому розмірі вона і визнає її.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне також врахувати практику Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відтак, з обставин даної справи, встановлено, що контролюючий орган діяв протиправно, а висновки його помилкові.

Отже, податкова вимога винесена Головним управлінням ДПС у Миколаївській області №Ф-74830-17 від 06.07.2020 щодо сплати позивачкою недоїмки єдиного внеску в розмірі 18271,87 грн боргу (недоїмки) в частині нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 12 246,30 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 КАС України визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваної вимоги відповідач діяв необґрунтовано та без урахуванням всіх обставин, які мають значення

для прийняття рішення, що зумовлює висновок суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до положення статті 139 КАС України, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 840,80 грн судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області (вул.Лягіна,6,м.Миколаїв,54001 43144729) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області №Ф-74830-17 від 06.07.2020 року про сплату ОСОБА_1 18 271,87 грн боргу (недоїмки) в частині нарахування заборгованості із сплати єдиного внеску в сумі 12 246,30 грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області (вул.Лягіна,6,Миколаїв,54001 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 840,80 грн, згідно квитанції від 06.09.2020 №0.0.1825731163.1

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. П. Фульга