Рішення № 93264802, 27.11.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7759/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2595 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини А2595, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А2595 щодо нездійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) при звільненні з військової служби в частині невиплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за періоди з червня 2015 року по червень 2016 року;

- зобов`язати військову частину А2595 здійснити виплату ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за періоди з червня 2015 року по червень 2016 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 03 червня 2015 року по 30 червня 2016 року проходив військову службу у військовій частині польова пошта В3765 (А2595). Наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу військової частини В3765 № 133 від 30 червня 2016 року його звільнено з військової служби. Вказує, що при цьому, всупереч положенням абзацу 2 пункту 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з червня 2015 року йому не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.

Позивач вважає, що нездійснення відповідачем повного розрахунку при звільненні в частині невиплати індексації грошового забезпечення за період з червня 2015 року по червень 2016 року є протиправним, оскільки індексація грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Стверджує, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. Тому посилання відповідача на відсутність фінансування для виплати індексації, є необґрунтованим, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, відтак держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на ці цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів. Відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не виправдовує неможливість здійснення таких виплат.

Щодо посилання відповідача на збільшення грошового забезпечення військовослужбовців на підставі рішення Міністерства оборони України від 31 грудня 2015 року № 248/3/9/1/1150, як на обґрунтування невиплати індексації грошового забезпечення, позивач зазначає, що згідно з ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» повноваження встановлення розмірів грошового забезпечення, у тому числі його збільшення, віднесене до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. У той самий час, у 2016 році Кабінет Міністрів України не приймав рішень щодо збільшення розміру грошового забезпечення військовослужбовців. Відповідно збільшення розміру грошового забезпечення у 2016 році не було. Рішення ж Міністерства оборони України, на яке здійснює посилання відповідач, по своїй суті є телеграмою, на виконання якої Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових частин (установ, організацій) роз`яснення від 04 січня 2016 року № 248/3/9/1/2 про припинення здійснення індексації грошового забезпечення військовослужбовців до окремого роз`яснення.

Зауважує, що такі роз`яснення та розпорядження Департаменту фінансів Міністерства оборони України, а також телеграми Міністерства оборони України, якими надано вказівку військовим частинам не нараховувати індексацію грошового забезпечення військовослужбовців до окремого роз`яснення, є внутрішньовідомчими документами, які не пройшли процедури державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та не занесені до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, який запроваджений згідно з Указом Президента України від 27 червня 1996 року № 468. А тому такі розпорядження та роз`яснення носять виключно рекомендаційний характер для внутрішньовідомчого використання, та при суперечності їх положень вимогам закону чи підзаконного нормативно-правового акту, вони не можуть бути застосовані або виконані.

На думку позивача, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення порушує його право на власність («законне очікування» придбання матеріального активу як «володіння»), гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також порушує статтю 22 Конституції України щодо неприпустимості звуження існуючих прав і свобод людини і громадянина.

У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити у повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що військова частина А2595 повністю фінансується з Державного бюджету України, джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації грошових доходів населення є виключно Державний бюджет України. Законами України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та «Про Державний бюджет України на 2016 рік», виплата індексації не передбачалась.

Зазначає, що відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів. Фінансування військової частини А2595 з червня 2015 року по лютий 2018 року за цими статтями видатків не здійснювалось, а тому грошове забезпечення, що виплачувалось позивачу не індексувалось (індексація не виплачувалась та не нараховувалась).

Крім того, зауважує, що відповідно до вказівок директора Департаменту фінансів та роз`яснень Міністерства соціальної політики України встановлено, що порядок не передбачає черговість нарахування сум індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України. Отже, у Міністерства оборони України в межах наявного фінансового ресурсу відповідних коштів не було, а механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає.

Звертає увагу на те, що виплата залежить від обсягу фінансування на відповідний рік. Відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України керівники здійснюють видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. За інформацією, наданою представниками Департаменту фінансів Міноборони, у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України за вказаний період не було.

Також просить врахувати суд, що нарахування сум індексації за певний період належить до дискреційних повноважень військової частини А2595.

З огляду на наведене, відповідач уважає, що діяв виключно відповідно до вимог чинного законодавства, в межах наявних повноважень, а тому просить в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач подав відповідь на відзив, у якому спростував доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву з підстав, що наведені у позовній заяві, а також додатково зазначив про те, що посилання відповідача на відсутність правових підстав для здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у зв`язку з відсутністю механізму здійснення таких виплат за попередні роки є необґрунтованим, оскільки позивач не зобов`язаний відповідати за помилки, вчинені державою у зв`язку з відсутністю правової регламентації того чи іншого питання.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 25 вересня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданого 28 березня 2016 року Управлінням особового складу штабу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с.9).

Згідно з Витягом із наказу командира військової частини польова пошта В3765 (по стройовій частині) № 133 від 29 червня 2016 року солдата ОСОБА_1 , номера обслуги зенітного артилерійського взводу батальйону охорони, звільненого наказом командира 16 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 29 червня 2016 року № 27-РС з військової служби у запас (демобілізацію) відповідно до Указу Президента України від 24 червня 2016 року № 271/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» з 30 червня 2016 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.14).

Відповідно до довідки № 183 від 20 серпня 2020 року щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 09 червня 2015 року по 30 червня 2016 року (а.с.13) позивачу за період з 09 червня 2015 року по 30 червня 2016 року не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.

На запит позивача від 27 липня 2020 року військова частина А2595 листом від 20 серпня 2020 року № 371/771 повідомила про те, що військова частина А2595 повністю фінансується з Державного бюджету України, джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації грошових доходів населення є виключно Державний бюджет України. Законами України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та «Про Державний бюджет України на 2016 рік», виплата індексації не передбачалась.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів. Фінансування військової частини А2595 з червня 2015 року по лютий 2018 року за цими статтями видатків не здійснювалось, а тому грошове забезпечення, що виплачувалось позивачу не індексувалось (індексація не виплачувалась та не нараховувалась).

Крім того, відповідно до вказівок директора Департаменту фінансів та роз`яснень Міністерства соціальної політики України встановлено, що порядок не передбачає черговість нарахування сум індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України. Отже, у Міністерства оборони України в межах наявного фінансового ресурсу відповідних коштів не було, а механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає.

Уважаючи бездіяльність відповідача щодо нездійснення повного розрахунку при звільненні з військової служби в частині невиплати індексації грошового забезпечення за період з червня 2015 року по червень 2016 року протиправною, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з червня 2015 року по червень 2016 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (тут – і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абзаці третьому статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (тут – і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі – Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з абзацами першим, другим, п`ятим, шостим пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Абзацами першим – шостим пункту 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Як слідує наявної у матеріалах справи довідки № 183 від 20 серпня 2020 року щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 09 червня 2015 року по 30 червня 2016 року позивачу за період з 09 червня 2015 року по 30 червня 2016 року не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.

Вказану обставину відповідач не заперечує, що підтверджується листом військової частини А2595 від № 371/771, який наданий на запит позивача від 27 липня 2020 року.

Оцінюючи доводи відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, які викладені у згаданому вище листі, а також наведені у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Щодо посилань відповідача на відсутність фінансового ресурсу, як на підставу для ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

До того ж, відповідачем не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на його рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період.

З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність фінансового ресурсу, як на підставу для ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення є безпідставними та до уваги судом не приймаються.

Щодо посилань відповідача на вказівки директора Департаменту фінансів та роз`яснення Міністерства соціальної політики України, як на підставу для ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, суд вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки зазначені вказівки та роз`яснення не є нормативно-правовими актами, а відповідач має діяти відповідно до вимог закону, який має вищу юридичну силу.

Твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є безпідставними, оскільки частина 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.

Доводи відповідача про відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулі періоди суд оцінює критично, оскільки вказане не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що відповідач безпідставно, за відсутності для цього правових підстав, передбачених Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», не нараховував та не виплачував позивачу індексацію його грошового забезпечення за період з 09 червня 2015 року по 30 червня 2016 року, у зв`язку з чим допустив протиправну бездіяльність.

Разом з тим, у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення з ним повного розрахунку при звільненні з військової служби в частині невиплати індексації грошового забезпечення за періоди з червня 2015 року по червень 2016 року.

Так, відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

За таких обставин, оскільки, як вже було зазначено судом вище, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону, а індексація є складовою частиною заробітної плати (грошового забезпечення), сам факт звільнення позивача з військової служби зобов`язував відповідача в силу вимог чинного законодавства провести з ним повний розрахунок, в тому числі й у частині виплати індексації його грошового забезпечення.

Слід також зазначити, що нарахування та виплата індексації нерозривно пов`язані із обізнаністю роботодавця із часом набуття права працівника на її нарахування та виплату, що є дискреційними повноваженнями відповідача, а тому індексація грошового забезпечення мала бути нарахована та виплачена позивачу саме з моменту набуття ним права на її нарахування та виплату відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Однак, у межах спірних правовідносин відповідач не нараховував, а також не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення, як під час виплати йому грошового забезпечення, так і при звільненні позивача з військової служби.

Крім того, згідно довідки № 183 від 20 серпня 2020 року щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 09 червня 2015 року по 30 червня 2016 року індексація грошового забезпечення позивача не нараховувалася та не виплачувалася йому за період з 09 червня 2015 року по 30 червня 2016 року.

Оскільки суд встановив, що відповідач безпідставно, за відсутності для цього правових підстав, передбачених Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», не нараховував та не виплачував позивачу індексацію його грошового забезпечення за період з 09 червня 2015 року по 30 червня 2016 року, а також протиправно не нарахував та не виплатив її при звільненні позивача з військової служби, то необхідно визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення з позивачем повного розрахунку при звільненні з військової служби в частині невиплати індексації грошового забезпечення за період з 09 червня 2015 року по 30 червня 2016 року.

Тому позовна вимога у цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Пунктом четвертим частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Оскільки суд визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення з позивачем повного розрахунку при звільненні з військової служби у частині невиплати індексації грошового забезпечення за період з 09 червня 2015 року по 30 червня 2016 року та, враховуючи те, що відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення саме на відповідача покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09 червня 2015 року по 30 червня 2016 року.

Тому позовну вимогу у цій частині також належить задоволити.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні до суду з цим адміністративним позовом не сплачував судовий збір, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Доказів понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини А2595 (вул. Храпая, 1, м. Броди, Львівська область, 80600) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії – задоволити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2595 щодо нездійснення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби у частині невиплати індексації грошового забезпечення за період з 09 червня 2015 року по 30 червня 2016 року.

Зобов`язати військову частину А2595 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09 червня 2015 року по 30 червня 2016 року.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 02 грудня 2020 року.

Суддя Клименко О.М.