Рішення № 93264393, 26.11.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2020 року 320/8436/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.08.2020 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 30.08.2017 про оформлення набуття громадянства України громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби про протиправність та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.08.2020 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 30.08.2017 про оформлення набуття громадянства України громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність паспортів на ім`я громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 30.08.2017 йому оформлено набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" та видано паспорт громадянина України. Однак, 07 серпня 2020 року Центральним міжрегіональним управлінням державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення, яким скасовано попереднє рішення про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що після подачі декларації про відмову від громадянства Ісламської Республіки Іран він продовжував користуватися правами громадянина Ісламської Республіки Іран та перетинав Державний кордон України, використовуючи паспорт громадянина Ісламської Республіки Іран.

Позивач вважає, що таке рішення відповідача є протиправним та таким, що грубо порушує законодавство України, а також порушує його права, свободи та законні інтереси, оскільки відповідачем не було зібрано та отримано доказів того, що на час прийняття спірного рішення саме позивачем було подано свідомо неправдиві відомості і що відносно нього є відповідне рішення компетентних органів щодо визнання його винним у підробленні документів, так само як і відсутні посилання на встановлення недостовірності або фальсифікації документів, поданих позивачем до заяви про набуття громадянства України. У зв`язку з цим, на думку позивача, рішення про припинення громадянства є неправомірним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Крім того, вказаною ухвалою суд витребував від відповідача належним чином засвідчену копію особової справи ОСОБА_1 та копії усіх документів, які були враховані під час прийняття оскаржуваного рішення від 07.08.2020, а також встановив відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та витребуваних документів

Копію даної ухвали відповідач отримав 30.09.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0113333022850.

Проте, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи подані до суду лише 25.11.2020, тобто з порушенням визначеного судом строку для подання таких документів.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач позов не визнав та просить суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що ним правомірно прийнято рішення, яким скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 30.08.2017 про оформлення набуття громадянства України громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки позивач набув громадянство України шляхом обману та внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей.

Зокрема, відповідач зауважив, що у липні 2020 року ним було отримано інформацію від Служби безпеки України, за результатами якої проведено перевірку та встановлено, що позивач після набуття громадянства України при перетині кордону України восени 2017 року використовував паспорт громадянина Ісламської Республіки Іран, що свідчить про те, що після подачі декларації про відмову від громадянства Ісламської Республіки Іран він продовжував користуватися правами громадянина Ісламської Республіки Іран. Встановлені обставини, на думку відповідача, є достатніми підставами для прийняття оскаржуваного рішення.

У зв`язку з цим, відповідач вважає, що скасовуючи рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 , він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про громадянство України".

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженцем Ісламської Республіки Іран, що підтверджується копією з перекладом на українську мову свідоцтва про народження за реєстраційним номером 1980/3845.

Батьком позивача є ОСОБА_2 , що також підтверджується копією з перекладом на українську мову свідоцтва про народження за реєстраційним номером 1980/3845.

З матеріалів справи вбачається, що 29 червня 2017 року ОСОБА_1 , громадянин Ісламської Республіки Іран, звернувся Деснянського районного відділу ГУ ДМС України в м. Києві із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України", оскільки його неповнорідний брат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народився до 24.08.1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України".

До матеріалів справи про оформлення набуття громадянства України згідно Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, позивачем були подані наступні документи: заява про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (форма 8); зобов`язання про припинення іноземного громадянства (форма 10); копія паспортного документу громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія з перекладом на українську мову паспортного документа громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , виданий 01.11.2016, дійсний до 31.10.2020; копія свідоцтва про народження громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ; копія з перекладом на українську мову свідоцтва про народження громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 за реєстраційним номером 1980/3845; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження громадянина України ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 , виданого 29.06.2017 Подільським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві; повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження; нотаріально засвідчену заяву гр. ОСОБА_4 про згоду на реєстрацію та постійне проживання ОСОБА_1 від 30.06.2017.

За результатом розгляду поданих документів Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві прийнято рішення від 30.08.2017 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

05 вересня 2017 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видано довідку №1699/2017 про реєстрацію особи громадянином України.

05 вересня 2017 року ОСОБА_1 подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, в якій зазначив, що зобов`язується повернути паспорт громадянина Ірану до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина Ірану та не виконувати обов`язків, передбачених її законодавством для громадян цієї держави.

Також, з позовної заяви вбачається і не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву, 05 вересня 2017 ОСОБА_1 подав документи для оформлення паспорту громадянина України у формі ID-картки.

29 вересня 2017 року ОСОБА_1 був документований паспортом громадянина України № НОМЕР_3 , виданий органом №8026.

Позивач у позовній заяві зазначає та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву, 10 жовтня 2017 року він отримав паспорт громадянина України та у цей же день подав документи для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

19 жовтня 2017 року ОСОБА_1 був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_4 , виданий органом №8026.

В подальшому Служба безпеки України листом від 22.07.2020 №2/3/3-5635 повідомила Департамент з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України про те, що за даними ГЦОСІ ДПСУ ОСОБА_1 продовжував використовувати паспорт Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 для перетину державного кордону після підписання ним декларації 05.09.2017.

Разом із наведеним листом Службою безпеки України надано лист Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України за вх. ДКР СБ України №1946 від 06.05.2020 щодо перетину державного кордону ОСОБА_1 .

Департамент з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України листом від 27.07.2020 №6.4/2685 направив за належністю до ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області лист СБУ від 22.07.2020 №2/3/3-5635 щодо порушення ОСОБА_1 законодавства України про громадянство України з проханням здійснити перевірку вищезазначених фактів та у разі їх підтвердження вжити відповідних заходів.

У серпні 2020 року ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області складено довідку про наявність підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з підстав того, що він набув громадянство України за територіальним походженням на підставі статті 8 Закону України "Про громадянство України" шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів , а саме: після подачі декларації про відмову від громадянства Ісламської Республіки Іран продовжував користуватися правами громадянина Ісламської Республіки Іран та перетинав Державний кордон України, використовуючи паспорт громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 .

06 серпня 2020 року завідувачем сектору громадянства Деснянського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області підготовлено подання №33/2020 про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

07 серпня 2020 року Центральним міжрегіональним управлінням державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення, яким скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 30.08.2017 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що після подачі декларації про відмову від громадянства Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 продовжував користуватися правами громадянина Ісламської Республіки Іран та перетинав Державний кордон України, використовуючи паспорт громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 .

Про прийняття вказаного рішення Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомило позивача листом від 07.08.2020.

Також, вказаним листом повідомлено позивача про необхідність отримання довідки про припинення громадянства України.

Не погоджуючись з таким рішення відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

У відповідності до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

За змістом пункту 2 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 25 Конституції України визначає, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. 37. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України від 18.01.2001 №2235-III "Про громадянство України".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадянство України" громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.

Згідно положень статті 2 Закону України "Про громадянство України" законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

2) запобігання виникненню випадків безгромадянства;

3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;

5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Згідно з положеннями статті 17 вказаного Закону громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Пунктом 2 частини 1 статті 19 Закону України "Про громадянство України" визначено, що підставами для втрати громадянства України є, зокрема, набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про громадянство України" рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Також, Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №215), яким визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Згідно з пунктом 92 Порядку №215 територіальні органи Державної міграційної служби України приймають рішення про оформлення набуття громадянства України:

за народженням;

за територіальним походженням;

внаслідок поновлення у громадянстві;

внаслідок усиновлення;

внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя;

внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

До повноважень територіальних органів Державної міграційної служби України також належить скасування прийнятих ними рішень про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону.

Відповідно до пункту 96 Порядку №215 подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону, стосовно особи, яка проживає в Україні, готується територіальним підрозділом Державної міграційної служби України, до якого цією особою подавалися документи щодо оформлення набуття громадянства України.

Подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України разом із документами, передбаченими підпунктом "б" пункту 88 цього Порядку, надсилається до територіального органу Державної міграційної служби України.

Відповідно до підпункту "б" пункту 88 Порядку №215 для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону територіальними органами Державної міграційної служби України, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи, зокрема: документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка територіального органу Державної міграційної служби України, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п`ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація територіального органу Державної міграційної служби України про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п`ятої статті 9 Закону; частина п`ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону.

За приписами пункту 97 Порядку №215 рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується керівником територіального органу Державної міграційної служби України або його заступником.

Повідомлення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у тижневий строк надсилається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, яким було внесено подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.

Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня одержання повідомлення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України повідомляє про це відповідну особу у письмовій формі із зазначенням причин скасування такого рішення.

З системного аналізу наведених правових норм слідує, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі подання органів міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України та на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Тобто, необхідною та обов`язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону України "Про громадянство України" є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Указані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо хибних відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.11.2018 у справі № 820/1293/16, від 24.04.2019 у справі №2040/5642/18, від 19.12.2019 у справі №815/3575/15 та від 28.02.2020 у справі №520/4398/19.

Суд зазначає, що з матеріалів справи №8.1-1686/2017 про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 вбачається, що позивач набув громадянство України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України".

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону України "Про громадянство України" громадянство України набувається, зокрема, за територіальним походженням.

Так, частиною 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" (в редакції станом на момент набуття позивачем громадянства України) визначено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Як було встановлено судом, 29 червня 2017 року ОСОБА_1 , громадянин Ісламської Республіки Іран, звернувся Деснянського районного відділу ГУ ДМС України в м. Києві із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України", оскільки його неповнорідний брат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народився до 24.08.1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України".

Досліджуючи вказані обставини судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26.05.2017 у справі №754/5446/17 провадження №2/754/4182/17 визнано громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , записавши його батьком та внести зміни в актовий запис про його народження.

Як вбачається з повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00018612133 від 31.08.2017 на підставі рішення про визнання батьківства №2/754/4182/17 від 26.05.2017 Деснянського районного суду м. Києва до актового запису №1803 від 09.11.1977 про народження ОСОБА_3 внесено зміни, зокрема внесено зміни до відомостей про дитину: "відомості по батькові дитини" ОСОБА_3 змінено на ОСОБА_3 ; відомості про батька: ОСОБА_8 змінено на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин Ісламської Республіки Іран.

На підставі внесення вказаних відомостей ОСОБА_3 29.06.2017 видано повторно свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , відповідно до якого батьком ОСОБА_3 є громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_2 .

Водночас, згідно копії з перекладом на українську мову свідоцтва про народження за реєстраційним номером 1980/3845 батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_2 .

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є рідними братами по-батькові.

Отже, позивач, маючи неповнорідного брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився до 24.08.1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", набув громадянства України відповідно до приписів частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України".

Згідно з декларацією про відмову від іноземного громадянства від 05.09.2017 позивач зобов`язався повернути паспорт громадянина Ірану до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина Ірану та не виконувати обов`язків, передбачених її законодавством для громадян цієї держави.

Водночас, суд зазначає, що підставою для порушення питання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 слугував лист Служби безпеки України від 22.07.2020 №2/3/3-5635, зі змісту якого встановлено, що ОСОБА_1 після набуття громадянства України використовував для перетину державного кордону України паспорт громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 , оформленого на його ім`я.

Так, з листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 04.05.2020 №0.184-13531/0/15-20-Вих вбачається, що відповідно до наявної у базі даних інформації ОСОБА_1 перетинав державний кордон України:

- 29 червня 2017 року - в`їзд на територію України за паспортом громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 ;

- 30 червня 2017 року - виїзд з території України за паспортом громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 ;

- 05 вересня 2017 року - в`їзд на територію України за паспортом громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 ;

- 10 жовтня 2017 року - в`їзд на територію України за паспортом громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 ;

- 12 жовтня 2017 року - виїзд з території України за паспортом громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 ;

- 15 листопада 2017 року - в`їзд на територію України за паспортом громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 .

Таким чином, з наведених вище даних Державної прикордонної служби України вбачається, що позивач користувався для перетину кордону України в обидва напрямки у період з 05.09.2017 по 15.11.2017 паспортом громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 .

У той же час, відповідно до частин 5, 6, 7 та 8 статті 8 Закону України "Про громадянство України" (у редакції, чинній на момент прийняття рішення від 30.08.2017) іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також від осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов`язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

Отже, вказані норми законодавства покладають на особу обов`язок подати документ, виданий уповноваженим органом відповідної держави про зобов`язання припинити іноземне громадянство, протягом двох років з моменту реєстрації її громадянином України, а у разі неможливості отримання такого документа - подати декларацію про відмову від іноземного громадянства.

При цьому, у частині 8 статті 8 Закону України "Про громадянство України" не встановлено строку протягом якого особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, повинна повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави, тому, виходячи з системного тлумачення статті 8 Закону України "Про громадянство України" суд вважає, що він не може перевищувати строку, що встановлений у частині 5 вказаної статті, тобто 2 роки з моменту набуття громадянства України.

Суд звертає увагу на ту обставину, що позивач, подаючи декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язався повернути паспорт громадянина Ірану до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина Ірану та не виконувати обов`язків, передбачених її законодавством для громадян цієї держави.

У той же час, як вбачається з копії паспорта громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 , що належав позивачу та копія якого надавалась відповідачу для оформлення громадянства України, такий паспорт було видано 01.11.2016 та строк його дії обмежувався 31.10.2020, тобто періодом з 05.09.2017 по 15.11.2017, в який за інформацією Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 його використовував для перетину державного кордону України.

Жодні відомості, які б свідчили про використання вказаного паспорту позивачем поза межами строку його дії матеріали справи не містять.

Також, відповідачем під час розгляду справи не надано суду жодних відомостей, які б свідчили про використання вказаного паспорту позивачем після видачі йому паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_4 від 19.10.2017, який він міг отримали лише після 15.11.2017, оскільки 12.10.2017 позивач виїхав з території України та в`їхав на територію України 15.11.2017.

Суд також звертає увагу, що вказаний паспорт громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 було видано до прийняття рішення про оформлення набуття громадянства України позивачем, тобто до 30.08.2017, його копія надавалась територіальним органам державної міграційної служби, а сам факт його використання у період з 05.09.2017 по 15.11.2017 (протягом трьох місяців з часу набуття громадянства України) не може спростовувати відомостей щодо виходу вказаної особи з громадянства Ісламської Республіки Іран та суперечити Закону України "Про громадянство України" в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин.

Разом із тим, суд вказує, що використання позивачем паспорту громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 у період з 05.09.2017 по 15.11.2017 свідчить лише про те, що у цей період у нього не було паспорту громадянина України для виїзду за кордон, однак це не є беззаперечним доказом існування у позивача громадянства Ісламської Республіки Іран та подання ним на час набуття громадянства України свідомо неправдивих даних з цього приводу.

Таким чином, вказане вище свідчить про необґрунтованість доводів відповідача про користування позивачем правами громадянина Ісламської Республіки Іран після отримання громадянства України.

Суд наголошує, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення був лист Служби безпеки України від 22.07.2020 №2/3/3-5635, однак відповідачем не було вчинено жодних дій з метою встановлення чи з`ясування обставин, про які зазначено у даному листі, зокрема не було направлено листів, запитів до дипломатичних установ Ісламської Республіки Іран з метою встановлення наявності/відсутності громадянства такої країни у позивача, а також щодо використання ним паспортних документів цієї країни, їх чинності, вилучення чи скасування.

При цьому, суд вказує, що лист Служби безпеки України листом від 22.07.2020 №2/3/3-5635 є підставою для проведення перевірки викладених у ньому обставин, однак не може бути підставою для прийняття рішення щодо скасування громадянства України.

Таким чином, матеріали справи не містять будь-яких даних про те, що станом на час звернення позивача до Деснянського районного відділу ГУ ДМС України в м. Києві із заявою на оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, а також на час прийняття Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві рішення від 30.08.2017 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" ОСОБА_1 надав неправдиві відомості або фальшиві документи.

Суд також враховує, що подана позивачем заява з доданими до неї документами була перевірена фахівцями відповідача, за результатами розгляду яких 30.08.2017 відповідачем прийнято рішення про оформлення набуття ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням, а отримавши паспорт громадянина України ОСОБА_1 надалі добросовісно протягом 2 років вважав, що ним додержано вимоги закону щодо підстав набуття громадянства України.

Поряд з цим, використання позивачем паспорта громадянина Ісламської Республіки Іран у період до отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон не є порушенням національного законодавства та не може бути підставою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства позивачу, а було єдиною об`єктивною можливістю для останнього перетнути Державний кордон до отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон, інших способів для перетину Державного кордону в аналогічних ситуаціях чинне законодавство не передбачає.

Як зазначалось вище, чинне законодавство не передбачає, що використання особою паспорта іноземної держави після оформлення набуття громадянства України та до отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон є порушенням. Також, національне законодавство не вказує строк протягом якого особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, повинна повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.

Суд наголошує, що обов`язок доказування або виправлення помилок та недоліків (у випадку якщо такі мали місце) покладається виключно на державний орган, що приймав рішення, та ні в якому разі не є підставою для обмеження у правах і свободах, або незаконному позбавленню громадянства України.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Так, за практикою Суду при визначенні питання "необхідності у демократичному суспільстві" держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

Європейський суд з прав людини оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право, передбачене статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Конституційний Суд України у Рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009 висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб`єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Таким чином, враховуючи бездіяльність відповідача щодо з`ясування обставин у справі, Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області не маючи підстав, визначених статтею 21 Закону України "Про громадянство України", протиправно скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України позивачем, твердження відповідача щодо надання позивачем свідомо неправдивих даних щодо припинення громадянства Ісламської Республіки Іран не підтверджено будь-якими доказами, тому спірне рішення є необґрунтованим та протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби про протиправність та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.08.2020 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 30.08.2017 про оформлення набуття громадянства України громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також про зобов`язання Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність паспортів на ім`я громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід зазначити наступне.

Так, згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20.05.2013 №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

У даному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби про протиправність та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.08.2020 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 30.08.2017 про оформлення набуття громадянства України громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також щодо про зобов`язання відповідача направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність паспортів на ім`я громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, зазначеною нормою, законодавець визначає обов`язок суб`єкта владних повноважень аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що в даному випадку відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, не надав суду жодних доказів та пояснень на спростування тверджень позивача, а також не надав беззаперечні докази того, що набуття ОСОБА_1 громадянства України відбулось внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується наступним.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 25.09.2020 №0.0.1849349610.1.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.08.2020 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 30.08.2017 про оформлення набуття громадянства України громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби про протиправність та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.08.2020 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 30.08.2017 про оформлення набуття громадянства України громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність паспортів на ім`я громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.