Рішення № 93264299, 03.12.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 грудня 2020 року Справа № 280/7082/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), третя особа Управління Державної казначейської служби України в Олександрівському районі м. Запоріжжя Запорізької області (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, будинок 7, ЄДРПОУ 38025440) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач), третя особа Управління Державної казначейської служби України в Олександрівському районі м. Запоріжжя Запорізької області (далі _ третя особа) відповідно до якої просить визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, що викладене в листі від 22.09.2020 № 0800-0503-8/48647 про відмову у вжитті заходів з метою повернення ОСОБА_1 помилково (надмірно) сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі-продажу, що становить 7 542,30 грн. та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області сформувати та видати позивачу подання про повернення останньому суми помилково (надмірно) сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7 542 грн. 30 коп., згідно з квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» № 0005876 від 23.01.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 23.01.2020 вперше придбала нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 23.01.2020, копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Вказує, що при нотаріальному посвідченні вказаного договору купівлі-продажу квартири нею сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 % вартості придбаного нерухомого майна в сумі 7542,30 грн. Позивач звернувся із заявою до відповідача щодо повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове пенсійне страхування з вищевказаної операції купівлі-продажу нерухомого майна. Проте, листом відмовлено у задоволенні заяви позивача через відсутність підстав для повернення безпідставно сплаченого збору. Вважає відмову пенсійного органу в поверненні коштів безпідставною, оскільки позивач в даному випадку мав пільгу зі сплати збору, бо придбав квартиру вперше. Відтак, сплачена при укладені договору купівлі-продажу квартири сума збору має бути повернута позивачу. На підставі викладеного, просить позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав. У письмовому відзиві від 04.11.2020 вх. № 52893 вказав, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше, Управління позбавлене законної можливості формувати подання про повернення коштів з бюджету. При цьому позивач не надав Управлінню належних доказів, які б підтверджували факт придбання нерухомості вперше, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. З огляду на викладене, просить у позові відмовити.

Від третьої особи – Управління Державної казначейської служби України в Олександрівському районі м. Запоріжжя Запорізької області до суду надійшли письмові пояснення (вх. №52057 від 30.10.2020), відповідно до якого зазначає, що повернення коштів здійснюється відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надмірну зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787.

Ухвалою судді від 12.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 05.11.2020 без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Так, 23.01.2020 ОСОБА_1 придбано квартиру АДРЕСА_3 , про що укладено Договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д.Д. та зареєстровано в реєстрі за № 57, про що здійснено запис про право власності №35148385 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Згідно квитанції № 0005876 від 23.01.2020 ОСОБА_1 було сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі – продажу в сумі 7542,30 грн.

Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про повернення сплаченого збору.

Листом від 22.09.2020 за вих. № 0800-0503-8/48647 Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області позивачу надана відповідь про відсутність підстав для повернення такого збору.

Не погодившись із відмовою у поверненні коштів та з вимогою вчинити певні дії, позивачка звернулась до суду із вказаним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України статті 1 Закону України “Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування” № 400/97-ВР від 26.06.1997 (далі – Закон № 400/97-ВР) платниками збору на обов`язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Пунктом 8 частини першої статті 2 цього ж Закону передбачено, що об`єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом № 400/97-ВР врегульовано Порядком сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок).

Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Відповідно до пункту 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

З аналізу наведених норм вбачається, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за ОСОБА_1 зареєстровано лише квартиру АДРЕСА_3 .

З метою нотаріального посвідчення договору позивачем було сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7542,30 грн., що підтверджується квитанцією від 23.01.2020.

Натомість, будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача саме про придбання ним житла вперше та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні дійсно відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення ПФУ до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну “придбавають житло вперше”, що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97-ВР, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості ПФУ та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки” (PincovdandPine v. The Czech Republic), “Ґаші проти Хорватії” (Gashiv. Croatia), “Трго проти Хорватії” (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу “належного урядування”, згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Таким чином, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими.

Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа №819/1498/17) та 31 січня 2018 року (справа №819/1667/17), від 28.11.2018 (справа № 813/1126/17, від 01.11.2018 (справа № 819/1353/17, від 31.10.2018 (справа № 819/595/17, від 03.07.2018 (справа № 819/33/17), від 20.03.3018 (справа №819/1249/17), від 19.06.2018 №819/1554/16).

У свою чергу, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 (далі - Порядок № 787).

Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є ПФУ, то саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби, а саме Управління Державної казначейської служби України в Олександрівському районі м. Запоріжжя Запорізької області подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та враховуючи висновок про те, що саме на ПФУ покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача у даному випадку є зобов`язання відповідача звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби України щодо повернення помилково сплаченого позивачем збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

З огляду на таке, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача сформувати та надати позивачу подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7542,30 грн., сплаченого 23.01.2020 відповідно до квитанції за №0005876 під час нотаріального оформлення договору купівлі-продажу квартири номер АДРЕСА_3 посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Тізенберг Д.Д.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із викладеним, судові витрати у розмірі 840,80 грн. на оплату судового збору підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 17500 пов`язаних з наданням правничої допомоги суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).

Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Всі заявлені до відшкодування види робіт, виконані адвокатом мають місце бути, підтверджені належними доказами.

Як слідує з матеріалів справи 14.09.2020 між Адвокатським об`єднанням «Данила Тивоненка «Пріоритет» та ОСОБА_1 укладено Договір №14/09 про надання професійної правничої допомоги. Згідно додатку№1 до Договору №14/12 від 05.10.2020 складено Перелік вартості послуг за договором, а саме:

консультація щодо можливості та доцільності вирішення Справи у судовому порядку, у тому числі: проведення двох зустрічей з клієнтом, попереднє вивчення та аналіз наданих клієнтом документів, добірка та аналіз норм чинного законодавства щодо спірних правовідносин, вивчення судової практики Верховного Суду України, формування висновку щодо можливості захисту прав Клієнта у судовому порядку – 1000 грн. (2 год.);

складання заяви за вих.. №14/09 від 14.09.2020 про повернення безпідставно сплаченого збору у сумі 7542,30 грн. –500 грн. (2 год.);

складання адвокатського запиту вих.. б/н від 14.09.2020 – 500 грн. (1 год.);

складання адміністративного позову – 1500 грн. (3 год.);

підготовка до подачі адміністративного позову через Електронний суд, у т.ч.: роздруківка адміністративного позову, добірка та сканування письмових доказів для додавання до адміністративного позову, завіряння копій документів – 500 грн. (1 год.);

складання відповіді на відзив - 1500 грн. (3 год.);

представництво інтересів клієнта в суді в одному судовому засіданні, незалежно від тривалості зсідання та його виду – 2000 грн.;

розгляд справи у суді апеляційної інстанції – від 5000 грн.;

розгляд справи у Верховному Суді – від 5000 грн.

загальна сума 17500 грн.

Згідно змісту вказаного Переліку, послуги Адвокатського бюро, що не передбачені цим Переліком, але будуть фактично надані ним клієнту у справі, відображаються в окремому переліку.

06.10.2020 між сторонами укладено Акт №1 надання послуг по Договору №14/09 від 14.09.2020 про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокатом надані такі послуги:

консультація щодо можливості та доцільності вирішення Справи у судовому порядку, у тому числі: проведення двох зустрічей з клієнтом, попереднє вивчення та аналіз наданих клієнтом документів, добірка та аналіз норм чинного законодавства щодо спірних правовідносин, вивчення судової практики Верховного Суду України, формування висновку щодо можливості захисту прав Клієнта у судовому порядку – 1000 грн. (2 год.);

складання заяви за вих.. №14/09 від 14.09.2020 про повернення безпідставно сплаченого збору у сумі 7542,30 грн. –500 грн. (2 год.);

складання адвокатського запиту вих.. б/н від 14.09.2020 – 500 грн. (1 год.);

складання адміністративного позову – 1500 грн. (3 год.);

підготовка до подачі адміністративного позову через Електронний суд, у т.ч.: роздруківка адміністративного позову, добірка та сканування письмових доказів для додавання до адміністративного позову, завіряння копій документів – 500 грн. (1 год.);

Загальна сума наданих послуг становить 4000 грн.

Інших документів представником позивача щодо дійсно наданих послуг та фактичної сплати їх до адміністративного позову не надано.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представник відповідача у відзиві зазначив, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є документально не підтверджена, не є спів мірною, що є підставою для відмови у її задоволенні.

Розглянувши подані документи, суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, така категорія справ є по шириною та не потребує значних зусиль та витрат при здійсненні професійної правничої допомоги, таким чином, заявником завищено розмір витрат, що мають бути сплачені за надання правничої допомоги, у зв`язку з чим вважає за доцільним зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 2000 грн.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), третя особа Управління Державної казначейської служби України в Олександрівському районі м. Запоріжжя Запорізької області (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, будинок 7, ЄДРПОУ 38025440) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,, - задовольнити повністю.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови, у поверненні ОСОБА_1 помилково (надмірно) сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі-продажу, що становить 7 542,30 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області сформувати та надати ОСОБА_1 подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7542,30 грн., сплаченого 23.01.2020 відповідно до квитанції за №0005876 під час нотаріального оформлення договору купівлі-продажу квартири номер АДРЕСА_4 посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Тізенберг Д.Д.

Стягнути на користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок судового збору та 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі складено та підписано 03 грудня 2020 року.

Суддя О.О. Артоуз