Рішення № 93263062, 24.11.2020, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2020 року Справа № 923/638/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П., за участю секретаря судового засідання Борхаленко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт", м.Херсон

до відповідача: Державного підприємства "Скадовський морський торговельний порт", м.Скадовськ, Херсонська область

про визнання додаткової угоди недійсної та стягнення заборгованості в сумі 2531806,63грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Новік К.О. - адвокат, дов. від 01.09.2020

від відповідача: не з`явився

Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" (код ЄДРПОУ 01125695) звернулось до господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Державного підприємства "Скадовський морський торговельний порт" (код ЄДРПОУ 01125703) про визнання недійсною з моменту укладання додаткової угоди № 2 від 01.08.2018 до Договору про надання позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) №256Р від 30.12.2015 та стягнення відповідно до Договору про надання позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) № 256Р від 30.12.2015 грошових коштів у загальному розмірі 2 531 806,63 грн., що включають: суму поворотної безпроцентної фінансової допомоги у розмірі 2 000 000,00 грн., 222 296,13 грн. - пені; 198 250,00 грн. - інфляційних трат; 111 260,05 грн. - 3% річних.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не був наділений відповідними повноваженнями на укладання додаткової угоди № 2 від 01.08.2018 до Договору про надання позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) №256Р від 30.12.2015, що є підставою для визнання договору недійсним.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2020 даний позов передано на розгляд судді Ярошенко В.П.

Ухвалою суду від 02 липня 2020 року позовну заяву Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" - залишено без руху.

Ухвалою суду від 13.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи 923/638/20 постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі на 08.09.2020 о 10:00 год.

Ухвалою від 08.09.2020 суд продовжив строк підготовчого засідання на 30 днів та відклав підготовче засідання на 24.09.2020 об 11:30 год.

Ухвалою суду від 24.09.2020 відкладено підготовче засідання до 06.10.2020 о 14:30 год.

Ухвалою від 06.10.2020 суд закрив підготовче провадження у справі № 923/638/20 та призначив справу до судового розгляду по суті на 04.11.2020 о 10:00 год.

Ухвалою від 04.11.2020 суд відклав розгляд справи по суті на 24.11.2020 о 10:30 год.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судові засідання не з`явився, повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідачем відзиву на позовну заву не надано.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Отже, не надання відповідачем відзиву на позовну заяву не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено прокурору орієнтований час складення повного рішення.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд

в с т а н о в и в :

Матеріали справи свідчать, що між Державним підприємством "Херсонський морський торговельний порт" (далі - ДП "ХМТП", Позивач) з одної сторони та Державним підприємством "Скадовський морський торговельний порт" (далі - ДП "СМТП", Відповідач) з іншої укладено договір про надання позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) №256Р від 31.12.2016 (далі – Договір).

Згідно п. 1.1. Договору, позивач передає відповідачу 2 000 000 грн., а відповідач зобов`язується повернути вказані грошові кошти ДП "ХМТП" у строк до 30.04.2015.

На виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу 2 000 000 грн. поворотної фінансової безвідсоткової допомоги, що підтверджується платіжним дорученням № 5461 від 30.12.2015.

В подальшому строк повернення поворотної фінансової безвідсоткової допомоги подовжувався відповідними додатковими угодами:

- додатковою угодою №1 від 21.12.2016 строк повернення фінансової допомоги подовжено до 31.12.2018. Зокрема було встановлено, що ДП "СМТП" має повернути 500 000 грн. до 31.12.2017, 750 000 грн. до 30.07.2018 та ще 750 000 грн. до 31.12.2018.

- додатковою угодою №2 від 01.08.2018 строк повернення фінансової допомоги продовжено до 31.12.2021.

Позивач вважає, що додаткова угода №2 від 01.08.2018 до Договору про надання позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) №256Р від 30.12.2015 не відповідає нормам чинного законодавства які регулюють порядок укладання відповідних правочинів, а також, що ДП "СМТП" не мав повноважень на укладання оспорюваної додаткової угоди.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Установлені судом обставини наявності укладеного договору, свідчать про виникнення між його сторонами майново-господарських зобов`язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір надання послуг.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Водночас договори такого характеру укладені між державними підприємствами мають дещо специфічний порядок укладання.

Згідно ч. 4 ст. 67 ГК України, державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що додатковою угодою №2 від 01.08.2018 до Договору №256Р від 30.12.2015, сторони внесли зміни до Договору, якою строк повернення фінансової допомоги продовжено до 31.12.2021.

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно умов ч. 1 ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За приписами 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки недійсності правочину визначені ст. 216 ЦК України, відповідно до ч. 2 якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вже зазначалось судом, ч. 4 ст. 67 ГК України встановлено, що державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

ДП "ХМТП" та ДП "СМТП" є господарськими підприємствами державної форми власності. Єдиним учасником підприємств є Міністерство інфраструктури України.

Відповідно до п. 2 Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 №809 (далі - Порядок №809), залучення підприємством кредиту (позики), надання гарантій або поруки за таким зобов`язанням погоджується:

- Мінфіном - щодо внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик);

- органом виконавчої влади, який здійснює функції з управління державною власністю, або Мінекономрозвитку, якщо функції управління державною власністю здійснює Кабінет Міністрів України (далі - уповноважений орган), - щодо внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик).

П. 3 Порядку №809 передбачений перелік документів, що подається Міністерству фінансів України, або уповноваженому органу (Міністерству інфраструктури України в даному випадку) для отримання погодження на укладання договору.

П. 4 Порядку №809 встановлено, що Мінфін або уповноважений орган протягом 30 робочих днів після надходження заяви та документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку, приймає рішення щодо погодження залучення кредиту (позики), забезпечення підприємством виконання зобов`язань за кредитом (позикою) порукою або гарантією чи відмови у погодженні, про що письмово повідомляє підприємству.

Згідно п. 7 Порядку №809, зміни до запозичень, що раніше були погоджені Мінфіном відповідно до цього Порядку, у частині внесення змін до кредитного договору (договору позики), договору поруки або договору про надання гарантії та до умов розміщення облігацій підприємства щодо мети, обсягу і строку залучення кредиту (позики), виду забезпечення виконання зобов`язань, плати за користування кредитом (позикою), обов`язків, прав та відповідальності сторін, а також реструктуризації боргових зобов`язань за кредитами (позиками) підлягають погодженню з Мінфіном.

П. 7 також зазначено, що зміни до запозичень, що раніше були погоджені уповноваженим органом відповідно до цього Порядку, у частині внесення змін до кредитного договору (договору позики), договору поруки або договору про надання гарантії та до умов розміщення облігацій підприємства щодо збільшення строку залучення кредиту (позики) більше ніж на один рік, а також реструктуризації боргових зобов`язань за кредитами (позиками) підлягають погодженню з Мінфіном відповідно до цього Порядку.

Перелік документів, які подаються для погодження внесення змін до відповідних договорів позики також установлена Порядком №809.

Судом встановлено, що відповідач не отримував погодження ані у Міністерства інфраструктури України, ані у Міністерства фінансів України, що означає невідповідність змісту угоди нормам закону, а також відсутність права позичальника за договором на укладання відповідного правочину.

Матеріали справи містять адвокатський запит № 15 від 31.03.2020, відповідно до якого, у Міністерства інфраструктури України та Міністерства фінансів України було витребувано інформацію щодо звернення ДП "СМТП" до даних органів за погодженням на укладання додаткової угоди №2 від 01.08.2018 до Договору про надання позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) №256Р від 30.12.2015.

Відповідями на вказаний вище адвокатський запит Міністерства повідомили, що ДП "СМТП" не звертався до них з заявою про погодження на укладання правочину та Міністерства відповідно не давали згоди на це.

Відповідно до приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 названого Кодексу встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи наведені обставини, у суду є достатні підстави вважати, що без відповідного міністерського погодження на укладання додаткової угоди про внесення змін до договору поворотної безпроцентної фінансової допомоги, такий правочин буде вважатись недійсним, а тому вимога позивача про визнання недійсною додаткової угоди підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Вирішуючи правомірність нарахованих та заявлених до стягнення сум пені і штрафу, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Безпосередньо правові наслідки порушення грошових зобов`язань передбачені приписами статей 230-237 ГК України та статей 549 - 552, 611 ЦК України.

Так, згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В частинах 2 та 3 статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме "штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання" (частин 2), а "пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання" (частина 3). Водночас, у відповідності до приписів частини 2 статті 551 того ж Кодексу “якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства…".

Разом з тим, у відповідності до приписів частини 2 статті 551 того ж Кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов`язання; за допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов`язання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов`язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до П. 7.4 Договору про надання позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) №256Р від 30.12.2015, уразі порушення строків повернення отриманої позики, позичальник сплачує позикодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який сплачується пеня, за кожен день прострочення від суми простроченого платежу.

Позивач у зв`язку з несвоєчасним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару нарахував суму штрафних санкцій (пені) в розмірі 222 296,13 грн.

Розрахунок пені судом перевірено та встановлено, що він здійснений відповідачем арифметично та методологічно вірно та підлягає задоволенню.

У відповідності ч. 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за увесь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позивач нарахував відповідачу інфляційних втрат в розмірі 198 250,00 грн. та 3% річних в розмірі 111 260,05 грн.

Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних судом перевірено та встановлено, що він здійснений відповідачем арифметично та методологічно вірно та підлягає задоволенню.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 129, 232-240 ГПК України, суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсною з моменту укладання додаткову угоди № 2 від 01.08.2018 до Договору про надання позики (поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) №256Р від 30.12.2015.

3. Стягнути з Державного підприємства "Скадовський морський торговельний порт" на користь Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" грошові кошти у загальному розмірі 2 531 806,63 грн., що включають: суму поворотної безпроцентної фінансової допомоги у розмірі 2 000 000,00 грн., 222 296,13 грн. - пені; 198 250,00 грн. - інфляційних трат; 111 260,05 грн. - 3% річних та суму судових витрат в розмірі 37 977,10 грн.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення 03.12.2020 р.

Суддя В.П.Ярошенко