Рішення № 93262936, 03.12.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3044/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області, м. Лозова до Фізичної особи-підприємця Єрмоленко Валентини Миколаївни, м. Лозова про стягнення 36166,17 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - фізичної особи-підприємця Єрмоленко Валентини Миколаївни, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 36166,17 грн. (з яких: 30353,90 грн. основний борг, 2709,52 грн. пеня,1098,17 грн. 3% річних, 2004,58 грн. інфляційні втрати) за період з 01.11.2018 по 01.07.2020 за договором постачання теплової енергії №106 від 29.06.2012.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.10.2020 відкрито провадження у справі №922/3044/20; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на позов.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв`язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено копію вказаної ухвали від 06.10.2020.

Позивачем копію ухвали отримано, про що свідчить зворотне поштове повідомлення №025764/1.

Проте, надіслана на адресу відповідача копія ухвали повернута на адресу суду з відміткою “закінчення терміну зберігання”. Відомостей про наявність у відповідача іншої адреси матеріали справи не містять.

За змістом п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання. У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, а останній в розумінні вимог ст. 120 ГПК України вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд судом справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору. Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 29.06.2012 між позивачем, як енергопостачальною організацією, та відповідачем, як споживачем, укладено договір про постачання теплової енергії №106 (далі за текстом – договір), за умовами якого енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання поставити теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (розділ 1 договору).

Згідно з п. 2.1 договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно додатка 1а, 1б до цього договору у вигляді гарячої води або водяної пари на такі потреби: опалення та вентиляцію; гаряче водопостачання; технологічні потреби.

Згідно з п. 5.1. договору, облік споживання теплової енергії проводиться при наявності договору по:

- приладах обліку – з моменту оформлення акту про введення в експлуатацію та на підставі двостороннього акту про кількість використаної теплової енергії;

- розрахунковим способом – з моменту подачі теплової енергії.

Згідно з п.п. 6.1-6.3 договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів, діючих на період постачання теплової енергії, на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії, а при їх відсутності – виконаних розрахунків відповідно до теплових навантажень. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач за 15 днів до початку розрахункового періоду своїм дорученням, самостійно, сплачує енергопостачальній організації вартість зазначеної в договорі додатку 1а до договору кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Відповідно до п. 10.1 договору останній набуває чинності з 29.06.2012 і діє до 07.06.2013 та відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України дія цього договору застосовується до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме: з 08.06.2012.

Згідно п. 10.4 договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач на виконання умов договору з листопада 2018 року по березень 2020 року поставляв відповідачу теплову енергію, а останній спожив отриману енергію, що підтверджується підписаними між сторонами актами постачання теплової енергії (а.с. 16-21).

Проте, заборгованість за спожиту теплову енергію відповідач не сплатив, його борг станом на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі становить 30353,90 грн.

Крім того, в зв`язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України, нараховано до стягнення з відповідача 2004,58 грн. інфляційних, 1098,17 грн. 3% річних та 2709,52 грн. пені.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, комунальні послуги — це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи в забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

За змістом ст. 20 цього ж закону, до обов`язків споживача належить, зокрема, оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати спожитої теплової енергії за договором постачання теплової енергії №106 від 29.06.2012, спожитої протягом листопада 2018 року - березня 2020 року підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростований. Борг відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію складає 30353,90 грн., а строк його оплати визначений умовами укладеного між сторонами договору є таким, що настав. Відповідач не надав суду доказів сплати зазначеного боргу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову в зазначеній частині та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в зазначеній вище сумі.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, суд зазначає.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме у разі, якщо така відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачена договором (встановлена за згодою сторін) або встановлена спеціальним законодавчим актом.

Проте, як встановлено судом умовами договору, укладеного між сторонами, не передбачена можливість стягнення неустойки (пені). Крім того, подана на розгляд суду позовна заява не містить будь-якого правового обґрунтування позову в частині стягнення пені.

Отже, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 2709,52 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних та 3% річних, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Судом враховано, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд констатує, що його здійснено з певними арифметичними помилками та неточностями. Здійснивши відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1516,08 грн. інфляційних втрат. В решті позову про стягнення інфляційних втрат слід відмовити в зв`язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.

Перевіривши правильність нарахування 3% річних, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 1098,17 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню 1916,13 грн. судового збору, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Єрмоленко Валентини Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Ломоносова, 23, код ЄДРПОУ 38076191) - 30353,90 грн. основного боргу, 1516,08 грн. інфляційних втрат, 1098,17 грн. три проценти річних та 1916,13 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Ломоносова, 23, код ЄДРПОУ 38076191).

Відповідач - Фізична особа-підприємець Єрмоленко Валентина Миколаївна ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ).

Рішення підписано 03 грудня 2020 року.

Суддя О.В. Погорелова