Рішення № 93262767, 26.11.2020, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2020 Справа № 917/525/20

Господарський суд Полтавської області у складі судді Сіроша Д. М., за участю секретаря судового засідання Бойченко Л. О., розглянув у порядку загального позовного провадження справу за позовом

Першого заступника керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області,

2. ОСОБА_1

3. Фермерського господарсьва "Соня"

про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі, додаткових угод до договорів оренди землі, визнання припиненими договорів суборенди землі та повернення земельних ділянок

за участю представників сторін:

від прокуратури Цибульська М. Л., посв. №036057 від 16.10.2015

від позивача не з`явився

від відповідача 1 не з`явився,

від відповідача 2, 3 ОСОБА_1 , голова ФГ " Соня"

Обставини справи: Перший заступник керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області звернувся в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Соня", в якому просить суд:

1. Наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області №3599-сг від 29.09.2014 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою визнати незаконними та скасувати;

2. Наказ № 1818-сг від 14.03.2018 про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 9,5313 га визнати незаконним та скасувати;

3. Наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області № 3602-сг від 29.09.2014 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою визнати незаконним та скасувати;

4. Наказ №1819-сг від 14.03.2018 про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 29,5 га визнати незаконним та скасувати;

5. Договір оренди земельної ділянки б/н укладений 19.03.2018 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 площею 29,5 га, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402, розташованої в адміністративних межах Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області визнати недійсним та припинити на майбутнє;

6. Договір оренди земельної ділянки б/н укладений 19.03.2018 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 площею 9,5313 га, кадастровий номер 5322082500:00:001:1046, розташованої в адміністративних межах Лутовинівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області визнати недійсним та припинити на майбутнє;

7. Додаткову угоду №1 укладену 14.01.2019 між Козельщинською селищною радою та громадянином ОСОБА_1 до договору оренди землі б/н від 19.03.2018 на земельну ділянку площею 9,5313 га 5322082500:00:001:1046 визнати недійсною і припинити на майбутнє.

8. Додаткову угоду № 1, укладену 06.11.2019 між Козельщинською селищною радою та громадянином ОСОБА_1 , до договору оренди землі б/н від 19.03.2018 на земельну ділянку площею 29,5 га, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402 визнати недійсною і припинити на майбутнє;

9. Договір суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402 площею 29,5 га, укладений 18.11.2019 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством “Соня” визнати припиненим;

10. Договір суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 5322082500:00:001:1046 площею 9,5313 га, укладений 18.11.2019 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством “Соня” визнати припиненим;

11. Зобов`язати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий: 18.05.2001 Козельщинським РВ УМВС України в Полтавській області), Фермерське господарство “Соня” (39100, с. Козельщина, Козельщинського р-ну, код СДРПОУ 43035157) повернути Козельщинській селищній раді Полтавської області земельну ділянку площею 29,5 га, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402, розташовану в адміністративних межах Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області;

12. Зобов`язати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий: 18.05.2001 Козельщинським РВ УМВС України в Полтавській області), Фермерське господарство “Соня” (39100, с. Козельщина, Козельщинського р-ну, код СДРПОУ 43035157) повернути Козельщинській селищній раді Полтавської області земельну ділянку площею 9,5313 га, кадастровий номер 5322082500:00:001:1046, розташованої в адміністративних межах Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що враховуючи вимоги статей 7, 12 Закону “Про фермерське господарство”, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Так, ОСОБА_1 є засновником фермерського господарства “Андрійко”. Відповідно до інформації відділу у Козельщинському районі ГУ Держгеокадстру у Полтавській області від 03.04.2019 № 259/108-19 розпорядженням Козельщинської РДА № 555 від 27.12.2012 ФГ “Андрійко” затверджено технічну документацію із землеустрою для ведення фермерського господарства щодо земельної ділянки площею 80,0 га на території Василівської сільської ради Козельщинського району та земельної ділянки площею 6,0 га на території Козельщинської селищної ради і рекомендовано ФГ “Андрійко” укласти договори оренди терміном на 20 років і провести їх обов`язкову реєстрацію. У подальшому ФГ “Андрійко” 31.01.2014 змінює повне найменування юридичної особи на ФГ “Грім”, яке є правонаступником ФГ “Андрійко”. У подальшому 12.06.2014 право оренди на підставі вказаних договорів оренди зареєстровано із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України “Про фермерське господарство”, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України громадянин ОСОБА_1 вже використав своє право на отримання земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства, а додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство може отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Позивач посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України у справі № 525/1225/15-ц від 24.04.2019.

Отже, на момент прийняття ГУ Держгеокадастром спірних наказів № 3599-сг від 29.09.2014, № 3602-сг від 29.09.2014 та 1818-сг від 14.03.2018, 1819-сг від 14.03.2018 ФГ “Грім”, засновником якого є ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи та мало у постійному користуванні земельні ділянки для ведення фермерського господарства, а отже отримання у подальшому ще земельних ділянок сільськогосподарського призначення в оренду, в т. ч. земельні ділянки площею 29,5 га та 9,5313 га суперечить вимогам закону, оскільки мало відбуватися за процедурою проведення земельних торгів.

Відповідач 1 у відзиві на позов від 06.08.2020 (вх. № 8412) проти позову заперечує, посилаючись на те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області під час надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення бажаних земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, для ведення фермерського господарства, що розташовані за межами населених пунктів на території Лутовинівської сільської ради та на території Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області дотримано вимоги чинного законодавства, оскільки відповідачем ( ОСОБА_1 ) були подані всі документи, які необхідні для надання дозволів на розробку проектів землеустрою.

Також, звертають увагу суду, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Підстав для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області не було, а отже, воно було зобов`язане у двотижневий строк в обов`язковому порядку затвердити відповідний проект та передати в оренду земельні ділянки, з наступною державною реєстрацією договорів оренди, що і було зроблено в цьому випадку.

Крім того, відповідач 1 вказує на відсутність підстав для визнання недійсними договорів оренди, оскільки вважає, що нормативно - грошова оцінка земельної ділянки, яка передається в оренду, не входить до вичерпного переліку істотних умов договору оренди землі, встановленого частиною 1 статті 15 Закону України "про оренду землі".

Відповідачі 2, 3 у відзиві на позов від 29.05.2020 (вх. № 5728) проти позову заперечують, посилаючись на те, що будь-яких обмежень щодо кількості земельних ділянок державної або комунальної власності, які можуть бути передані в оренду для ведення фермерського господарства, законодавством у сфері земельних відносин не встановлюється. Також, чинне законодавство, яке визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерського господарства, не містить будь-яких обмежень щодо кількості фермерських господарств, які можуть бути засновані (створені) однією фізичною особою.

За таких обставин, існування Фермерського господарства, після отримання ним в оренду земельних ділянок, не обмежує право ОСОБА_1 , як фізичної особи на отримання іншої земельної ділянки з метою створення та ведення іншого фермерського господарства.

При цьому, на момент прийняття спірних наказів існувала норма, яка виключала проведення загальної процедури продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

За таких обставин прокурор не довів порушення прав та інтересів держави в особі позивача внаслідок прийняття Управлінням наказів “Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки” є безпідставними та обґрунтованими, тому не підлягають задоволенню.

Також, відповідачі зазначають, що фермерське господарство “Соня” використовує земельні ділянки за цільовим призначенням та сплачує орендну плату, заборгованість з орендної плати відсутня.

29.05.2020 відповідач 3 подав клопотання (вх. № 5729) про застосування наслідків спливу позовної давності і просить суд відмовити в позові у порядку частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

29.05.2020 відповідач 3 подав клопотання про закриття провадження у справі (вх. № 5731).

Під час вирішення клопотання відповідача 4 про закриття провадження у справі (вх. № 5731від 29.05.2020) суд виходив з наступного.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Суд встановив, що громадянин ОСОБА_1 отримував спірні земельні ділянки саме для ведення фермерського господарства, що підтверджується його клопотаннями від 26.02.2018 (а. с. 37-38 том 1).

Відповідно до правових висновків, викладених в постанові Великої палати Верховного суду від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, якщо під час розгляду за правилами цивільного судочинства справи щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, суд встановить, що на момент відкриття провадження у цій справі фермерське господарство вже було зареєстрованим, суд постановляє ухвалу про закриття провадження, оскільки така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Як убачається з матеріалів справи станом на момент відкриття провадження у цій справі було створено Фермерське господарство "Андрійко" (правонаступник ФГ "Грім").

Крім того, 18.11.2019 ОСОБА_1 передав спірні земельні ділянки в суборенду Фермерському господарству "Соня", заснованому 18.11.2019, тому безпідставні є доводи відповідача про те, що стороною зазначеного спору є фізична особа, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

09.09.2020 від відповідача 3 - Фермерського господарства “Соня” надійшло клопотання про залишення позову без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (вх. № 9727).

В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що прокурором не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Козельщинською селищною радою Козельщинського району Полтавської області, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави. Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом потягом певного періоду, без з`ясування критичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій і захисту інтересів держави.

Суд відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання, виходячи з наступного.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, Верховний Суд у постанові від 06.02.2019 у справі № 927/246/18 зазначив, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У частині 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Дослідивши доводи прокурора відносно наявності підстав його звернення до суду з цим позовом, суд встановив, що на виконання вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурором при зверненні до суду з позовом було належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також визначені законом підстави для звернення до суду саме прокурора.

Зокрема, Лубенська місцева прокуратура листом від 11.02.2020 звернулася до Козельщинської селищної ради, вказавши про порушення вимог чинного законодавства при передачі в оренду спірних земельних ділянок.

Відповідно до листа Козельщинської селищної ради № 390 від 27.02.2020 Козельщинська селищна рада не здійснює захист своїх прав в судовому порядку та не заперечує щодо представництва її інтересів у суді Кобеляцькою місцевою прокуратурою.

З огляду на викладене суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду.

26.11.2020 від відповідачів 2, 3 надійшов відзив (вх. № 13130) та заперечення на відповідь на відзив (вх. № 13129 та № 13131).

Частиною 2 статті 170 Господарського процесуального кодексу встановлено, що письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Проте зазначені відзив та заперечення не підписані представниками відповідачів.

Вказане свідчить про недотримання відповідачами вимог частини 2 статті 170 Господарського процесуального кодексу України щодо наявності підпису заявника чи його представника.

Відповідно до 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Крім того, слід зазначити, що 29.05.2020 від відповідачів 2, 3 надійшов відзив на позов (вх. № 5728), а 28.08.2020 - заперечення на відповідь на відзив (вх. № 9245), які прийняті судом до розгляду.

Відповідачі 2, 3 не обґрунтували підстав для подання відзиву на позов та заперечення на відповідь на відзив ідентичного змісту повторно.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 31.03.2020 суд залишив позовну заяву без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, встановив позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 22.04.2020 суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати у порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі.

Також, в ухвалі зазначено, що про дату та час судового засідання учасники справи будуть повідомлені додатково.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 09.06.2020 суд призначив підготовче засідання у справі на 9:00 14.07.2020.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 14.07.2020 суд відклав підготовче засідання на 11:30 06.08.2020.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.08.2020 суд відклав вирішення заяви відповідачів 2 та 3 про закриття провадження у справі (вх. № 5731від 29.05.2020) до наступного судового засідання, відклав підготовче засідання на 10:00 02.09.2020.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.09.2020 суд відклав підготовче засідання на 10:30 16.09.2020.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 16.09.2020 суд закрив підготовче провадження у справі № 917/525/20, відмовив у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, відмовив у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду, закрив підготовче провадження у справі № 917/525/20, призначив справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 10:20 01.10.2020.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01.10.2020 суд відклав розгляд справи по суті на 10:30 04.11.2020.

У судовому засіданні 04.11.2020 судом оголошено перерву до 26.11.2020 11:00.

Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів.

У судовому засіданні 26.11.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про термін виготовлення повного рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі ГУ Держгеокадастру) № 3599-сг від 29.09.2014 надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 9,5313 га для ведення фермерського господарства в оренду розташованої в адміністративних межах Лутовинівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області.

Також, наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 3602-сг від 29.09.2014 надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 29,5 га, для ведення фермерського господарства в оренду розташованої в адміністративних межах Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області.

У подальшому за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства наказом ГУ Держгеокадастру № 1818-сг від 14.03.2018 затверджено документацію із землеустрою та передано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 9,5313 га, розташованої за межами населених пунктів на території Лутовинівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області для ведення фермерського господарства.

Також, за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства наказом ГУ Держгеокадастру № 1819-сг від 14.03.2018 затверджено документацію землеустрою та передано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 29,5 га, розташованої за межами населених пунктів на території Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області для ведення фермерського господарства.

19.03.2018 між ГУ Держгеокадастру в Полтавській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки б/н загальною площею 9,5313 га, кадастровий номер 5322082500:00:001:1046 сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Право оренди зареєстровано 10.04.2018 із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Також, між ГУ Держгеокадастру в Полтавській області та ОСОБА_1 19.03.2018 укладено договір оренди земельної ділянки б/н загальною площею 29,5 га, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402 сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Право оренди зареєстровано 10.04.2018 із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

У пункті 5 спірних договорів оренди зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договорів оренди проведена.

Згідно з пунктом 8 договори укладено на 7 (сім) років. Після закінчення строку дії договорів орендар маг переважне право поновити їх на новий строк. У ньому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договорів письмово орендодавця про намір продовжити їх дію.

У пункті 9 спірних договорів оренди сторонами погоджено, що орендна плаза вноситься орендарем у наступних формах та розмірах: у грошовій формі безготівково у розміні 12 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік. Станом на момент кладення цього договору сума орендної плати, що вноситься орендарем за використання земельної ділянки складає 25297,84 грн на рік. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексу інфляції (пункт 10 договору). Орендна плата вноситься щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, з дня виникнення права користування земельною ділянкою, а в разі визначення податковим законодавством інших строків (періодів) внесення плази за землю – відповідно до вимог Податкового кодексу України (пункт 11 договору).

Пунктами 15 та 16 договорів оренди сторони визначили, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства; цільове призначення земельної ділянка (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель) - землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

06.11.2019 Козельщинська селищна рада та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 то договору оренди землі від 19.03.2018, якою змінили орендодавця - Головне управління Держгеокадастру на Козельщинську селищну раду; пункт 5 договору виклали в наступній редакції: “Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 376364,99 грн, а тому орендна плата вноситься орендарем у розмірі 12% від нормативної грошової о пачки і складає 45163,80 грн на рік”.

Аналогічна угода укладена до договору оренди землі на земельну ділянку площею 9,5313 га.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наведених в інформаційній довідці № 196112576, право оренди земельної ділянки площею 29,5 га на товаровий номер 5322055100:00:001:0402, розташованої в адміністративних межах Козельщинської селищної ради Козельщинського району, Полтавської області, зареєстровано 10.04.2018. При цьому суб`єктом іншого речового права - права оренди землі зазначено орендаря ОСОБА_1

19.11.2019 зареєстрований договір суборенди на вказану земельну ділянку, укладений між ОСОБА_1 та ФГ “Соня”.

Аналогічно, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право оренди земельної ділянки площею 5,5313 га, кадастровий номер 5322082500:00:001:1046, розташованої в адміністративних межах Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області, зареєстровано 10.04.2018. При цьому суб`єктом іншого речового права - права оренди землі - зазначено орендаря ОСОБА_1

19.11.2019 зареєстрований договір суборенди на вказану земельну ділянку, укладений між ОСОБА_1 та ФГ “Соня”.

04.06.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесений запис № 1567102000000548 про проведення державної реєстрації юридичної особи - Фермерського господарства “Соня”, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позову, суд виходив з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України “Про фермерське господарство” в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.

З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За правилом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України “Про фермерське господарство” та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України “Про фермерське господарство” фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

За змістом частини 1 статті 8 Закону України “Про фермерське господарство” після одержання засновником державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” від 15.05.2003 державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).

Враховуючи викладене слід дійти висновку про те, що фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства.

Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 04.11.2014 N 3-157гс14, вирішуючи питання неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 7 Закону N 973-IV та положень статей 124, 134 Земельного кодексу України.

Отже, враховуючи вимоги статей 7, 12 Закону України “Про фермерське господарство”, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Як встановив суд, ОСОБА_1 є засновником фермерського господарства “Андрійко” (у подальшому змінило найменування на ФГ “Грім”). Відповідно до інформації відділу у Козельщинському районі ГУ Держгеокадстру у Полтавській області від 03.04.2019 № 259/108-19 розпорядженням Козельщинської РДА № 555 від 27.12.2012 ФГ “Андрійко” затверджено технічну документацію із землеустрою для ведення фермерського господарства щодо земельної ділянки площею 80,0 га на території Василівської сільської ради Козельщинського району та земельної ділянки площею 6,0 га на території Козельщинської селищної ради.

Отже, з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України “Про фермерське господарство”, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України громадянин ОСОБА_1 використав своє право на отримання земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства, а додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство може отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 525/1225/15-ц від 24.04.2019 та у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 927/83/19.

Оскільки, на момент прийняття ГУ Держгеокадастром спірних наказів від № 3599-сг від 29.09.2014, № 18.18-сг від 14.03.2018 № 3602-сг від 29.09.2014, № 1819-сг від 14.03.2018 ФГ “Андрійко” вже набуло статусу юридичної особи та мало у користуванні земельну ділянку площею 80,0 га на території Василівської сільської ради Козельщинського району та земельну ділянку площею 6,0 га на території Козельщинської селищної ради для ведення фермерського господарства, а отже отримання, поза процедурою земельних торгів, у подальшому ще земельних ділянок сільськогосподарського призначення в оренду для ведення фермерського господарства, в т. ч. земельної ділянки площею 9,53 га та площею 29,5 га не відповідає вимогам Закону.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, слід зазначити, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, що звернулась за їх захистом.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/18.

Водночас слід зазначити, що вимоги про визнання недійсними спірних наказів № 3599-сг та № 3602-сг від 29.09.2014 Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою та № 1818-сг від 14.03.2018 про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 9,5313 га; №1819-сг від 14.03.2018 про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 29,5 га є неефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.

Крім того, зазначені накази Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області є актами ненормативного характеру, що застосовуються одноразово із прийняттям яких виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Крім того, рішення органу державної влади (Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області) прийняті у формі наказів вичерпали свою дію внаслідок виконання, а відтак їх скасування не породжує наслідків для користувачів земельних ділянок.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідач 3 подав клопотання про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статті 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі N 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі N 6-1852цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі N 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі N 469/1203/15-ц, постанова Верховного Суду від 21.08.2019 у справі N 911/3681/17).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі N 362/44/17).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.97 N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою N 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.96 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.

Відповідну правову позицію щодо застосування строків позовної давності та наслідків їх спливу наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі N 910/2974/18, від 15.01.2019 у справі N 910/296918, від 15.01.2019 у справі N 910/2972/18, від 07.02.2019 у справі N 910/2966/18, від 26.02.2019 у справі N 910/2967/18 та від 21.05.2019 у справі N 910/15457/17, від 11.11.2019 у справі N 904/1038/19.

Проте з відповідним позовом до суду в межах цієї справи прокурор звернувся лише 25.03.2020, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

Прокурор вважає, що позов заявлено в межах строку позовної давності, визначеного законом, оскільки про порушення вимог законодавства Кобеляцькій місцевій прокуратурі стало відомо 03.04.2019 при отриманні інформації із Козельщинського відділу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області. В свою чергу Козельщинській селищній раді Козельщинського району про зазначені порушення вимог законодавства стало відомо з листа Кобеляцької місцевої прокуратури від 11.02.2020.

Проте прокурором не обґрунтовано неможливість одержання ним необхідної інформації одразу після винесення оскаржуваних наказів від 29.09.2014 «Про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою» (2015-2017 роки). Так, прокурором не надано жодних доказів, що ним у той період були вчинені відповідні запити, призначено проведення перевірок тощо, але ці заходи не дали результатів з незалежних від прокурора причин.

Разом з тим, відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного Суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.

Зазначене узгоджується з приписами частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", згідно з якою виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Тобто, відповідно до змісту вищевказаної норми та практики її застосування (зокрема, щодо здійснення моніторингу законності розпорядження земельними ділянками), прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", чинним з 14.10.2014, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області) необхідну для подання позову інформацію.

В силу положень чинного законодавства прокурор повинен був своєчасно цікавитися та перевіряти відомості про наявність, рух і якісний стан земель, здійснювати контроль за збереженістю, законністю, доцільністю й ефективністю використання земель, отже не міг не бути обізнаним про здійснення фактичного використання спірних земельних ділянок, та відповідно міг своєчасно звернутися до суду за захистом порушеного права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області № 3599-сг від 29.09.2014 та №№ 3602-сг від 29.09.2014 про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою.

Виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 372/1036/15-ц.

Під час розгляду цієї справи суд встановив порушення інтересів держави прийняттям спірних наказів № 3599-сг від 29.09.2014 та №№ 3602-сг від 29.09.2014 про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою.

Проте з урахуванням правових позицій Верховного Суду, практики Європейського суду з прав людини, суд відмовляє в позові в частині вимог про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області № 3599-сг від 29.09.2014 та № 3602-сг від 29.09.2014 про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Щодо решти позовних вимог позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки вимоги заявлені в межах строку позовної давності.

Вимоги позивача про визнання незаконними та скасування наказів № 1818-сг від 14.03.2018 про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 9,5313 га та №1819-сг від 14.03.2018 про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 29,5 га задоволенню не підлягають, оскільки є неефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

До того ж, зазначені накази є актами ненормативного характеру, які вичерпали свою дію внаслідок виконання. Скасування таких актів не породжує наслідків для користувача земельної ділянки, оскільки у такої особи виникло право користування земельною ділянкою на підставі договорів оренди. Відтак обраний спосіб захисту порушеного права (оскарження рішення суб`єкта владних повноважень) не забезпечує його реального захисту.

З огляду на викладене відсутні підстави для визнання спірних наказів від 14.03.2018 недійсними та їх скасування.

Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.

Щодо вимог про визнання недійсними договорів оренди та додаткових угод, слід зазначити наступне.

Підстави недійсності правочинів встановлені статтями 203, 215 Цивільного кодексу України, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Статтею 236 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення, але якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх в майбутньому припиняється.

Як встановив суд, спірні договори оренди земельних ділянок укладені без проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

За змістом частини першої статті 15 Закону України “Про оренду землі” однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Орендна плата відповідно до статті 21 Закону України “Про оренду землі” - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України “Про оплату за землю”, та перевищувати 10% їх нормативної грошової оцінки.

Частиною першою пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України і частиною першою статті 13 Закону України “Про оцінку земель” передбачено, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України “Про оцінку земель”).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.05.2016.

Враховуючи зазначене, слід дійти висновку, що обов`язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 08.04.2015 у справах № 3-41гс15, від 20.05.2015, № 3-70гс15 від 01.07.2015, № 3-297гс15 від 01.07.2015 у справі № 3-298гс15.

Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 05.02.2020 технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 9,5313 га з кадастровим номером 5322082500:00:001:1046 та земельної ділянки площею 29,5 га, з кадастровим номером 5322055100:00:001:0402 до управління не передавалась. Вказане свідчить про те, що технічна документації з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки не розроблена, а отже при укладенні спірних договорів оренди земельних ділянок між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності фактично не визначалась, отже договори оренди суперечить приписам чинного законодавства.

Матеріали справи не містять витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, які є об`єктом оренди спірних договорів оренди землі.

Відповідно до статей 210 - 211 Земельного кодексу України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Враховуючи викладене, встановлення факту недотримання сторонами договору оренди земельної ділянки істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України “Про оренду землі” (в редакції чинній на час укладення правочину), вимог статей 13, 20, 23 Закону України “Про оцінку землі”, не проведення нормативної грошової оцінки землі є підставою для визнання недійсними зазначених договорів в судовому порядку.

З огляду на викладене вимоги позивача про визнання недійсними договорів оренди землі від 19.03.2018 є правомірними та підлягають задоволенню.

Вимоги про визнання недійсними Додаткової угоди № 1, укладеної 14.01.2019 між Козельщинською селищною радою та громадянином ОСОБА_1 до договору оренди землі б/н від 19.03.2018 на земельну ділянку площею 9,5313 га 5322082500:00:001:1046 та Додаткової угоди № 1, укладеної 06.11.2019 між Козельщинською селищною радою та громадянином ОСОБА_1 , до договору оренди землі б/н від 19.03.2018 на земельну ділянку площею 29,5 га, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402, також підлягають визнанню недійсними, як похідні від основної вимоги – про визнання недійсними договорів оренди землі від 19.03.2018.

Щодо вимог про визнання договорів суборенди припиненими суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Закону України “Про фермерське господарство” орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

За змістом статті 598 Цивільного кодексу України підстави припинення зобов`язання встановлюються договором або законом.

З аналізу зазначених положень законодавства убачається, що договір суборенди є похідним від договору оренди і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору оренди. У разі втрати чинності договором оренди припиняються права наймача на орендовану земельну ділянку, зокрема право передання її в суборенду.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2018 у справі № 910/17082/17, відповідно до якої договір суборенди припиняється одночасно з припиненням договору оренди, незалежно від підстав його припинення. Дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить природі договору суборенди.

Враховуючи те, що договори оренди земельних ділянок від 19.03.2018, укладені між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 є недійсними, договори суборенди від 18.11.2019 слід вважати таким, що припинили свою дію.

Статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно - господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Зазначеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору. Натомість відповідно до абзацу другого частини 2 статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Враховуючи викладене суд відмовляє в позові в частині вимог про визнання договорів суборенди припиненими.

Статтею 216 Цивільного Кодексу України закріплено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З огляду на викладене, обґрунтованими є вимоги прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 та Фермерського господарства “Соня” повернути Козельщинській селищній раді Полтавської області земельну ділянку площею 29,5 га, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402, розташовану в адміністративних межах Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області та земельну ділянку площею 9,5313 га, кадастровий номер 5322082500:00:001:1046, розташовану в адміністративних межах Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області.

Керуючись статтями 129, 232 - 233, 237 - 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н, укладений 19.03.2018 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 площею 29,5 га, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402, розташованої в адміністративних межах Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н, укладений 19.03.2018 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 площею 9,5313 га, кадастровий номер 5322082500:00:001:1046, розташованої в адміністративних межах Лутовинівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області.

Визнати недійсною Додаткову угоду №1 укладену 14.01.2019 між Козельщинською селищною радою та громадянином ОСОБА_1 до договору оренди землі б/н від 19.03.2018 на земельну ділянку площею 9,5313 га 5322082500:00:001:1046.

Визнати недійсною Додаткову угоду № 1, укладену 06.11.2019 між Козельщинською селищною радою та громадянином ОСОБА_1 , до договору оренди землі б/н від 19.03.2018 на земельну ділянку площею 29,5 га, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402.

Зобов`язати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий: 18.05.2001 Козельщинським РВ УМВС України в Полтавській області), Фермерське господарство “Соня” (39100, с. Козельщина, Козельщинського р-ну, код СДРПОУ 43035157) повернути Козельщинській селищній раді Полтавської області земельну ділянку площею 29,5 га, кадастровий номер 5322055100:00:001:0402, 9,5313 га, кадастровий номер 5322082500:00:001:1046, розташовані в адміністративних межах Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 02.12.2020.

Суддя Д. М. Сірош