Рішення № 93262460, 23.11.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2020 р. м. Київ Справа № 911/1497/20

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)

до Комунального підприємства Володарської селищної ради “Володарка” (09300, Київська обл., Володарський р-н, смт. Володарка, пров. Перемоги, буд. 3)

про стягнення 216258,97 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 06/10-2521БО-17 від 20.12.2010 р., у тому числі – 140232,06 грн. інфляційних втрат, 76026,91 грн. 3% річних,

секретар судового засідання: Павлюк В.Г.

Представники сторін:

від позивача: Жигадло І.Б. (довіреність № 56/19 від 21.12.2019 р.; свідоцтво адвоката РН № 1321 від 04.11.2017 р.);

від відповідача: Янковська В.В. (довіреність № 538 від 08.10.2020 р.).

Обставини справи:

Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі – ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Володарської селищної ради “Володарка” (далі – КП “Володарка”, відповідач) про стягнення 216258,97 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 06/10-2521БО-17 від 20.12.2010 р., у тому числі – 140232,06 грн. інфляційних втрат, 76026,91 грн. 3% річних.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання природного газу № 06/10-2521БО-17 від 20.12.2010 р., згідно з яким відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1264214,65 грн., що було встановлено рішенням господарського суду Київської області від 03.09.2014 р. у справі № 911/2474/14. Проте, КП Володарської селищної ради “Володарка” оплата за отриманий природний газ до даного часу не здійснена, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 140232,06 грн. інфляційних втрат, 76026,91 грн. 3% річних, і судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.06.2020 р. було відкрито провадження у справі та задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати без проведення судового засідання.

До господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 06.07.2020 р. (вх. № 14086/20 від 10.07.2020 р.), відповідно до якого КП “Володарка” заперечує проти нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, не було враховано, що грошові зобов`язання між сторонами договору в частині розрахунків за поставлений природний газ регулюються також постановами НКРЕКП, постановами КМУ, Бюджетним кодексом України та ін.

КП Володарської селищної ради “Володарка” наголошувало, що воно є комунальним підприємством територіальної громади селища Володарка, основним напрямком діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню та комунальним закладам, у тому числі - лікарням, дитячим садочкам, школам. У зв`язку з поставкою теплової енергії за регульованими тарифами, які не є економічно обгрунтованими, на підприємстві існувала та існує різниця в тарифах (різниця між повною собівартістю виробленої одиниці теплової енергії та встановленого тарифу на теплову енергію), яка щороку повинна відшкодовуватись державою. Таке відшкодування не проводиться вчасно, обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію накопичується та зростає і станом на 01.01.2016 р. становив 1394055,00 грн., що підтверджено аудиторським висновком, який долучено до матеріалів справи, та є не відшкодованим з бюджету станом на 29.05.2020 р.

Також відповідач відзначив, що відповідно до аудиторського висновку КП “Володарка” здійснює фінансово-господарську діяльність згідно чинного законодавства України на підставі Статуту підприємства. Оплата користувачів за постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря здійснюється у відповідності з чинними тарифами на такі послуги, які погоджені та затверджені рішеннями виконавчого комітету Володарської селищної ради Київської області №568 від 28.08.2008 р., № 104 від 22.03. 2011 р., № 228 від 09.09.2011 р. № 246 від 13.10.2011 р. та № 644 від 23.09.2015 р. Відповідно до звітів про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємств від надання послуг теплопостачання (форма № 1С-теплопостачання) за 2009-2011 роки та розрахунків фактичної собівартості теплової енергії у 2009-2011 роках бюджетним установам було відпущено 12,163 тис. Гкал. теплової енергії, при цьому повна собівартість послуг, які були надані бюджетним установам, становить 7066885 грн. (у т.ч. за 2009 рік - 1981672 грн., 2010 рік - 2410385 грн., 2011 рік - 2674828 грн.). За даними бухгалтерського обліку за 2009-2011 роки фактичні нарахування за надані послуги бюджетним установам склали 5672830 грн. (у т.ч. за 2009 рік – 1517482 грн., 2010 рік - 1686096 грн., 2011 рік - 2469252 грн.). На підставі викладеного вище, при порівнянні показників фактичних нарахувань згідно із затвердженими тарифами та фактичних витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися установам й організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, за 2009-2011 роки виникла різниця між тарифами та фактичними витратами в сумі 1394055,00 грн. За отриманою інформацією станом на 01 січня 2016 року КП Володарської селищної ради “Володарка” має дебіторську заборгованості бюджету з дотації на відшкодування різниці в ціні за надані послуги теплопостачання населенню та бюджетним установам в розмірі 1453835,00 грн.

Водночас, держава, запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із надання послуг з теплопостачання. Тобто, держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині. Як зазначив відповідач, порушення строків оплати за договором виникло у зв`язку з частковою оплатою контрагентами послуг з теплопостачання за тарифами, які не відповідають їх фактичній вартості, та у зв`язку з не отриманням відшкодування з бюджету різниці в цих тарифах. Поряд з цим, відповідач просив суд при винесенні рішення врахувати важливість збереження господарської діяльності відповідача, як комунального підприємства, яке забезпечує мешканців селища Володарка, навчальних закладів, дитячих садків, інших споживачів послугами теплопостачання. При цьому, за твердженням відповідача, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов спірного договору, а відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, та те, що заборгованість виникла у зв`язку невідшкодуванням державою різниці в тарифах з бюджету, надають КП “Володарка” підстави заперечувати проти нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Окрім того, постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, не було враховано, що 30.11.2016 р. набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", отже всі штрафні санкції, які нарахував позивач у позові, підлягають списанню відповідно до Закону.

Відповідач також наголошував на тому, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 р. № 93 було затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення. що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними. КП “Володарка” відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 173 від 12.07.2017 р. включено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення. що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії. Дані обставини підтверджуються листом № 8/10-1852-17 від 25.10.2017 р. Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та повідомлення про включення боржника (відповідача) до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії. Таким чином, відповідач є учасником процедури врегулювання заборгованості у відповідності до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”. Отже, сума основного боргу КП “Володарка” за договором постачання природного газу № 06/10-2521БО-17 від 20.12.2010 р., на переконання відповідача, підлягала врегулюванню відповідно до норм вказаного Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, в тому числі і шляхом реструктуризації на 60 місяців, з можливістю дострокового погашення.

Окрім того, відповідач вважає, що Дочірня компанія “Газ України” НАК “Нафтогаз України” не має права звертатися до суду з даним позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки за вказаними вимогами сплив строк позовної давності.

З урахуванням зазначеного, відповідач просив суд розглядати справу в судовому засіданні з повідомленням і викликом сторін та відмовити в задоволенні позовної заяви ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” до Комунального підприємства Володарської селищної ради “Володарка” про стягнення боргу в сумі 216258,97 грн. у повному обсязі.

21.07.2020 р. до господарського суду Київської області від ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” надійшла відповідь на відзив № 31101-579 від 16.07.2020 р., відповідно до якої позивач, серед іншого, зазначив, що відповідачем було надано аудиторський висновок на підтвердження факту існування заборгованості бюджету з дотації на відшкодування різниці в ціні за надані послуги теплопостачання населенню та бюджетним установам в розмірі 1394055,00 грн. станом на 01.01.2016 р., однак, позивач звертає увагу суду на ту обставину, що договір між сторонами укладено в 2010 році, а борг за ним на даний час не погашено, відтак вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Сторонами у правовідносинах є дві юридичні особи, а саме - ДК “Газ України” та КП “Володарка”, які відповідно до ст. 627 ЦК України є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При укладенні договору постачання природного газу № 06/10-2521ТЕ-17 від 20.12.2010 р. між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних питань, а саме - визначено предмет договору, термін дії та ціну договору, а тому посилання відповідача на невідповідність тарифів собівартості наданих послуг жодним чином, на переконання позивача, не стосується правовідносин, які виникли між сторонами на підставі даного правочину. Водночас, ні чинним законодавством, ні умовами договору не передбачено звільнення покупця природного газу від відповідальності за невідповідність тарифів, ненадання субвенції з державного бюджету або будь-яких інших умов.

Поряд з цим, позивач відзначав, що на кожний бюджетний рік видавалася постанова Кабінету Міністрів України про компенсування різниці в тарифах за рахунок коштів державного бюджету, яка передбачала компенсацію виключно до кінця року. Згідно договору № 06/10-2521ТЕ-17 від 20.12.2010 р. поставка природного газу відбувалася в 2011 році, відповідно, компенсація передбачалася до кінця 2011 року. Крім того, жодних протокольних рішень, договорів про організацію взаєморозрахунків або змін до вже існуючого договору поставки природного газу підписано не було, тобто порядок здійснення розрахунків за даним договором не змінювався. Водночас, позивач звертає увагу, що відповідач продовжує укладати договори, вести активну господарську діяльність (про що зазначено і в аудиторському висновку), а отже, має нести відповідальність за укладеними договорами і прийнятими на себе зобов`язаннями.

Позивач також зауважує, що відповідач посилається на те, що відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” № 1730 від 03.11.2016 р. його підприємство включене до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії. Водночас, Закон № 1730 визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Реструктуризація заборгованості за спожитий природний газ, що підлягає врегулюванню відповідно до цього закону, здійснюється шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення. На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), 3% річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону. За таких обставин, позивач наголошує, що для того, щоб у подальшому уникнути позовів з донарахуванням інфляційних втрат та річних на непогашену заборгованість, у відповідача є можливість укласти договір реструктуризації заборгованості, як це передбачено нормами Закону № 1730, якою відповідач на даний час не скористався.

Щодо твердження відповідача про сплив строку позовної давності, то позивач зазначив, що предметом позову у даній справі є стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані в межах загального строку позовної давності у 3 роки (ст. 257 ЦК України).

З урахуванням викладеного, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Враховуючи позиції учасників справи, беручи до уваги предмет доказування у справі (обсяг та характер доказів у справі), з огляду на необхідність використання більшого часу для здійснення судового провадження більшої тривалості з метою всебічного, об`єктивного та правильного вирішення спору, відповідно до частини 6 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку щодо необхідності перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду даної справи № 911/1497/20 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання, про що було постановлено ухвалу від 23.07.2020 р., якою підготовче засідання було призначено на 20.08.2020 р.

Підготовче засідання відкладалось.

01.10.2020 р. до господарського суду Київської області від представника позивача засобами електронного зв`язку надійшло пояснення б/н, б/д (вх. № 21111/20 від 01.10.2020 р.), в якому позивач, посилаючись на ст. 625 ЦК України, зазначає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, відтак, відповідач не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Окрім того, позивач також звертає увагу на те, що відповідач досі не розрахувався за поставку газу, що здійснювалась у 2011 році за договором № 06/10-2520 ТЕ-17 від 20.12.2010 р.

26.10.2020 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли заперечення на позовну заяву б/н, б/д (вх. № 23202/20 від 26.10.2020 р.) та клопотання про зменшення розміру 3% річних на 90% б/н від 26.10.2020 р. (вх. № 23183/20 від 26.10.2020 р.). У поданих запереченні та клопотанні відповідач, серед іншого, просить суд зменшити розмір 3% річних на 90% та поновити строк для подання заперечення та клопотання. В обґрунтування клопотання про зменшення розміру 3% річних на 90% відповідач зазначав, що основним напрямком діяльності відповідача є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населення та комунальним закладам: лікарням, садочкам, дитячим закладам, школам, тому стягнення штрафних санкцій є надмірним тягарем для відповідача. Порушення строків оплати за договором виникло у зв`язку з частковою оплатою контрагентами послуг з теплопостачання за тарифами, які не відповідають їх фактичній вартості, та у зв`язку з не отриманням відшкодування з бюджету різниці в цих тарифах, а також через відсутність можливості у підприємства вплинути на цей процес. Отже, порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини відповідача, у зв`язку з чим останній просить зменшити розмір 3% річних на 90%.

У судовому засіданні 26.10.2020 р. представник позивача підтримувала позовні вимоги у повному обсязі; представник відповідача зазначила про те, що заперечення на відповідь на відзив, попри заявлене у минулому засіданні, на час минулого судового засідання надіслано не було, оскільки підприємство було направлене на карантин, так як у КП “Володарка” від коронавірусу помер директор. З огляду на викладене, представник відповідача просила суд поновити відповідачу строк для подання заперечення на відповідь на відзив та клопотання про зменшення розміру 3% річних.

Також у судовому засіданні 26.10.2020 р. представники позивача та відповідача заявили суду про подання всіх наявних доказів, що мають значення для вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.10.2020 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23 листопада 2020 р.

У судовому засіданні 23.11.2020 р. представник позивача підтримувала позовні вимоги у повному обсязі; представник відповідача проти позовних вимог заперечувала та просила суд зменшити розмір 3% річних на 90 %.

У судовому засіданні 23.11.2020 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

20.12.2010 р. між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (постачальник) та Комунальним підприємством Володарської селищної ради “Володарка” (покупець) було укладено договір № 06/10-2521БО-17 про закупівлю природного газу за державні кошти (договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 договору.

Згідно з п. 1.2 договору постачальник передає покупцю в період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 829,1 тис. куб. м., у тому числі - по місяцях. (Помісячний графік обсягів поставки визначений в договорі).

Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна за 1000 куб. м. газу становить 2187,20 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 234,00 грн. без ПДВ. До сплати за 1000 куб. м. природного газу – 2957,93 грн. з ПДВ. Загальна вартість договору на дату його укладення становить 2452418,10 грн. з ПДВ.

Згідно з пп. 6.1.1 п. 6.1 договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений газ.

Договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів (п`ять робочих днів у разі застосування процедури закупівлі з підстав, визначених пунктом 3 частини другої Закону України “Про здійснення державних закупівель”) з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель відомостей про рішення Уповноваженого органу про погодження процедури закупівлі в одного учасника, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2011 року і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2011 року включно, а у частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п. 10.1 договору).

20.12.2010 р. між позивачем та відповідачем було підписано додаток № 1 до договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2521БО-17 від 20.12.2010 р., в якому визначені умови поставки і обліку газу, інші права та обов`язки сторін та порядок приймання-передачі газу, відповідно до якого приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість. Акт приймання-передачі газу складається на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та покупцем, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого постачальником.

28.01.2011 р. між позивачем та відповідачем була підписана додаткова угода № 1 до договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2521БО-17 від 20.12.2010 р., якою сторони виклали назву договору у наступній редакції: “Договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб`єктів господарювання”, а також встановили, що з 01.01.2011 р. плата за 1000 куб. м. природного газу становить 3073,97 грн. з ПДВ (п. 3.1 договору), та визначили, що загальна вартість цього договору складається із сум вартості місячних поставок газу (пп. 3.1.1 п. 3.1 договору).

04.04.2011 р. між позивачем та відповідачем була підписана додаткова угода № 2 до договору поставки природного газу № 06/10-2521БО-17 від 20.12.2010 р., якою сторони встановили, що з 01.04.2011 р. плата за 1000 куб. м. природного газу становить 3436,75 грн. з ПДВ (п. 3.1 договору).

11.07.2011 р. між позивачем та відповідачем була підписана додаткова угода № 3 до договору поставки природного газу № 06/10-2521БО-17 від 20.12.2010 р., якою сторони встановили, що з 01.07.2011 р. плата за 1000 куб. м. природного газу становить 4042,76 грн. з ПДВ (п. 3.1 договору).

На виконання умов договору та додаткових угод до нього позивач у січні - квітні 2011 року поставив відповідачу природний газ в обсязі 451,563 тис. куб. м на суму 1401214,65 грн. на підставі актів передачі-приймання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб`єктів господарювання від 31.01.2011 р. на суму 441139,00 грн., від 28.02.2011 р. на суму 452939,96 грн., від 31.03.2011 р. на суму 382804,31 грн., від 30.04.2011 р. на суму 124331,38 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач за отриманий природний газ розрахувався з позивачем частково у період з 20.04.2011 р. по 27.04.2011 р. у сумі 137000,00 грн.

Таким чином, у порушення умов п. 4.1 договору відповідач свої зобов`язання в частині оплати отриманого природного газу в повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 1264214,65 грн.

Вказані обставини були досліджені та встановлені господарським судом Київської області у справі № 15/090-12.

Рішенням господарського суду Київської області від 30.11.2012 р. у справі № 15/090-12 було стягнуто з відповідача 1264214,65 грн. основного боргу, 95372,35 грн. пені, 40672,13 грн. інфляційних втрат, 58695,55 грн. 3% річних та судовий збір.

У зв`язку з тим, що боржник продовжив порушувати виконання грошового зобов`язання зі сплати присудженого за судовим рішенням боргу в сумі 1264214,65 грн., позивач у 2018 році звернувся з позовом до суду та просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 482980,75 грн. за період квітень 2015 року - березень 2018 року на суму основного боргу 1264214,65 грн. та 3% річних за період з 27.04.2015 р. по 27.04.2018 р. в сумі 113883,23 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 10.07.2018 р. у справі № 911/893/18 позовні вимоги задоволено у повному обсязі та стягнуто з відповідача 482980,75 грн. інфляційних, 113883,23 грн. 3% річних та 8952,96 грн. витрат по сплаті судового збору.

Як визначено ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Слід зазначити, що відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.ст. 599-600 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних, аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 11.03.2020 р. у справі № 910/5587/19, від 03.10.2019 р. у справі № 905/587/18 та ін.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як слідує з позову, сума основного боргу, стягнута з відповідача за рішенням господарського суду Київської області від 30.11.2012 р. у справі № 15/090-12, складає 1264214,65 грн., і вказана заборгованість відповідачем не погашена станом на момент подання даного позову, у зв`язку з чим ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” і звернулась до суду з позовом про стягнення 140232,06 грн. інфляційних втрат, 76026,91 грн. 3% річних.

Отже, предметом розгляду даної справи є вимога продавця до покупця про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з порушенням виконання зобов`язання з оплати одержаного природного газу.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, борг відповідача перед позивачем за поставлений газ згідно договору № 06/10-2521БО-17 про закупівлю природного газу за державні кошти від 20.12.2010 р. станом на момент подання позову до суду було погашено не було.

Наведена обставина відповідачем не заперечується.

Водночас, відповідачем в якості доказу неможливості розрахуватися з позивачем за природний газ було надано аудиторський висновок на підтвердження факту існування заборгованості бюджету з дотації на відшкодування різниці в ціні за надані послуги теплопостачання населенню та бюджетним установам в розмірі 1394055,00 грн. станом на 01.01.2016 р.

Однак, суд зауважує, що договір між позивачем та відповідачем було укладено в 2010 році, і борг за поставлений у 2011 році природний газ на даний час не погашено.

Поряд з цим, суд відзначає, що ні чинним законодавством, ні умовами укладеного сторонами договору не передбачено звільнення покупця від відповідальності за несплату отриманого природного газу через невідповідність тарифів, ненадання субвенції з державного бюджету або будь-яких інших умов.

Водночас, жодних протокольних рішень, договорів про організацію взаєморозрахунків або змін до вже існуючого договору поставки природного газу підписано не було, тобто порядок здійснення розрахунків за договором не змінювався.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Посилання відповідача на те, що відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” № 1730 від 03.11.2016 р. його підприємство включене до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, і це є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати за поставлений позивачем природний газ також є хибним, оскільки Закон № 1730 визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Так, зокрема, за приписами даного Закону на реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штраф, пеня), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону.

Жодних доказів звернення відповідача щодо здійснення реструктуризації заборгованості та укладення відповідного договору матеріали справи не містять.

Як зазначалось вище, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача 76026,91 грн. 3% річних та 140232,06 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 76026,91 грн., нарахованій на заборгованість відповідача в розмірі 1264212,65 грн. за період з 28.04.2018 р. до 28.04.2020 р., який є арифметично вірним та обґрунтованим.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 140232,06 грн., нарахованих на заборгованість відповідача в розмірі 1264212,65 грн. за період з 01.04.2018 р. до 30.04.2020 р., також є обґрунтованим та арифметично вірним.

Отже, за результатами перевірки судом розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, що наданий позивачем, суд встановив, що вони є арифметично вірними. Крім того, відповідачем вірність розрахунку не заперечено, власного контррозрахунку не надано.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідач у відповідному клопотанні просив суд зменшити розмір нарахованих позивачем 3% річних на 90%. У свою чергу, позивач просив суд відмовити у задоволенні вказаного клопотання відповідача про зменшення 3% річних.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних на 90% задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Згідно з частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Поряд з цим, передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням трьох процентів річних з простроченої суми та інфляційних втрат здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України).

При цьому, обсяг такої відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 р. по справі № 902/417/18, в якій зазначено також, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

У клопотанні про зменшення розміру 3% річних відповідач зазначає, що основним напрямком його діяльності є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню та комунальним закладам: лікарням, садочкам, дитячим закладам, школам, а порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини відповідача, у зв`язку з чим останній просить зменшити розмір 3% річних на 90%.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду № 902/417/18 від 18.03.2020 р.

Однак, у даному випадку, суд враховує, що прострочення оплати має тривалий і триваючий характер та стосується значних сум несплачених грошових коштів, в той час як розмір заявлених до стягнення відсотків річних (3%), не є завищеним стосовно розміру, передбаченого ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 3% річних у повному обсязі, оскільки таке стягнення має компенсаційний характер, і у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору, з іншого боку - не носить ознак каральної санкції та надмірного тягаря для боржника.

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, статус позивача, який має стратегічне значення для країни, статус відповідача, який має стратегічне значення для регіону, а також те, що значна за розміром сума основного боргу, який виник у 2011-2012 рр., не сплачена і на даний час, суд не вбачає підстав для зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” у повному обсязі.

Водночас, відповідач посилався на сплив строку позовної давності щодо позовних вимог у даній справі.

Відповідно до вимог статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як зазначалося вище, рішення господарського суду Київської області у справі № 911/893/18 було прийнято 10.07.2018 р.

З урахуванням зазначеного, інфляційні втрати та 3% річних, нараховані позивачем у даній справі, заявлені в межах загального строку позовної давності у 3 роки, після переривання строку позовної даності (ст. 257 ЦК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Решта долучених до матеріалів справи доказів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі не спростовує.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1, п. 1 ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства Володарської селищної ради “Володарка” (09300, Київська обл., Володарський р-н, смт. Володарка, пров. Перемоги, буд. 3, код 35450817) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код 31301827) – 140232 (сто сорок тисяч двісті тридцять дві) грн. 06 коп. інфляційних втрат, 76026 (сімдесят шість тисяч двадцять шість) грн. 91 коп. 3% річних, 3243 (три тисячі двісті сорок три) грн. 88 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 03.12.2020 р.

Суддя В.М. Бабкіна