Рішення № 93261997, 18.11.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/73/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2020 справа № 908/1181/20

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01123, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26)

до відповідача приватного акціонерного товариства “Українська акціонерна страхова компанія “АСКА” (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 97-А)

про стягнення 24187,48 грн.,

господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.

при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.

учасники справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Заявлено позовні вимоги про стягнення з приватного акціонерного товариства “Українська акціонерна страхова компанія “АСКА” 21595,00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, 2201,74 грн. пені, 107,37 грн. інфляційних втрат, 283,37 грн. 3% річних та судові витрати у загальному розмірі 6102,00 грн., які складаються з витрат по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн. Позивач просив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2020 справу № 908/1181/20 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою від 09.06.2020 після усунення недоліків, які зумовили залишення позову без руху, судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №908/1181/20, справі присвоєно номер провадження 18/73/20, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Ухвалою від 21.08.2020 вирішено розглядати справу 908/1181/20 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 24.09.2020; строк підготовчого провадження продовжувався на тридцять днів, підготовче засідання відкладалось на 03.11.2020; ухвалою від 03.11.2020 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 18.11.2020.

У судовому засіданні 18.11.2020 прийнято рішення.

Представники сторін у судове засідання 18.11.2020 не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином – шляхом направлення на їх адресу відповідних ухвал від 03.11.2020.

Сторони повідомлені про розгляд справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштової кореспонденції повноважному представнику позивача 15.06.2020, 31.08.2020 та повноважному представнику відповідача 16.06.2020, 28.08.2020.

Підставою для звернення з позовом до суду є несплата шкоди, завданої особою, винною у ДТП, відповідальність якої застраховано відповідачем. Спричинення шкоди сталося внаслідок скоєння 11.03.2019 дорожньо-транспортної пригоди в місті Харкові за участю автомобіля «RENAULT Duster», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля «PEUGEOT» державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Відповідно до постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.05.2019 у справі № 638/4677/19 дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення Правил дорожнього руху водієм транспортного засобу «RENAULT Duster», державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 . Позивачем, на підставі страхового акту та рахунку СТО здійснено страхову виплату в розмірі 21595,00 грн. за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу за договором страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання до автоцивілки» № 06-GR/09-118-002765 від 12.01.2019. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу «RENAULT Duster», державний номер НОМЕР_1 , застрахована в ПрАТ “Українська акціонерна страхова компанія АСКА”, що підтверджується полісом обов`язкового страхування №АК/008713752, який є діючим станом на 11.03.2019. Позивач 29.08.2019 звернувся до відповідача із регресною вимогою про виплату страхового відшкодування в сумі 21595,00 грн., проте страхове відшкодування відповідач у добровільному порядку не сплатив. Посилаючись на приписи статей 22, 625, 993, 1166, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України “Про страхування”, ст.ст. 9, 12, 22, 35-37 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, ст. ст. 4, 162, 171 Господарського процесуального кодексу України, позивач додатково нарахував компенсаційні санкції на суму страхового відшкодування та просив позов задовольнити.

На виконання ухвали суду від 21.08.2020 позивач надав додаткові пояснення, в яких відзначив, що у відповідності до п. 9 договору добровільного страхування розмір страхового відшкодування виплачений страхувальнику без врахування експлуатаційного зносу деталей, що підлягають заміні. Разом з тим, позивач звернувся до експерта ОСОБА_3 з метою виконання останнім автотоварознавчого дослідження. Відповідно до висновку №СТ/19/0080/0319 від 09.09.2020 вартість відновлювального ремонту автомобіля «PEUGEOT» державний номер НОМЕР_2 дорівнює 48150,27 грн., а розмір матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу складає 22759,37 грн. з ПДВ. Також позивач звертає увагу, що відповідно до рахунку № 31 від 25.04.2019 заміна лівої фари та переднього бампера здійснювалась з використанням б/у деталей, тому на вартість цих деталей коефіцієнт зносу не нараховується.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.08.2020 у справі №908/1118/20 відповідачу запропоновано подати відзив у строк, що не перевищує 15 днів з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 10.09.2020. Відзив на адресу суду від відповідача не надійшов.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає наступне.

Законом України № 540-IХ від 30.03.2020 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)” доповнено розділ Х “Прикінцеві положення” ГПК України пунктом 4, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду справи по суті продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом COVID-19 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася (востаннє по 31.12.2020) та наразі не припинена.

З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За період дії карантину та протягом 20-денного строку з дня набрання чинності Законом України №731-ІХ звернень щодо необхідності реалізації своїх прав від учасників справи не надходило.

Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд дійшов висновку про прийняття рішення у справі у судовому засіданні 18.11.2020 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю в судовому засіданні представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

З постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.05.2019 у справі №638/4677/19 вбачається, що в місті Харкові 11.03.2019 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault Duster», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля «PEUGEOT» державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю «PEUGEOT» державний номер НОМЕР_2 завдано механічні пошкодження, під час руху іншого учасника, який перед початком руху заднім ходом не впевнився, що це буде безпечно для інших учасників дорожнього руху, чим спричинив зіткнення.

Відповідно до зазначеної постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.05.2019 у справі № 638/4677/19 дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення Правил дорожнього руху водієм автомобіля «Renault Duster», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , якого визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді 340,00 грн. штрафу.

Згідно з договором страхування наземного транспорту «Пряме врегулювання до автоцивілки» № 06-GR/09-118-002765 від 12.01.2019 на момент ДТП автомобіль «Renault» державний номер НОМЕР_2 застрахований ТДВ Страхова компанія “Альфа-Гарант” (позивачем).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 990 ЦК України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Страхувальник 12.03.2019 звернувся до страховика з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування.

В матеріалах справи міститься копія довіреності від 26.12.2017, відповідно до якої ОСОБА_4 уповноважує ОСОБА_5 розпоряджатись та користуватись, у тому числі, продати, обміняти, передати в оренду (в позичку) заставити від її імені, належний їй транспортний засіб марки «PEUGEOT», модель 307, тип легковий комбі – В, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2006, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого МРЕВ №1 ГУМВСУ Харків. Вказана довіреність видана на три роки і дійсна до 26.12.2020.

Згідно заяви від 02.05.2019 ОСОБА_5 доручає отримати страхове відшкодування по справі №СТ/19/0080 ДТП від 11.03.2019 ОСОБА_2 .

В матеріалах справи міститься копія протоколу огляду транспортного засобу від 17.04.2019, в якому перелічені пошкодження, завдані автомобілю «PEUGEOT» державний номер НОМЕР_2 .

Позивачем на підставі страхового акту № СТ/19/0080 від 03.05.2019, розрахунку страхового відшкодування, ремонтної калькуляції та рахунку № 31 від 25.04.2019 ПП Агабабян Лола, якими визначено розмір страхового відшкодування 21595,00 грн., виплачено 21595,00 грн. страхового відшкодування за договором 06-GR/09-118-002765 від 12.01.2019, що підтверджується платіжним дорученням № 840 від 06.05.2019.

Відповідно до ст.ст. 8, 9 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно договору страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ст. 25 Закону України «Про страхування»).

За замістом ст.ст. 9, 22, 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Статтею 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено порядок виплати страхового відшкодування. Страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника тощо.

У разі визнання вимог заявника обґрунтованими страховик зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. Виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків. Виплата страхового відшкодування здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.

Так, статтею 993 ЦК України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Вказана стаття, яка дублює положення ст. 27 Закону “Про страхування”, надає страховикові право звернутися з вимогою до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки. Такий перехід права вимоги до страховика в науці та практиці цивільного права отримав назву суброгація.

Суброгація допускається тільки у договорах майнового страхування. Якщо страхові виплати спрямовані на покриття збитків, що виникли у зв`язку із завданням шкоди здоров`ю страхувальника, право вимоги до винної особи до страховика не переходить.

Право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

На підставі наведених норм цивільного законодавства та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимагати суму страхового відшкодування в особи, винної у настанні дорожньо-транспортної пригоди.

Вина водія автомобіля «Renault Duster» державний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 у скоєнні ДТП встановлена постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.05.2019 у справі № 638/4677/19.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Renault Duster» державний номер НОМЕР_1 на момент скоєння ДТП застрахована ПрАТ “Українська акціонерна страхова компанія АСКА”, за полісом №АК/008713752.

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Регресна вимога № 03/3112 від 29.08.2019 про виплату страхового відшкодування в розмірі 21595,00 грн. отримана відповідачем 30.08.2019, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції.

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який є спеціальним законом та регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено, що настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Пунктом 22.1 ст. 22 зазначеного Закону визначено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно ст. 29 вказаного Закону, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Статтею 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Полісом №АК/008713752, який є діючим станом на 11.03.2019 встановлено, що розмір франшизи становить 0,00 грн.

Таким чином, відповідач, як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми - ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленого законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахування зносу на підставі ст. 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).

Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов`язковим.

Пунктами 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів встановлено, що значення Ез (коефіцієнт фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для фототехніки.

Винятком, стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля «PEUGEOT» державний номер НОМЕР_2 вбачається, що рік випуску автомобіля - 2006, а отже на момент ДТП строк його експлуатації перевищував строк, встановлений пунктом 7.38 Методики, згідно з яким значення коефіцієнту фізичного зносу дорівнює нулю.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

В свою чергу, за приписами статті 29 Закону №1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до листа Верховного суду України "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 року, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля".

Тобто, Верховним судом України запропоновано альтернативні варіанти визначення розміру шкоди, а саме, або висновком судової автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

У даному випадку призначення судової автотоварознавчої експертизи судом визнано недоцільним, враховуючи значний проміжок часу, який сплив від моменту проведення відновлювального ремонту та враховуючи відсутність відповідного клопотання з боку сторін, а тому, вирішуючи спір, щодо визначення розміру шкоди, обов`язок відшкодувати яку в розмірах ліміту відповідальності страховика, виник у відповідача, як страховика, яким було застраховано відповідальність винної у ДТП особи, суд вважає за необхідне при визначенні розміру витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фактичного зносу, врахувати відповідні документи станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля та якою для проведення відновлюваного ремонту були використані деталі та комплектуючі, які мають певну зношеність (були у використанні).

Судом досліджено, що положеннями Методики не передбачено застосування коефіцієнту фізичного зносу до деталей, які були використані для ремонту автомобіля, які вже були у користуванні та ремонті, а лише надано вказівки, як оцінювати транспортний засіб та його складники, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, зі спливом часу, оскільки Методика лише встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ.

Крім того, щодо застосування Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів ремонтною організацією при здійсненні ремонтних робіт та складанні документації прямої вказівки на це закон не містить. Методика застосовується під час складання експертного звіту про оцінку транспортного засобу, що є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

З рахунку № 31 від 25.04.2019 ПП Агабабян Лола вбачається, що деякі деталі, які використовувались для ремонту автомобіля «PEUGEOT» державний номер НОМЕР_2 , вже були у користуванні (б/у) та ремонті.

Суд приймає до уваги, що згідно наданого позивачем до матеріалів справи висновку ТОВ «Партнер-Консалт» (суб`єкт оціночної діяльності) (оцінювач ОСОБА_3 ) №СТ/19/0080/0319 від 09.09.2020 вартість відновлювального ремонту автомобіля «PEUGEOT» державний номер НОМЕР_2 дорівнює 48150,27 грн., а розмір матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу складає 22759,37 грн. з ПДВ., що є більшим, ніж виплачена сума страхового відшкодування.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд дійшов висновку, що до позивача, який сплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, перейшло право вимоги, в порядку суброгації, з відповідача сплаченого страхового відшкодування, у межах фактичних витрат, оскільки відповідальність власника транспортного засобу «Renault Duster», державний номер НОМЕР_1 , застрахована ПрАТ “Українська акціонерна страхова компанія АСКА” (відповідач).

Тобто, позивач отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування.

Позивачем сплачене страхове відшкодування в сумі 21595,00 грн. Франшиза встановлена полісом №АК/008713752, дорівнює 0,00 грн., ліміт відповідальності – 100000,00 грн. Таким чином, до стягнення з відповідача належить сума страхового відшкодування в розмірі 21595,00 грн.

За прострочення виплати страхового відшкодування в період з 29.11.2019 по 06.05.2020 позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 2201,74 грн. пені, 107,37 грн. інфляційних втрат та 283,37 грн. 3% річних.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 1, 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до п. 5 ст. 36 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Суд зазначає, що з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язанням: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування. Така позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17.

Отже вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем обґрунтовано, з підстави, що встановлена законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за загальний період з 29.11.2019 по 06.05.2020 за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, виходячи з простроченої суми грошової заборгованості, суд встановив, що розрахунок позивача є правильним, до стягнення підлягає сума 2201,74 грн. пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 36.2 статті 36 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:

- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його;

- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідач отримав заяву позивача про виплату страхового відшкодування 30.08.2019, проте, відповіді на заяву позивача не надав, страхове відшкодування не сплатив. Останнім строком для прийняття рішення щодо цієї заяви є 28.11.2019, прострочка починається з 29.11.2019, як і зазначено позивачем. Обов`язок страховика виплатити страхове відшкодування за наявності відповідних правових підстав для цього є грошовим зобов`язанням страховика. Тому в разі прострочення виконання даного зобов`язання до страховика може бути застосовано відповідальність за порушення грошового зобов`язання, визначена статтею 625 Цивільного кодексу України.

Отже, позивач обґрунтовано пред`явив до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних за загальний період з 29.11.2019 по 06.05.2020 та інфляційних втрат за період рудень 2019 року – березень 2020 року за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, виходячи з простроченої суми грошової заборгованості, суд встановив, що розрахунки позивача є правильними, до стягнення підлягає сума 107,37 грн. інфляційних втрат та 283,37 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем доведений факт заподіяння шкоди, в розумінні вимог статті 1166 ЦК України, і її розмір, та право регресного відшкодування виплаченої ним суми в розмірі 21595,00 грн. на підставі статті 27 Закону України “Про страхування”, статті 993 ЦК України.

Суд, на підставі п. 37.1.4 ст. 37 “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, також враховує ту обставину, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, яка отримана останнім 30.08.2019, в той час як ДТП сталася 11.03.2019. Однак, як було зазначено вище, відповідач жодним чином не надав відповіді на таку заяву, проти неї не заперечив, відшкодовувати страхову виплату не відмовився. Також відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України, не надав суду доказів сплати шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, проти позову не заперечив.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача повністю.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. суд вважає зазначити наступне.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, відповідно до приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Виходячи з аналізу вказаних статей, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також виходити з принципів розумності з врахуванням витраченого адвокатом часу за для надання такої допомоги.

Відшкодування витрат, пов`язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В якості підтвердження витрат на послуги адвоката позивач надав договір про надання правової допомоги від 14.05.2019, далі Договір, укладений товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (Клієнт) та Адвокатським бюро «Грідін і Партнери» в особі керуючого бюро – Грідіна В.В. (Бюро). До матеріалів справи додані копії посвідчення адвоката Грідіна В.В. № 6203/10 від 06.10.2017, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КС № 6203/10 від 06.10.2017, ордеру серії АІ № 1006708 від 17.09.2019.

За змістом статті 126 та частини 4 ст. 129 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі №1-4/2013.

До матеріалів справи позивач надав детальний розрахунок від 07.05.2020 суми гонорару за надану правову допомогу, відповідно до якого вартість надання правової допомоги з підготовки та подання позовної заяви до суду становить 4000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду платіжне доручення № 11254 від 20.01.2020, відповідно до якого здійснив оплату за надання правової допомоги за договором від 14.05.2019 за завданням-дорученням №37 від 15.01.2020 сумі 4000,00 грн. отримувачу - Адвокатському бюро «Грідін і Партнери».

За фактом надання правової допомоги Адвокатським бюро «Грідін і Партнери» та Клієнтом підписаний акт прийому передачі наданої правової допомоги від 07.05.2020 до договору про надання правничої допомоги від 14.05.2019, відповідно до якого розмір гонорару за договором надання правової допомоги від 14.05.2019 становить 4000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява від 07.05.2020 товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" складена за підписом адвоката Грідіна В.В.

За визначенням ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Крім того, суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу, в силу приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України покладений саме на відповідача. Однак, відповідачем будь-якої незгоди щодо розміру витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, не надано.

Суд дійшов висновку, що поданими та вказаними вище документами підтверджено статус АБ «Грідін і Партнери», якому здійснено оплату 4000,00 грн. за надання юридичних послуг, фактичне перерахування цих коштів, а відтак правова природа зазначених витрат позивача є витратами на оплату професійної правничої допомоги адвоката в розумінні статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд визнав співмірним.

На підставі викладеного, з урахуванням задоволення позовних вимог, суд визнає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 4000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з розглядом справи № 908/1181/20.

Керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з приватного акціонерного товариства “Українська акціонерна страхова компанія АСКА” (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 97-А, ідентифікаційний код 13490997) на користь товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (01123, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 26; ідентифікаційний код 32382598) 21595,00 грн. (двадцять одну тисячу п`ятсот дев`яносто п`ять грн. 00 коп.) страхового відшкодування, 2201,74 грн. (дві тисячі двісті одну грн. 74 коп.) пені, 107,37 грн. (сто сім грн. 37 коп.) інфляційних втрат, 283,37 грн. (двісті вісімдесят три грн. 37 коп.) 3% річних, 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) судового збору та 4000,00 грн. (чотири тисячі грн. 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 30.11.2020.

Суддя В.В. Левкут