Рішення № 93253949, 02.12.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/6965/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року м. Ужгород

Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

у складі: головуючого – судді: Данко В.Й.,

з участю секретаря судових засідань: Павлюх Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді, в приміщенні суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей – Колект» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М., Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей – Колект» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію. Обгрунтовуючи вимоги поданого вказує на те, що 27.10.2005 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №376/39/05-Р на суму 35000,00 доларів США із сплатою 12,5 % річних за користування кредитними коштами із кінцевим строком повернення до 27 жовтня 2026 року. З метою забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором, 27.10.2005 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки №376/39/05-Р, зареєстрований в реєстрі за № 4104, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В., згідно умов якого позивач передав в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк» належну йому на праві власності житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому, ПАТ «УкрСиббанк» на підставі договору відступлення права вимоги за договором іпотеки (серія та номер: 5207-5208) 12.12.2011 року відступило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за Кредитним договором №376/39/05-Р від 27.10.2005 року та Договором іпотеки №376/39/05-Р від 27.10.2005 року. Відтак, внаслідок укладення вказаної угоди ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу Іпотекодержателя за Договором іпотеки №376/39/05-Р від 27.10.2005 року. На підставі зазначених обставин, у зв`язку із здійсненням на підставі договору про відступлення прав – відступлення новому іпотекодержателю всіх прав первісного іпотекодержателя за іпотечиими договорами, та у зв`язку із зміною сторони у іпотечних договорах, новим іпотекодержателем за іпотечними договорами стало ТОВ «Кей – Колект». 30.05.2016 року ОСОБА_1 отримав деталізовану інформацію про іпотеку, з якої дізнався, що відповідач ТОВ «Кей-Колект» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень щодо права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до даної інформаційної довідки 31.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 23327746, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кей-Колект». Підставою для виникнення права власності за ТОВ «Кей-Колект» став Договір іпотеки від 27.10.2005 року, що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В.

Позивач вказує на те, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б.М. було неправомірно прийнято рішення про реєстрацію за ТОВ «Кей – Колект» права власності на спірний предмет іпотеки, оскільки позивачем не було отримано жодної письмової вимоги про усунення порушень, яка відповідно до п. 46 Постанови КМУ від 17.10.2013 року за № 868 «Про затвердження порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є необхідною із визначеного переліку документів для реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Таким чином, приватний нотаріус зобов`язаний був до вчинення реєстраційних дій перевірити дотримання іпотекодержателем процедури, строків та повноти наданих документів вимогам законодавства і лише після цього приймати рішення про проведення реєстраційних дій чи про відмову в їх проведенні. Однак, приватним нотаріусом цього зроблено не було, що призвело до порушення права власності ОСОБА_1 .

Також, позивач вказує на те, що законодавством не передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об`єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов`язаної із переходом таких прав на об`єкт нерухомості, оскільки відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868, нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об`єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном. Оскільки приватним нотаріусом не було посвідчено факту виникнення, переходу або припинення права на спірне нерухоме майно, а тому з цього слідує, що у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. були відсутні повноваження на виконання реєстраційний дій у Державному реєстрі прав.

Окрім того, ОСОБА_1 зазначає, що приймаючи рішення про реєстрацію за ТОВ «Кей – Колекь» права власності на спірний предмет іпотеки приватним нотаріусом Суперфіном Б.М. було порушено вимоги ЗУ «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а саме вказаним законом передбачено, що не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Відповідно до Договору іпотеки № 376/39/05-Р від 27.10.2005 року спірне майно, тобто квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 67,3 кв.м., житлова площа 43,4 кв.м.) являється предметом іпотеки. Згідно Кредитного договору № 376/39/05-Р від 27.10.2005 року позивачу було надано у кредит грошові кошти в розмірі 35 000,00 доларів США для купівлі трьохкімнатної квартири в АДРЕСА_1 , тобто основне зобов`язання виникло за споживчим кредитом наданим в іноземній валюті. Як на момент оформлення кредитного та іпотечного договорів, так і на момент звернення стягнення на житлову квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а також і на даний час спірне нерухоме майно являється постійним місцем проживання позивача, інше нерухома майно у власності позивача не знаходиться. Таким чином, спірне майно повністю відповідає вимогам ЗУ «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на яке не могло та не може бути, на час дії цього закону звернуто стягнення.

Оскільки, дія мараторію на примусове стягнення майна громадян, яке забезпечене за валютними кредитами, розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення, просить суд задовольнити даний позов, та ухвалити рішення, яким визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 23327746 від 31.07.2015 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна – житлову квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд констатує, що представником відповідача ОСОБА_2 надано суду відзив на позову заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні даного позову. Обгрунтовуючи свої заперечення проти позову, представник відповідача вказує на те, що рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомість було прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу як спеціальним суб`єктом, на якого накладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, що відповідає вимогам ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що кореспондується з Порядком державної реєстрації на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ. А тому, з такого роду вимогами, які заявлені у даному позові особа може звернути до суду лише шляхом подання адміністративного позову за правилами розгляду, передбаченими адміністративним судочинством. Вказаної позиції дотримується також ВАС України, який у п.8 постанови Пленуму «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20.05.2013 року № 8 зазначив проте, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 2 ЗК від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – це офіційне визнання і підтвердження державних фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, спори, які виникають у цих правовідносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Представник відповідача також зазначив, що ОСОБА_1 була надіслана вимога про усунення порушення відповідно до вимог чинного законодавства 05.02.2015 року, яку позивач отримав, що підтверджується копією про вручення поштового відправлення.

Також, представник відповідача вказував на те, що дія ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на вказані правовідносини, оскільки вказаним законом передбачено майно, на яке не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника). Однак, встановлений порядок примусового виконання рішень визначений тільки ЗУ «Про виконавче провадження», відповідно до ст. 2 якого примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Статтею 17 Закону не віднесено договір іпотеки або відповідне іпотечне застереження до переліку виконавчих документів, на підставі яких здійснюється примусове виконання рішень. В той же час, ані державного реєстратора, ані іпотекодеужателя - ТОВ «Кей – Колект» законом не віднесено до органу або посадової особи, що здійснює примусове стягнення. Той факт, що сторони домовилися про застосування позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про наявність згоди (в т.ч. іпотекодавця) на те, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель набуває права на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в один чи іншій спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, який передбачений Законом України «Про іпотеку». Позивачем не надано доказів оспорення договору іпотеки повністю або ж у частині застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя. Договір іпотеки був укладений позивачем добровільно та без жодного примусу щодо вибору контрагента і визначення умов договору, про що свідчить відсутність жодного рішення суду про скасування зазначеного договору як в цілому, так і в частині. Отже, укладаючи іпотечний договір, ОСОБА_1 надав згоду на перехід права власності (відчуження) до іпотекодержателя в майбутньому у разі настання чітко визначених обставин. Таким чином, посилання позивача на норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як на підставу протиправності спірного рішення є безпідставним.

Також у поданому відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечив проти обставини, що приватний нотаріус не мав права вчиняти нотаріальну дію, оскільки відповідно до вимог ст.9 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора право на нерухоме майно, зокрема, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Окрім того, представник відповідача вказав на те, що у провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області на розгляді перебувала справа № 308/8791/16-ц за позовом ОСОБА_1 із тим самим предметом позову та з тих самих підстав. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду даний позов було задоволено, проте судом апеляційної інстанції було скасовано рішення суду першої інстанції.

Суд констатує, що представником позивача ОСОБА_3 подано до суду відповідь на відзив, в якому представник позивача зазначив, що обставини, викладені представником у відзиві на позову заяву суперечать вимогам діючого законодавства, та просив суд задовольнити даний позов в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_3 в останнє судове засідання не з`явився. Однак, в попередніх судових засідання позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, наведених у позові та відповіді на відзив. Представник позивача надав суду заяву, в якій просить суд провести розгляд справи за його відсутності, позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Кей – Колект» в останнє судове засідання не з`явився. Однак, представник відповідача ОСОБА_4 надала суду заяву, в якій просила суд відмовити в задоволенні даного позову та провести розгляд справи за відсутністю представника ТОВ «Кей – Колект».

Відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. в судове засідання не з`явився повторно, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи. Відзив у визначений судом строк відповідач не подав. А тому суд приходить до переконання про можливість розглянути справи у відсутності відповідача згідно вимог ч.3 ст.223 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

І. Оцінка суду щодо розгляду даного позову в порядку цивільного судочинства.

Суд констатує, що представник відповідача вказує на те, що рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомість було прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу як спеціальним суб`єктом, на якого накладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, що відповідає вимогам ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що кореспондується з Порядком державної реєстрації на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ. А тому, з такого роду вимогами, які заявлені у даному позові особа може звернути до суду лише шляхом подання адміністративного позову за правилами розгляду, передбаченими адміністративним судочинством.

Однак, суд не погоджується із вказаним твердженням представника відповідача з огляду на наступне.

Згідно приписів ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначений порядок державної реєстрації прав, відповідно до якого державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

При цьому відповідно до ч. 7 ст. 16 даного Закону заявником є, зокрема, власник, інший правонабувач, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Спір у цій справі не може вважатися спором між учасниками публічно – правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію речового права (права власності) на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняті рішення про державну реєстрацію права власності стосуються реєстрації права відповідача ТОВ «Кей – Колект», а не позивача ОСОБА_1 .

Визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію певних речових прав є способом захисту права позивача на спірне нерухоме майно від його порушення іншими особами, за якими зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.

Позивач ОСОБА_1 , указуючи на протиправність дій відповідача при здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, фактично зазначає про наявність такого права у нього та його відсутність у ТОВ «Кей – Колект» і, як наслідок, відсутність у останнього правомірного інтересу щодо фіксації його права власності шляхом здійснення державної реєстрації та внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора – приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. як співвідповідача не змінює приватноправового характеру спору.

Оскільки позивач ОСОБА_1 не був заявником стосовно оскаржуваного реєстраційного рішення, тобто остання була вчинена за заявами іншої осіб (ТОВ «Кей – Колект»), спір щодо його оскарження є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено таку державну реєстрацію речового права на нерухоме майно з дотриманням вимог законодавства та чи заявлено вимогу про зобов`язання відповідача зареєструвати аналогічне речове право за позивачем.

Таким чином, суд констатує, що рішення щодо внесення запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій та рішень державного реєстратора з реєстрації за нею аналогічного права на це ж майно, що свідчить про приватноправовий характер цього спору.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата ВС у постанові від 06.11.2019 року за результатами розгляду справи № 826/3051/18, яку суд вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи.

Згідно приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вище викладене, суд констатує, що твердження представника відповідача про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства є помилковим, оскільки суть вказаних правовідносин свідчить про приватноправовий характер даного спору. А тому даний спір підлягає розгляду саме за правилами цивільного судочинства.

ІІ. Оцінка суду щодо наявності повноважень у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіта Б.М. на вчинення оскаржуваної реєстраційної дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Згідно до ч. 9 ст. 15 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Відповідно до абзаців 2 та 3 ч. 5 ст. 3 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Пунктом 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об`єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном.

На момент виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено можливість проведення державної реєстрації речових прав на об`єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов`язаної із переходом таких прав на об`єкт нерухомості.

Тобто, повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов`язуються законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б.М. нотаріальна дія з нерухомим майном не вчинялася.

Крім того, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року № 607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» - у разі подання до структурних підрозділів територіальних органів Мін`юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, заяв щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно (далі - речові права на нерухоме майно), що виникають на підставі рішень судів, що набрали законної сили, де однією із сторін є юридична особа, та/або інший суб`єкт господарювання, та/або фізична особа - підприємець (крім випадків державної реєстрації права власності на підставі рішень судів у справах про спадкування); на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до додатка до цього наказу.

Таким чином, дії нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя були протиправними, у зв`язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що реєстраційна дія щодо реєстрації права власності на об`єкт житлової нерухомості, а саме житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей – Колект» проведена приватним нотаріусом Суперфіном Б.М. з порушенням ним компетенції, а тому не відповідає вимогам закону.

Окрім того, суд констатує, що з наявного в матеріалах справи листа № К-3434 від 06.07.2016 року Головного територіального управління у м. Києві, надісланому позивачу ОСОБА_5 , вбачається, що за результатами перевірки встановлено, що дії приватного нотаріуса Суперфіна Б.М., направлені на державну реєстрацію речових прав на квартиру АДРЕСА_2 , здійснено з порушенням норм абзаців 2 та 3 частини п`ятої статті 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що діяла на момент вчинення реєстраційних дій).

ІІІ. Оцінка суду щодо правомірності рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М.

Судом встановлено, що 27.10.2005 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсибанк») та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №376/39/05-Р на суму 35000,00 доларів США із сплатою 12,5 % річних за користування кредитними коштами із кінцевим строком повернення до 27 жовтня 2026 року. Цільове призначення кредиту: купівля трьохкімнатної квартири в АДРЕСА_1 .

В якості забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором, 27.10.2005 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки №376/39/05-Р, зареєстрований в реєстрі за № 4104, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В., згідно умов якого позивач передав в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк» належну йому на праві власності житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що ПАТ «УкрСиббанк» на підставі договору відступлення права вимоги за договором іпотеки (серія та номер: 5207-5208) 12.12.2011 року відступило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за Кредитним договором №376/39/05-Р від 27.10.2005 року та Договором іпотеки №376/39/05-Р від 27.10.2005 року.

Відтак, внаслідок укладення вказаної угоди ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу Іпотекодержателя за Договором іпотеки №376/39/05-Р від 27.10.2005 року.

На підставі зазначених обставин, у зв`язку із здійсненням на підставі договору про відступлення прав – відступлення новому іпотекодержателю всіх прав первісного іпотекодержателя за іпотечними договорами, та у зв`язку із зміною сторони у іпотечних договорах, новим іпотекодержателем за іпотечними договорами стало ТОВ «Кей – Колект».

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «Кей – Колект» у спірний правовідносинах є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «УкрСиббанк».

Згідно п.п. 4.1, 4.2 Договору іпотеки № 376/39/05-Р від 27.10.2005 року звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється Іпотекодержателем у разі порушення Іпотекодавцем будь – якого зобов`язання за цим Договором або порушнення Боржником будь – якого зобов`язання, що забезпечене іпотекою за цим Договором. Зверненя стягнення здійснюється на підставі застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Згідно п.п. 5.1, п. 5.3 Договору іпотеки № 376/39/05-Р від 27.10.2005 року у разі настання обставин, зазначених п.4.1 цього Договору, Іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом Іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя. У разі застосування передачі Предмету іпотеки у власність Іпотекодержателя як способу задоволення вимог Іпотекодержателя (абз. 3 ч. 3 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку»), право власності переходить до Іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в п. 5.1 цього Договору іпотеки.

Із пояснень позивача, наданих у позові останній зазначає, що 30.05.2016 року ОСОБА_1 отримав деталізовану інформацію про іпотеку, з якої дізнався, що відповідач ТОВ «Кей-Колект» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень щодо права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

З наявної в матеріалах справи Інформаційної довідки № 60155536 від 30.05.2016 року вбачається, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б.М. 31.07.2015 року зареєстроване право власності на квартиру в АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей – Колект» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 23327746 від 31.07.2015 року.

Відповідно до вказаного витягу Підставою для виникнення права власності за ТОВ «Кей-Колект» став Договір іпотеки від 27.10.2005 року, що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В.

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

За приписами частини першої 35 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Положеннями статті 37 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь – який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 ЗУ «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, відповідно до пункту 48 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок) (який був чинним на момент прийняття оскаржуваного рішення), для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Як було вище зазначено, згідно п.п. 4.1, 4.2 Договору іпотеки № 376/39/05-Р від 27.10.2005 року звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється Іпотекодержателем у разі порушення Іпотекодавцем будь – якого зобов`язання за цим Договором або порушнення Боржником будь – якого зобов`язання, що забезпечене іпотекою за цим Договором. Зверненя стягнення здійснюється на підставі застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Статтею 35 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

З наведеного слідує, що підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачу ОСОБА_1 було направлено Повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 05.02.2015 року за вих. № 732535-юр.

Представником відповідача до матеріалів поданого відзиву на позову заяву, зокрема до вказаного вище Повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, додано копію Рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 17.02.2015 року, з якого вбачається, що позивачу було вручено вказане повідомлення.

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що твердження позивача ОСОБА_1 про те, що ним не було отримано жодного повідомлення не відповідає дійсності та спростовується вказаними вище доказами.

Окрім того, суд зауважує, що 07.06.2014 року набрав чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Аналіз наведеної норми права свідчить, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» обмежує в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 ЗУ «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 ЗУ «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття ЗУ «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас ЗУ «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Таким чином, суд констатує, що установлений зазначеним Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Крім того, згідно з п.4 цього Закону протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Суд відмічає, що предметом іпотеки (спірне майно) є квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 67,3 кв.м., житлова площа 43,4 кв.м.) тобто не перевищує законодавчо встановлений розмір. Дані обставини підтверджено доказами, які наведені у цьому рішенні.

Разом із тим, суд не встановив із матеріалів справи, що позивачу ОСОБА_1 , належить на праві власності інше нерухомого житлове майна, адже жодних доказів в підтвердження іншого представником відповідача суду не надано.

З огляду на викладене, приходить до переконання, що квартира площею 67,3 кв.м. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії ЗУ «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ТОВ «Кей – Колект» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 27.10.2005 року, укладеного в іноземній валюті.

Таким чином, суд приходить до переконання, що у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М.. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Кей – Колект».

Аналогічний висновок щодо застосування положень ЗУ «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постанові Великої Палати ВС від 20.112019 року у справі № 802/1340/18-а та у постанові Великої Палати ВС від 19.05.2020 року у справі № 644/3116/18, які суд вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи.

IV. Оцінка суду щодо твердження представника відповідача щодо розгляду аналогічного спору в рамках розгляду цивільної справи № 308/8791/16-ц.

Представник відповідача у поданому відзиві на позову заяву вказував на те, що у провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області на розгляді перебувала справа № 308/8791/16-ц за позовом ОСОБА_1 із тим самим предметом позову та з тих самих підстав. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду даний позов було задоволено, проте судом апеляційної інстанції було скасовано рішення суду першої інстанції, що виключає підстави повторного розгляду.

Однак, суд не може погодити із вказаним твердженням представника відповідача з огляду на наступне.

Суд констатує, що в провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області перебувала на розгляді цивільна справа № 308/8791/16-ц за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Білоцерковець Юлій Сергійовича, до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень.

01.03.2017 року за результатами розгляду даної справи Ужгородським міськрайонним судом ухвалено рішення, яким визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 23327746 від 31.07.2015 року згідно з яким проведену державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов`язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Коллект» (код ЄДРПОУ 37825968) право власності на об`єкт нерухомого майна який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 05.07.2017 року за результатами розгляду апеляційної скарги ТОВ «Кей – Колект» заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 01.03.2017 року скасовано, а в задоволенні позову представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 відмовлено.

Однак, суд зауважує, що рішення Ужгородського міськрайонного суду від 01.03.2017 року скасовано у зв`язку з тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою обставину суб`єктного складу відповідачів, а саме суд вирішив питання про права (інтереси) та обов`язки особи – ТОВ «Кей – Колект», яке залучене до участі у справі лише як третя особа без самостійних вимог, а не як відповідача, хоча згідно ст. 33 ЦПК України (в редакції на момент ухвалення рішення суду першою інстанцією) повинен був залучити ТОВ «Кей – Колект» до участі у справі як співвідповідача.

В той же час, рішенням від 05.07.2017 року апеляційний суд Закарпатської області зазначив, що оскільки суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальних можливостей усунути вказане порушення, то оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову з процесуальних мотивів, що водночас не позбавляє зацікавлених осіб звернутися до суду із новим позовом до належних відповідачів.

З огляду на вищевикладене, суд відкидає твердження представника відповідача про безпідставність повторного розгляду даного, оскільки звертаючись до суду з новим позовом ОСОБА_1 пред`явив такий до належних відповідачів, а саме приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. та ТОВ «Кей – Колект».

Згідно вимог ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на вказані вище встановлені судом фактичні обставини справи, суд приходить до переконання, що надані позивачем докази є належними, допустимими а у своїй сукупності достатніми для задоволення даного позову в повному обсязі.

Згідно вимог ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, суд приходить до переконання, що відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України з пропорційно з кожного відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 640 грн., встановлений Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ з урахуванням ставок судового збору станом на 01.01.2017 року (рік звернення до суду з вказаним позовом).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 – 7, 10, 49, 76, 79, 211, 228, 244, 258 – 259, 264, 265, 355 ЦПК України, ст.ст. 35, 36, 37 ЗУ «Про іпотеку», ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ЗУ «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд, –

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей – Колект» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 23327746 від 31.07.2015 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей – Колект» на об`єкт нерухомого майна – житлову квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Бориса Михайловича на користь держави судовий збору в розмірі 320/триста двадцять/грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей – Колект» на користь держави судовий збору в розмірі 320/триста двадцять/грн.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканець АДРЕСА_3 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», код за ЄДРПОУ 37825968, місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 4/6, корпус «В», поверз 4, каб. № 402.

Відповідач: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Борис Михайлович, місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул. Велика Васильківська, буд. № 84 кв. № 14.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів до Закарпатського апеляційного суду і набере законної сили в разі неподання такої в установлений строк.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: В.Й. Данко