Рішення № 93253689, 01.12.2020, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 грудня 2020 року м. Мукачево Справа №303/3066/20

2/303/1273/20

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого – судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

до відповідача ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з нього частини заборгованості за кредитним договором у сумі 47631,34 доларів США, що за курсом НБУ складає 1303669,78 гривень.

Як на підставу для задоволення вищевказаних позовних вимог, банківська установа посилається на те, що в процесі цивільно-правової реалізації укладеного між позивачем та відповідачем договору кредиту, зобов`язання позичальника перед банківською установою зі сплати кредиту та інших нарахувань залишилися невиконаними.

Представник позивача заявив клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач надіслав до суду письмові пояснення, у яких зазначив, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в межах суми 10254,16 доларів США, оскільки в травні 2009 року банк звертався із вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, тому нарахування відсотків з травня 2009 року по теперішній час є неправомірним. Крім того, вказує, що після підписання додаткової угоди до кредитного договору від не отримував кредитних коштів у сумі 26467,55 доларів США.

Справу просив розглянути без його участі.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

За умовами укладеного кредитного договору від 17 лютого 2006 року №MKR0GK00000301 (а.с. 9-11, надалі – Договір) АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі – Банк) надав ОСОБА_1 (далі - Позичальник) кредит у вигляді невстановленої кредитної лінії у розмірі 17500,00 доларів США на наступні цілі: 15000,00 доларів США - на купівлю житла та 2500,00 доларів США на оплату страхових платежів зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк до 16 лютого 2021 року.

02.06.2009 позивач звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 лютого 2006 року №MKR0GK00000301 (а.с. 41-42).

Також 21.09.2011 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було надіслано вимогу ОСОБА_1 про погашення заборгованості за кредитним договором від 17.02.2006 № MKR0GK00000301 (а.с. 43)

Разом з тим, 1 лютого 2012 року між сторонами укладено Додаткову угоду до Договору (12, 13-14), згідно з якою до нього було внесено наступні зміни:

- суму заборгованості, що виникла в період з дати надання кредиту до дати підписання угоди зменшити на 297,27 доларів США;

- передбачено сплату штрафу за порушення зобов`язання понад 31 день;

- пункт 1.1. Договору викладено в новій редакції: Банк зобов`язується надати Позичальнику кредитні кошти на строк з 17.02.2006 по 16.02.2021 включно, у вигляді невстановленої кредитної лінії у розмірі 26467,55 доларів США на наступні цілі: 15000,00 доларів США - на купівлю житла та 11467,25 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою відсотків за кредитом у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом;

- погашення заборгованості здійснюється згідно з Графіком погашення кредиту;

- передбачено сплату неустойки;

- встановлено термін позовної давності тривалістю 50 років.

Посилаючись на обставини щодо неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором позивач вказує на те, що за ним станом на момент звернення до суду (06.04.2020) рахується заборгованість по сплаті тіла кредиту, нарахованих відсотків за його користування, а також нарахованих штрафних санкціях у вигляді пені та комісії, а саме: 130052,33 доларів США (в т.ч.: 19765,06 доларів США – заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 27866,28 доларів США – заборгованість по відсотках за користування кредитом, 2730,00 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом, 79690,99 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання двором).

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач просить стягнути лише частину заборгованості в сумі 47631,34 доларів США, яка складається з наступного: 19765,06 доларів США – заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 27866,28 доларів США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Приймаючи до уваги вищевказані обставини справи суд виходить також із того, що згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

У відповідності з ст.ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як свідчать подані по справі доказові матеріали, на момент звернення позивача до суду, зобов`язання за Кредитним договором відповідачем не виконані.

Разом з тим, при визначенні розміру суми заборгованості за Договором, суд враховує наступне.

2 червня 2009 року закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Договором.

За таких обставин справи слід констатувати, що банківська установа звернувшись 02.06.2009 року до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Договором, використала право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних їй на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку та змінила порядок, умови і строк дії даного кредитного договору.

На час звернення з таким позовом (червень 2009 року) вважається, що настав строк виконання Кредитного Договору в повному обсязі, тому кредитор має право на отримання гарантій внаслідок неналежного виконання зобов`язання, у порядку визначеному частиною другою статті 625 ЦК України, а не шляхом донарахування процентів та пені за цим же кредитним договором.

При вирішенні справи суд приймає до уваги приписичастини четвертої 263 Цивільного процесуального кодексу України, в якій зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) висловлено правову позицію (яка продубльована в наступних за нею постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року по справі № 675/869/16-ц, від 31 жовтня 2018 року по справі № 155/1315/15-ц та ін.) про те, що за наявності судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, відсутня підстава для нарахування процентів за кредитним договором, оскільки строк дії договору змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, а права та інтереси кредитодавця в цих правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила також висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків і пені є безпідставним.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення (стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки) змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 (п.п. 55, 91) міститься правовий висновок відносно того, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, тому неправомірним є нарахування процентів на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України, тобто до повного погашення заборгованості за кредитом.

У межах судового розгляду даної справи встановлено, що 02.06.2009 року банк скористався своїм правом на пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов`язань за Договором. На час звернення з таким позовом (02.06.2009) вважається, що строк виконання Договору настав в повному обсязі.

Разом з тим, з наданого по даній справі розрахунку (а.с. 4-7) вбачається, що з 10.06.2009 по 06.04.2020 року, банк продовжував нараховувати Позичальнику ( ОСОБА_1 ) проценти та пеню.

Враховуючи, що строк виконання зобов`язання за Договором змінено, тому нарахування заборгованості по сплаті відсотків за кредитом, а також пені та штрафів, нормами цивільного законодавством не передбачено. У такому випадку кредитор має право на стягнення з позичальника коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, однак позивач таких вимог не заявляв.

Таким чином, позивач з 10.06.2009 втратив право нараховувати проценти, пеню та штрафи за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 47631,34 доларів США є необґрунтованими.

При цьому, пунктом 3.3 Договору було узгоджено, що Банк має право на власний розсуд зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно ст. 212, 611, 651 Цивільного кодексу України щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену у повідомленні дату. На цю дату Позичальник зобов`язується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, комісію і відсотки за фактичний строк його користування у повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором.

З урахуванням вищенаведеного, позивач має право на стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованими до 02.06.2009 року процентами, пенею та комісією в сумі 13991,68 доларів США, а також на стягнення сум на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, за результатами судового розгляду справи, з урахуванням вимог за предметом спору, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в межах суми 13959,94 доларів США, яка складається з: 13690,02 доларів США – заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 269,92 доларів США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Фактична наявність у позовних матеріалах Додаткової угоди до Договору не спростовує вищевказаних висновків суду, оскільки такий правочин є невід`ємною частиною Договору та лише доповнює його, а строк виконання кредитних зобов`язань за основним договором настав із пред`явленням банківською установою позовної вимоги до відповідача (02.06.2009).

Крім того, позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом не здійснив посилання на умови Додаткової угоди, а також не надав доказів щодо отримання відповідачем будь-яких додаткових коштів на її підставі. В свою чергу, відповідачем заперечується обставини стосовно отримання додаткових коштів за Додатковою угодою.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частин першої-другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню сума 5731,59 грн. судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» частину заборгованості у розмірі 13959,94 доларів США, що за курсом НБУ від 06.04.2020 еквівалентно 382083,56 гривні (в т.ч. 13690,02 доларів США – заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 269,92 доларів США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом) за кредитним договором від 17 лютого 2006 року №MKR0GK00000301, а також суму 5731,59 гривень (п`ять тисяч сімсот тридцять одна гривня 59 копійок) у відшкодування судових витрат по справі.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

6. Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_1 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО №305299).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ).

Суддя В.В. Кость