Рішення № 93246179, 26.11.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/9257/20

Провадження № 2/201/3251/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Шумейко А.С.

за участі:

представника позивача Солонської О.М.

представника відповідача Бондар І.Л.

представника третьої особи Тищенка А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в м. Дніпрі, третя особа – Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконним та скасування рішення, оформленого протоколом,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача та пояснень третьої особи

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 29 вересня 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в м. Дніпрі, третя особа – Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконним та скасування рішення, оформленого протоколом.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 331-р було призначено з 14 червня 2019 року незалежним членом наглядової ради АТ КБ «Приватбанк» претендента на посаду члена наглядової ради АТ КБ «Приватбанк» Шерон Кей Іскі та затверджено умови цивільно-правового договору із позивачем. У подальшому між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено відповідний цивільно-правовий договір.

31 жовтня 2019 року ОСОБА_2 (керівник профспілкової організації) надіслав звернення №415708 до АТ КБ «Приватбанк» щодо обмеження його у доступі до засобів корпоративного зв`язку та систем документообігу банку, на що йому була надана відповідь від 29 листопада 2019 року про відсутність підстав вважати обмеження у доступі до засобів корпоративного зв`язку та систем документообігу банку відстороненням від виконання службових обов`язків.

Листами від 27 вересня 2019 року та 15 жовтня 2019 року профспілкова організація також звернулася до наглядової ради із низкою запитань, зокрема щодо обмеження ОСОБА_2 у доступі до засобів корпоративного зв`язку та систем документообігу банку, на що було надані відповідні відповіді в порядку передбаченому положенням про наглядову раду АТ КБ «Приватбанк».

20 грудня 2019 року профспілковій організації було надано відповідь, у якій повідомлено ОСОБА_2 про те, що обмеження доступу до програмних комплексів банку та корпоративної поштової скриньки не слід ототожнювати з відстороненням від виконання службових обов`язків, оскільки останній мав можливість виконувати інші функції, які передбачені його посадовою інструкцією.

25 лютого 2020 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у справі № 201/11580/19 було визнано незаконним та скасовано наказ голови правління АТ КБ «Приватбанк» № 3.16.0.0.0/1-6931368/ від 13 червня 2019 року «Про тимчасове відсторонення ОСОБА_2 від роботи».

10 вересня 2020 року ОСОБА_1 стало відомо про існування вимоги профспілкової організації про розірвання контракту з нею за порушення трудового законодавства, яка базується на рішенні засідання комітету профспілкової організації, оформленого протоколом № 53 від 31 серпня 2020 року про звернення до Кабінету Міністрів України з вимогою розірвати укладений з ОСОБА_1 договір про виконання нею обов`язків керівника АТ КБ «Приватбанк» - Голови Наглядової ради за порушення нею трудового законодавства, а саме ст. 43 Конституції України, ст. 46, 21 КЗпП України.

Підставою оскаржуваного рішення є незгода із відповіддю наглядової ради банку, а також твердження про те, що нібито, ОСОБА_1 особисто брала участь у виданні наказу голови правління АТ КБ «Приватбанк» № 3.16.0,0.0/1-6931368 віл 13 червня 2019 року, який було скасовано в судовому порядку у справі № 201/11580/19.

Позивач вважає оскаржуване рішення незаконним та безпідставним, а також таким, що прийняте профспілковою організацією за відсутності правових підстав для звернення з такою вимогою (зважаючи на те, що між АТ КБ «Приватбанк» та позивачем укладено цивільно-правовий, а не трудовий договір, що свідчить про цивільно-правовий характер правовідносин), а тому таке рішення підлягає скасуванню в судовому порядку.

ОСОБА_3 наголошує на незаконності оскаржуваного рішення, оскільки у відповідача відсутні повноваження і права на прийняття рішення та направлення вимоги про розірвання трудового договору (контракту) із керівником банку; ОСОБА_1 уклала з АТ КБ «ПриватБанк» цивільно-правовий договір щодо виконання обов`язків члена Наглядової ради Банку, тобто відсутні трудові правовідносини між позивачем та АТ КБ «Приватбанк»; твердження відповідача про порушення ОСОБА_1 законодавства є безпідставними і необґрунтованими та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

З урахуванням викладеного позивач просила визнати незаконним і скасувати рішення засідання комітету Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», оформлене протоколом № 53 від 31 серпня 2020 року про звернення до Кабінету Міністрів України з вимогою розірвати укладений з ОСОБА_1 договір до виконання нею обов`язків керівника АТ КБ «Приватбанк» - голови наглядової ради АТ КБ «Приватбанк» (а.с.1-13).

11 листопада 2020 року на адресу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшов відзив представника відповідача Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», у якому останній просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що представник позивача послався на пункт 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», але при цьому не врахував, що він роз`яснює ст. 45 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року, що прямо зазначено в постанові. Але ст. 45 КзПП наразі діє в редакції Закону №2343-111 від 05 квітня 2001 року, з якої виключено посилання на необхідність укладення колективного договору. Отже, позивач послався в своєму позові на роз`яснення тридцятирічної давнини, надані неіснуючим наразі органом, щодо застосування закону, який був змінений двадцять років тому. Ця обставина була роз`яснена в Постанові Київського апеляційного суду в справі № 757/66492/19 щодо аналогічної вимоги профспілки відносно Голови Правління АТ КБ «Приватбанк» П. Крумханзла. Також, позивач послався на висновок Верховного Суду, викладений в його постанові від 11 червня 2018 року в справі № 804/2581/16, але при цьому обізнано викривив його зміст. При цьому позивач не надав жодних належних та допустимих доказів укладення вказаного вище цивільно-правового договору, яким може бути тільки сам цей договір.

Разом з цим, твердження позивача про відсутність згаданих трудових правовідносин спростовуються тим об`єктивним фактом, що керівник банку, яким, згідно ст. 42 закону України «Про банки та банківську діяльність», є члени Наглядової Ради банку, Голова цієї Ради також, не може не перебувати з банком в цивільно-правових відносинах, оскільки він є службовцем банку, що передбачено тим же Законом.

Позивач вказує, що твердження відповідача про порушення ОСОБА_1 законодавства є безпідставними і необґрунтованими та не підтверджуються належними та допустимими доказами. Але це твердження вочевидь не відповідає дійсності, оскільки спростовується доказами, доданими відповідачем до його вимоги: листом наглядової ради за особистим підписом ОСОБА_1 № 20.1.0.0.0/7-250857 від 20 грудня 2019 року. В цьому листі містяться заздалегідь для неї неправдиві відомості про те, що керівник напрямку «Credit collection» АТ КБ «Приватбанк» не відсторонювався від роботи. Цей факт не відповідає дійсності та спростовується судовими рішеннями, що набрали законної сили, про визнання незаконним та скасування відповідного наказу № 3.16.0.0.0/1-6931368 від 13 червня 2019 року про тимчасове відсторонення від виконання службових обов`язків керівника напрямку «Credit collection» ГО АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 (а.с.134-136).

Представником третьої особи АТ КБ «Приватбанк» 12 листопада 2020 року надано до суду письмові пояснення на позовну заяву, у яких просить позовні вимоги позивача задовольнити. Так, представник третьої особи посилається на те, що 31 серпня 2020 року відповідачем було прийнято рішення № 53 про звернення до Кабінету Міністрів України з вимогою розірвати укладений з позивачем договір на виконання обов`язків керівника банку. Оскаржуване рішення прийнято з підстав начебто порушення позивачем профспілкового законодавства. Після чого, за наслідками прийняття оскаржуваного рішення, на адресу Кабінету Міністрів України профспілкою було направлено вимогу про розірвання договору з позивачем. АТ КБ «Приватбанк» вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним, всі його доводи є надуманими та непідтвердженими, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню в судовому порядку. Як наслідок, вимога на підставі незаконного оскаржуваного рішення не може бути прийнята до виконання як така, що є безпідставною, незаконною та необґрунтованою, що підтверджується наступним. З огляду на відсутність колективного договору між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем останній не наділений повноваженнями щодо прийняття оскаржуваного рішення.

АТ КБ «Приватбанк» вважає, що прийняття оскаржуваного рішення зачіпає колективні інтереси працівників банку, а тому позиція профспілкової сторони з даного питання повинна бути злагодженою. Однак відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, допускає явне зловживання своїми профспілковими правами, намагаючись вирішувати колективні інтереси працівників банку без погодження з 31 іншою організацією профспілок, що діють у банку.

Відповідач безпідставно вимагає розірвати укладений з позивачем договір про виконання ним обов`язків керівника АТ КБ «Приватбанк» - члена Наглядової ради АТ КБ «ПриватБанк», оскільки такий договір є цивільно-правовим, а не трудовим.

Згідно із п. 101 Статуту АТ КБ «Приватбанк», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 594 цивільно-правові договори, шо укладаються з кожним членом наглядової ряди від імені банку підписуються особою, уповноваженою вищим органом на умовах, затверджених рішенням вищого органу. Цивільно-правовий договір з членом наглядової ради можуть бути платними або безоплатними.

Оскільки між Позивачем та АТ КБ «Приватбанк» трудовий договір не укладався, відповідач не має права висувати вимогу про його розірвання. Стаття 33 Закону про профспілки та ст. 45 КЗпП України в даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки регулюють виключно трудові відносини.

З аналізу вищевказаних положень вбачається, що вимога виборного органу первинної профспілкової організації не є підставою для припинення чи розірвання цивільно-правового договору, укладеного між банком та членом Наглядової ради. Відтак, оскаржуване рішення відповідача прямо суперечить ст. 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 33 Закону про профспілки, ст. 25 та 45 КЗпП України, а також Статуту АТ КБ «Приватбанк», а отже є незаконною (а.с.159-167).

18 листопада 2020 року представником позивача подано відповідь на відзив відповідача в якому остання зазначила, що обставини відсутності повноважень у відповідача приймати рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір з керівником підприємства установи, організацій встановленні судовими рішеннями в аналогічних справах, які набрали чинності. Окрім того в Постанові Верховного Суду у справі № 804/2581/16 судом було враховано відсутність укладеного між професійною спілкою та роботодавцем колективного договору та зроблено висновок про відсутність у такої професійної спілки відповідних повноважень, закріплених ст.ст. 45, 247 КЗпП України. Наразі відповідач не є єдиною профспілковою організацією, яка існує в Банку, а відтак, її вимоги не відображають спільну волю (інтерес) всього трудового колективу Банку. Оскаржуване рішення було прийняте чотирма особами, у той час як у Банку працюють десятки тисяч співробітників. Наполягали на тому, що між позивачем та Банком існують не трудові , а цивільно правові відносини.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 вересня 2020 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.113).

Ухвалою судді від 02 жовтня 2020 року було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в м. Дніпрі, третя особа – Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконним та скасування рішення (а.с.114-115).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі наполягала на їх задоволенні, з підстав зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими, надуманими, такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Представник третьої особи вважав за можливе позовні вимоги задовольнити, оскільки оскаржуване рішення не містить належного обґрунтування та підтвердження наявності у діях позивача порушень трудового законодавства, що є підставою для скасування такого рішення.

Фактичні обставини встановлені судом

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 331-р було призначено з 14 червня 2019 року незалежним членом наглядової ради АТ КБ «Приватбанк» претендента на посаду члена наглядової ради АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 та затверджено умови цивільно-правового договору із позивачем (а.с.17)

31 серпня 2020 року на засіданні Комітету Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» було ухвалено рішення про звернення до Кабінету Міністрів України з вимогою розірвати укладений з ОСОБА_1 договір про виконання нею обов`язків керівника АТ КБ «Приватбанк» - Голови Наглядової Ради АТ КБ «Приватбанк» за порушення нею трудового законодавства, а саме ст. 43 Конституції України, ст. 46, 21 КЗпП України, оформлене протоколом № 53 від 31 серпня 2020 року (а.с.37-38).

В оскаржуваному рішенні відповідач посилається на протиправні дії позивача, яка у листі наглядової ради заперечила факт відсторонення профспілкового лідера ОСОБА_2 від виконання його службових обов`язків. Свій умовивід відповідач обґрунтовує фактом відключення ОСОБА_2 від системи електронного документообігу та засобів корпоративного зв`язку.

Правомірність та обґрунтованість указаного рішення є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Відповідно до частини 1 статті 45 Кодексу Законів про працю на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Відповідно до статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 247 КЗпП, виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації приймає рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», законодавство про працю, ухиляється від участі в переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов`язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори.

Таким чином, законодавство містить норми, що створюють правове підґрунтя для прийняття Профспілкою рішення про звернення з вимогою про звільнення. Виходячи з буквального тлумачення ст. 45, 247 КзПП таке рішення може бути прийняте Профспілкою виключно за умови вчинення керівником підприємства порушень законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закону про профспілки. Крім того, для прийняття такого рішення Профспілка повинна мати необхідний обсяг представницьких повноважень.

Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при розгляді справ, пов`язаних з вимогами профспілкового чи іншого, уповноваженого на представництво трудовим колективом органу, про розірвання трудового договору (контракту) з керівником або усунення його із займаної посади, слід виходити з того, що згідно зі ст. 45 КЗпП така вимога може бути заявлена профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір.

Відповідно до статті 10 КЗпП колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Частина 2 статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01 липня 1993 року № 3356-XII (надалі – Закон про колективні договори) передбачає, що саме у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин.

Частина 1 статті 15 Закону про колективні договори визначає, що контроль за виконанням колективного договору, угоди проводиться безпосередньо сторонами, що їх уклали, чи уповноваженими ними представниками.

Тобто, діюче законодавство передбачає певні умови застосування статті 33 Закону про профспілки та ст. 45 КЗпП України, які передбачають наявність взаємозв`язку між діяльністю профспілкової організації та підприємством, керівнику якого може бути пред`явлено вимогу щодо розірвання трудового договору. Такий взаємозв`язок, зокрема, проявляється у вигляді укладеного між профспілковою організацією та підприємством колективного договору.

З преамбули Протоколу № 53 від 31 серпня 2020 року вбачається, що відповідач має статус первинної профспілкової організації та об`єднує осіб, які працюють в банку. Однак, жодних відомостей про підписання колективного договору в оскаржуваному рішенні не зазначено.

В ході судового розгляду було встановлено, що між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем колективний договір не укладався, а тому відповідач не має відповідних повноважень, що можуть випливати з такого колективного договору.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відсутність колективного договору між банком та відповідачем свідчить про відсутність у відповідача повноважень на прийняття оскаржуваного рішення.

Аналогічна позиція наведена в постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі №804/2581/16.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до стаття 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 1 Закону № 1045-XIV встановлює, що професійна спілка (профспілка) - це добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі.

Згідно статті 3 Закону № 1045-XIV дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об`єднань профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об`єднання, а також на державні органи та органи місцевого самоврядування. Особливості застосування цього Закону у Збройних Силах України (для військовослужбовців), Національній поліції, Державній кримінально-виконавчій службі України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України встановлюються відповідними законами.

Частиною 1 статті 11 Закону № 1045-XIV передбачено, що для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин профспілки, організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону № 1045-XIV статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в установі, організації, навчальному закладі або об`єднують членів профспілки, які забезпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 1045-XIV профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян.

Частиною 4 статті 19 Закону № 1045-XIV встановлено, що представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, державними органами та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства.

Згідно частини 1 статті 20 Закону № 1045-XIV профспілки, їх організації та об`єднання ведуть колективні переговори, укладають колективні договори, генеральну, галузеві (міжгалузеві), територіальні угоди від імені працівників у порядку, встановленому законом.

Як вбачається із положень статті 33 Закону про профспілки, первинна профспілкова організація має право звернутися із відповідною вимогою лише стосовно чітко визначених порушень, які здійснює особисто керівник підприємства.

Статтею 33 Закону № 1045-XIV визначено право профспілок, їх об`єднань щодо притягнення до відповідальності посадових осіб.

Згідно частин першої, першого речення частини другої статті 33 Закону № 1045-XIV профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди. Вимога профспілкових органів про розірвання трудового договору (контракту) є обов`язковою для розгляду і виконання.

За змістом Закону № 1045-XIV в судовому порядку може бути оскаржено рішення профспілкового органу, в якому порушено вимогу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації.

Колективний договір - це основний інструмент захисту забезпечення прав та інтересів працівників. Він укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавця.

Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Стаття 12 КЗпП України визначає сторін колективного договору, згідно якої колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинними профспілковими організаціями, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.

Строки, порядок ведення переговорів, вирішення розбіжностей, що виникають під час їх ведення, порядок розробки, укладення та внесення змін і доповнень до колективного договору, відповідальність за його виконання відповідно до статті 14 КЗпП України регулюються Законом України Про колективні договори і угоди.

Згідно частини другої статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації.

Отже, чинне законодавство передбачає низку умов застосування статті 33 Закону № 1045-XIV, у тому числі, наявність взаємозв`язку між діяльністю профспілкової організації та підприємством, керівнику якого може бути пред`явлено вимогу щодо розірвання трудового договору.

Згідно пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів при розгляді справ, пов`язаних з вимогами профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудових колективом органу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником або усунення його із займаної посади», слід виходити з того, що згідно зі статтею 45 КЗпП України така вимога може бути заявлена профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір, і вона може бути оскаржена до суду працівником або власником чи уповноваженим ним органом у двотижневий строк.

Крім того, діюче законодавство передбачає певні умови застосування статті 33 №1045-XI та ст. 45 КЗпП України, які передбачають наявність взаємозв`язку між діяльністю профспілкової організації та підприємством, керівнику якого може бути пред`явлено вимогу щодо розірвання трудового договору. Так, зі змісту наведених норм вбачається право пред`явлення вимоги про розірвання трудового договору з керівником безпосередньо у органу профспілкової організації підприємства, установи, організації, профспілки, створеної працівниками одного підприємства, установи, організації.

Як визначено в рішення Конституційного Суду України від 29 жовтня 1998 року у справі №14-рп/98 <…> Поняттям «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації», яке вживається в абзаці шостому частини першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України, охоплюється будь-яка професійна спілка (профспілкова організація), яка відповідно до Конституції та законів України утворена на підприємстві, в установі, організації на основі вільного вибору її членів з метою захисту їх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору, угоди <…>.

Відповідач він має статус первинної профспілкової організації та об`єднує осіб, які працюють в АТ КБ «Приватбанк», втім жодних відомостей щодо підписання колективного договору суду не надано, у зв`язку з цим відповідач не має повноважень звертатися до власників та наглядової ради АТ КБ «Приватбанк» із вимогою розірвати договір з керівником АТ КБ «ПриватБанк» - голови наглядової ради банку ОСОБА_1 за порушення трудового законодавства і звільнення її з займаної посади.

Як установлено судом між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем колективний договір не укладався, що свідчить про відсутність у відповідача повноважень на прийняття оскаржуваного рішення.

Третя особа стверджує, що у банку створено та зареєстровано 32 профспілкових організації, включаючи Всеукраїнську професійну спілку працівників Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», та 20 організацій такої профспілки, а також 11 профспілок зі статусом первинних. Отже, наразі у банку діє 32 організації профспілок з різним статусом.

Отже, враховуючи ті обставини, що на підприємстві діє 32 профспілки, які не обрали об`єднаного представника, відповідач не є стороною колективного договору, тому у суду відсутні належні правові підстави для висновку про незаконну бездіяльність відповідача та, як наслідок, зобов`язання останнього розглянути вимогу позивача.

Також зі Статуту відповідача не вбачається належності Спілки до Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк».

В якості обґрунтування вимоги розірвання договору з позивачем відповідач в оскаржуваному рішенні вказує на те, що ОСОБА_1 брала безпосередню участь у виданні та подальшому запобіганні скасування наказу голови правління АТ КБ «Приватбанк» П. Крумханзла № 3.16.0.0.0/1-6931368 від 13 червня 2019 року, яким було відсторонено від виконання службових обов`язків керівника напрямку «Credit Collection» ГО АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 , який у подальшому було скасовано рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2020 року у справі № 201/11580/19. Так, у рішенні йдеться мова про лист наглядової ради АТ КБ «Приватбанк» на ім`я Первинної Профспілкової організації співробітників АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0/7-250857 від 20 грудня 2019 року, підписаний особисто ОСОБА_4 .

Водночас, в тексті оскаржуваного рішення відповідач не навів конкретних посилань на норми трудового законодавства, які, на його думку, були порушені позивачем.

Дослідивши належним чином обставини справи та надані сторонами докази, встановлено, що жодні з перелічених порушень, які нібито вчинялись позивачем, не знайшли свого підтвердження.

Крім того дії та рішення, у вчиненні яких звинувачується позивач, не є предметом регулювання трудового законодавства України та не порушують його норм.

Таким чином, факти порушення позивачем законодавства, а, тим більше, Закону про профспілки, відсутні. Аналогічний висновок міститься в ухвалі Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 309/361/17.

Не може суд прийняти до уваги не визнання відповідачами позовних вимог в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

Таким чином в ході судового розгляду не було підтверджено факти порушення Позивачем вимог чинного трудового та профспілкового законодавства. Отже, передумови для прийняття Відповідачем Оскаржуваного рішення про направлення вимоги про звільнення Позивача були відсутні.

Оцінюючи усі докази які було досліджені судом у ході судового засідання в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовної заяви, у зв`язку з чим вважає за можливе задовольнити її у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позовних вимог судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 13, 76-78, 81, 141, 263 - 265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в м. Дніпрі, третя особа – Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконним та скасування рішення, оформленого протоколом задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Засідання Комітету Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в м. Дніпро, оформлене протоколом № 53 від 31 серпня 2020 року, про звернення до Кабінету Міністрів України з вимогою розірвати укладений з ОСОБА_1 договір про виконання нею обов`язків керівника АТ КБ «Приват Банк» - Голови наглядової ради АТ КБ «Приват Банк»

Стягнути з Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в м. Дніпрі (ЄДРПОУ 43067985, м. Дніпро, узвіз Крутогірний, буд. 28, кв. 136) на користь ОСОБА_1 (451 Бейфронт Плейс № 5411, Неаполь, Флорида 34102) понесені судові витрати в розмірі 840 ( вісімсот сорок),80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 01 грудня 2020 року.

Суддя С.О. Демидова