Рішення № 93242903, 30.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2020 року м. Київ № 640/24240/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГромадської ради доброчесності третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Вища кваліфікаційна комісія суддів України про представники учасників справи:визнання протиправним та скасування висновку позивача, відповідача та третьої особи - не з`явилися, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 , Суб`єкт перевірки) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Громадської ради доброчесності (надалі - відповідач, ГРД, Рада), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 06.06.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2019 (суддя Пащенко К.С. ) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/24240/19, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовче судове засідання на 19.03.2020.

Вказаної дати та 14.04.2020 розгляд справи відкладався.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2020 залучено Вищу кваліфікаційну комісію суддів України (адреса: 03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9, ідентифікаційний код - 37316378) (по тексту - третя особа, ВККС України, Комісія) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; запропоновано третій особі подати до суду у п`ятиденний строк з моменту отримання позовної заяви з додатками пояснення щодо позову; витребувано у Вищої кваліфікаційної комісії суддів України належним чином завірену копію матеріалів суддівського досьє ОСОБА_1 ; судове засідання призначено на 23.07.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.09.2020.

Призначеного дня розгляд справи відкладено до 13.10.2020.

В цей день у судовому засіданні оголошено перерву до 10.11.2020.

Представники сторін у призначене судове засідання не з`явилися.

Поряд із цим 05.11.2020 від позивача надійшло клопотання, у якому ОСОБА_1 зауважив, що підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити, а також здійснювати розгляд справи без його участі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не прибули, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (скорочено - КАС України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки (п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України).

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів (ст. 194 КАС України).

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 8 ст. 205 КАС України).

Таким чином з урахуванням повторної неявки представників відповідача та третьої особи в судове засідання, враховуючи подане позивачем клопотання, судом ухвалено про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження згідно ст.ст. 194, 205 КАС України.

Відповідач правом надати відзив на позовну заяву не скористався.

Письмових пояснень від третьої особи до суду не надходило.

Разом з тим 25.06.2020 від Комісії надійшли для долучення до матеріалів справи матеріали суддівського досьє ОСОБА_1 .

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 24.04.2012 № 286/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Рішенням ВККС України № 8/зп-18 від 01.02.2018 призначено кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді, зокрема судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 .

Рішенням комісії від 11.06.2018 № 140/зп-18 суддю ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

07.06.2019, в день проведення співбесіди з позивачем, до ВККС України від ГРД надійшов висновок про невідповідність судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 06.06.2019 (в тексті - Висновок).

Не погоджуючись із висновком про невідповідність судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 06.06.2019, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (в подальшому скорочено - Закон, Закон № 1402-VIII), та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, і обставинам справи, щодо процесуальних питань повноважень ГРД та способу захисту порушеного права, обраного позивачем, суд відзначає, що відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої, шостої та сьомої статті 87 Закону № 1402-VIII, Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Громадська рада доброчесності, окрім іншого: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Для здійснення повноважень, зазначених у цій статті, членам Громадської ради доброчесності надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів.

Згідно з пунктом 16 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

За приписами абзацу 2 частини першої статі 88 Закону, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону № 1402-VIII, на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Тобто відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.

Разом з тим виходячи з наведених норм, ГРД наділена повноваженнями збору, перевірки та аналізу достовірної інформації щодо судді, тобто інформації з офіційних джерел. Відповідно, формування висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності має здійснюватися виключно на підставі достовірних даних (достовірної інформації).

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що оскільки висновки ГРД, затверджені відповідними рішеннями, як одностороннє владне волевиявлення, є обов`язковими для розгляду ВККС України та є правовими актами індивідуальної дії (оскільки безпосередньо стосується прав та інтересів позивача, і підлягають дослідженню у межах кваліфікаційного оцінювання), на підставі якого виникають публічно-правові відносини, то спори щодо таких висновків носять характер публічно-правового спору, який вирішується за правилами КАС України.

При цьому суд вважає, що ГРД має всі визначені ознаки «іншого суб`єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства», оскільки здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом № 1402-VIII завдань, а тому є суб`єктом владних повноважень в розумінні положень КАС України, тож є належним відповідачем у даній справі.

За таких підстав, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 обрано належний, допустимий та ефективний спосіб захисту порушеного права.

При цьому судом виокремлюється, що оскільки у правовідносинах із ОСОБА_1 ГРД виступає як суб`єкт владних повноважень, прийнятий нею Висновок, як акт індивідуальної дії, з витікаючими з нього правовими наслідками для ОСОБА_1 в питаннях суддівської кар`єри останнього, має відповідати критеріям, визначеними ч. 2 ст. 2 КАС України.

Зважаючи, що Висновок за своїми ознаками фактично є рішенням суб`єкта владних повноважень, суд наголошує, що на нього розповсюджуються вимоги частини 2 статті 2 КАС України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, необхідною є перевірка судом спірного висновку на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Частиною шостою статті 87 Закону № 1402 передбачено, що Громадська рада доброчесності, зокрема: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Правила організації та діяльності Громадської ради доброчесності визначені її Регламентом, схваленим рішенням ГРД від 23 листопада 2016 року № 1/2016 (по рішенню - Регламент ГРД), статтею 2 якого закріплено, що завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі.

З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Рада і її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності (частина друга статті 3 Регламенту ГРД).

Відповідно до статті 18 Регламенту ГРД, за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення.

Згідно зі статтею 19 Регламенту ГРД, за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає:

1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або

2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Прийнятий колегією Ради висновок виноситься на збори Ради для затвердження. Рада зборами може:

1) затвердити висновок (у тому числі внісши зміни у разі необхідності) і надати його Вищій кваліфікаційній комісії суддів України;

2) скерувати висновок відповідній або іншій колегії Ради чи окремому члену Ради для доопрацювання із внесенням на затвердження Ради;

3) прийняти рішення про направлення інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України без затвердження висновку;

4) відхилити висновок.

Отже, за результатом проведеної перевірки та (або) аналізу отриманої інформації Громадська рада доброчесності може прийняти та направити до ВККС України або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, або рішення про направлення (надання) інформації щодо особи.

Згідно з пунктом 39 висновку Консультативної ради європейських суддів № 17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади вбачається, що джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Приймаючи до уваги наведені приписи, підставою для прийняття висновку є наявність у Громадської ради доброчесності або достовірної інформації, або обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

При цьому, обсяг оцінювання, здійснюваного ГРД, обмежується професійною етикою та доброчесністю суддів та кандидатів на посаду судді.

Водночас, суд звертає увагу, що поняття «доброчесність» чинним законодавством України не визначене, відповідно таке є оціночним поняттям.

Натомість, згідно з приписами «Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення», затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016 № 143/зп-16 (альтернативно - Положення № 143), відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

- відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам;

- відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам;

- відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції;

- наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9 - 12, 15 - 19 частини першої статті 106 Закону;

- наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді;

- наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею;

- інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.

Доброчесність оцінюється (встановлюється) за показником "Загальна оцінка інтегративності (доброчесності)", який визначається за такими складовими: Чесність і порядність. Відсутність контрпродуктивних дій. Відсутність схильності до зловживань.

Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема:

1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;

2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) результатів перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);

4) декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді;

5) результатів регулярного оцінювання;

6) результатів перевірки декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);

7) висновків або інформації Громадської ради доброчесності (за наявності);

8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Для встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання за визначеними цим Положенням показниками використовуються також інші відомості й дані, на підставі яких може встановлюватися відповідність судді критеріям кваліфікаційного оцінювання, а також будь-яка інша інформація стосовно судді, яка міститься у суддівському досьє.

Відповідність судді критерію професійної етики, оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.

Відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

Політична нейтральність.

Дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя.

Дотримання суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5 - 8, 13 частини першої статті 106 Закону.

Інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію професійної етики.

Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Професійна етика оцінюється (встановлюється) за показником "Морально-психологічні якості (інтегративність)", який визначається за такими складовими: Розуміння і дотримання правил та норм. Здатність відстоювати власні переконання. Дисциплінованість. Повага до інших.

Ці показники оцінюються на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді), та співбесіди.

Таким чином, оскільки відповідно до статті 87 Закону Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння ВККС України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, суд вважає, що при прийнятті будь-якого з передбачених статтями 18, 19 Регламенту ГРД рішень відповідач має враховувати відповідні показники, визначені Положенням № 143.

Також суд окреслює, що правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначені у Законі України «Про запобігання корупції».

Статтею 46 цього Закону України визначено повний перелік інформації, що зазначається в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Статтею 56 Закону № 1402-VIII визначено вичерпний перелік обов`язків судді.

Так, згідно з пунктами 7, 10 частини сьомої цієї статті суддя зобов`язаний: подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; підтверджувати законність джерела походження майна у зв`язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.

Аналіз приписів указаних вище правових норм вказує на необхідність надання інформації стосовно самого судді, який має бути обізнаним відносно себе та передбачає вжиття при цьому розумних заходів щодо отримання відомостей про членів сім`ї. Обов`язку щодо збору та надання інформації стосовно майнового стану близьких осіб законодавство не встановлює.

Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку.

Проект висновку повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи; 3) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки; 4) мотиви для ухвалення висновку; 5) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.

Із системного аналізу норм статті 87 Закону № 1402, статей 19, 21, 22 Регламенту ГРД вбачається, що висновок ГРД має відповідати вимогам вмотивованості, тобто містити виключно достовірну та підтверджену інформацію, що свідчить про підстави для винесення ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або може викликати обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям.

Водночас, відповідно до статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вказано, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Як випливає зі змісту Висновку (відкритий у вільному доступі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 він мотивований посиланням на наступні обставини:

« 1. Суддя не пояснив переконливо джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (його, членів сім`ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ (підпункт 4.9 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019);

1.1. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12.01.2008 мати судді на підставі свідоцтва про право власності, виданого головним управлінням житлового забезпечення, набула у власність квартиру у м. Києві, загальною площею 112,9 кв.м. Водночас ця квартира, відповідно до щорічних декларацій судді за 2012-2018 роки, була єдиним нерухомим майном, у якому проживав суддя зі своєю дружиною та дітьми, при цьому інших членів сім`ї у декларації суддя не вказував, що свідчить про те, що у цій квартирі мати у зазначений період не проживала, а квартира фактично була набута матір`ю в інтересах судді для його фактичного проживання.

09.07.2010 суддя набув у власність квартиру у м. Києві, загальною площею 83,4 кв.м на підставі свідоцтва про право власності, виданого головним управлінням житлового забезпечення, та продав її за договором купівлі-продажу 11.09.2011. За день до цього, 10.09.2011, сім`я судді придбала у його матері за 191 253 грн ј квартири у м. Києві, загальною площею 112,9 кв.м, яку оформили на сина судді, 2009 р.н. Згідно з повідомленнями на спеціалізованих сайтах із продажу нерухомості, вартість квартир схожої площі становить 98 тис доларів США.

З 10.01.2017 суддя декларує право користування машиномісцем у м. Києві, загальною площею 17.4 кв.м, яке належить на праві власності матері судді. Водночас, згідно з даними суддівського досьє та Єдиного державного реєстру МВС України, у матері судді у власності автомобілів немає, а її дохід протягом 2013-2017 років становив всього 4 290 грн.;

1.2. Згідно з даними досьє (арк. 32), суддя після навчання в Донецькому інституті внутрішніх справ з 08.2000 по 04.2012 працював в системі органів Міністерства внутрішніх справ, а з квітня 2012 по теперішній час суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області. Дружина судді, відповідно до декларації родинних зв`язків за 2018 рік, з 11.04.2008 по 14.12.2018 працювала помічником судді у Вищому адміністративному суді України. Водночас, згідно з даними щорічної декларації за 2015 рік, у судді та його дружини у власності є готівкові кошти по 36 тис доларів США у кожного. Крім того, 10.09.2011 сім`я судді придбала за 191 253 грн ј квартири у м. Києві, загальною площею 112,9 кв.м, яку оформили на сина судді, 2009 р.н. Джерела походження задекларованих готівкових коштів та коштів, витрачених на купівлю ј квартири у м. Києві, загальною площею 112,9 кв.м, потребують пояснення;

1.3. Згідно з даними досьє, 28.08.2014 мати судді видала йому довіреність із строком дії до 28.08.2017 на право управління і розпорядження всім її рухомим та нерухомим майном, з чого б воно не складалося, та де б воно не знаходилось. Згідно з даними досьє, мати судді, крім квартири у м. Києві, з 01.02.2007 володіє також земельною ділянкою, загальною площею 0.1041 га, у м. Вишгород, масив "Дiдовиця", проте жодного права управління та розпорядження на цю ділянку суддя у 2014-2017 роках не декларував.

Додатково надаємо Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але має бути оцінена Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у сукупності з іншими обставинами, які характеризують суддю та можуть свідчити про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.

1. 10.08.2015 суддя ухвалив вирок, яким визнав невинуватим голову села Віта-Поштова (Києво-Святошинський район), який нібито за попередньою змовою із головним бухгалтером отримав неправомірну вигоду у розмірі 400 тис грн за виділення земельної ділянки. Вказаний вирок 06.07.2016 був скасований ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Варто зазначити, що у цій справі до цього вже двічі постановлялися виправдувальні вироки, зокрема, від 03.12.2012 та від 25.09.2014 за відсутністю в діях обвинувачених складу злочину, які в подальшому скасовувалися судами вищих інстанцій.

При винесенні рішення суддя не визнав передачу частини неправомірної вигоди у розмірі 25 тис доларів США за отримання хабара, оскільки, як повідомили обвинувачені та один зі свідків, вказані кошти були благодійною допомогою і в даній ситуації мало місце порушення порядку прийняття та оприбуткування благодійної допомоги. Проте, як вказала колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі від 06.07.2016, суд першої інстанції не виконав вказівок апеляційного суду, викладених в попередніх ухвалах цього суду, які є обов`язковими для суду першої інстанції при повторному розгляді справи, не з`ясував та не дав належної оцінки суперечностям в показаннях одного зі свідків, безпосередньо не допитав ще двох свідків, обмежившись оголошенням їх показань під час досудового слідства тощо. Зазначені обставини були безпідставно залишені судом без належної уваги та оцінки.

Згідно з інформації із дослідження Transparency International Україна і видання «Перша інстанція», суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 був визнаний суддею, який найчастіше виправдовував корупціонерів (за період з березня 2014 по лютий 2016 року)».

Також у Висновку вказано, шо Громадська рада доброчесності не змогла забезпечити судді право на відповідь до початку його співбесіди з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, оскільки комісія призначила її у строк, що унеможливив таку комунікацію. Громадська рада доброчесності готова розглянути пояснення судді, якщо такі надійдуть.

В частині викладених у Висновку тверджень про набуття матір`ю судді в його інтересах квартири для його фактичного проживання, позивач пояснює, що вказана квартира належить на праві власності його матері на підставі свідоцтва про право власності від 14.01.2008 і була придбана нею за рахунок коштів отриманих від продажу належного їй майна, а саме двох інших квартир. В 2011 році право власності на ј вказаної квартири було оформлено на сина позивача на підставі договору-купівлі продажу від 10.09.2011. Користуватися вказаною квартирою позивач почав лише з 2012 року, після того як продав власну квартиру в 2011 році. Зазначив, що станом на 2008 рік ні він, ні його мати не могли знати про операції з нерухомістю, які будуть відбуватися у них у 2011 році.

В підтвердження викладених обставин позивачем долучено до матеріалів справи копії: договорів купівлі-продажу: від 25.12.2007, від 27.12.2007, від 10.09.2011, від 10.09.2011, та свідоцтва про право власності від 14.01.2008.

Вказані матеріали також містяться у суддівському досьє ОСОБА_1 .

Щодо викладеного у Висновку про придбання сім`єю судді ј квартири в м. Києві загальною площею 112,9 кв.м. у 2009 році за 191 253 грн, в той час як вартість квартир схожої площі становить 98 тис. доларів США, позивач вказує, що 191 252 грн. за офіційним курсом НБУ на дату придбання ј квартири еквівалентно 23 996 доларів США. Відповідно вся квартира коштувала 95 984 доларів США (23 996 х 4), що не становить невідповідність інформації, що викладена у висновку ГРД.

Стосовно машиномісця належного на праві власності матері судді позивач зазначає, що воно належить його матері на підставі свідоцтва про право власності від 09.04.2010. Оскільки позивач користується вказаним машиномісцем з 2017 року, то відповідні відомості були внесені ним в декларацію за 2017 рік. Таким чином отриманий його матір`ю дохід протягом 2013-2017 року, розрахований відповідачем, жодним чином не стосується обставин придбання його матір`ю машиномісця в 2010 році.

В рамках наведених тверджень суд примічає про наявність у матеріалах справи, а також у справі суддівського досьє копії свідоцтва про право приватної власності від 09.04.2010 на машиномісце № НОМЕР_2 .

В рамках наведеної у Висновку інформації про необхідність пояснення джерел походження готівкових коштів у судді та його дружини в сумі 36 тис. доларів США у кожного та коштів на купівлю ј квартири у м. Києві позивач пояснює, що 10.09.2011 його родиною було продано квартиру у м. Києві загальною площею 83,4 кв. м за 1 036 100 грн., що за офіційним курсом НБУ на дату укладення еквівалентно 130 000 доларів США. Частина з отриманих від продажу коштів в сумі 191 252 грн., що за офіційним курсом НБУ на дату укладення еквівалентно 23 996 доларів США, була використана для придбання ј квартири у м. Києві для його сина, а інші кошти відповідно є заощадженнями родини і були відповідним чином задекларовані.

Стосовно земельної ділянки належної матері судді у м. Вишгород позивач відзначив, що відповідною земельною ділянкою не користується, тому в нього відсутні правові підстави для декларування права управління та розпорядження вказаною земельною ділянкою.

Так матеріали справи свідчать про відсутність подання Територіальними органами Державного агентства земельних ресурсів України інформації щодо набуття речових прав на земельні ділянки ОСОБА_1 , обставини чого випливають з висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» від 16.01.2016.

Згідно довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», складеної за підписом Голови Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. , видно про повідомлення ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві щодо встановлення тих обставин, що ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік вказано достовірні відомості наявності майна (майнових прав), набутого (набутих) останнім за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», які відповідають наявні податковій інформації про майно (майнові права) ОСОБА_1 .

Аналогічні пояснення, з посиланням на відповідні правовстановлюючі документи, викладені в позовній заяві та підтримані позивачем під час розгляду справи.

Додатково суд виокремлює, що як свідчать матеріали справи, інформація викладена у Висновку, у тому числі щодо прийнятого суддею ОСОБА_1 вироку у одній із справ, що перебували у його провадженні, стала предметом перевірки колегії ВККС України під час проведення співбесіди з позивачем 07 червня 2019 року. За результатами перевірки інформації викладеної у вказаному Висновку, з урахуванням наданих позивачем пояснень та документів, рішенням ВККС України у складі колегії № 428/ко-19 від 07 червня 2019 року суддю Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді.

З огляду на наведене, суд примічає, що згідно п. 39 висновку КРЄС № 17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади, згідно з яким, джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Натомість, за результатом дослідження та аналізу наявних у матеріалах справи доказів та фактичних обставин справи, судом встановлено, що обставини, викладені у спірному висновку, не були належним чином перевірені Громадською радою доброчесності та носять характер припущень.

Разом з тим, необхідною та достатньою передумовою для прийняття відповідачем висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності є отримання ГРД достовірної інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

Наявність відповідних передумов під час розгляду даної справи судом не встановлена та відповідачем не доведена.

Суд також звертає увагу, що оскаржуваний висновок складено та подано до Комісії без дотримання вимог Регламенту Комісії, а саме: не дотримано строку подання такого висновку до Комісії.

Так відповідно до п. 4.10.1. Регламенту ВККС України, інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) (далі - інформація) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності (далі - висновок) надається до Комісії Громадською радою доброчесності не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді) (далі - співбесіда).

Інформація або висновок подаються до Комісії у паперовій або електронній формі безпосередньо чи за допомогою засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію подання документів.

Приймання Комісією інформації або висновку завершується о 18 год. 00 хв. (о 24 год. 00 хв. у разі направлення електронною поштою) дня, який передує першому з 10 днів до визначеної Комісією дати проведення співбесіди.

Інформація або висновок вважаються поданими, якщо отримані Комісією у строк, визначений абзацом третім цього пункту.

У разі недотримання Громадською радою доброчесності строку, визначеного абзацом третім цього пункту, питання щодо розгляду матеріалів, вирішується Комісією у складі колегії під час проведення засідання, про що ухвалюється протокольне рішення.

Висновок, що надійшов після початку засідання з проведення співбесіди, Комісією не розглядається.

Зважаючи на вказані положення Регламенту ВККС, суд відзначає, що як убачається з матеріалів справи, в розріз вищезазначеним нормам оскаржуваний висновок було подано відповідачем до ВККС 07.06.2019.

При цьому, зі змісту Висновку видно, що ГРД не змогла забезпечити право судді на відповідь до початку її співбесіди з Комісією з огляду на те, що Комісія призначила її у строк, що унеможливив таку комунікацію.

Таким чином ненадання можливості позивачу надати пояснення щодо питань, які зазначені у висновку ГРД, свідчить, на переконання суду, про неповне отримання інформації, та використання її без належної перевірки.

За ч. 3 ст. 21 Регламенту ГРД, аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді.

Втім з висновку ГРД та інших матеріалів справи не вбачається, що відповідач мав будь-які перешкоди для з`ясування обставин, які на думку відповідача, свідчать про недоброчесну поведінку позивача.

За викладеного суд вважає, що прийняття відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, рішення щодо позивача про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики без перевірки отриманої інформації з інших джерел свідчить про те, що таке рішення прийнято без урахування всіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, базується на припущеннях відповідача щодо певних обставин, тобто необґрунтовано.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 72 КАС України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 73 КАС України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 76 КАС України).

У відповідності до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд приходить до висновку, що відповідач не довів правомірності свого рішення, прийнятого у формі Висновку, та прийняв його необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а позивачем, в свою чергу, доведено належними та достатніми доказами протиправність спірного висновку, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі підлягають відшкодуванню судові витрати у розмірі 768,40 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 06.06.2019.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко