Рішення № 93242728, 30.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2020 року м. Київ № 640/17081/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування припису та постанови про накладення фінансових санкцій,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося приватне акціонерне товариство «Житомирський меблевий комбінат» (далі - позивач, АТ «ЖМК») з позовом до Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач, Департамент), в якому просить визнати протиправними та скасувати:

припис №80/П від 03.07.2019;

постанову «Про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини» №09-19 від 07.08.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідачем порушено процедуру проведення перевірки та складання акту перевірки. Зокрема, на думку позивача, відповідачем по відношенню до нього був проведений контролюючий захід, який проведений із суттєвими порушеннями Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», що ставить під сумнів результати проведеного контролюючого заходу та - законність винесених актів індивідуальної дії - припису та постанови. Також, позивач вказує на те, що роботи, які проводилися на об`єкті, були ремонтними, без зміни предмету охорони пам`ятки та проводилися на підставі дефектного акту. Дозволи, погодження і висновки, передбачені Законом України «Про охорону культурної спадщини», надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно, рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а оскільки на даний час порядок КМУ не прийнятий, відтак, компетентним органом не врегульоване питання отримання дозволів, що передбачені Законом України «Про охорону культурної спадщини». Законодавство не наділяє Департамент правом самостійно визначати порядок видачі ним вищевказаних дозволів. На переконання позивача, обидва акта індивідуальної дії є незаконними та підлягають скасуванню, зокрема оскаржувана постанова про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини винесена Департаментом з пропуском строку, визначеним частиною 1 ст. 250 ГК України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Вказаною ухвалою відповідачу надано термін протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позовну заяву, який подаються до суду разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

03 жовтня 2019 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що Департамент не погоджується з заявленими позовними вимогами. Відповідач у відзиві на позовну заяву просив повністю відмовити в задоволенні позовних вимог, стверджуючи про їх необґрунтованість та безпідставність, оскільки вважає безпідставним застосування позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог норм Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» для оскарження дій, рішень органів охорони культурної спадщини, вчинених, прийнятих ними у межах повноважень, встановлених Законом України «Про охорону культурної спадщини». На переконання відповідача, норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не розповсюджуються на правовідносини, які виникли у зв`язку з виданням припису, оскільки заборона, як один із заходів з охорони культурної спадщини, реалізується шляхом видання відповідного припису. Відповідач зазначив, що позивачем порушено пам`яткоохоронне законодавство, оскільки в порушення вимог постанови КМУ від 28.12.2001 №1768 «Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини», станом на 29.07.2019 між власником будинку №24 на вул. Бульварно-Кудрявській у Шевченківському районі м. Києва - ПАТ «Житомирський меблевий комбінат» та Департаментом охоронного договору на пам`ятку не укладено. Відповідач в своїх додаткових поясненнях до відзиву на позовну заяву від 07.10.2019 також вважає безпідставним застосування позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог приписів статті 250 ГК України, оскільки на його переконання, Департамент не здійснював організаційно-господарську діяльність щодо суб`єкта господарювання, а застосував фінансову санкцію за порушення позивачем законодавства про охорону культурної спадщини на підставі статей 44 та 45 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

21 жовтня 2019 року позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій заперечує проти доводів останнього, викладених у його відзиві.

06 листопада 2019 року відповідачем подані заперечення, в яких Департамент не погоджується із доводами позивача, викладеними в відповіді на відзив та просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Будинок №24 на вул. Бульварно-Кудрявській у Шевченківському районі м. Києва, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21.01.1986 №49, взято на облік як пам`ятка архітектури місцевого значення, охоронний №88 (адреса за рішенням - вул. Воровського, 24). Розташований у межах Центрального історичного ареалу м. Києва (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804), в зоні регулювання забудови третьої категорії (відповідно до діючого Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві») - охороняється законодавством України у сфері охорони культурної спадщини.

05 липня 2019 року на адресу АТ «ЖМК» від Департаменту надійшов припис №80/П від 03.07.2019, у якому зазначено, що на сходах центральної вхідної групи об`єкту проводяться ремонтно-будівельні роботи, а саме зі сходів демонтується облицювання з природного каменю; станом на 03.07.2019 науково-проектна документація щодо вищевказаних робіт на погодження до Департаменту не надходила, дозвіл на проведення робіт Департаментом не надавався; окрім того, станом на 03.07.2019 між АТ «Житомирський меблевий комбінат» та Департаментом не укладено охоронного договору; з цих підстав відповідач вимагав від позивача: 1) з дня отримання припису припинити виконання будь-яких робіт на пам`ятці; 2) в десятиденний строк з дня отримання припису надати на розгляд у встановленому порядку науково-проектну документацію на виконання будівельних та/або реставраційних робіт вказаної пам`ятки та укласти охоронний договір на пам`ятку архітектури місцевого значення за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 24.

18 липня 2019 року представником АТ «Житомирський меблевий комбінат» отримано акт №19 про вчинення правопорушення від 18.07.2019, складений посадовою особою Департаменту, в якому зазначено, що за підсумками проведеного огляду будинку №24 на вул. Бульварно-Кудрявській у Шевченківському районі м. Києва, який рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21.01.1986 №49, взято на облік як пам`ятка архітектури місцевого значення, охоронний №88 (адреса за рішенням - вул. Воровського, 24); розташований у межах Центрального історичного ареалу м. Києва (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804), в зоні регулювання забудови третьої категорії (відповідно до діючого Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві») - охороняється законодавством України у сфері охорони культурної спадщини, встановлено, що власником будинку №24 на вул. Бульварно-Кудрявській у Шевченківському районі м. Києва - ПАТ «Житомирський меблевий комбінат» (ЄДРПОУ 32744172) (далі - Власник) на сходах центральної вхідної групи проводяться ремонтно-будівельні роботи, а саме зі сходів демонтується облицювання з природного каменю; станом на 18.07.2019 науково-проектна документація щодо вищевказаних робіт на погодження до Департаменту не надходила, дозвіл на проведення робіт Департаментом не надавався; також, станом на 18.07.2019 між АТ «Житомирський меблевий комбінат» та Департаментом не укладено охоронний договір.

На виконання вимог припису №80/П від 03.07.2019, позивач у своєму листі від 18.07.2019 вих.№1807/02 надав інформацію про те, що роботи, які проводилися на ганку Об`єкта були проведені на підставі дефектного акту, затвердженого Товариством, як замовником, та Проектувальником, що має відповідний кваліфікаційний сертифікат та Підрядною організацією, що має відповідну ліцензію; щодо отримання дозволу на проведення робіт позивачем повідомлено, що оскільки відповідний порядок, про який йде мова у статті 61 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Кабінетом Міністрів України наразі не встановлено - юридичний обов`язок щодо отримання позивачем такого дозволу - відсутній; стосовно укладення охоронного договору позивачем повідомлено, що з метою розробки проекту охоронного договору Товариство звернулося до автора науково-проектної документації реконструкції пам`ятки культурної спадщини місцевого значення - фасадної частини будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 24 2004 року - ТОВ «Майстерня Г.Духовичного».

Також позивачем до Департаменту подано заперечення на акт №19 про вчинення правопорушення від 18.07.2019 (вих. №1907/01 від 19.07.2019).

За наслідками розгляду матеріалів про порушення приватним акціонерним товариством «Житомирський меблевий комбінат» законодавства України у сфері охорони культурної спадщини, на підставі поданих документів і матеріалів: фотофіксація від 03.07.2019; акт огляду від 03.07.2019; припис від 03.07.2019 №80/П; акт про вчинення правопорушення від 18.07.2019 №19; вхідний лист від 18.07.2019 вих. №1807/02, Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 07 серпня 2019 року прийнято Постанову №09-19 «Про накладання фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини». У відповідності до вказаної постанови, Департаментом вирішено накласти на позивача фінансові санкції:

- за ухилення власника пам`ятки від підписання охоронного договору у розмірі 17 000,00 грн.;

- за виконання замовником робіт, які проводились без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини та призвели до зміни пам`ятки у розмірі 170 000,00 грн.

Не погоджуючись із винесеними приписом та постановою, вважаючи їх неправомірними, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 54 Конституції України закріплено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-III (далі - Закон №1805-III). Об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно частини першої статті 3 Закону №1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини, на виконання статті 30 Закону №1805-ІІІ.

Використання пам`ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо (ч. 2 ст. 24 Закону №1805-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №1805-III, об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що будинок №24 на вул. Бульварно-Кудрявській у Шевченківському районі м. Києва, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21.01.1986 №49, взято на облік як пам`ятка архітектури місцевого значення, охоронний №88 (адреса за рішенням - вул. Воровського, 24) та розташовується у межах Центрального історичного ареалу м. Києва (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804), в зоні регулювання забудови третьої категорії (відповідно до діючого Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві»), а відтак охороняється відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини».

З матеріалів справи також вбачається, що позивач на сходах центральної вхідної групи об`єкту проводить ремонтно-будівельні роботи, а саме зі сходів демонтується облицювання з природного каменю.

Роботи, які проводилися на ганку Об`єкта були проведені на підставі дефектного акту від 10.06.2019, затвердженого АТ «Житомирський меблевий комбінат», як Замовником, та ТОВ «Майстерня Г.Духовичного», як Проектувальником, що має відповідний кваліфікаційний сертифікат та ТОВ «Компанія «РЕЛІКТ», як Підрядною організацією, що має відповідну ліцензію.

На думку позивача, дефектний акт, за нормами ДБН А.2.2-14-2016 «Склад та зміст науково-проектної документації на реставрацію пам`яток архітектури та містобудування» не є науково-проектною документацією, його форма затверджена додатком Д (обов`язковий) ДБН А.2.2-14-2016. Встановленою формою та ДБН А.2.2-14-2016 в цілому не передбачено погоджень даного дефектного акту із органом охорони культурної спадщини, а відтак, на думку позивача, вимога про надання на погодження науково-проектної документації на роботи, що проводяться на пам`ятці є незаконною та підлягає скасуванню.

Суд не погоджується з такими твердженнями позивача з огляду на наступне.

По умовам частини 3 статті 61 Закону №1805-ІІІ набуття суб`єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об`єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється.

Згідно із частиною 1 статті 22 Закону №1805-ІІІ пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.

Частиною 3 статті 24 Закону №1805-ІІІ встановлено заборону на зміну призначення пам`ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до абзацу другого частини 1 статті 26 Закону №1805-ІІІ консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

Однак, положення ДБН А.2.2-14-2016 «Склад та зміст науково-проектної документації на реставрацію пам`яток архітектури та містобудування» поділяє ремонтні роботи на:

- ремонтно-реставраційні роботи, які є комплексом науково обґрунтованих виробничих заходів на основі науково-проектної документації, спрямованих на збереження пам`ятки. До ремонтно-реставраційних робіт відносяться: реставрація, реабілітація, консервація, музеєфікація та/або ремонт (реставраційний) (пункт 3.24 ДБНу);

- ремонт (реставраційний) - сукупність науково обґрунтованих заходів, які передбачають систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей частин п`ятки, з метою попередження передчасного зносу архітектурно-декоративного оздоблення чи конструкцій або інженерного обладнання (пункт 3.25 ДБНу).

В обох випадках ремонтні роботи на пам`ятці - це науково обґрунтовані заходи. І у разі ремонту (реставраційного) пам`ятки або її частини можливе розроблення науково-проектної документації за робочим проектом. В окремих обґрунтованих проектувальником випадках, у разі поліпшення експлуатаційних показників об`єктів, допускається розроблення лише дефектних актів і кошторисної документації (пункт 4.9 ДБНу).

Тобто, положення ДБНу не виключають обов`язок розроблення і погодження у встановленому порядку проектної документації, а навпаки, передбачена можливість для проектувальника обґрунтувати необов`язковість розроблення проектної документації та з урахуванням вимог Закону №1805-ІІІ отримати дозвіл відповідного органу охорони культурної спадщини на виконання робіт на підставі обґрунтованого дефектного акту і кошторису.

Саме для цього законодавцем передбачено норму Закону №1805-ІІІ, якою забороняється здійснення господарської діяльності на об`єктах культурної спадщини за декларативним принципом.

Втім, позивачем проігноровані вказані вище вимоги Закону №1805-ІІІ та ДБНу і виконані роботи на пам`ятці без відповідного дозволу органу охорони культурної спадщини, тобто без дозволу відповідача, з порушенням вимог частини 3 статті 61, частини 1 статті 22, абзацу 2 частини 1 статті 26, абзацу першого частини 2, частини 3 статті 24 Закону №1805-ІІІ.

Згідно із частиною 1 статті 23 Закону №1805-ІІІ усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 23 Закону №1805-ІІІ).

Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону (ч. 4 ст. 23 Закону №1805-ІІІ).

Пунктом 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року №1768 (далі - Порядок №1768), визначено, що власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

При цьому, охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини (далі - пам`ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована (п. 1 Порядку №1768).

Статтею 6 Закону №1805-ІІІ визначено повноваження органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Відповідно до пункту 1 Положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 07 березня 2018 року №381 (далі - Положення), Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді.

Департамент під час виконання функцій державної виконавчої влади взаємодіє з Міністерством культури та інформаційної політики України.

Відповідно до пунктів 4.1, 5.16, 5.21, 5.34 Положення Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

- забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини на території міста Києва.

- забезпечує захист об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження;

- видає розпорядження та приписи щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться без затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законодавством про охорону культурної та археологічної спадщини дозволів або з відхиленням від них;

- укладає охоронні договори на об`єкти культурної спадщини та здійснює контроль за їх виконанням у встановленому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що між власником будинку №24 на вул. Бульварно-Кудрявській у Шевченківському районі м. Києва - ПАТ «Житомирський меблевий комбінат» (позивачем) та Департаментом охоронний договір на пам`ятку не укладено.

Місячний термін, протягом якого власник пам`ятки з моменту її отримання у власність зобов`язаний укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини, передбачений як Порядком №1768, так і підпунктом 3.3.4 пункту 3.3 «Обов`язки покупця» (позивача) Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06.09.2017, згідно якого, у місячний термін з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно звернутися до Департаменту культури Київської міської державної адміністрації та укласти охоронний договір щодо будівлі.

Відповідно до даних Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.09.2017 №96774063, датою державної реєстрації права власності за позивачем на нерухоме майно (пам`ятку) є 06.09.2017.

Враховуючи те, що позивачем у встановлений законодавством строк не було укладено охоронного договору з органом охорони культурної спадщини, діяння позивача можна розцінювати як ухилення власника пам`ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору.

Статтею 30 Закону №1805-ІІІ передбачено, що приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини передбачена статтею 44 Закону №1805-ІІІ.

Так, відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції:

- за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам`яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за вчинення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини, щодо об`єкта всесвітньої спадщини, його території, буферної зони - у розмірі від п`яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за неподання, несвоєчасне подання або подання явно недостовірної інформації про виявлені у процесі земляних, будівельних, шляхових, меліоративних та будь-яких інших робіт об`єкти культурної спадщини - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за ухилення власника пам`ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору або за порушення ним режиму використання пам`ятки - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за невиконання припису органів охорони культурної спадщини - у розмірі від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Позивач одним із аргументів на підтвердження позиції щодо неправомірності припису вказує на недотримання відповідачем процедури проведення перевірки відповідно до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Суд відхиляє вищенаведені доводи позивача щодо застосування до правовідносин Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», з огляду на таке.

Відповідно до преамбули Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон №877-V) цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Статтею 1 цього ж Закону визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №877-V дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Таким чином, Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» слід застосовувати до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.

Разом з тим, відповідно до преамбули Закону України «Про охорону культурної спадщини» цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Відтак, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме - Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.

Таким чином, суд вважає обґрунтованою позицію відповідача, що під час огляду пам`ятки архітектури місцевого значення відповідачем виконувалися повноваження щодо дотримання законодавства про охорону культурної спадщини та вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання пам`ятки, здійснювався огляд пам`ятки архітектури та перевірка належного утримання та використання пам`ятки архітектури, а не проводилась перевірка господарської діяльності позивача.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі №823/1154/18, від 13 березня 2019 року у справі №826/11708/17, від 21 серпня 2019 року у справі №826/12524/18, від 16.03.2020 у справі №826/6522/15.

Таким чином, та з огляду на судову практику, Департамент не здійснював організаційно-господарську діяльність щодо суб`єкта господарювання, а тому суд вважає також безпідставним посилання позивача на приписи статті 250 ГК України та відхиляє їх.

Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних припису та постанови діяв на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на відмову в позові та згідно із статтею 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову приватного акціонерного товариства «Житомирський меблевий комбінат» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, ЄДРПОУ: 32744172) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко