Рішення № 93242607, 01.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2020 року м. Київ № 640/22623/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач, Фінуправління Генштабу ЗСУ) з вимогами про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у не виплаті суми індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2018 року та зобов`язання відповідача до вчинення зазначених дій та надання довідки з помісячним розрахунком індексації за вказаний період часу.

Позов обґрунтовано тим, що позивач проходив дійсну військову службу в Об`єднаному оперативному штабі Збройних Сил України (військова частина А0135 Міністерства оборони України) на посаді заступника начальника відділу оперативного планування центру планування військової частини А0135 та був звільнений в запас за станом здоров`я відповідно до наказу Міністра оборони України №101 від 22 лютого 2018 року, виключений зі списку особового складу для зарахування на військовий облік до Солом`янського районного у місті Києві військового комісаріату.

В період служби позивач перебував на фінансовому забезпеченні в Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України та отримував грошове забезпечення, проте, за час проходження служби в період з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2018 року не було проведено нарахування та виплати суми індексації грошового утримання позивача.

Вирішити питання у досудовому порядку не вдалося, оскільки на відповідну заяву позивача надійшла відповідь від 24 вересня 2019 року №305/1620 з відмовою у виплаті суми індексації через недостатнє фінансування, з огляду на що позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2019 року відкрито провадження у справі №640/22623/19, визначено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву та усі наявні докази, витребувано від відповідача довідку про суми виплачених доходів позивача за період з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2018 року та розрахунок суми індексації грошового утримання за вказаний період.

Відповідачем 23 січня 2020 року подано відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог останній заперечує, зазначає, що у зв`язку зі збройною агресією проти України з боку РФ в країні діє особливий період та склалася складна фінансово-економічна ситуація, через що виплата сум індексації грошового забезпечення позивачу не здійснювалася.

Окрім того, відповідач вважає, що існують підстави для залишення адміністративного позову без розгляду з підстав пропущення позивачем строку звернення до суду. Так, позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2018 року, разом з тим звернувся до суду лише у листопаді 2019 року, тобто поза шестимісячного строку, відведеного Кодексом адміністративного судочинства України для звернення до суду.

Оцінюючи доводи відповідача в зазначеній частині, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату суми індексації грошового забезпечення), однак, виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснено роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, виходячи з наведеного, суд відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки вимоги про стягнення суми індексації грошового забезпечення є невід`ємною частиною грошового забезпечення, на яке позивач має право, такі виплати включаються до фонду заробітної плати, тому не обмежені позовною давністю.

Позивачем 03 лютого 2020 року подано відповідь на відзив, у якій підтримана попередня його позиція та зазначено, що існує судова практика в подібних спорах.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України за наявними у справі документами.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Виходячи з витягу з наказу Міністра оборони України від 22 лютого 2018 року №101 полковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу оперативного планування центру планування Об`єднаного оперативного штабу Збройних Сил України звільнено з військової служби у запас за пунктом б (за станом здоров`я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з направленням на військовий облік до Солом`янського районного у м. Києві військового комісаріату.

Відповідно до наказу командира військової частини А0135 від 02 квітня 2018 року №72 полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 02 квітня 2018 року.

Позивач 01 вересня 2019 року звернувся до Фінуправління Генштабу ЗСУ із заявою про здійснення нарахування та виплату йому суми індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2018 року та надати довідку із помісячним розрахунком індексації та базового місяця з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2018 року.

Листом від 24 вересня 2019 року відповідач у відповідь повідомив, що виділений у 2016-2017 роках та на день звільнення позивача фінансовий ресурс для здійснення виплат грошового забезпечення військовослужбовцям органів військового управління зарахованим на фінансове забезпечення до Фінуправління Генштабу ЗСУ не дозволяв проводити його індексацію. Тому виплата позивачу індексації в зазначений період не здійснювалася.

Отже, зважаючи на такі обставини, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами у справі, суд виходить з того, що відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Відповідно до абз. 4 частини першої статті 2 зазначеного Закону індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено підстави для проведення індексації.

Відповідно до абз. 5 пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Як вбачається з матеріалів даної справи індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2018 року не проводилася та не виплачувалася.

При цьому, відповідачем не заперечується право позивача на індексацію грошового забезпечення, а не нарахування та не виплату відповідної суми пояснено відсутністю фінансових ресурсів для здійснення таких виплат.

З такими твердженнями відповідача суд не погоджується та зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Пунктом 2 зазначеного Порядку встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб"(п. 3 Порядку).

Зі змісту пунктів 4, 5 вказаного вище Порядку вбачається, що виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, відповідно до якого суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

В силу частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, військовослужбовці мають право на виплату компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Розрахунок з військовослужбовцями на день їх виключення зі списків особового складу повинен бути здійснений у повному обсязі.

Стосовно тверджень відповідача про складну фінансово-економічну ситуацію та дію особливого періоду у зв`язку із складною військово-політичною ситуацією в Україні, внаслідок якої відсутня можливість спрямування державних коштів на індексацію грошового забезпечення військовослужбовців, суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що ними не встановлено припинення виплати сум індексації грошового забезпечення, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2018 року.

Аналогічні правові позиції викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 березня 2017 року у справі № 808/9961/16 (К/800/33770/14), постанові Верховного Суду у справі №825/874/17 від 12 грудня 2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи, єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, за період з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2018 року стало неналежне фінансування, проте, суд дійшов висновку, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Також суд вважає законними вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача надати йому довідку з помісячним розрахунком індексації з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2018 року, та одночасно зазначає, що на вимогу суду в ухвалі від 22 листопада 2019 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі надати зазначену довідку, відповідач жодним чином не відреагував.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає доводи позивача обґрунтованими, підтвердженими достатніми доказами, у зв`язку з чим вбачає правові підстави для повного задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої відшкодуванню підлягають судові витрати сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень при задоволенні позову.

Водночас, згідно пункту 13 частини другої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 .

Виходячи з положень частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, у даному випадку позивач не поніс судових витрат у зв`язку з розглядом справи, тому суд стягує судові витрати до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати при виключенні зі списків особового складу ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2018 року.

3. Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 02 квітня 2018 рік.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь Державного бюджету України судові витрати у розмірі 768,40 грн. за наступними банківськими реквізитами:

Отримувач коштів - УК у Печерському р-ні м. Києва

Код отримувача (код ЄДРПОУ) - 38004897

Рахунок отримувача - UA908999980313181206084026007

Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)

Код банку отримувача - 899998

Код класифікації доходів бюджету - 22030101

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 , тел. НОМЕР_3 .

Відповідач: Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України, адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 22990368, тел. 0442713648.

Суддя Н.М. Клименчук