Рішення № 93242601, 01.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2020 року м. Київ № 826/2477/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до 1. Міністерства оборони України,

2. Київського міського військового комісаріату

про визнання протиправними дій, поновлення строку на отримання грошової допомоги, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач 1, Міноборони), Київського міського військового комісаріату (далі - відповідач 2, Київський міський військкомат) та з урахуванням поданої 16 жовтня 2018 року заяви про збільшення позовних вимог остаточно просить:

- визнати протиправними дії Міноборони щодо відмови у призначенні та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок поранення, контузії, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби;

- поновити пропущений строк на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок поранення, контузії, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати Міноборони призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок поранення, контузії, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи;

- зобов`язати Київський міський військкомат направити документи, необхідні для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок поранення, контузії, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби до Міноборони України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11 червня 2015 року його звільнено з військової служби та 07 жовтня 2015 року під час первинного огляду МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, та виплачено 206 700,00 грн. допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності.

Надалі, під час повторного огляду органами МСЕК 17 жовтня 2017 року встановлено інвалідність ІІ групи внаслідок цієї ж причини.

Позивач, 23 листопада 2017 року звернувся до Київського міського військкомату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок поранення, контузії, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у зв`язку з чим 28 листопада 2018 року Київським міським військкоматом направлений до Департаменту фінансів Міноборони необхідний для прийняття рішення пакет документів.

Проте, Комісія Міноборони дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки групу інвалідності позивачу змінено у понад дворічний термін, встановлений чинним законодавством.

З таким рішенням позивач не згоден, зазначає, що існують поважні причини пропущення переогляду, оскільки з 22 вересня 2017 року по 03 жовтня 2017 року він перебував на лікуванні в неврологічному відділенні №1 Київської міської клінічної лікарні №3, проте ІІ групу інвалідності встановлено МСЕК у законні строки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2018 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд провадити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем 1 надано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок №975), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до довідки МСЕК №0427419 від 07 жовтня 2015 року під час первинного огляду позивачу встановлено третю групу інвалідності, а відповідно до довідки МСЕК №0643950 від 18 жовтня 2017 року позивачу під час повторного огляду встановлено другу групу інвалідності.

Отже, на думку відповідача 1, дворічний термін для виплати грошової допомоги у більшому розмірі у разі встановлення більшого відсотку втрати працездатності або підвищення групи інвалідності застосовується з часу первинного встановлення інвалідності або втрати працездатності, а між первинним та повторним оглядом позивача пройшло більше двох років, що перевищує строки, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), тому відмова у призначені та виплаті одноразової допомоги є правомірною, а позов задоволенню не підлягає.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року залучено до участі у справі у якості співвідповідача Київський міський військовий комісаріат.

Відповідачем 2 - Київським міським військкоматом 19 листопада 2018 року надано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що зі свого боку військкомат виконав передбачені чинним законодавством заходи, зібрав документи ОСОБА_1 та разом із своїм висновком направив до Міноборони, яке уповноважено на прийняття відповідного рішення як розпорядник коштів першого рівня. Водночас, у задоволенні позову просив відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , старшого лейтенанта медичної служби у запасі, 11 червня 2015 року звільнено з військової служби та 07 жовтня 2015 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, про що свідчить довідка МСЕК АВ №0427419.

У зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності ОСОБА_1 виплачено одноразову грошову допомогу у сумі 206 700,00 грн.

Під час повторного огляду органами МСЕК з тієї ж причини встановлено позивачу ІІ групу інвалідності (довідка МСЕК АВ №0643950 від 18 жовтня 2017 року).

У цьому зв`язку позивач 23 листопада 2017 року звернувся до Київського міського військкомату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, за результатами розгляду якої відповідачем 2 складено висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , направивши необхідний пакет документів до Міноборони.

Листом від 15 січня 2018 року Київський міський військкомат повідомив позивача про відмову Міноборони у призначенні йому одноразової грошової допомоги.

З наявного у справі витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 грудня 2017 року вбачається, що відмова у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги пов`язана з тим, що групу інвалідності з третьої на другу змінено ОСОБА_1 понад дворічний термін, визначений частиною четвертою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Не погоджуючись із рішенням Міноборони позивач, не заперечуючи обставин встановлення ІІ групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності ІІІ групи, зазначає, що фізично не міг пройти медогляд для подальшого направлення до органів МСЕК для встановлення групи інвалідності у строк до 07 жовтня 2017 року, оскільки з 22 вересня 2017 року по 03 жовтня 2017 року він перебував на лікуванні у Неврологічному відділенні №1 Київської міської клінічної лікарні №3, а 11 жовтня 2017 року, коли покращився стан здоров`я і він зміг самостійно пересуватися, то одразу пройшов медогляд Лікарської консультативної комісії при Київському міському психоневрологічному диспансері №3 та був направлений до МСЕК.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (на час розгляду Міноборони документів позивача, тобто на 22 грудня 2017 року), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною другою статті 16 Закону №2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, у пункті 4 зазначеної частини статті визначено, що грошова допомога надається внаслідок встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пунктом 6 Порядку №975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.

Отже, у разі встановлення військовослужбовцю групи інвалідності або більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

За пунктом б) частини першої статті 162 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

З викладеного, а також з наданих до матеріалів справи медичних та інших документів, суд приходить до висновку, що позивач в силу положень Закону №2011-XII є особою, якій рішенням МСЕК встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Водночас, відповідно до частини четвертої статті 163 Закону №2011-XII якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Як вже встановлено судом вище, первинним оглядом МСЕК згідно довідки АВ №0427419 від 07 жовтня 2015 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, а повторним оглядом МСЕК згідно довідки з датою огляду 18 жовтня 2017 року встановлено ІІ групу інвалідності на строк до 01 листопада 2018 року, тобто, понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

Саме з цієї підстави Міноборони прийнято рішення щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності.

За таких обставин суд не вбачає протиправності у діях Міноборони щодо відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи, оскільки зазначене рішення прийнято відповідачем 1 на законних підставах та у межах визначених повноважень, що узгоджується з положеннями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно з таких самих міркувань відсутні підстави й для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Міноборони призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок поранення, контузії, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірів 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи.

При цьому ж суд в частині наведених позивачем обставин наявності поважних причин пропущення строку звернення до МСЕК, а саме: проходження лікування у період часу з 22 вересня 2017 року по 03 жовтня 2017 року в неврологічному відділенні №1 Київської міської клінічної лікарні №3 зазначає, що, виходячи з наданих до матеріалів справи медичних документів, зокрема, з витягу з історії хвороби ОСОБА_1 , останній, дійсно, проходив планове лікування. Водночас, згідно положень частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поновлення пропущеного строку на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, як того просить позивач, не відноситься до процесуальних строків у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, тому можливість його поновлення судом у даному випадку виключається.

Окрім того, наведені позивачем твердження в зазначеній частині не змінюють положень Закону №2011-XII та інших наведених судом вище нормативно-правових актів, у зв`язку з чим не можуть бути прийняті судом.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуюче наведене у сукупності, суд не вбачає правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої судові витрати підлягають відшкодуванню або оплаті лише при задоволенні позову.

Керуючись статтями 17, 69-71, 94, 160-165, 167, 254, 257-263, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Київського міського військового комісаріату про визнання протиправними дій, поновлення строку на отримання грошової допомоги, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 .

Відповідач 1: Міністерство оборони України, адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022.

Відповідач 2: Київський міський військовий комісаріат, адреса: 04112, м. Київ, вул. Т. Шамрила, 19, код ЄДРПОУ 07774420.

Суддя Н.М. Клименчук