Рішення № 93241536, 08.10.2020, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/6754/16-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2020 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Васильченка О. В. ,

за участю секретаря судового засідання - Поляновській О. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкова І.О. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання недійсним пункту договору,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2016 року Уповноважений особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюков І.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги мотивує тим, що 27 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 73/П/49/2008-840.

Відповідно до умов Кредитного договору позивач надає відповідачу кредит з метою придбання автотранспортного засобу на загальну суму: 17 615, 84 доларів США 84 цента із відсотковою ставкою 14,80 % річних строком з 27.03.2008 року по 26.03.2015 року.

Вказано, що 15.10.2014 року з ОСОБА_1 було укладено Додатковий договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору, яким було доповнено п. 5.4 даного договору, стосовно сплати неустойки.

Відповідно до п. 3.2. вказаного кредитного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов`язувалися відповідати як солідарні боржники.

Посилаючись на те, що позивач свої зобов`язання за Кредитним договором виконав належним чином, а відповідачі взяті на себе зобов`язання не виконали просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 9 083, 87 доларів США, а саме

- непогашений кредит - 7 486,66 доларів США

- несплачені відсотки - 1 597, 21 доларів США

та несплачену пеню - 82 836, 89 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач ОСОБА_2 помер, у зв`язку з цим ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2019 року провадження за первісним позовом Уповноважений особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкова І.О. в частині позовних вимог до ОСОБА_2 закрито.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до Уповноважений особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкова І.О. про визнання недійсним пункту 5.1 ст. 5 «Відповідальність сторін» кредитного договору.

Свої вимоги мотивує тим, що згідно пункту 5.1 ст. 5 «Відповідальність сторін» договору у разі прострочення строку сплати мінімальних необхідних платежів по погашенню кредиту/кредитної лінії, позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення.

Вказала, що ПАТ «КБ «Надра» здійснило розрахунок заборгованості пені у доларах США у розмірі 3297,25 доларів США, що суперечить ст.ст. 192, 533 ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові ВС України від 01.04.2015 року, зазначила, що чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватись та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Оскільки пункт кредитного договору суперечить актам цивільного законодавства та правовій позиції ВС України від 01.04.2015 року, просила визнати недійсним пункт 5.1 ст. 5 «Відповідальність сторін» кредитного договору.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у позовній заяві просив розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги задовольнити.

Представник ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи без її участі, просила у задоволенні первісного позову відмовитиу його задоволенні, посилаючись на його необґрунтованість, а зустрічний позов просила задовольнити, з викладених у ньому підстав.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що правонаступником всіх прав та обов`язків ВАТ «КБ «Надра» є ПАТ КБ «Надра».

27 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був укладений кредитний договір «Автопакет» № 73/П/49/2008-840. (а.с. 23-29)

Відповідно до умов Кредитного договору ВАТ КБ «Надра» надає відповідачу з метою придбання автотранспортного засобу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі: 17 615, 84 доларів США 84 цента із відсотковою ставкою 14,80 % річних строком з 27.03.2008 року по 26.03.2015 року.

Згідно п. 2.2.1 позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені п. 1.1.3.1. цього договору відсотки безготівковим перерахуванням або внесенням готівкових коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 у порядку передбаченому п. 2.2.3 цього договору , шляхом сплати суми мінімально необхідного платежу, розмір якого складає 338 доларів США 00 центів.

Як вбачається з свідоцтвом про смерть від 08 грудня 2016, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, актовий запис № 18745. (а.с. 129)

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору було надано кредитні ресурси в повному обсязі. Однак, на відміну від позивача, що виконав взяті на себе зобов`язання належним чином, останній, отримавши та використавши кредитні ресурси, свої зобов`язання щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків, не виконав. У зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в силу яких одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 610 ЦК України вказано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги про стягненню заборгованості по кредиту у розмірі 7 486,66 доларів США підлягають задоволенню.

Проте, з наданим розрахунком заборгованості суд не погоджується в частині нарахування відсотків та пені, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до п. 3 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом: сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України штраф, пеня - це є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання, тобто ця сума є неустойкою.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню припиняється.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), який в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд, з метою забезпечення однакового застосування норм матеріального права, вважає за необхідне врахувати при виборі і застосуванні норм права для вирішення даного спору.

Згідно кредитного договору «Автопакет» № 73/П/49/2008-840 кінцевий термін повернення кредиту - 26 березня 2015 року.

У даних правовідносинах відсутні правові підстави для стягнення заборгованості, нарахованої після 26 березня 2015 року, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування

Так, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість по відсоткам за користування кредитом нараховано до 05.05.2016 року, а пеню за прострочення сплати мінімального платежу за період з 06.05.2015 по 05.05.2016 року, тобто після закінчення строку кредитування (26.03.2015 року).

Таким чином, суд приходить до висновку, що заборгованість по відсоткам підлягає стягненню в межах строку кредитування (до 26.03.2015 року), у розмірі 267,58 доларів США, а вимоги позивача про стягнення пені нарахованої після 26.03.2015 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, тому такі вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 , суд прийшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним пункту 5.1 ст. 5 «Відповідальність сторін» кредитного договору.

Свої вимоги мотивує тим, що чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватись та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні, тому вищезазначений пункт суперечить чинному законодавству.

Згідно пункту 5.1 ст. 5 «Відповідальність сторін» договору у разі прострочення строку сплати мінімальних необхідних платежів по погашенню кредиту/кредитної лінії, позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення.

Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з пункту 5.1 ст. 5 «Відповідальність сторін» договору пеня визначена у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що не суперечить Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

У ст. 533 ЦК України визначено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

ЦК України не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім окремих випадків. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності з вимогами статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Із досліджених судом матеріалів справи встановлено, що кредитний договір укладені сторонами з дотриманням вимог закону, добровільно та без жодних застережень, добровільно підписаний ОСОБА_1 та представником банка.

Позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного пункту кредитного договору та у подальшому виконувала його умови.

З матеріалів справи вбачається, що з моменту укладення та протягом дії договору позивачка не зверталася до банку з пропозицією щодо внесення будь-яких змін (виправлень) до них або роз`ясненням окремих їх положень, які, на її думку, суперечать ст. ст. 192, 533 ЦК України та актам цивільного законодавства, тим самим погоджувалась зі всіма умовами такого договору.

Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що оспорюваний пункт 5.1 ст. 5 «Відповідальність сторін» кредитного договору не суперечить ст.ст. 192, 533 ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Як вбачається з положень ч.3 ст. 12 ЦПК України та ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що зустрічний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо недійсності оспорюваного пункту 5.1 ст. 5 кредитного договору.

Згідно вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4665 грн. 76 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 192, 215, 525, 526, 533, 610, 611, 626, 627, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 13, 14, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354, а також п.п. 9, 15 Перехідних положень ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкова І.О. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором по кредиту у розмірі 7 486,66 доларів США, заборгованість по відсоткам 267,58 доларів США та судовий збір у розмірі 4 665 грн. 76 коп.

В іншій частині позовних вимог про стягнення пені відмовити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання недійсним пункту договору відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги (зважаючи на п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України щодо порядку подання апеляційних скарг на судові рішення).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О. В. Васильченко