Рішення № 93240702, 26.11.2020, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3896/20

Справа №754/1029/20

РІШЕННЯ

Іменем України

26 листопада 2020 року Деснянський районний суд м.Києва

в складі: головуючого - судді - Панченко О.М.

за участі секретаря судового засідання - Загуменної К.

представника позивача - Нечипорук І.І.

представника відповідача - Левченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Військової частини Т0710 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Таун», Товариства з обмеженою відповідальністю «Джаванда», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву, приватний нотаріус КМНО Виходцев Ігор Анатолійович, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, знесення самочинно побудованої споруди та визнання договору купівлі-продажу недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Військова частина Т0710 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів ТОВ «Скай Таун» (далі відповідач-1) та ТОВ «Гончарук-Будсервіс» (далі відповідач-2) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно побудованої споруди.

Ухвалою суду від 28.01.2020 року відкрито провадження у справі, призначено її підготовчий розгляд.

Від представника відповідача-1, 24 лютого 2020р. до суду надійшов відзив на позовну заяву з доданими доказами, в якому він проти доводів позовної заяви заперечував, у задоволенні позовних вимог позивача просив відмовити в повному обсязі.

12.03.2020 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив відповідача 1.

Протокольною ухвалою суду від 12.03.2020 р. залучено до участі у справі Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою суду від 12.03.2020 року зустрічну позовну заяву ТОВ «Скай Таун» про встановлення сервітуту залишено без руху.

Ухвалою суду від 14.04.2020 року зустрічну позовну заяву повернуто її подавачеві.

10.06.2020 року від представника позивача до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, якою доповнив свої позовні вимоги додатковою позовною вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу, посвідченого 19.01.2016р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. за реєстровим №66.

16.06.2020 року представник відповідача-1 подав до суду клопотання про залучення правонаступника відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Джаванда».

Протокольною ухвалою від 22.07.2020 року було задоволено клопотання представника позивача, змінено первісного відповідача - ТОВ «Гончарук-Будсервіс» на його правонаступника - ТОВ «Джаванда».

18.06.2020 року представником відповідача 1 до суду подано відзив на заяву про збільшення вимог позову, в якому відповідач-1 просив застосувати строк позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу, посвідченого 19.01.2016р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. за реєстровим №66 та відмовити у задоволенні позову з урахуванням вимог заяви про збільшення позовних вимог повністю.

Також відповідачем-1 22.06.2020 року подано до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому відповідач-1 просив суд продовжити строк подання доказів та строк подання відзиву по справі внаслідок дії карантину, а також долучити до матеріалів справи докази, перелічені як додатки, до вказаного клопотання. Клопотання судом задоволено, продовжено відповідачу-1 строк подання доказів та строк на подання відзиву, долучено до матеріалів справи докази направлення копій клопотання та доданих матеріалів позивачу, відповідачу-2, правонаступнику відповідача-2, третій особі, а також завірені копії дублікату договору купівлі-продажу від 19.01.2016р. за реєстровим №66, зареєстрованого в реєстрі за №736, декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 05.04.2017р., технічного паспорту ФОП « ОСОБА_2 від 25.04.2019 р., інформаційної довідки з ДРРПНМ від 20.02.2020 року №201024215, відповіді 195 Центральної бази державної спеціальної служби транспорту від 13.07.2016р. №763 на адвокатський запит та платіжних доручень: №24 від 18.03.2016р., №41 від 29.04.2016р. та №46 від 17.05.2016р.

Протокольною ухвалою суду від 08.09.2020 року за клопотанням представника позивача до участі в справі залучено в якості третіх осіб - Приватного нотаріуса КМНО Виходцева І.А. та ОСОБА_1 .

Протокольною ухвалою суду від 01.10.2020 року закрито підготовчий розгляд, призначено справу до розгляду по суті.

В обгрунтування своїх позовних вимог представник позивача в судовому засіданні посилався на те, що згідно державного акту серії ЯЯ № 389725 рішенням Київської міської ради №867/1528 від 14.06.2007р. та №129/6345 від 22.09.2011р. 195 Центральній базі Державної спеціальної служби транспорту (військовій частині Т0710) надано право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:067:0002 по АДРЕСА_1 .

12.11.2009 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору) та відповідачем-2 було укладено договір №4562 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, балансоутримувачем якого є військова частина Т0710 (позивач).

Пунктом 1.1. договору №4562 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності зокрема передбачено, що відповідач-2 приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - технічний майданчик (інвентарний №3) площею 381,30 кв.м., розміщений за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0710), для розміщення торгівельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів. 22.01.2016 року вказаний договір №4562 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності припинив свою дію.

Як зазначив позивач у позовній заяві, під час дії договору №4562 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, на технічному майданчику, який розташований на земельній ділянці позивача та був переданий в оренду згідно вказаного договуру, відповідачем-2 був споруджений торгівельний об`єкт, який не був ним демонтований після спливу строку договору №4562 оренди нерухомого майна. При цьому позивач наголошує, що відповідач-2 здійснив спорудження торгівельного об`єкту без належного дозволу та затвердженого проекту на земельній ділянці, яка не перебуває у його власності чи користуванні, а тому він має бути знесений відповідачем-2 за власний рахунок.

Враховуючи, що на дату пред`явлення позову власником нерухомого майна, щодо якого позивачем заявлено вимогу про знесення, є відповідач-1, а також враховуючи ту обставину, що право власності відповідача-1 виникло на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. 19.01.2016 року за реєстровим № 66, позовні вимоги позивача пред`явлені одночасно до особи, яка на думку позивача незаконно спорудила об`єкт нерухомого майна (відповідача-2) та до особи, яка є власником вказаного нерухомого майна (відповідача-1).

Позивач з посиланням на ч. 1 ст. 376 ЦК України та на ч. 2. ст. 376 ЦК України вважає, що продавець за Договором купівлі-продажу від 19.01.2016р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. за реєстровим № 66, не міг вважатися власником предмета вказаного договору в розумінні закону, а відтак він не мав права продавати ТОВ «Скай Таун» нерухоме майно, що є предметом вказаного договору.

Таким чином на думку позивача нерухоме майно, що є предметом договору купівлі-продажу від 19.01.2016р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. за реєстровим № 66 є самочинним будівництвом, яке підлягає знесенню, а вказаний договір купівлі-продажу суперечить ч. 2. ст. 376 ЦК України і має бути визнаний судом недійсним в силу ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував на тій підставі, що позивач, на думку відповідача-1, не є належним позивачем, оскільки відповідно до вимог статті 77 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, відносяться до земель оборони, а майно, що закріплене за державною спеціальною службою транспорту, є державною власністю, що перебуває у сфері управління Міністерства оборони України, і належить їй на правах оперативного управління (стаття 19 Закону № 1449-IV) і при цьому технічний майданчик, на якому зведена спірна споруда, на момент пред`явлення позову не обліковувався на балансі позивача.

Також представник відповідача-1 з посиланням на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справі № 465/1461/16 від 02.10.2018 року та у справі № 212/6736/16 від 05.06.2019 року вказує, що спірний об`єкт нерухомого майна не є самочинним будівництвом, оскільки право власності на нього зареєстроване за відповідачем-1. При цьому відповідач-1 після придбання спірного об`єкту нерухомого майна здійснив його перебудову (реконструкцію нежитлового приміщення №1 без зміни зовнішніх геометричних розмірів в нежитловому будинку номер АДРЕСА_1 ) відповідно до вказаних норм, що підтверджується копією зареєстрованої в Департаменті з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, а також копією технічного паспорту на об`єкт від 25.04.2019 року, інвентаризаційна справа № 368-02. З посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.05.2020р. по справі № 726/824/15-ц зауважив, що знесення нерухомості, допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. Разом з тим, представником відповідача-1 було зазначено, що позивач не довів, що саме відповідач-2 звів спірний об`єкт нерухомого майна, що зведення спірного об`єкту порушує права позивача та що відповідач-1 ухилявся від перебудови об`єкту, а тому вжиття такого крайнього заходу як знесення спірного об`єкту нерухомого майна є необґрунтованим та в силу вказаних обставин неможливим.

Представник відповідача ТОВ «Джаванда» в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про день та час розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву в судове засідання не з`явився, надавши свої письмові пояснення по справі, просив проводити розгляд справи без його участі.

Треті особи у справі приватний нотаріус КМНО Виходцев І.А., ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилися, повідомлялися судом належним чином про день та час розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Суд, вислухавши думку представника позивача, представника відповідача 1, вивчивши та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, визнавши їх достатніми для вирішення справи, встановив наступне.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

12 листопада 2009 року між третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та відповідачем-2 було укладено договір №4562 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Згідно з п. 1.1. вказаного договору відповідач-2 прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - технічний майданчик (інвентарний №3) площею 381,30 кв.м., розміщений за адресою: АДРЕСА_1 , що перебував на балансі позивача, для розміщення торгівельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів.

22.01.2016 року вищезазначений договір оренди припинив свою дію.

Того ж дня, 22.01.2016 р. відповідач-2 повернув позивачу орендований технічний майданчик відповідно до акту приймання-передачі (повернення) орендованого майна за адресою: АДРЕСА_1 від 22.01.2016 року. Вказаний акт приймання-передачі (повернення) орендованого майна від 22.01.2016р. не містить будь-яких зауважень до відповідача-2, щодо використання орендованого майна та/або щодо спорудження торгівельного об`єкту без належного дозволу та затвердженого проекту.

Таким чином, будь-які належні докази того, що спорудження спірного об`єкту нерухомого майна було здійснене саме відповідачем-2 та/або відповідачем-1 в матеріалах справи відсутні.

Згідно з відповіддю 195 Центральної бази державної спеціальної служби транспорту від 13.07.2016р. №763 на адвокатський запит, технічний майданчик на балансі позивача не обліковується, оскільки з 01.02.2016р. він був переведений у земельну ділянку в зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди № 4562 від 12.11.2009р. нерухомого майна, що належить до державної власності та непотрібністю даного майданчика позивачу. Отже, станом на дату пред`явлення позову позивач не був балансоутримувачем технічного майданчика, який був предметом договору оренди № 4562 від 12.11.2009р. нерухомого майна, що належить до державної власності.

Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України та ст. Закону України «Про використання земель оборони» землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань утворених відповідно до законів України відносяться до земель оборони. Згідно з копією державного акту серії ЯЯ № 389725 від 21.03.2012 року виданого на підставі рішень Київської міської ради від 14.06.2007 № 897/1528 та від 22.09.2011 № 129/6345, 195 Центральна база Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0710) має право постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 13.9837 га, цільовим призначенням: експлуатація та обслуговування будівель і споруд військової частини.

Статус, правові основи організації, основні завдання і функції Державної спеціальної служби транспорту в системі Міністерства оборони України визначені Законом України «Про Державну спеціальну службу транспорту» № 1449-IV, ст. 1 якого визначає, що Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в особливий період.

За змістом ст. 19 вказаного закону майно, що закріплене за Державною спеціальною службою транспорту, є державною власністю, що перебуває у сфері управління Міністерства оборони України, і належить їй на правах оперативного управління.

Представник відповідача-1 з посиланням на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04.11.2019 року у справі № 760/25518/17 в судовому засіданні звернув увагу суду на те, що позивач не обґрунтував належним чином з підтвердженням відповідними належними доказами порушення своїх прав у зв`язку із зведенням спірного об`єкту нерухомого майна, оскільки позивач не є ані балансоутримувачем технічного майданчика, на якому було споруджено спірний об`єкт нерухомого майна, ані власником (користувачем) земельної ділянки, на якій він розташований.

З цього приводу суд зазначає, що доводи позивача про те, що земельна ділянка, на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна, відноситься до земель оборони, є військовим майном та знаходиться у сфері управління виключно Міністерства оборони України, яке будучи центральним органом управління Збройних Сил України здійснює управління таким майном, не спростовують тієї обставини, що саме позивачу надано право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:067:0002 по АДРЕСА_1 згідно державного акту серії ЯЯ № 389725.

Судом встановлено, що відповідач-1 з 19.01.2016р. є власником спірного об`єкту нерухомого майна - нежитлового приміщення №1 загальною площею 366,1 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 830373380000. Право власності відповідача-1 на вказаний об`єкт грунтується на Договорі купівлі-продажу, посвідченому 19.01.2016р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. за реєстровим №66. Відомості про об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою АДРЕСА_1 та про його власника - ТОВ "Скай Таун" знаходяться у відкритому доступі з моменту їх державної реєстрації 19.01.2016р. Вказана обставина підтверджується Інформаційною довідкою з ДРРПНМ від 20.02.2020 року № 201024215.

Відповідач-1 після придбання спірного об`єкту нерухомого майна привів його у відповідність державним правилам та санітарними нормами, здійснивши перебудову спірного об`єкта нерухомого майна, а саме: здійснив реконструкцію нежитлового приміщення №1 без зміни зовнішніх геометричних розмірів в нежитловому будинку номер АДРЕСА_1 , що підтверджується копією зареєстрованої в Департаменті з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 05.04.2017р., а також копією Технічного паспорту на об`єкт від 25.04.2019 року, інвентаризаційна справа № 368-02.

З урахуванням вказаних обставин, суд погоджується з доводами відповідача-1 про те, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення в (висновок, викладений у постанові Верховного Суду у справі № 465/1461/16 від 02.10.2018 року). Таким чином, перебудова відповідачем-1 спірного об`єкта нерухомого майна відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, та Технічного паспорту на об`єкт від 25.04.2019 року, інвентаризаційна справа № 368-02 виключає віднесення нежитлового приміщення №1 загальною площею 366,1 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 830373380000 до самочинного будівництва.

Разом з тим суд визнає, що позивач не навів належного обгрунтовання необхідності застосування такої крайньої міри, як знесення самочинного будівництва. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2020р. у справі № 726/824/15-ц).

Таким чином позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно побудованої споруди, що знаходиться у власності відповідача-1, не підлягають задоволенню, оскільки:

-після державної реєстрації права власності за відповідачем-1 та перебудови (реконструкції) ним спірного об`єкта нерухомого майна згідно з Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 05.04.2017р. спірний об`єкт не є самочинним будівництвом;

-позивачем у справі не надано суду доказів того, що відповідач-1 відмовлявся або ухилявся від перебудови спірного об`єкту з метою приведення у відповідність державним правилам та нормам;

-знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. В свою чергу будь-яких доказів вжиття таких заходів щодо відповідача-1 та відповідача-2 позивачем суду не надано;

-позивачем з посиланням на належні та допустимі докази не доведено тієї обставини, що саме відповідач-2 є особою, що здійснила самочинне будівництво, а відповідач-1 не може вважатися особою, що здійснила самочинне будівництво, оскільки здійснення ним реконструкції спірного об`єкту нерухомого майна відбувалося на підставі зареєстрованої в Департаменті з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 05.04.2017р.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. З приводу заяви відповідача-1 про застосування позовної давності до вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу, посвідченого 19.01.2016р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. за реєстровим №66, суд виходить з того, чи мало місце порушення цивільного права або інтересу. Позивач не є стороною договору купівлі-продажу, посвідченого 19.01.2016р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. за реєстровим №66, не є балансоутримувачем технічного майданчику та не є в розумінні Закону власником (користувачем) земельної ділянки, на якій споруджено спірний об`єкт, а отже права позивача не є порушеними. Суд погоджується з доводами відповідача-1 стосовно того, що про ймовірне порушення своїх прав позивач, як і будь-хто інший, міг дізнатися починаючи з 19.01.2016р., оскільки відомості про спірний об`єкт нерухомого майна, та про його власника - ТОВ "Скай Таун" знаходяться у відкритому доступі з моменту їх державної реєстрації 19.01.2016р. Обставинами, що свідчать про обізнаність позивача щодо особи - власника спірного об`єкта нерухомого майна, є також прийняття позивачем безпосередньо від відповідача-1 грошових коштів на відшкодування за електричну енергію за лютий, березень та квітень 2016 року., що підтверджується копіями платіжних доручень №24 від 18.03.2016р., №41 від 29.04.2016р., № 46 від 17.05.2016р. відповідно.

Однак, відсутність порушеного права або інтересу позивача внаслідок укладення договору купівлі-продажу, посвідченого 19.01.2016р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. за реєстровим №66 не дає підстав для застосування строку позовної давності за заявою відповідача-1 внаслідок відсутності самого факту порушення.

Також суд зазначає, що позивачем не доведено тієї обставини, що саме відповідач-2 є особою, яка здійснила самочинне будівництво, жодного доказу з цього приводу позивачем до суду не надано. Акт приймання-передачі (повернення) орендованого майна від 22.01.2016р. не являється доказом цього, оскільки відповідач-2 повернув позивачу орендований технічний майданчик без будь-яких зауважень з боку останнього. Вказаний акт приймання-передачі (повернення) орендованого майна від 22.01.2016р. не містить будь-яких відомостей чи зауважень щодо спорудження спірного об`єкту нерухомого майна.

Здійснена ж відповідачем-1 після купівлі спірного об`єкту нерухомого майна перебудова (реконструкція нежитлового приміщення №1 без зміни зовнішніх геометричних розмірів в нежитловому будинку номер АДРЕСА_1 ) відповідно до зареєстрованої в Департаменті з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 05.04.2017р., сама по собі не є самочинним будівництвом.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, системний аналіз змісту 376 ЦК України не дає підстав вважати, що вимога про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлена до особи, яка не здійснювала самочинного будівництва. Позивачем не доведено з посиланням на належні та допустимі докази того, що саме відповідач-1 та/або відповідач-2 здійснювали самочинне будівництво, що унеможливлює задоволення пред`явленої до них вимоги про знесення самочинного будівництва.

При цьому суд критично ставиться до доводів позивача щодо нібито самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем-2 з посиланням на зміст ст. 212 Земельного Кодексу України, оскільки пунктом 1.2. договору оренди №4562 нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.11.2009р. прямо передбачено, що майно (технічний майданчик) передається в оренду з метою розміщення торгівельного об`єкту з продажу непродовольчих товарів. При цьому інші умови договору оренди №4562 нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.11.2009р. не визначають яким саме має бути цей торгівельний об`єкт та його характеристики (капітальне будівництво, тимчасова споруда, площа, матеріал виготовлення тощо). Крім того, умови договору оренди №4562 нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.11.2009р. не забороняли відповідачеві-2 здійснювати невід`ємлювані поліпшення нерухомого майна. А відповідно до п. 7.4. вказаного договору оренди у разі здійснення орендарем невід`ємних поліпшень орендованого майна орендодавець зобов`язаний здійснювати контроль за здійсненням таких поліпшень.

Враховуючи ту обставину, що спірний об`єкт фізично існував та право власності на нього було зареєстроване, як мінімум, станом на 19.01.2016р., а повернення третій особі об`єкту оренди (технічного майданчика) відбулося 22.01.2016р. за актом приймання-передавання (повернення) орендованого майна за адресою: АДРЕСА_1 від 22.01.2016 року, суд зауважує, що позивач та третя особа не могли не знати про розміщення на орендованому технічному майданчику площею 381,30 м. кв. спірного об`єкту нерухомого майна - нежитлового приміщення №1 загальною площею 366,1 кв.м.

Частиною 1 ст. 204 ЦК України передбачено презумпцію правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Одночасно згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявні в матеріалах справи матеріали та докази не дають жодних обгрунтованих підстав для висновку, що технічний майданчик площею 381,30 м. кв., та відповідна йому частина земельної ділянки на якій розміщено спірний об`єкту нерухомого майна, були загублені власником або особою, якій він передав майно у володіння, викрадені у них або вибули з їх володіння не з їхньої волі іншим шляхом. Будь-які докази, які б підтверджували недобросовісність набуття відповідачем-1 у власність спірного об`єкта нерухомого майна в матеріалах справи відсутні та не подавалися сторонами або третьою особою.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного вище, керуючись вимогами ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 353 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Військової частини Т0710 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Таун», Товариства з обмеженою відповідальністю «Джаванда», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву, приватний нотаріус КМНО Виходцев Ігор Анатолійович, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, знесення самочинно побудованої споруди та визнання договору купівлі-продажу недійсним, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повнтий текст рішення суду виготовлено 02.12.2020 року.

Головуючий: О.М. Панченко