Рішення № 93235644, 02.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/9396/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 в переведенні з одного виду пенсії на інший;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та здійснити нарахування, виплату ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ з 12 жовтня 2020 зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи в органах державної податкової служби.

В обґрунтування позову зазначено те, що позивач 12.10.2020 звернулась до Личаківського відділу обслуговування громадян м. Львів (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою про призначення пенсії державного службовця.

Однак відповідач листом №7118-7820/П-02/8-1300/2020 від 16.10.2020 відмовив у призначенні пенсії державного службовця, оскільки відсутній стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, передбачений Прикінцевими і перехідними положеннями Закону №889, для призначення пенсії відповідно до Закону №3723 з урахуванням довідок про складові заробітної плати державного службовця від 12.10.2020 №386-05.0-31, №387-05.0-31. Зазначене рішення на переконання позивача є протиправним та суперечить діючому законодавству, а тому позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 02.11.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п`ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали.

25.11.2020 за вх. №62957 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивач 12.10.2020 звернулась до ГУПФУ у Львівській області в порядку Закону України "Про звернення громадян" зі зверненням про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723. За результатами розгляду звернення позивачу було надано відповідь №7118-7820/П-02/8-1300/2020 від 16.10.2020 та роз`яснено про підстави та порядок призначення пенсії за нормами Закону №3723. Відповідачем перевірено матеріали пенсійної справи за зверненням позивачки про перехід на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" та встановлено, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-ХІІ є дотримання сукупності вимог, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби, та встановлено відсутність у позивачки необхідного стажу державної служби, у зв`язку з чим пенсійний органом відмовлено ОСОБА_1 в переході на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723. Крім того, наголошує, що позивач не звертався із відповідною заявою до відповідача згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", норми якого є обов`язковими для всіх видів пенсійного забезпечення. Зазначив, що відповідь-роз`яснення органу Пенсійного Фонду України не є актом, який в розумінні приписів п.1 ч.1 ст. 19 КАС України може бути оскаржено до суду, а отже відповідь на звернення від 12.10.2020 не є рішенням по суті питання. Таким чином, позов є безпідставним та необґрунтованим, а дії відповідача щодо розгляду її звернення про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" не можна вважати неправомірними, оскільки він діяв виключно в межах, визначених нормами чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.01.2004 призначено пенсію по інвалідності ІІІ групи загального захворювання відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З 08.09.2004 позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 16.12.1993 №3723 "Про державну службу". Розмір пенсійної виплати позивача до 01.03.2019 становив 3166,90 грн.

З 01.03.2019 позивачу призначена пенсія по інвалідності за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058. Загальний розмір пенсії згідно із Законом №1058 з 01.03.2019 становить 3510,54 грн.

З трудової книжки ОСОБА_1 встановлено, що вона з 25.09.1992 працювала в органах державної податкової інспекції на посаді старшого державного податкового інспектора відділу оподаткування державних, сумісних підприємств та громадських організацій; з 12.05.1993 по 01.04.1994 на посаді старшого податкового інспектора у відділі комп`ютеризації, обліку, звітності та аналізу інформації; 11.11.1993 позивачу присвоєно персональне звання "Інспектор податкової служби І рангу" та прийнято присягу державного службовця; з 01.04.1994 по 25.10.1995 на посаді головного державного податкового інспектора відділу обліку та обробки даних; з 25.10.1995 по 12.11.1999 на посаді начальника відділу обліку та аудиту; 10.07.1998 присвоєно спеціальне звання "Радник податкової служби ІІІ рангу"; 12.11.1999 звільнена з посади начальника відділу обліку та аудиту у порядку переведення в ДПІ у Франківському районі м. Львова; з 15.11.1999 призначена на посаду начальника відділу примусового стягнення податків; з 28.08.2000 по 03.09.2004 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу примусового стягнення податків.

12.10.2020 позивач звернулась до Личаківського відділу обслуговування громадян м. Львів (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою про призначення пенсії державного службовця.

Листом №7118-7820/П-02/8-1300/2020 від 16.10.2020 відповідач повідомив позивача про те, що ГУПФУ у Львівській області розглянуто її звернення щодо призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу". Відповідачем перевірено матеріали пенсійної справи за зверненням позивачки про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" та встановлено, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 за №3723-ХІІ є дотримання сукупності вимог, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби, та встановлено відсутність у позивачки необхідного стажу державної служби, у зв`язку з чим пенсійним органом відмовлено ОСОБА_1 в переході на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723.

Не погодившись із діями відповідача, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України "Про державну службу" №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Відповідно до п. 2 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України "Про державну службу" №3723-ХІІ, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, п. 10, 12 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 ст. 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Суд встановив, що відповідно до записів в трудовій книжці позивача, вона з 25.09.1992 по 03.09.2004 перебувала на державній службі.

Оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, має відповідний стаж на посаді державної служби (понад 10 років), перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії згідно ст. 37 Закону № 3723-XII, відповідно, наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону №3723-XII.

Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції, що висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у зразковій справі №822/524/18.

Висновки Великої Палати Верховного Суду в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723, що відповідає приписам ч.3 ст.291 КАС України.

Стосовно аргументів ГУПФУ у Львівській області, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, тобто, на думку відповідача, підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положень" Закону № 889-VIII, і норми, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік, стаж державного службовця і страховий стаж.

Суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки Закон не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України.

При цьому, щодо твердження відповідача про те, що позивач не зверталася до управління з відповідною заявою про перехід на інший вид пенсії, а відповідь-роз`яснення органу Пенсійного фонду України не є актом, який може бути оскаржено до суду та не є рішенням по суті питання, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1,зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (надалі - Порядок №22-1), особам, які одержують пенсію, призначену органами Пенсійного фонду за іншими законами, або допомогу, призначену органами соціального захисту населення, пенсія призначається з дати виникнення права на неї з урахуванням пункту 1.7 цього розділу.

Згідно з пунктом 1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Відповідно до пункту 4.1. Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Згідно з пунктом 4.2. Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Як вбачається з матеріалів справи, 12.10.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії державного службовця.

При цьому, спірним у даному випадку є форма та зміст заяви, з якою позивач звернувся до Пенсійного органу з метою призначення пенсії державного службовця.

Суд звертає увагу на те, що вказана заява позивача відповідає вимогам Порядку №22-1, її зміст очевидно дає змогу оцінити намір заявника.

У цьому контексті суд враховує висновок Верховного Суду, що викладений у постанові від 27.11.2019 року у справі №748/696/17, відповідно до якого у випадку коли заява очевидно дає змогу оцінити намір заявника (пенсіонера), відмова у її розгляді по суті з огляду на невідповідність встановленій формі вважатиметься надмірним формалізмом, наслідком чого є порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій).

Крім цього, як зі змісту листа відповідача від 16.10.2020 №7318-7820/П-02/8-1300/20 так і зі змісту відзиву на позовну заяву судом встановлено, що відповідач однозначно був обізнаний про намір позивача щодо призначення пенсії державного службовця, а не реалізувати передбачене нормами Закону України "Про звернення громадян" загальне право направляти звернення у вигляді заяви довільної форми органу державної влади. Також суд звертає увагу, що листом відповідачем не лише здійснено роз`яснення норм законодавства, а й чітко вказано на підставу для не зарахування позивачу періоду її роботи до стажу державної служби.

Відтак, аргументи відповідача про те, що позивач не звертався з відповідною заявою про перехід на інший вид пенсії, оцінюються судом критично.

При цьому, відповідно до пункту 4.3. Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Тобто, підставою для повідомлення про відмову у призначенні пенсії може бути виключно рішення, прийняте з цього питання.

Разом з тим, як встановлено судом та не заперечується ГУ ПФУ, на заяву позивача про призначення пенсії державного службовця відповідачем не було прийнято жодного рішення, передбаченого пунктом 4.3. Порядку №22-1, а лише листом від 16.10.2020 №7318-7820/П-02/8-1300/20 останній повідомив позивача про відсутність законних підстав для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу".

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин другої, третьої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено повноваження суду при вирішенні справи, зокрема, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи те, що ГУ ПФУ у Львівській області за наслідками розгляду заяви позивача про перехід на інший вид пенсії не було прийнято жодного рішення, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку, що належним та ефективним захистом прав, свобод та інтересів позивача при вирішенні даної справи буде прийняття рішення про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області викладене у листі №7318-7820/П-02/8-1300/20 від 16.10.2020, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії державного службовця за нормами Закону №3723-XII, зобов`язання відповідача повторно розглянути вказану заяву та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.

Розподіл судових витрат в порядку ст.139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач, як інвалід ІІ групи, від сплати судового збору звільнена.

Керуючись ст. ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області викладене у листі №7318-7820/П-02/8-1300/20 від 16.10.2020, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності за нормами Закону України "Про державну службу"№3723-XII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.10.2020 та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 12.10.2020 з урахуванням висновків суду щодо наявності в позивача права на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу"№3723-XII.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гулкевич І.З.