Рішення № 93235627, 26.11.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2157/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Грень Н.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Редкевич О.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представник відповідача Підгайного О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, -

в с т а н о в и в :

16.03.2020 до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, в якій позивач просить суд: визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 №Ф-4176-50 ГУ ДПС у Львівській області.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувана вимога є безпідставною, необґрунтованою та складеною з порушенням встановленого законодавством порядку. Зокрема, зазначає, що 10 січня 2011 року позивач отримав право на здійснення адвокатської діяльності на підставі рішення Волинської обласної КДКА від 27.12.2010 № 6/59. 3 17 травня 2017 року здійснює адвокатську діяльність у складі Адвокатського об`єднання. До вказаної дати адвокатської діяльності не здійснював, оскільки працював за трудовими договорами, окремо доходів від незалежної адвокатської діяльності не отримав. ЄСВ за позивача сплачувався роботодавцями-юридичними особами як страхувальниками. Таким чином, позивач вказує на те, що в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) він є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховувався та сплачувався роботодавцем в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право проводити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли позивач був і є найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що відповідно до облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів станом на 31.10.2019 заборгованість ОСОБА_1 по єдиному внеску становила 26539,26 грн. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік в сумі 84481 (розмір мінімального страхового внеску у 2017 році 704 грн), за 2018 рік - 9828.72| (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році 819,06 грн), за 2019 рік - 8262.54 (розмір мінімального страхового внеску у 2019 році 918,08 грн). Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 №Ф-4176-50 на 26 539,26 грн. сформовано відповідно до вимог Закону № 2464-VІ. Крім цього, зазначив, що в ІС «Податковий блок» в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у Скаржника пільги по сплаті єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464. З урахуванням наведеного, ГУ ДПС у Львівській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 № Ф-4176-50 на суму 26539,26 грн.

25.05.2020 позивачем подано відповідь на відзив, в якій покликається на безпідставність доводів відповідача.

Ухвалою судді від 23.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Ухвалою від 25.05.2020 призначено судове засідання у справі.

Ухвалою суду від 26.11.2020 відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, просив у задоволенні таких відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступне.

На підставі рішення Волинської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 6/59 від 27.12.2010 позивач набув право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджено копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 27.12.2010 № 6/59.

Як вбачається з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків .за період з 1 кварталу 2017 року по 4 квартал 2019 року ОСОБА_1 отримував заробітну плату за 2017 рік від ТОВ «Група компаній ТКС» (1,2 квартал), Адвокатське об`єднання «Правничий центр «Соломонс» (3,4 квартал), за 2018 рік: від ТОВ «Енерджі Спейс» (1-4 квартали), Адвокатське об`єднання «Правничий центр «Соломонс»( 1-4 квартали), за 2019 рік: від ТОВ «Вінд Павер Джі Ес Ай» (1 квартал 2019), ТОВ «Енерджі Спейс» (1 квартал 2019), Адвокатське об`єднання «Правничий центр «Соломонс» (1-4 квартали), ТОВ «Терновиця Солар Плюс»(3,4 квартал).

Згідно відомостей про застраховану особу Форми 7-ОК з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з січня по грудень 2017 року сплачено страхових внесків на суму 62697,01 грн; за період з січня по грудень 2018 року сплачено страхових внесків на суму 91711,46 грн; за період з січня 2019 по грудень 2019 сплачено 113069,57 грн.

Головним управлінням ДФС у Львівській області 06.11.2020сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4176-50, якою позивача повідомлено, що станом на 31.10.2019 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 26539,26 грн.

09.12.2019 звернувся до Головного управління ДПС у Львівській області зі скаргою в якій просив скасувати вказану податкову вимогу.

Листом Головного управління ДПС у Львівській області від 08.01.2020 повідомлено позивача про те, що вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) підлягає скасуванню в судовому порядку. Вказаний лист отриманий позивачем 17.01.2020.

Надалі, 20.01.2020 позивач звернувся до ДПС України зі скаргою в якій просив скасувати спірну податкову вимогу. Рішенням ДПС України від 18.02.2020 скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду. Вказане рішення отримано позивачем 28 лютого 2020 року.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги про сплату ЄСВ, направленої на адресу позивача, який був зареєстрований як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, але не здійснював такої, за умови, що у цей період він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.

Вирішуючи даний спір, суд керується наступним.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п.1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абз. 1 п.1 та п. 2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у п.1 (крім абз. 7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При вирішенні спірних правовідносин суд вважає за необхідне застосувати правовий висновок сформований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.12.2019 у справі №260/358/19 (адміністративне провадження №К/9901/22965/19), відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19).

За встановленими судом обставинами, з січня 2017 по грудень 2019 року позивач є найманим працівником у ТОВ «Група компаній ТКС» (1,2 квартал 2017 року), Адвокатське об`єднання «Правничий центр «Соломонс» (3,4 квартал 2017 року), за 2018 рік: від ТОВ «Енерджі Спейс» (1-4 квартали), Адвокатське об`єднання «Правничий центр «Соломонс»( 1-4 квартали), за 2019 рік: від ТОВ «Вінд Павер Джі Ес Ай» (1 квартал 2019), ТОВ «Енерджі Спейс» (1 квартал 2019), Адвокатське об`єднання «Правничий центр «Соломонс» (1-4 квартали), ТОВ «Терновиця Солар Плюс»(3,4 квартал). За вказані періоди роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС у Львівській області та підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу (форми ОК-5 та форми ОК-7), а також відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, .

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом не встановлено. ГУ ДПС у Львівській області у відзиві на позовну заяву про наявність таких доходів не зазначало, доказів у судовому засіданні представником відповідача не надано.

Слід зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (01.01.2017 - 31.12.2019) нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, суд зазначає, що згідно правової позиції, сформованої ВС у постанові від 04.12.2019 р. у справі N 440/2149/19, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону N 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Таким чином, з урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Велика Палата Верховного Суду ухвалила рішення у зразковій справі № 520/3939/19 щодо сплати ЄСВ фізичною особою-підприємцем, що одночасно здійснює незалежну професійну діяльність, яким задовольнила вимоги позивача, вказавши, що взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений законом і підзаконними нормативно-правовими актами.

Отже, нарахування позивачу контролюючим органом єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як самозайнятій особі (адвокату) є безпідставним, а відтак, оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що оскаржувана податкове повідомлення-рішення не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.

Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов`язку доказування правомірності оскаржуваної вимоги не довів, а відтак остання підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 241-246, 255,262, 293, 295 підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд -

в и р і ш и в :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 №Ф-4176-50 ГУ ДПС у Львівській області.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43143039, місцезнаходження: 79005, м. Львів, Стрийська, 35 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 місце реєстрації: АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір в сумі 840 ( вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст рішення складено та підписано 01.12.2020.