Рішення № 93235543, 30.11.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7398/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, в якому із урахуванням заяви від 24 вересня 2020 року, просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску станом на 31 жовтня 2019 року від 07 листопада 2019 року № Ф-2468-54У у розмірі 26539,54 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірна вимога Головного управління ДПС у Львівській області № Ф-2468-54У від 07 листопада 2019 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 26539,54 грн. є протиправною та такою, що її належить скасувати, зважаючи на таке.

24 січня 2007 року позивач був зареєстрований, як фізична особа-підприємець. З 2010 року підприємницьку діяльність не здійснює, доходів не отримує. З 12 квітня 2016 року по сьогодні працює у Стрийському дочірньому лісогосподарському підприємстві ЛГП «Галсільліс» лісником ОСОБА_2 лісництва обходу (наказ № 4-к від 12 квітня 2016 року). Вказує, що з 12 квітня 2016 року отримує заробітну плату, а єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за нього сплачує роботодавець.

Позивач уважає, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного страхування, то в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» він є застрахованою особою, і єдиний внесок у спірний період, за який відповідач прийняв оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) за нього нараховував та сплачував його роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає у нього обов`язок зі сплати єдиного внеску за цей період ще і як особою, яка має право здійснювати господарську діяльність, проте не отримувала доходу від неї.

У зв`язку з вищенаведеним адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що відповідно до реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи органу доходів і зборів позивач перебуває з 26 січня 2007 року на податковому обліку в (Стрийській ДПІ) Стрийського управління ГУ ДПС у Львівській області зі статусом платника « 11» - платник податків за основним місцем обліку. Стан платника « 11» - припинено, але не знято з обліку (інтегровані карточки платника не пусті).

Щодо нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідач зазначає, що на дату формування спірної вимоги позивач знаходився на загальній системі оподаткування та не перебував в стані припинення чи ліквідації. Зауважує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів станом на 31 жовтня 2020 року заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 26539,26 грн. Зазначена заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2017 році становив 704,00 грн.), за 2018 рік в сумі 9828,72 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році становив 819,06 грн.), за 2019 рік в сумі 8262,54 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2019 році становив 918,06 грн.). Крім того, відповідач звертає увагу на те, що в системі ІС «Податковий блок» в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у позивача пільг зі сплати єдиного внеску відповідно до пункту четвертого частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відтак, відповідач вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2468-54У від 07 листопада 2019 року на суму заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 31 жовтня 2019 року у розмірі 26539,26 грн. сформована відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

У зв`язку з наведеним, у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 14 вересня 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 29 вересня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 29 вересня 2020 року заяву позивача від 08 вересня 2020 року про забезпечення позову задоволено частково. Зупинено стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області від 07 листопада 2019 року № Ф-2468-54У у виконавчому провадженні ВП № 61363027 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 380/7398/20.

Ухвалою суду від 23 жовтня 2020 року в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження відмовлено.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 24 січня 2007 року проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (номер запису 24100000000002534), види діяльності: 20.10.0 лісопильне та стругальне виробництво; просочування деревини (основний); 20.51.0 виробництво інших виробів з деревини.

30 вересня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (номер запису 2004170060001008588), підстава: власне рішення.

Згідно даних зворотного боку облікової картки ОСОБА_1 (вид бюджету 70 (цільові фонди) станом на 31 жовтня 2019 року у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування розмірі, який становить 26539,26 грн.

07 листопада 2019 року Головним управлінням ДПС у Львівській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів винесено вимогу № Ф-2468-54У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 26539,26 грн., про яку позивач дізнався 03 вересня 2020 року, ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження ВП № 61363027 (а.с.7).

Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач оскаржив її до суду.

Предметом розгляду у цій справі є правомірність прийняття відповідачем спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2468-54У від 07 листопада 2019 року, оскільки позивач стверджує про відсутність у нього обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) (тут – і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до статті 3 Закону № 2464-VI збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим відповідно до пункту третього частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.

Тому саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, а розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави дійти висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

В той же час, суд наголошує, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Разом з тим, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні вказаної адміністративної справи суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 відповідно до якого «особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем».

Як слідує з матеріалів справи єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 26539,26 грн., що входить до оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) нараховано позивачу за період з 2017 року по 2019 рік: за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2017 році становив 704,00 грн.), за 2018 рік в сумі 9828,72 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році становив 819,06 грн.), за 2019 рік в сумі 8262,54 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2019 році становив 918,06 грн.).

У позовній заяві позивач стверджує, що є найманим працівником і в період, за який йому нараховано єдиний внесок (з 2017 року по 2019 рік) перебував у трудових відносинах з Стрийським дочірнім лісогосподарським підприємством ЛГП «Галсільліс».

Так, в матеріалах справи наявна копія довідки № 59 від 07 вересня 2020 року, видана за підписом директора Стрийського ДЛГП «Галсільліс» відповідно до якої ОСОБА_1 дійсно працює у Стрийському ДЛГП «Галсільліс» лісником Дідушицького лісництва обходу № 2 з 12 квітня 2016 року (наказ № 4-К від 12 квітня 2016 року).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

Згідно із пунктом першим частини першої статті 7 № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже, за змістом норм Закону № 2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець, який нараховує такий внесок на суму заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці»

Враховуючи, що в період, за який позивачу нараховано єдиний внесок, він перебував у трудових відносинах з Стрийським дочірнім лісогосподарським підприємством ЛГП «Галсільліс», тобто був застрахованою особою, а відтак сплату єдиного внеску за нього здійснював його роботодавець, суд дійшов висновку про відсутність за таких обставин у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за вказаний період, оскільки мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Доказів фактичного здійснення позивачем підприємницької діяльності відповідачем суду не надано.

Тому, на переконання суду відповідач протиправно сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2468-54У від 07 листопада 2019 року.

Відповідно до частин першої другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2468-54У від 07 листопада 2019 року такою, що не відповідає встановленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а тому порушує право позивача, яке підлягає судовому захисту шляхом визнання її протиправною та скасування.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції № 0.0.1830463603.1 від 10 вересня 2020 року при поданні позовної заяви позивач сплатив судовий у збір у розмірі 840,80 грн. Отже, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задоволити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2468-54У від 07 листопада 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003, код ЄДРПОУ 43143039) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 840,80 грн. сплаченого судового збору, згідно квитанції № 0.0.1830463603.1 від 10 вересня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 30 листопада 2020 року.

Суддя Клименко О.М.