Рішення № 93234768, 02.12.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 грудня 2020 року Справа № 280/7247/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за поравилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до - Військової частини А1978

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини А1978 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову відповідача, щодо нарахування та виплатити, позивачу середнього заробітку за час затримки при звільненні з 12.11.2018 по день фактичної виплати , а саме по серпень 2020 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати ти виплатити позивачу секредній заробіток за час затримки призвільненні з 12.11.2018 по день фактичної виплати шляхом множення середньоденного (голдинного) заробітку за останні два місяці перед звільненням на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним азконодавством, календарних дгнів, які мають бути оплачені за сернднім заробітком.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.12.2019 по справі № 280/4992/19 зобов`язано військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки, як учаснику бойових дій за період з 30.04.2015 по 12.11.2018, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 12.11.2018. На виконання вказаного рішення суду у квітні 2020 року відповідач здійснив виплату вказаної грошової компенсації. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.11.2019 по справі № 280/4993/19 зобов`язано військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.11.2018. На виконання вказаного рішення суду у серпні 2020 року відповідач здійснив виплату вказаної індексації грошового забезпечення. Тому у позивача виникають підстави для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України та отримання позивачем середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечння за зазначеними рішеннями суду. У зв`язку із вищенаведеним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 16.10.2020 визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, поновлено позивачу строк звернення з позовом до адміністративного суду. Відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву. Витребувано від Військової частини А1978 засвідчену належним чином копію платіжних доручень про виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на підставі судового рішення у справі №280/4993/19; копію платіжних доручень про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій на підставі судового рішення у справі №280/4992/19; довідку про розмір грошового забезпечення за останні 2 місяці перед звільненням (12.11.2018).

04.11.2020 представником відповідача через канцелярію суду (вх. №52821) був поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує у повному обсязі та вважає, що позовна заява є необгрунтованою та безпідставною. Представник відповідача зазначає, що згідно ст. 117 КЗпП України не може розповсюджуватися на зазначені правовідносини. З наведних підстав просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.

Суд, оцінивши обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

Як встановлено матеріалами справи, Позивач, ОСОБА_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 30.04.2015, який по 12.11.2018 проходив військову службу у ВЧ А1978.

Наказом командира ВЧ А1978 по строковій частині №301 від 12.11.2018 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас та знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу.

16.09.2019 позивач звернувся з заявою до відповідача про нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпусти, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 12.11.2018.

Рішенням Запорізького окружного адіміністративного суду від 20.12.2019 по справі №280/4992/19 Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Військової частини А1978 (69068, м.Запоріжжя, вул. Стефанова, б.1, код ЄДРПОУ 08160298) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1978 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 30 квітня 2015 року по 12 листопада 2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 листопада 2018 року.

Зобов`язано Військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 30 квітня 2015 року по 12 листопада 2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 листопада 2018 року.

Рішення набрало законної сили 28.02.2020.

На виконання вказаного рішення суду 14.08.2020 Відповідач здійснив виплату грошової компенсації у розмірі 14079,21 грн на розрахунковий рахунок Позивача, що підтверджується копією платіжного доручення №2359.

Рішенням Запорізького окружного адіміністративного суду від 26.11.2019 по справі №280/4993/19 позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до військової частини А1978 (69068, м.Запоріжжя, вул.Стефанова, 1, код ЄДРПОУ 08160298) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задоволено.

Визнано протиправними дії військової частини А1978 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 12.11.2018.

Зобов`язано військову частину А1978 провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 невиплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.11.2018.

Рішення набрало законної сили 17.03.2020.

На виконання вказаного рішення суду 14.08.2020 Відповідач здійснив виплату грошової компенсації у розмірі 4182,26 грн на розрахунковий рахунок Позивача, що підтверджується копією платіжного доручення №1028 від 22.04.2020.

17.08.2020 позивач звернувся до Військової частини А 1978 із заявою про нарахування та виплату середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 12.11.2018 по день фактичної виплати (серпень 2020 року).

Листом № 4055 від 27.08.2020 Військова частина А 1978 повідомила Позивача, що на військовослужбовців, які проходять чи проходили військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Щодо здійснення розрахунку та виплати компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, яка була нарахована Вам на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 280/4992/19 по день фактичної виплати пенсії, а саме по квітень 2020 року повідомлено що, так дійсно за порушення встановлених строків підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Відповідно до статей 1, 2 вищезазначеного закону така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам. Також, доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру - це пенсії, соціальні виплати, стипендії та заробітна плата (грошове забезпечення). Тобто компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій Законом не передбачена.

Оскільки Відповідач здійнив повний розрахунок із позивачем при звільненні лише у серпні 2020 року, Позивач набув право на виплату йому Відповідачем середнього заробітку за весь період затримки повного розрахунку при звільненні відповідно до вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП. З наведених підстав звернувся з даним позовом до суду.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 КЗпП України регулюються трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Частиною першою статті 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Спеціальним законодавством врегульовано правове становище військовослужбовців, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема: Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393, Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499.

Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується, саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати, як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною другою статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд і дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Щодо застосування до спірних правовідносин норм ст. 117 КЗпП України в частині стягнення з роботодавця належних працівникові після звільнення виплат за весь період їх невиплати після прийняття судового рішення щодо суми такої заборгованості, суд виходить з правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 по справі № 810/451/17, який дійшов висновку, що немає жодних підстав вважати, що у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Як свідчать встановлені обставини справи, позивача виключено зі списків особового складу з 12.11.2018, у зв`язку з чим саме 12.11.2018 є останнім днем для проведення відповідних розрахунків з військовослужбовцем.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що при проведенні розрахунків, відповідачем протиправно було невиплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відвустки як учаснику бойових дій за період з 30.04.2015 по 12.11.2018 в розмірі 14079,21 грн, що також підтверджується рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.12.2019 по справі №280/4992/19.

Так, наведена компенсація фактично була виплачена позивачу 14.08.2020.

Також, з матеріалів справи вбачається, що при проведенні розрахунків, відповідачем протиправно було невиплачено грошіндексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.11.2018 в розмірі 4182,26 грн, що також підтверджується рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.12.2019 по справі №280/4993/19.

Так, наведена компенсація фактично була виплачена позивачу 22.04.2020.

Відтак, з огляду на вказані правові приписи та встановлені обставини справи, позивач набув право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, визначеного ст. 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон № 108/95) за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до абз. 1, 3 п. 2 Розділу ІІ Постанови №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

За приписами п. 8 Розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Аналіз вищенаведених правових норм Порядку № 100 дає підстави для висновку, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень цього Порядку.

Аналогічну позицію було висловлено у постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-195цс14, від 01.03.2017 у справі № 635/2084/16-ц.

Оскільки відповідачем не проведено розрахунок середньої заробітної плати Позивачу для проведення нарахування та виплати відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП України, то належним способом захисту його прав є зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату середнього заробітку за весь час такої затримки за період з 12.11.2018 по 14.08.2020.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки про грошове забезпечення Пощивача від 30.10.2020 №2461, грошове забезпечення Позивача за два останні місяці служби склало: за вересень 2018 року - 8576,20 грн, за жовтень 2018 року - 8576,20 грн. Отже сума грошового забезпечення за два останні місяці служби Позивача склала - 17152,40 грн.

Відтак, оскільки загальна кількість робочих днів за період лютий 2018 року - березень 2018 року становила 44 робочих днів, то відповідно середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача становило 389,82 грн.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 492,93 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,002004 х 318 (дні затримки розрахунку) = 314,13 грн.

Отже, оскільки період затримки виплати належного позивачу грошового забезпечення становить 641 днів ( за період з 12.11.2018 по 14.08.2020), то відповідно сума належного середнього заробітку буде становити 249874,62 грн (641*389,82 грн).

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, ідексації грошовог забезпечення у розмірі 18261,47 грн, суму 249874,62 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 18261,47 грн/249874,62 грн (індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,073082.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 314,13 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,073082 х 641 (дні затримки розрахунку) = 14715,59 грн.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2020 року у справі № 260/348/19.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що позовні підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).

Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору під час звернення до суду із даним позовом, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпн НОМЕР_2 ) до Військової частини А1978 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, буд. 1, код ЄДРПОУ 08160298) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини А1978, щодо нарахування та виплати, ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні з 12.11.2018 по день фактичної виплати , а саме по 14 серпня 2020 року.

Зобов`язати Військову частину А1978 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, буд. 1, код ЄДРПОУ 08160298) нарахувати ти виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпн НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки при звільненні з 12.11.2018 по 14.08.2020 у розмірі 14715 (чотирнадцять тисяч сімсот п`ятнадцять) грн 59 коп.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду в повному обсязі складено та підписане суддею 01.12.2020.

Суддя Р.В. Сацький