Рішення № 93234484, 01.12.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року м. Житомир справа № 240/13686/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Майстренко Н.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 2900 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А2900 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2019 по 27.02.2020;

- стягнути з військової частини А2900 на його користь середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 15.07.2019 по 27.02.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на момент виключення позивача зі списків особового складу відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку з ним.

Ухвалою суду від 31.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 258-262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що ст. 117 КЗпП застосовується як підстава відповідальності власника (підприємства, установи). Відповідно, складом правопорушення є порушення власником строків розрахунку при звільненні, в той час як у даній справі відповідачем є військова частина А2900, а не власник у розумінні статті 117 КЗпП України. Аналогічна позиція викладена у Постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 по справі за №400/255/19.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини А2900 від 15.07.2019 №148 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини 15.07.2019.

Оскільки за час проходження служби та при звільненні позивачу не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 у справі №240/12531/19 позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправною бездіяльність Військової частини А2900 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік; зобов`язано Військову частину А2900 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з його з військової служби - 15.07.2019.

На виконання вказаного судового рішення відповідачем 09.04.2020 виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 25843,29 грн., що підтверджується випискою по банківському рахунку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №823/2249/18.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

У даному ж випадку відповідачем не заперечується факт того, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено лише 09.04.2020, а тому позивач має право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У той же час, визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд виходить із такого.

Так, метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем надано інформацію про те, що середньоденний заробіток позивача становить 460,84 грн.

Період з 16.07.2019 по 08.04.2020 становить 268 календарних днів, а тому середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні складає 123505,12 грн. (268 х 460,84 грн).

Водночас, суд вважає, що у порівнянні із виплаченою компенсацією за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні у розмірі 25843,29 грн., суму у розмірі 123505,12 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму заборгованості.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений у постанові від 30.10.2019.

Враховуючи, що невиплачена станом на день звільнення грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій становить 25843,29 грн., з врахуванням принципу справедливості та співмірності, істотності частки індексації у грошовому забезпеченні, яка складає 20,92% (25843,29грн./123505,12 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 20,92%), сума, яка підлягає відшкодуванню становить 25835,20 грн. (460,84 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 20,92% = 96,40 грн.; 96,40 грн. х 268 (кількість днів затримки розрахунку) = 25835,20 грн.).

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності у подібних правовідносинах викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог щодо періоду стягнення з військової частини А2900 середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні позивача.

Порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом стягнення з Військової частини А2900 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні за період з 16.07.2019 по 08.04.2020 у сумі 25835,20 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Відповідачем в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, а тому позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку підлягають співмірному частковому задоволенню.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених витрат по сплаті судового збору, питання про його розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246 КАС України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2900 (вул. Чуднівська, 114, м. Житомир, 10005, код ЄДРПОУ 26616327) щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні за період з 16.07.2019 по 08.04.2020.

Стягнути з Військової частини А2900 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні за період з 16.07.2019 по 08.04.2020 у сумі 25835,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 01.12.2020.

Суддя Н.М. Майстренко