Рішення № 93231234, 01.12.2020, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/3741/20

Провадження №2/524/1953/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2020 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого – судді Нестеренка С.Г., за участі: - секретаря судового засідання - Бельченко Н.Л., розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В

У червні 2020 року до суду звернувся ОСОБА_1 з вказаним позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Зазначив, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Дудкіною С.Г. за реєстровим номером № 309 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 210888254 від 01 червня 2020 року.

В зазначеній квартирі зареєстрований також ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак він в квартирі не проживає з 2015 року, його місце перебування не відоме, особисті речі в квартирі відсутні, за комунальні послуги коштів не сплачує.

Просив визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування вказаним житловим приміщенням.

Ухвалою судді від 16 липня 2020 року було відкрито провадження у справі, залучено учасників справи та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05 серпня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом сторін.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 не прибули, позивач позов підтримав в повному обсязі, просив справу без його участі, про що надав письмову заяву (а.с. 52).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не прибув, позов визнав, просив розглянути справу без його участі, про що надав письмову заяву (а.с.54).

Представник третьої особи – ТОВ «Житлорембудсервіс», у судове засідання не прибув, про час, дату та місце розгляду справи керівництво управляючої компанії було повідомлене належним чином.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Згідно ст. 391 ЦК України власник має право володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Судом достовірно встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачу ОСОБА_4 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 01 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Дудкіною С.Г. за реєстровим номером № 309, а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером витягу 210888254 від 01 червня 2020 року.

У зазначеній квартирі є зареєстрованим відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою № 451/36 від 19.06.2020 р., виданою ТОВ «Житлорембудсервіс».

Відповідач ОСОБА_2 , який не є членом сім`ї позивача, за місцем реєстрації фактично не проживає з 2015 року. Факт тривалого непроживання відповідача у квартирі АДРЕСА_1 підтверджується актом № 968 від 19 липня 2020 року складеного комісією у складі: - начальника РРЦ Кондратенко Є.І, - заступника начальника РРЦ Васагло О.М., за підписом свідків - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ..

Окремий письмовий договір між сторонами у справі про встановлення сервітуту, конкретний порядок житлом не укладався.

Відповідач ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позову, позов визнав у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню. Відповідача ОСОБА_2 необхідно визнати таким, що втратив право користування спірним житловим приміщення оскільки не проживає у вказаному житловому приміщенні більше одного року.

Суд також врахував правовий висновок ВССУ викладений в ухвалі від 09 листопада 2017 року за № 598/1718/16-ц та правову позицію ВСУ у справі № 6-709цс16 від 16 листопада 2016 року. Зокрема, ч. 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд враховує, що позивач не ставив вимогу та не наполягав на стягненні з відповідача на його користь коштів у повернення сплаченого судового збору.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 391, 405, 406 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 258, 264, 265, 273, 289, 352, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 .

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа: ТОВ «Житлорембудсервіс», місцезнаходження: м. Кременчук, вул. Небесної Сотні, буд. 32.

Повний текст рішення виготовлено 01 грудня 2020 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення набирає законної сили у випадку неподання апеляційної скарги або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: