Рішення № 93224994, 16.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року Справа № 160/11008/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Омега”, яка подана представником-адвокатом Присяжнюк Людмилою Петрівною до Дніпровської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

11 вересня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Омега”, яка подана представником-адвокатом Присяжнюк Людмилою Петрівною до Дніпровської митниці Держмитслужби, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці Держмитслужби: № UA110130/2020/000039/1 від 17.03.2020 року.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що безпідставне коригування відповідачем визначеної позивачем митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, є порушенням права позивача на визначення митної вартості товарів. Окрім цього, відповідно до митного законодавства митна вартість товарів прямо впливає на розмір митних платежів, а тому, прийняття відповідачем необґрунтованих рішень про коригування митної вартості товарів призвело до збільшення відповідних платежів, внаслідок чого було порушено право позивача володіти та розпоряджатися своїми грошовими коштами.

12.10.2020 року до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Дніпровської митниці Держмитслужби надійшов відзив на позовну заяву, у якому митний орган заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначає зокрема, що 16.03.2020 до митного поста «Слобожанський» Дніпровської митні Держмитслужби було подано МД № UА110130/2020/008249. Поставка товару здійснювалась згідно контракту № F/142 від 19.04.2019. Згідно з п.3.1.1 даного контракту оплата вартості товару здійснюється шляхом 100% передплати, якщо інше не зазначено у специфікаціях/або інвойсах. До митного оформлення додатково було надано банківський платіжний документ від 12.03.2020 «Свіфт» щодо здійснення оплати товару у розмірі 9423,87 євро. При цьому, в графі 70 даного документу зазначено як підставу для здійснення оплати зазначено контракт № F/142 від 19.04.2019 та інвойс № 07 від 11.03.2019. Специфікація № 5 від 11.03.2020, на підставі якої здійснювалась поставка оцінюваного товару встановлює вартість всієї партії оцінюваного товару у кількості 20520,00 кг на рівні 14800,08 євро. На підставі даної специфікації складено рахунок № 06 від 12.03.2020 на суму 14800,08 євро. Отже, 100% оплата товару згідно умов з п.3.1.1 контракту № F/142 від 19.04.2019 не була підтверджена документально. Також, декларантом до митного оформлення було надано: митну декларацію країни відправлення від 13.03.2020 № 20AL150000004503R1. Відповідно до інформації даного документу, в графі 44 під кодом 380 (рахунок-інвойс) зазначено наступний номер фінансового документу-141 851 780 575. Даний документ до митного оформлення не було надано. В інвойсі № 06 від 12.03.2020 року зазначено огірок І та огірок II, але в наданих до митного оформлення документах: МД країни експорту № 20AL150000004503R1 від 12.03.2020, санітарному сертифікаті від 12.03.2020 та сертифікаті якості від 12.03.2020 відсутнє зазначення інформації "огірок І та огірок II.

Відповідач стверджує, що декларантом було надано лист від 17.03.2020 №17-032, яким проінформовано митницю про відмову від надання документів для підтвердження заявленої митної вартості товару у 10-денний термін. До товару було застосовано другорядний метод визначення митної вартості – 2-ґ- резервний метод та винесено відповідне рішення про коригування митної вартості товару. Визначена митна вартість товарів ґрунтується на раніше визначеній митній вартості відповідно за ЕМД від 06.03.2020 №UA10130/2020/007192 та розраховується на рівні 0,9530 Євро/кг. Розрахунок митної вартості здійснювався згідно МД від 06.03.2020 №UА110130/2020/007192 наступним чином: митницею було взято за основу 1,06 доларів США за кг відповідно до ціни вказаної у вищезазначеній МД та помножено на курс Долара США, що становить 26,5249 грн/Дол, який був встановлений на дату прийняття рішення про коригування митної вартості від 17.03.2020 №UА110130/2020/000039/1 та поділено на курс Євро-29,5249 грн/Євро (1,06Дол/кг*26,5249грн/Дол : 29,5249 грн/Євро= 0,952). Отже, відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості від 17.03.2020 UА110130/2020/000039/1. На думку відповідача, дії посадових осіб Дніпровської митниці Держмитслужби, які приймали участь у прийнятті рішення про коригування митної вартості від 17.03.2020 №UА110130/2020/000039/1 таким, що в повній мірі відповідає чинному законодавству та МКУ, а поданий позов до Дніпровської митниці Держмитслужби безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Стосовно витрат на правничу допомогу Митниця зазначила, що у п.1 додаткової угоди №1 до Договору про надання правничої допомоги №20 від 01.09.2020 наведено зобов`язання здійснити оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці Держмитслужби: №UA110130/2020/000039/1 від 17.03.2020 року в суді першої інстанції. При цьому, відсутня калькуляція погодинного надання послуг, що унеможливлює перевірку виконання їх у повному обсязі та у встановленій кількості витраченого часу, а також обсяг конкретно наданих послуг. Тож, представником позивача не надано будь-який розрахунковий документ (квитанція або ордер), що підтверджує фактичну оплату зазначеної у додатковій угоді вартість понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 гривень. Наданий Договір №20 про надання правничої допомоги та додаткова угода №1 до Договору про надання правничої допомоги №20 від 01.09.2020 на підтвердження оплати суми 3 000,00 грн. саме за справу № 160/11008/20, є неналежними доказами, оскільки не містять достовірні підтвердження сплати зазначеної вище суми на оплату витрат на правничу допомогу. Відтак, що встановлені представником позивача тарифи є значно завищеними, розмір витрат не є співмірним зі складністю справи. Фактично відсутні підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 гривень.

29.10.2020 року від ТОВ “Омега” до суду надійшла відповідь на відзив щодо позовної заяви, яка аналогічна за змістом поданій до суду позовній заяві.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2020 року зазначена вище справа розподілена та 14.09.2020 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 прийнято до свого провадження справу №160/11008/20 та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити з огляду на наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ “Омега” з метою митного оформлення товару «Апельсин свіжий, врожай 2019» (далі - товар) подало до Дніпровської митниці Держмитслужби електронні митні декларації: № UА110130/2020/008249 від 16.03.2020 року/

Поставка товару здійснювалась згідно контракту № F/142 від 19.04.2019.

Відповідно до п. 1.1 Контракту №F/142 від 19.04.2019 року укладеного між ТОВ «Омега» та TOB «FRUTAMINA», Албанія (далі за текстом - Контракт) Продавець продає, а Покупець купує свіжі фрукти і овочі, в подальшому «Товари», згідно із асортиментом і за цінами, визначеними в наступних Специфікаціях до цього Контракту.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 Контракту передбачено, що Покупець оплачує 100% суми зазначеної в інвойсі, як передплату, згідно з реквізитів Продавця, зазначених в п. 13 Контракту.

Інші умови оплати можуть вказуватись в Специфікаціях та/або Інвойсах щодо кожної окремої поставки.

Тобто, якщо сторони контракту вважають за необхідне визначити інші умови оплати, то вони це оформляють відповідними домовленостями.

Так, відповідно до умов Специфікації № 5 від 11.03.2020 було визначено, що покупець здійснює передплату за поставлений товар у розмірі 5 376,13 євро.

Продавцем - TOB «FRUTAMINA», Албанія виставлено Покупцю-ТОВ «Омега» на оплату проформу-інвойс № 07, у якому зазначено передплату у розмірі 5 373,13 євро та решту суми, яка підлягає до сплати - 9 423,87 євро.

Позивачем згідно платіжного доручення в іноземній валюті (Свіфт) №С0В120320/2480К від 12.03.2020 року було сплачено відповідно до проформи-інвойс №07 на користь Продавця у розмірі - 9 423,87 євро.

Під час декларування товарів за вказаною електронною митною декларацією ТОВ «Омега» обрано основний метод визначення митної вартості товару - за ціною договору та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України, зокрема, зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу, рахунок-фактуру (інвойс), пакувальний лист, міжнародну автомобільну накладну (CMR), та інші документи, зазначені в графі 44 митної декларації.

Однак, митницею за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів не було визнано заявлену декларантом митну вартість товарів та прийняті рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 Митного кодексу України.

Так, митницею було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № ІІА110130/2019/000039/1 від 17.03.2020 року та відмовлено у прийнятті вказаної митної декларації шляхом оформлення Картки відмов в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (далі - Картки відмови): №UА110130/2020/00086 від 17.03.2020 року.

У спірних рішеннях про коригування митної вартості товарів органом доходів і зборів зазначено про відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та вказані розбіжності, що слугували підставою для невизнання митної вартості товарів та її коригування, які є аналогічними за своїм змістом та полягають у наступному: не підтверджено документально 100% оплату за товар у графі 44 митної декларації країни відправлення зазначено інший номер фінансового документу, який до митного оформлення не було надано, у санітарному сертифікаті та сертифікаті якості відсутнє значення інформації «огірок І та огірок II».

З урахуванням положень частини 7 статті 55 Митного кодексу України товари було випущені у вільний обіг за митними деклараціями: № UА 110130/2020/008338 від 16.03.2020 року зі сплатою митних платежів за заявленою декларантом митною вартістю товарів та із наданням фінансових гарантій відповідно до розділу X Митного кодексу України у загальному розмірі 30 179,47 грн.

Не погоджуючись із здійсненим відповідачем коригуванням митної вартості імпортованого товару, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ж до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктами 23 та 24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

За змістом статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частини 1 та 2 статті 51 МК України).

Так частинами 1 - 3 статті 57 (глава 9 розділу ІІІ) МК України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частинами 1 - 2 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (частина 1 статті 64 «Резервний метод» МК України).

Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

За змістом частин 1 - 3 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частини 5 - 6 статті 53 МК України).

Так, щодо посилання відповідача у відзиві на позовну заяву від 02.10.2020 б/н про те, що «поставка здійснюється згідно контракту № F/142 від 19.04.2019. Згідно з п. 3.1.1 даного контракту оплата вартості товару здійснюється шляхом 100% передплати, якщо інше не зазначено у специфікаціях або інвойсах. До митного оформлення додатково було надано банківський платіжний документ від 12.03.2020 «Свіфт» щодо здійснення оплати товару у розмірі 9 423,87 евро. При цьому, в графі 70 даного документу зазначено як підстава для здійснення оплати зазначено контракт № F/142 від 19.04.2019 та інвойс № 07 від 11.03.2019. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВАСУ від 13.03.2017 № 2 «Про Довідку Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року платіжне доручення без вказівки у ньому на рахунок-фактуру (інвойс), на підставі яких здійснено платіж, не є доказом, достатнім для доведення митної вартості певної поставки товару. Специфікація № 5 від 11.03.2020 на підставі якої здійснюється поставка оцінюваного товару встановлює вартість всієї партії оцінюваного товару у кількості 20 520,00 кг на рівні 14800,08 евро. Враховуючи вищезазначене, 100% оплата товару згідно умов з п. 3.1.1 контракту № F/142 від 19.04.2019 не підтверджена документально.» суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 1.1 Контракту №F/142 від 19.04.2019 року укладеного між ТОВ «Омега» та TOB «FRUTAMINA», Албанія Продавець продає, а Покупець купує свіжі фрукти і овочі, в подальшому «Товари», згідно із асортиментом і за цінами, визначеними в наступних Специфікаціях до цього Контракту.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 Контракту передбачено, що Покупець оплачує 100% суми зазначеної в інвойсі, як передплату, згідно з реквізитів Продавця, зазначених в п. 13 Контракту. Інші умови оплати можуть вказуватись в Специфікаціях та/або Інвойсах щодо кожної окремої поставки.

Тобто, якщо сторони контракту вважають за необхідне визначити інші умови оплати, то вони це оформляють відповідними домовленостями.

Так, відповідно до умов Специфікації № 5 від 11.03.2020 було визначено, що покупець здійснює передплату за поставлений товар у розмірі 5 376,13 євро.

Продавцем - TOB «FRUTAMINA», Албанія виставлено Покупцю-ТОВ «Омега» на оплату проформу-інвойс № 07, у якому зазначено передплату у розмірі 5 373,13 євро та решту суми, яка підлягає до сплати - 9 423,87 євро.

Позивачем згідно платіжного доручення в іноземній валюті (Свіфт) №С0В120320/2480К від 12.03.2020 року було сплачено відповідно до проформи-інвойс №07 на користь Продавця у розмірі - 9 423,87 євро.

Також, слід зазначити, що перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначений частиною 2 ст.53 МК України, серед яких рахунок-фактура (інвойс) або рахунок- проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу).

Рахунок-фактура - це вид комерційного рахунка, в якому зазначено суму, що повинна бути сплачена за товар. Окрім свого основного призначення як документа, в якому зазначено суму належного за товар платежу, рахунок-фактура може бути використаний як супровідний документ.

Затвердженої форми рахунку-фактури чи рахунку-проформи та вимог щодо їх заповнення законодавством України не передбачено.

Згідно з загальносвітовою практикою, рахунок-фактура має містити дату складання, найменування та реквізити продавця і покупця, найменування товарів, їх ціну, загальну вартість рахунку, валюту, ставки та розмір податку. Також, в рахунку фактурі можуть зазначатись реквізити зовнішньоекономічної угоди, відповідно до якого здійснюється поставка, реквізити відвантажувального документа, платіжні реквізити та інші відомості, у разі якщо їх наявність в рахунку-фактурі передбачена умовами договору, такі як умови поставки, умови оплати, місце завантаження, розмір та підстави надання знижок.

Отже, на думку суду, згідно з загальносвітовою практикою реквізити зовнішньоекономічної угоди не є обов`язковим реквізитом інвойсу. Вказане митним органом порушення не впливає на ціноутворення, а також не спростовує реальну вартість товару. Відтак, сам факт оплати не впливає на митну вартість товару, оскільки за умовами договору сторони можуть розрахуватись уже після розмитнення товару. За таких обставин, зазначене відповідачем у рішенні зауваження щодо митної вартості не є розбіжністю, та не впливає на числові значення митної вартості і стосується умов оплати за товар. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість, а також не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі №804/4680/16.

Таким чином суд вважає, що надані до митного оформлення документи, повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають протиріч та розбіжностей, які б не дозволяли митному органу провести обчислення митної вартості за основним методом. Надані Позивачем до митного оформлення документи, повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають протиріч та розбіжностей, які б не дозволяли митному органу провести обчислення митної вартості за основним методом.

Стосовно доводів Митниці про те, що «декларантом до митного оформлення надано: митну декларацію країни відправлення від №20АL150000004503Р. Відповідно інформації даного документу, в графі 44 під кодом 380 (рахунок-інвойс) зазначено наступний номер фінансового документу - 141 851 780 575. Даний документ до митного оформлення не надано.» суд зазначає наступне.

Так, на думку суду, вказана обставина не відповідає дійсності, дана обставина жодним чином не впливає на митну вартість товару, її числові показники і не є ані окремою, ані достатньою підставою для митного органу не приймати документи для підтвердження митної вартості товару за ціною контракту або ж зазначати такі відомості як підставу для коригування митної вартості.

Таким чином, позивач не несе відповідальність за заповнення митної декларації країни відправлення, яка оформляється у відповідності до законодавства Албанії, та внесення до неї відповідної інформації.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 14.01.2020 року у справі №813/1350/14.

Разом з цим слід зазначити, що експортна декларація країни відправника від №20АL150000004503R не є документом, зазначений у частині другій статті 53 Митного кодексу України, як документ, який підтверджує мигну вартість товарів та навіть розбіжності у ньому не можуть бути підставою для витребування додаткових документів та подальшого коригуванню митної вартості.

За таких обставин, суд вважає, що надані позивачем до митного оформлення документи, повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають протиріч та розбіжностей, які б не дозволяли митному органу провести обчислення митної вартості за основним методом.

Щодо доводів відповідача про те, що «в інвойсі № 06 від 12.03.2020 року зазначено огірок І та огірок І, але в наданих до митного оформлення документах: мд. країни експорту від 12.03.2020 № АL150000004503R, санітарному сертифікаті від 12.03.2020 та сертифікаті якості від 12.03.2020 відсутнє зазначення інформації «огірок І та огірок II».» суд звертає увагу на таке.

Так, на думку суду, вказана обставина не відповідає дійсності, оскільки відповідно до вимог частини 2 статті 53 Митного кодексу України до митних декларацій у відношенні яких були винесені вищезазначені рішення про коригування митної вартості були надані документи, які підтверджують митну вартість, зокрема: специфікації, інвойси, пакувальні листи, що є невід`ємною частиною інвойсу містять ідентичні відомості щодо асортименту та кількості товару, отже, такі документи повністю підтверджують числове значення митної вартості товару, який ввозився позивачем на митну територію України.

При цьому, митницею не зазначено у рішенні, яким чином відсутність у санітарному сертифікаті та сертифікаті якості значення «огірок І та огірок II» може вплинути на визначення числових значень митної вартості товарів.

Крім цього, сертифікат якості це фактично письмовий документ, складений у довільній формі та виданий виробником товару (продукції), щоб підтвердити відповідність виробленого ним товару (продукції) вимогам, які висуваються до якості такого товару (продукції).

Санітарний сертифікат це фактично письмовий документ, складений у довільній формі та виданий виробником товару (продукції), щоб підтвердити відповідність виробленого ним товару (продукції-) вимогам щодо нормам безпеки продуктів харчування та якості.

Отже, санітарний сертифікат та сертифікат якості не є документами, що підтверджують митну вартість.

За таких обставин, зазначена розбіжність відповідачем є необґрунтованою та безпідставною, оскільки позивачем при подачі документів було надано всі необхідні та достатні документи, що дають змогу визначити всі складові митної вартості товару, та містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.

З урахуванням вищевикладеного, надані до митного оформлення документи, повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають протиріч та розбіжностей, які б не дозволяли митному органу провести обчислення митної вартості за основним методом.

Крім того, практично в усіх спірних рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів не навів жодних пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та не зазначив інформації і джерел, які використовувались митницею при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу всупереч положенням пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України.

Згідно з частиною третьою статті 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб`єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

Згідно статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Згідно статті 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності, заборона незаконного втручання органів державної влади у господарські відносини. У відповідності з ст.ст. 179, 189, 190 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, суб`єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни. Вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі види продукції, за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Положеннями ст.ст.179, 189, 190 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб`єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Відповідно до ч.3 ст.318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Згідно з ч.1 ст.256 Митного кодексу України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів UA110130/2020/000039/1 від 17.03.2020 року Дніпровської митниці Держмитслужби № UA110140/2020/00035 від 23.07.2020 року - є протиправним та належить до скасування.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Також, у рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Виходячи з викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими і їх необхідно задовольнити у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 2102 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням №5667737484 від 19.08.2020 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 2102 грн. підлягає стягненню з Дніпровської митниці Держмитслужби за рахунок бюджетних асигнувань.

З приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 та від 22 травня 2018 року у справі №826/8107/16.

Судом установлено, що 01.09.2020 року між ТОВ “Омега” в особі генерального директора Безуглого В.А., що діє на підставі Статуту з однієї сторони та Адвокатським об`єднанням «АЛМ» в особі керуючого партнера Капелянової О.В., яка діє на підставі Статуту Адвокатського об`єднання, з іншої сторони, укладено договір №20 про надання правничої допомоги.

Так, відповідно до розділу 1 «ПРЕДМЕТ ДО ГОВОРУ» договору №20 клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання здійснити оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської миті Держмитслужби № UA110130/2020/000039/1 від 17.03.2020 року. Для реалізації зобов`язань, передбачених п. 1.1 цього Договору, Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати Клієнту протягом строку дії цього Договору правничу допомогу у наступне надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, складення процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів у судах під здійснення адміністративного судочинства, а також в інших державних органах, органах місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, перед фізичними та юридичними особами; інша правова допомога за погодженням сторін.

Вартість послуг за юридичне супроводження процесу оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці Держмитслужби: № UA110130/2020/000039/1 від 17.03.2020 року в кожній інстанції передбачається у додаткових угодах. Строк оплати за юридичне супроводження процесу оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів дніпровської митниці Держмитслужби: № UA110130/2020/000039/1 від 17.03.2020 року в кожній інстанції передбачається у додаткових угодах (розділ № 3 «ВАРТІСТЬ ДОГОВОРУ» договору №20).

01.09.2020 року між ТОВ “Омега” в особі генерального директора Безуглого В.А., з однієї сторони та Адвокатським об`єднанням «АЛМ» в особі керуючого партнера Капелянової О.В., яка діє на підставі Статуту Адвокатського об`єднання, з іншої сторони укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги №20 від 01.09.2020 року.

Так, означеною додатковою угодою № 1 передбачено, що клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання здійснити оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці Держмитслужби: № UA 110130/2020/000039/1 від 17.03.2020 року в суді першої інстанції. Гонорар є фіксованим і включає в себе повне юридичне супроводження процесу оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці Держмитслужби: № UA110130/2020/000039/1 від 17.03.2020 року в суді першої інстанції та складає 3 000,00 (три тисячі) гривень. Оплата вартості послуг (Гонорару), передбачена п. 2 цієї Додаткової угоди, здійснюється в строк до 15.10.2020 року та надання рахунку Адвокатським об`єднанням. Всі інші умови Договору про надання правничої допомоги № 20 від 01.09.2020 року залишаються незмінними. Ця додаткова угода складена у двох автентичних примірниках, що мають рівну юридичну силу, по одному для кожної із Сторін, і набирає чинності з дня її підписання повноважними представниками Сторін.

27.10.2020 року між ТОВ “Омега” в особі генерального директора Безуглого В.А., що діє на підставі Статуту з однієї сторони та Адвокатським об`єднанням «АЛМ» в особі керуючого партнера Капелянової О.В., яка діє на підставі Статуту Адвокатського об`єднання, з іншої сторони, укладено акт прийому-передачі виконаних робіт до додаткової угоди №1 від 01.09.2020 року до договору про надання правничої допомоги №20 від 01.09.2020 року.

Означеним актом прийому-передачі виконаних робіт від 27.10.2020 року встановлено, що Адвокатське об`єднання передає, а Клієнт приймає роботи, які виконані по наданню клієнту правової допомоги по оскарженню в судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці Держмитслужби: № UA А110130/2020/000039/1 від 17.03.2020 року. Клієнт підтверджує, що Адвокатським об`єднанням виконано:

найменування робіт:

- підготовлено позовну заяву про визнання протиправною та скасування рішення про коригування митної вартості товарів Дніпропетровської митниці ДФС № UA А110130/2020/000039/1 від 17.03.2020р. – 4 години;

- підготовлено відповідь на відзив по справі №160/11008/20 – 2 години.

Адвокатським об`єднанням були виконані вище зазначені роботи та витрачено 6 годин роботи. Виходячи з умов договору: 500 грн. х 6 годин = 3 000 грн. Сторони підтверджують, що роботи за договором здійснені на суму 3 000 грн. Клієнт приймає виконані роботи та претензій до їх виконання не має. Сторони підтверджують, що оплата за додатковою угодою № 1 від 01.09.2020 до договору про надання правничої допомоги № 20 від 01.09.2020р. здійснена клієнтом та отримана Адвокатським об`єднанням згідно платіжного доручення №302639772 від 12.10.2020 року.

Так, на підтвердження означеного, ТОВ “Омега” до позову та до відповіді на відзив на позовну заяву долучено договір про надання правничої допомоги №20 від 01.09.2020 року; додаткову угоду № 1 від 01.09.2020 року до договору про надання правової допомоги №20 від 01.09.2020 року; копію платіжного доручення № 302639772 від 12.10.2020 про сплату витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.; акт прийому - передачі виконаних робіт від 27.10.2020 до додаткової угоди №20 від 01.09.2020 до договору про надання правової допомоги №20 від 01.09.2020 року; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 від 08.10.2020 року (Серія ДП №3930); довіреність №14 від 01.09.2020 року на представництво інтересів ТОВ “Омега” – адвокатом Присяжнюк Л.П.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн. підлягають стягненню з Дніпровської митниці Держмитслужби за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю “Омега”, яка подана представником-адвокатом Присяжнюк Людмилою Петрівною до Дніпровської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UА110000/2020/000292/2 від 23.07.2020 року

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Омега” (ЄДРПОУ 30982361) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43350935) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2102 грн. (дві тисячі сто дві гривні), сплачені згідно платіжного доручення №5667737484 від 19.08.2020 року.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Омега” (ЄДРПОУ 30982361) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43350935) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. (три тисячі гривні).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник