Рішення № 93220631, 26.10.2020, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2020 року м. Черкаси справа № 925/812/20

Господарський суд Черкаської області у складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Романенко Л.В., у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в приміщенні суду розглянув справу за позовом товариства UA GLOBAL INC., 39-11, Феррі ЕйчТіЕс, Фейр-Лон, Нью-Джерсі, 07410, США (адреса для листування: 65062, Україна, м. Одеса, вул. Генуезька, 24-В)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біхайв», Черкаська область, с. Чорнявка, вул. Гагаріна, 81,

про визнання арбітражної угоди недійсною,

за участю повноважних представників сторін:

від позивача: Ніколаєв О.В. – адвокат – за ордером;

від відповідача: Шмигленко В.О. – адвокат – за довіреністю.

Іноземна компанія UA GLOBAL INC. звернулась в господарський суд Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біхайв» про визнання арбітражної угоди недійсною, а саме просить суд визнати недійсною арбітражну угоду, яка міститься в пунктах 9.1-9.4 Контракту №300818 від 30.08.2018, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Біхайв» та компанією UA GLOBAL INC. наступного змісту:

« 9.1. Усі спори та різні претензії та вимоги, що виникають між Сторонами стосовно цього Контракту або пов`язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.

9.2. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України за місцем реєстрації Продавця відповідно до чинного законодавства України. Мова арбітражного розгляду - українська/англійська.

9.3. Суд складається з одноосібного арбітра на вибір позивача.

9.4. Рішення суду є остаточним і обов`язковим для обох сторін».

Короткий опис руху справи:

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 25 червня 2020 року суд відкрив провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено судом на 23 липня 2020 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 23 липня 2020 року підготовче засідання у справі відкладено на 12 серпня 2020 року. Підготовче засідання було відкладено на 09.09.2020.

07.09.2020 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив повністю, вважає позов безпідставним та необґрунтованим.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 09 вересня 2020 року суд закрив підготовче провадження у справі. Справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 26 жовтня 2020 року.

26.10.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні:

Представник позивача вимоги підтримав, просить позов задовольнити. Не ставить під сумнів договір в цілому - Контракт №300818 від 30.08.2018, що укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Біхайв» та компанією UA GLOBAL INC. Надає судову практику у спорах стосовно арбітражного застереження.

Представник відповідача вимоги заперечив. Позов не визнав. Подано письмовий відзив на позов з документами Міжнародного комерційного арбітражу – прийняте рішення не на користь позивача. Провадження у справі пропонує закрити, оскільки спір не підлягає розгляду в господарському суді - з посиланням на застереження арбітражної угоди.

Інших доказів сторонами не подано.

Позивач не змінив підставу чи предмет спору.

Сторони не змогли вирішити спір в позасудовому порядку.

Судом встановлено та перевірено доказами такі взаємовідносини сторін та обставини:

Між позивачем – іноземною компанією UA GLOBAL INC. та відповідачем ТОВ «Біхайв» 30.08.2018 був укладений контракт №300818 на постачання меду натурального поліфлорного, акацієвого та соняшникового збору 2017 року.

Істотні умови контракту по постачанню меду викладені в додатку №1 до контракту.

Сторонами також підписана арбітражна угода, викладена в розділі 9 контракту у формі арбітражного застереження. Сторони контракту погодили, що контракт регулюється і тлумачиться у відповідності з законодавством України.

Позивач вважає дане арбітражне застереження таким, що суперечить приписам цивільного законодавства України та моральним засадам суспільства. Просить визнати арбітражну угоду недійсною з посиланням на суть арбітражної угоди, автономність арбітражної угоди, застосоване право, суперечність арбітражної угоди закону та арбітражному регламенту. При цьому позивач посилається на судову практику ФРН, Бельгії, Нідерландів (а.с. 1-5).

Відповідач вимоги спростовує, в тому числі і з підстав позову, оскільки рішення Міжнародним комерційним арбітражем в спорі прийнято не на користь позивача та підтверджено порушення позивачем умов контракту №300818 від 30.08.2018.

Інших доказів не подано.

Оцінюючи пояснення учасників та докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно положень Пленуму ВГСУ від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.

Відповідно до приписів ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позивач звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом про

Визнання недійною арбітражної угоди, викладеної в розділі 9 спірного Контракту (договору на постачання меду рослинного).

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобов`язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

За приписами ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Суд погоджується з доводами учасників, що їх дії були направлені на настання певних юридичних наслідків, що охоплюється положеннями ст.ст. 4, 11 Цивільного кодексу України.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом та підтверджується зібраними у справі доказами, за своєю правовою природою контракт (договір), укладений сторонами - є договором постачання (як різновид договору купівлі-продажу) та регулюється положеннями Глави 54 Цивільного кодексу України.

Суд враховує добровільність сторін та їх волевиявлення при укладанні спірного договору, в тому числі і підписання третейського застереження (приписи ст.ст. 4, 11 ЦК України).

Суд враховує, що відповідач (як кредитор за господарським зобов`язанням) звернувся в Міжнародний комерційний арбітраж при ТПП та отримав рішення арбітражу на свою користь про стягнення заборгованості з позивача за поставку товару за спірним контрактом. Рішення арбітражу не оскаржувалось. Боржник (позивач товариство UA GLOBAL INC.) в арбітражному процесі не заявляв про порушення регламенту арбітражу чи порушення порядку призначення суддів комерційного арбітражу. Але саме прийняття рішення арбітражем не на користь боржника (UA GLOBAL INC.) стало причиною звернення останнього до суду для визнання недійсною третейської (арбітражної) угоди в контракті №300818 від 30.08.2018, яка вже була реалізована.

Підставою недійсності правочину, відповідно до статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті, правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість своїми діями позивач фактично намагається ревізувати рішення арбітражного (комерційного) суду не на свою користь, яке вступило в законну силу. Підстав визнання недійсним арбітражного договору – в розумінні вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України - позивачем не наведено.

Суд враховує пріоритети міжнародних угод та договорів над національним законодавством (приписи ст. 3 ГПК України).

Суд враховує недійсність відмови сторони від права на звернення до суду за захистом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до частини 1 статті 75 цього Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

У пункті 1 частини 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону (випадки виключної підсудності справ з іноземним елементом судам України).

За змістом статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном.

Статтею 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що «арбітраж» - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

За змістом статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. У разі подання позову, зазначеного в пункті 1 цієї статті, арбітражний розгляд проте може бути розпочато або продовжено і арбітражне рішення може бути винесено, поки сперечання про підсудність чекають розв`язання в суді.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову іноземної компанії є вимога про визнання недійсним арбітражного застереження в контракті №300818 від 30.08.2018, яке міститься у розділі 9 цього контракту.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначено, що до міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін можуть передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об`єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб`єктами права України.

При цьому арбітраж, за приписами статті 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. При цьому право сторін погодити передачу спорів, які можуть виникнути між ними з укладеного правочину чи стосовно такого правочину, на розгляд арбітражу ґрунтується на вільному волевиявленні, тобто сторони такого правочину на власний розсуд вирішують питання щодо укладення арбітражної угоди та, відповідно, визначення арбітражу.

Позивач є іноземним підприємством і в силу Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», є суб`єктом права на звернення до МКАС з метою вирішення спорів за Договором (контрактом №300818).

Нью-Йоркська конвенція 1958 року передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).

У пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала «патологічний характер», головним чином у наступних випадках: 1) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та 2) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.

Так, відповідно до частини 5 статті 4 ГПК України угода про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до частини 3 статті 22 ГПК України будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.

Відповідно до пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду № 1-рп/2008 від 10.01.2008 «одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду» (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24 лютого 2004 року N 3-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону). З метою забезпечення реалізації зазначених положень кодексів, керуючись пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України, Верховна Рада України прийняла Закон, який регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні. Функціонування третейських судів в Україні базується не лише на засадах національного, а й міжнародного права.

Можливість передачі державою на розгляд третейських судів спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин визнана зарубіжною практикою, заснованою, в тому числі, на міжнародному праві. Загальні засади арбітражного розгляду цих спорів визначені Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квітня 1961 року та рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) від 15 червня 1976 року.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (Рішення у справі «Девір проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року)».

Суд зазначає, що предметом даного спору є визнання арбітражної угоди недійною. Спір про передачу справи до Міжнародного арбітражного суду - відсутній. Сторони не просили тлумачити пункти арбітражного застереження.

Суд враховує, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в суспільстві відповідно до приписів ст. 124 Конституції України і позивач обґрунтовано звернувся в господарський суд Черкаської області за територіальною та суб`єктною підсудністю.

Суд розділяє правові позиції Верховного суду в питаннях передачі спору на вирішення Міжнародного комерційного арбітражу, викладені в постановах ВС від 05.02.2020 у справі 910/15161/18;

від 04.03.2019 у справі №910/13366/18;

від 30.10.2018 у справі №910/2589/17.

Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Суд при прийнятті рішення враховує правові позиції та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п. 4 ст. 11 ГПК України):

- принцип правової певності та юридичної визначеності, в тому числі недопустимість ревізування рішень судів, які набрали законної сили – з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення «Агрокомплекс проти України» nо.23465/03 від 08.03.2012р.);

- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов`язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін (рішення «Серявін проти України» nо. 4909/04 від 10.02.2010р., рішення «Трофімчук проти України» nо. 4241/03 від 28.10.2010р.);

- принцип повноти та межі обгрунтування рішення судом в залежності від характеру рішення (рішення «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994р., серія А, N 303-А, п. 29);

- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення «Желтяков проти України» nо. 4994/04 від 09.09.2011р.).

Суд вважає, що Позивачем не доведено порушення свого права з викладених ним підстав – з боку відповідача.

У суду відсутні правові підстави для задоволення позову, тому в задоволенні позову належить відмовити повністю з мотивів безпідставності, недоведеності та необґрунтованості вимог.

За таких умов судові витрати в розмірі судового збору відповідно до приписів ст. 129 ГПК України належить покласти на позивача та не стягувати.

Керуючись , 232, 233, 236-241 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову товариства UA GLOBAL INC., 39-11, Феррі ЕйчТіЕс, Фейр-Лон, Нью-Джерсі, 07410, США ID number 0400581586 (адреса для листування: 65062, Україна, м. Одеса, вул. Генуезька, 24-В)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біхайв», Черкаська область, с. Чорнявка, вул. Гагаріна, 81, ідентифікаційний номер ЄДРПОУ 38972895, номер рахунку в банку невідомий

про визнання арбітражної угоди недійсною – відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складення повного судового рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції на вказане рішення чи через господарський суд Черкаської області.

Повне рішення складено 24.11.2020.

Суддя Скиба Г.М.