Рішення № 93219192, 16.11.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2020 справа № 914/328/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С., розглянув матеріали справи

за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Київ в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Львів

про стягнення 20953,36 грн

за участю представників:

від позивача: Кизик І.А.;

від відповідача: Левицька О.А.

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» про стягнення 20953,36 грн.

Ухвалою суду від 17.02.2020 р. позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу 10-денний строк з дня вручення ухвали на виправлення допущених недоліків шляхом надання суду доказів сплати судового збору в сумі 181 грн та відомостей про наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви.

Ухвалою суду від 10.03.2020 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.03.2020 р.

Ухвалою суду від 30.03.2020 р. задля дотримання карантинного режиму та з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 і убезпечення населення від вказаної особливо небезпечної хвороби суд постановив відкласти підготовче засідання у справі та повідомити учасників справи про дату, час і місце розгляду справи додатково ухвалою суду.

Ухвалою суду від 16.06.2020 р. визначено датою підготовчого засідання у справі 06.07.2020 р.

Ухвалою суду від 06.07.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 06.07.2020 р., підготовче засідання відкладено на 10.08.2020 р.

04.08.2020 р. від відповідача надійшло клопотання (вх.№23238/20) про відкладення розгляду справи у зв`язку із дією карантинних обмежень на території України та виявленням нових випадків захворювань працівників залізниці коронавірусом COVID-19.

05.08.2020 р. відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№23473/20), в якому зазначив, що з 2015 року Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» реорганізовано в Регіональну філію «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», а тому у ДТГО «Львівська залізниця» відсутня заборгованість за договором, у зв`язку з чим просив суд закрити провадження у справі.

Ухвалою суду від 10.08.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 10.08.2020 р., підготовче засідання відкладено на 27.08.2020 р.

У поданому 27.08.2020 р. клопотанні про долучення до матеріалів справи доказів (повідомлення про припинення договірних відносин з доказами надіслання та акту приймання-передачі) позивач просив суд поновити строк надання доказів і долучити їх до матеріалів справи у зв`язку з тим, що необхідність подання цих доказів виникла після ознайомлення з відзивом на позовну заяву ДТГО «Львівська залізниця», який позивач отримав 06.08.2020 р.

Відповідно до ч.ч.2, 3, 8 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. (ч.ч.1, 4 ст.119 ГПК України).

Як визначено статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Одними з основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

Необхідність подання клопотання про долучення доказів разом з відповідними доказами була зумовлена тим, що в ході розгляду справи внаслідок заперечень відповідача виникли нові обставини, які потребують доказування, а тому суд вважає, що подані докази не могли бути поданими у встановлений строк з причин, які не залежали від позивача.

На переконання суду, в даному випадку подані позивачем докази повинні враховуватись при ухваленні рішення, так як їх подання не призвело до порушення прав відповідача, а неприйняття доказів до розгляду судом свідчило би про надмірний формалізм, що не відповідає завданню господарського судочинства – справедливому розгляду і вирішенню справи.

Отжн, суд вважає за необхідне задоволити клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів, прийняти такі докази до розгляду і вирішувати спір з їх врахуванням.

Ухвалою від 27.08.2020 р. (з врахуванням ухвали про виправлення описки від 01.09.2020 р.) суд постановив замінити Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» належним відповідачем – Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та відкласти підготовче засідання на 01.10.2020 р.

23.09.2020 р. від АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» надійшов відзив на позовну заяву (вх.№27707/20).

Ухвалою суду від 01.10.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 01.10.2020 р., закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.10.2020 р.

В судовому засіданні 26.10.2020 р. суд розпочав розгляд справи по суті та заслухав вступне слово представників сторін. При цьому представник позивача просив позов задоволити, а представник відповідача – в його задоволенні відмовити. В судовому засіданні з розгляду справи по суті представники відповідали на питання, що ставились їм судом та ними одне одному. Суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідив докази та заслухав пояснення учасників справи з приводу доказів.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 26.10.2020 р. оголошено перерву до 16.11.2020 р.

В судовому засіданні 16.11.2020 р. суд продовжив дослідження доказів та перейшов до проведення судових дебатів. Після судових дебатів, проаналізувавши зібрані у справі докази та через відсутність підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для його ухвалення.

В судовому засіданні 16.11.2020 р. після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між ним та первісним відповідачем (ДТГО «Львівська залізниця») було укладено договір оренди нерухомого майна і останній після закінчення 02.12.2016 р. дії договору вчасно не повернув орендоване майно, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути 20953,36 грн заборгованості – неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном.

У відзиві на позовну заяву первісний відповідач зазначав, що з 2015 року Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» реорганізовано в Регіональну філію «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», а у ДТГО «Львівська залізниця» відсутня заборгованість перед позивачем за договором оренди.

Після здійсненої судом заміни неналежного відповідача належний відповідач (АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Львівська залізниця»), заперечуючи проти позову, вказав, що в позовній заяві не здійснено деталізованого арифметичного розрахунку заборгованості з орендної плати та неустойки, як і не вказано періоду їх нарахування.

Відповідач ствердив, що останній платіж по орендній платі за договором було здійснено 01.02.2017 р., а з підписанням 27.09.2017 р. акту приймання-передачі нежитлового приміщення між сторонами фактично припинились орендні правовідносини.

На переконання відповідача, так як останній платіж по орендній платі за договором оренди нерухомого майна здійснений 01.02.2017 р., останнім днем пред`явлення позовної заяви мав бути 01.02.2020 р., а отже позивач, звернувшись з позовом 06.02.2020 р., зробив це після спливу трьохрічної позовної давності.

Крім того відповідач зауважив, що нарахування неустойки позивачем розпочалось з 01.12.2016 р., відтак в даному випадку пропущено і річну позовну давність, яка є спеціальною до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З огляду на наведене, відповідач просив суд застосувати позовну давності у спорі та відмовити позивачу у задоволенні позову.

В судових засіданнях позивач усно заперечив проти тверджень відповідача, звернув увагу суду на те, що до вимог про стягнення неустойки в орендних правовідносинах застосовується загальна позовна давність, а тому вимоги пред`явлено в межах відповідної позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

05.12.2007 р. Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, правонаступником якого є Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, (орендодавець, позивач у справі) та Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» (орендар, первісний відповідач у справі), правонаступником якого (як встановлено в ухвалі суду від 27.08.2020 р.) є Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (належний відповідач), уклали договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ф-5834-7.

Відповідно до п.1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (об`єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП «Листопадове» (балансоутримувач). Об`єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Окружна, 31 загальною площею 17,1 кв.м., в тому числі цокольний поверх площею 17,1 кв.м. з індексом приміщення 9, відповідно до даних технічного паспорта ЛОДК БТІ та ЕО від 29.03.2007 р. Вартість об`єкта оренди відповідно до звіту про експертну оцінку, затвердженого наказом від 05.12.2007 р. №941-е, станом на 01.11.2007 р. становить 29459 грн.

Згідно з п.2.1. договору, об`єкт оренди буде використовуватись орендарем для експлуатації діючої АТС.

Термін дії договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 05.12.2007 р. до 04.12.2010 р. включно (п.4.1. договору).

За умовами п.4.3. договору, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як встановлено п.4.7. договору, реорганізація орендодавця чи орендаря, або перехід права власності на об`єкт оренди третім особам не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього договору і він зберігає свою чинність для нового власника об`єкта оренди (його правонаступників), за винятком приватизації об`єкта оренди орендарем.

Пунктом 4.8. договору сторони погодили, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем; загибелі об`єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.

Після закінчення строку дії договору його продовження буде здійснюватись у порядку, передбаченому ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (п.13.1. договору).

Відповідно до п.5.1. договору, розмір орендної плати за об`єкт оренди визначається відповідно до чинної на момент укладення даного договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м.Львова, затвердженої ухвалою міської ради №897 від 07.06.2007 р. і складає 29459*0,12/12 = 294,59 грн без ПДВ за перший місяць оренди. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством України. Розмір орендної плати коригується щомісячно на відповідний індекс інфляції. В інших випадках розмір орендної плати переглядається тільки за згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду.

Пунктом 5.2 договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем не пізніше 20 числа місяця у встановленому нормативними документами власника орендованого майна порядку.

За умовами п.7.2. договору, орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з п.9.1. договору, повернення орендодавцю об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання.

Сторони повинні приступити до передачі об`єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди (п.9.2. договору).

Як встановлено п.9.3. договору, об`єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних в п.9.1. цього договору.

Відповідно до п.9.4. договору, при передачі об`єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується сторонами.

Об`єкт оренди вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання (п.9.5. договору).

Відповідно до повідомлення №2302-вих-5610 від 23.12.2016 р. про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди, адресованого орендарю Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» та балансоутримувачу Львівському комунальному підприємству «Навколо базару», Управління комунальної власності заявило, що термін дії договору №Ф-5834-7 від 05.12.2007 р. на оренду нежитлових приміщень за адресою: м.Львів, вул.Окружна, 31 до 12.12.2016 р. У повідомленні управління зазначило, що протягом 15 днів орендар зобов`язаний повернути балансоутримувачу орендоване приміщення у належному санітарно-технічному стані по акту приймання-передачі та провести до моменту припинення договору повний розрахунок по сплаті орендної плати, а у разі наявності заборгованості – погасити її у повному обсязі. В повідомленні також вказано, що у випадку невиконання цих умов, управлінням нараховуватиметься неустойка за договором відповідно до вимог п.2 ст.785 Цивільного кодексу України.

Повідомлення було надіслане орендареві 26.12.2016 р., що вбачається з відповідного списку згрупованих рекомендованих відправлень з відбитком штемпеля підприємства зв`язку та фіскального чеку від 26.12.2016 р.

До поданого відзиву АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» долучило складену Виробничим підрозділом «Друга Львівська дистанція сигналізації та зв`язку» довідку про стан розрахунків між ВП «Друга Львівська дистанція сигналізації та зв`язку» РФ «Львівська залізниця» та Управлінням комунальної власності ЛМР згідно договору №Л/ШЧ-2-072379/НЮ від 11.12.2007 р. станом на 01.01.2017 р.

За даними виробничого підрозділу: станом на початок 2013 року існував борг у розмірі 563,87 грн на користь управління, який був сплачений в січні 2013 року; протягом 2013-2016 років нараховувалась та оплачувалась орендна плата за відповідні місяці; станом на 01.11.2016 р. існував борг у розмірі 1111,95 грн орендної плати за жовтень 2016 року, який був сплачений в листопаді 2016 року; станом на 01.12.2016 р. існував борг у розмірі 1129,26 грн орендної плати за листопад 2016 року, який був сплачений в грудні 2016 року; станом на 01.01.2017 р. існував борг у розмірі 1146,36 грн за грудень 2016 року, який був сплачений 01.02.2017 р.

За актом приймання-передачі вих.№12 від 27.09.2017 р. Виробничий підрозділ «Львівська дистанція зв`язку» Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» здав, а Львівське комунальне підприємство «Навколо базару» прийняло нежитлове приміщення за адресою: м.Львів, вул.Окружна, 31 під індексом 9 загальною площею 17,1 кв.м., яке знаходиться у задовільному санітарно-технічному стані.

Згідно з довідкою №4-2302-1025 від 17.01.2020 р., складеною Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, заборгованість контрагента Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» (договір Ф-5834-7 від 05.12.2007р., площа 17,1 кв.м) перед Управлінням комунальної власності станом на 17.01.2020 р. складає 20953,36 грн.

Дана довідка сформована за період з січня 2012 року по вересень 2019 року, містить помісячні відомості про індекси інфляції, суми нарахованої орендної плати і неустойки, здійснені оплати, заборгованість на початок та кінець кожного місяця. Зокрема, з довідки вбачається таке: станом на початок 2016 року заборгованість зі сплати орендної плати становила 2021 грн; в січні 2016 року було нараховано 1023,20 грн орендної плати та сплачено 1000,35грн; в лютому 2016 року було нараховано 1019,10 грн орендної плати та сплачено 2043,95 грн; в березні 2016 року було нараховано 1029,30 грн орендної плати та сплачено 1019,10 грн; в квітні 2016 року було нараховано 1065,32 грн орендної плати та сплачено 1029,30 грн; в травні 2016 року було нараховано 1066,39 грн орендної плати та сплачено 1065,32 грн; в червні 2016 року було нараховано 1064,26 грн орендної плати та сплачено 1066,39 грн; в липні 2016 року було нараховано 1063,19 грн орендної плати та сплачено 1064,26 грн; в серпні 2016 року було нараховано 1060 грн орендної плати та сплачено 0 грн; станом на початок вересня 2016 року заборгованість зі сплати орендної плати становила 2123,19 грн; в вересні 2016 року було нараховано 1079,08 грн орендної плати та сплачено 2123,19 грн; в жовтні 2016 року було нараховано 1109,29 грн орендної плати та сплачено 1079,08 грн; в листопаді 2016 року було нараховано 1129,26 грн орендної плати та сплачено 1109,29грн; в грудні 2016 року було нараховано 73,51 грн орендної плати і 2131,82 грн неустойки та сплачено 1129,26 грн; в січні 2017 року було нараховано 2303,92 грн неустойки та сплачено 0 грн; в лютому 2017 року було нараховано 2326,96 грн неустойки та сплачено 1142,89 грн; в березні 2017 року було нараховано 2368,84 грн неустойки та сплачено 0 грн; в квітні 2017 року було нараховано 2390,16 грн неустойки та сплачено 0 грн; в травні 2017 року було нараховано 2421,24 грн неустойки та сплачено 0 грн; в червні 2017 року було нараховано 2459,97 грн неустойки та сплачено 0 грн; в липні 2017 року було нараховано 2464,89 грн неустойки та сплачено 0 грн; в серпні 2017 року було нараховано 2462,43 грн неустойки та сплачено 0 грн; в вересні 2017 року було нараховано 2260,51 грн неустойки та сплачено 0 грн; станом на кінець вересня 2017 року та станом на початок вересня 2019 року заборгованість становила 22521,36 грн; в вересні 2019 року було сплачено 1568 грн; станом на кінець вересня 2019 року заборгованість становила 20953,36 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Приписами ст.759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч.1 ст.760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 р., положення якого були чинними на час укладення та виконання договору оренди сторонами, цей Закон регулює: організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі – підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Орендоване за договором майно є комунальним, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 р.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За умовами ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ч.ч.1 ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як передбачено ч.1 ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Подібні положення містяться і в ч.4 ст.284 ГК України (строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором), а також у ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в її редакції, чинній на час укладення договору оренди (термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором).

Отже, відповідно до наведених вище норм договір може бути пролонгованим, тобто продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, при цьому для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

В договорі оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ф-5834-7 термін його дії було визначено на 2 роки 364 дні з 05.12.2007 р. до 04.12.2010 р. включно (п.4.1. договору)

За умовами п.4.3. договору, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які передбачені договором.

Відповідно до ч.2 ст.291 ГК України, договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди.

Згідно з ч.2 ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Пунктом 4.8. договору сторони погодили, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем; загибелі об`єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.

Отже, закінчення строку, на який було укладено договір оренди, у зв`язку з запереченням орендодавця проти чергової пролонгації, є безумовною підставою для припинення договору.

Сторони визнають те, що договір неодноразово продовжувався аж до грудня 2016 року на підставі згаданих норм законодавства та положень договору, враховуючи неподанням сторонами у встановлений строк заяв про припинення або зміну умов договору.

Позивачем до позовної заяви долучено повідомлення орендодавця, датоване 23.12.2016 р., про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди. В матеріалах справи наявні докази направлення повідомлення орендодавцем, отже термін дії договору після пролонгацій закінчився у грудні 2016 року за ініціативою орендодавця, оскільки орендодавець висловив своє волевиявлення та зробив це у передбачений строк, що і зумовило припинення договору. Водночас в наданому суду повідомленні про припинення договірних відносин зазначено, що термін дії договору закінчився 02.12.2016 р., однак суд не може погодитись з тим, що договір діяв до 02.12.2016 р.

Початково, в договорі термін його дії було визначено з 05.12.2007 р. до 04.12.2010 р. включно, тобто договір діяв протягом 2 років та 364 днів. Враховуючи те, що за відсутності заперечень договір щоразу продовжувався на той самий строк (2 роки і 264 дні), суд вважає, що договір пролонговувався та діяв таким чином: з 05.12.2007 р. по 04.12.2010 р. включно (зазначено в договорі), з 05.12.2010 р. по 04.12.2013 р. включно та з 05.12.2013 р. по 03.12.2016 р. включно, так як останнім днем строку у 2 роки та 364 дні, обчисленого починаючи з 05.12.2013 р. є саме 03.12.2016 р.

Отже, виходячи з того, що ні орендодавець, ані орендар не вправі на власний розсуд тлумачити умови договору щодо строку його дії всупереч імперативним нормам законодавства та положенням самого договору, останнім днем строку, на який було укладено договір, слід вважати 03.12.2016 р.

Законодавство визначає наслідки припинення договору найму (оренди) для наймача: у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1 ст.785 ЦК України); у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (ч.1 ст.27 Закону).

Стаття 795 ЦК України стосується передання у найм будівлі, іншої капітальної споруди та їх окремої частини, якою можуть вважатись відокремлені від інших приміщень приміщення цокольного поверху, оренда яких була предметом договору.

Так, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди.

Фактом початку та, відповідно, припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна від орендаря до орендодавця та у зворотному напрямі.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 127/14633/16-ц).

Згідно з розділом 9 договору, повернення орендодавцю об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання. У разі виникнення таких підстав сторони повинні приступити до передачі об`єкта оренди протягом 5 днів і закінчити передачу шляхом передання об`єкта орендарем та прийняття його орендодавцем чи за його дорученням балансоутримувачем протягом 15 днів з моменту настання однієї з подій, склавши та підписавши при цьому акт здачі-приймання, з моменту підписання якого об`єкт оренди і вважається переданим орендодавцю.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже обов`язок орендаря повернути майно з орендного користування після розірвання договору оренди передбачений нормами чинного законодавства, а також умовами договору оренди, який разом з цим встановлює інший строк виконання такого обов`язку порівняно з ч.1 ст.785 ЦК України, яка передбачає негайне повернення речі.

Враховуючи те, що строк дії договору закінчився 03.12.2016 р., а орендар був обізнаний з тим, що договір закінчив свою дію та не був продовжений на наступний строк в силу заперечень орендодавця, об`єкт оренди мав бути переданий орендодавцю чи за його дорученням – балансоутримувачу до 19.12.2016 р. включно. При цьому остання дата визначена судом з врахуванням положень ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день), оскільки 19.12.2016 р. було першим робочим днем після фактичного останнього дня п`ятнадцятитиденного строку, що припав на вихідний день – неділю 18.12.2016 р.

Оскільки вищенаведеними нормами чітко передбачений обов`язок саме орендаря повернути (передати) майно орендодавцю після закінчення дії договору з оформленням прийняття відповідним документом, то в силу принципу розподілу доказування саме на орендареві, а не орендодавцеві, лежить обов`язок довести або факт вчасного повернення майна орендодавцеві або причини неможливості такого повернення у встановлений строк.

Відповідач не доводив виконання ним свого обов`язку щодо повернення орендованого майна у строк, визначений умовами договору, чи вчинення орендодавцем дій, що перешкоджали йому вчасно виконати свої зобов`язання.

Натомість наявний в матеріалах справи акт приймання-передачі складений 27.09.2017 р., тобто більш, ніж через 9 місяців після дня, в який орендар повинен був повернути об`єкт оренди.

Акт приймання-передачі містить відомості про нежитлове приміщення, аналогічні зазначеним у договорі, його підписано представниками Виробничого підрозділу «Львівська дистанція зв`язку» Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та Львівського комунального підприємства «Навколо базару».

Виробничий підрозділ юридичної особи не має достатньої правосуб`єктності для того, щоб бути самостійним учасником цивільних правовідносин, та в даному випадку він є структурним підрозділом відокремленого підрозділу (філії) товариства, тому слід вважати, що акт підписано ним саме від імені РФ «Львівська залізниця» ПАТ «Львівська залізниця», що на той момент була правонаступником орендаря за договором – ДТГО «Львівська залізниця». У відзиві на позовну заяву відповідач визнав, що підписання акту фактично припинило орендні правовідносини за договором №Ф-5834-7 від 05.12.2007 р., а в судових засіданнях заявляв, що представник ВП «Львівська дистанція зв`язку» був уповноважений на підписання акту керівництвом регіональної філії. Крім цього відповідач пояснив, що договір №Л/ШЧ-2-072379/НЮ від 11.12.2007 р., посилання на який міститься в тексті відзиву на позовну заяву, є тим самим договором оренди №Ф-5834-7 від 05.12.2007 р., стягнення заборгованості за яким є предметом спору у справі, лише з іншим номером та датою, що були присвоєні йому згідно з вимогами внутрішньої документації відповідача.

З повідомлення про припинення договірних відносин та пояснень представника позивача вбачається, що станом на час припинення договору та передання майна балансоутримувачем за договором було ЛКП «Навколо базару», а не ЛКП «Листопадове», як зазначено в договорі.

Отже, суд вважає, а сторони не заперечують, що акт приймання-передачі складений належними особами саме в межах правовідносин за договором №Ф-5834-7 від 05.12.2007 р., і він є доказом повернення нежитлового приміщення, оренда якого була предметом договору.

Невиконання або прострочення виконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 р. у справі №913/155/17 та Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 р. у справі №910/20370/17.

Крім того, як вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2020 р. у справі №915/1429/19, визначальним для застосування частини другої статті 785 ЦК України у спірних правовідносинах є саме факт неповернення об`єкта найму наймодавцю, а не факт користування/не користування наймачем об`єктом найму, оскільки поняття «неповернення речі» не є тотожним поняттю «не користування» у правовому сенсі статті 785 ЦК України.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але не виконав цього обов`язку зі своєї вини.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами першою та другою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, в зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується. Враховуючи те, що відповідач своєчасно не виконав обов`язок щодо повернення орендованого майна, а також не спростував своєї вини в порушенні зобов`язання, в тому числі не довів вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від орендаря або на ухилення від підписання акта приймання-передачі майна, нарахування позивачем неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення є підставним.

Водночас з наданих позивачем пояснень та довідки про заборгованість відповідача вбачається, що така неустойка нараховувалась починаючи з дати закінчення строку дії договору, що є неправомірним, так як положеннями п.9.3. договору сторони встановили для повернення об`єкта оренди 15-денний строк з моменту закінчення терміну дії договору, тобто до закінчення цього 15-денного строку боржник не міг вважатись таким, що прострочив, та, відповідно, нести відповідальність за прострочення.

У зв`язку з цим, неустойка мала розраховуватись з 20.12.2016 р. (перший день прострочення повернення майна) до 26.09.2017 р. включно (дати, яка передує даті передачі приміщення) та за цей період мала становити 22257,33грн – (882,13 грн неустойки за грудень 2016 року, розрахованої, виходячи з орендної плати за грудень 2016 року в подвійному розмірі (1139,42грн х 2 = 2278,84 грн) та пропорційно до кількості днів прострочення в грудні (12 днів) + 19198,41 грн неустойки за січень–серпень 2017 року, розрахованої, виходячи з орендної плати за відповідні місяці в подвійному розмірі (2303,92 грн неустойки за січень 2017 року + 2326,96 грн неустойки за лютий 2017 року + 2368,84 грн неустойки за березень 2017 року +2390,16 грн неустойки за квітень 2017 року + 2421,24 грн неустойки за травень 2017 року + 2459,97 грн неустойки за червень 2017 року + 2464,89 грн неустойки за липень 2017 року + 2462,43 грн неустойки за серпень 2017 року) + 2176,79 грн неустойки за вересень 2017 року, розрахованої, виходячи з орендної плати за вересень 2017 року в подвійному розмірі (1255,84 грн х 2 = 2511,68 грн) та пропорційно до кількості днів прострочення в вересні (26 днів).

Відповідно до ч.1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Як визначено ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна; зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди. Таких правових висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 р. у справі №924/195/16 та від 11.05.2018 р. у справі №926/2119/17.

Отже, орендна плата може нараховуватися орендодавцем і після закінчення строку дії договору оренди за фактичне користування майном, адже українське законодавство, зокрема ч.1 ст.283 ГК України встановлює, що користування чужим майном для здійснення підприємницької діяльності має бути оплатним.

Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 р. у справі №910/20370/17).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в межах строку дії договору, а також після його закінчення (з 04.12.2016 р.) і до початку прострочення обов`язку з повернення об`єкта оренди (по 19.12.2016 р. включно) нарахуванню підлягала орендна плата за фактичне користування об`єктом оренди, а після настання прострочення і до моменту фактичного повернення об`єкта – неустойка в розмірі подвійної орендної плати (з 20.12.2016 р. по 26.07.2017 р. включно).

Таким чином, за кожен місяць до грудня 2016 року орендар мав сплачувати орендну плату у визначених договором розмірах, зокрема за листопад 2016 року орендар мав сплатити 1129,26 грн; за грудень 2016 року ж він повинен був сплатити 698,35 грн орендної плати (з 01.12.2016 р. по 19.12.2016 р. включно) та 882,13 грн неустойки (з 20.12.2016 р. по 31.12.2016 р. включно), а не 73,51 грн орендної плати та 2131,82 грн неустойки, що нараховані позивачем та відображені у його довідці.

Підсумовуючи вищевказане, суд зазначає, що нарахуванню за період з грудня 2016 року по вересень 2017 року включно підлягало всього 22955,68грн – (698,35 грн орендної плати + 882,13 грн неустойки за грудень 2016 року + 19198,41 грн неустойки за січень–серпень 2017 року + 2176,79 грн неустойки за вересень 2017 року).

Станом на початок грудня 2016 року загальна сума заборгованості відповідача за договором становила лише 1129,26 грн орендної плати за листопад 2016 року і ця сума була сплачена ним у грудні 2016 року.

В подальшому, як зазначає позивач, відповідач здійснив платіж на суму 1142,89 грн у лютому 2017 року та на суму 1568 грн у вересні 2019 року, які були враховані позивачем при визначенні розміру заборгованості, існуючого станом на момент подання позову. Відповідач погодився з тим, що оплата відбулась в лютому 2017 року, щодо здійснення оплати у вересні 2019 року жодних відомостей не повідомив.

Отже, не виходячи за межі позовних вимог, суд вирахував з 22955,68 грн, що мали бути оплачені орендарем за грудень 2016–вересень 2017 року, 1142,89грн та 1568 грн платежів, проведених після внесення орендної плати за листопад 2016 року, внаслідок чого встановив, що несплаченими залишились 20244,79 грн заборгованості, яка (з врахуванням хронологічної черговості зарахування) фактично складається з частини неустойки за січень 2017 року та неустойки за лютий-вересень 2017 року.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач не виконав свого зобов`язання зі сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення, право позивача, за захистом якого той звернувся до суду, є дійсно порушеним та вказане могло б слугувати підставою для стягнення з відповідача вищевказаної суми заборгованості.

У відзиві на позовну заяву та в судових засіданнях відповідач заявив про те, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу позовної давності, і просив суд застосувати до вимог позовну давність та відмовити в позові.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст.257 Цивільного кодексу України).

Як передбачено ч.1 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Суд звертає увагу відповідача на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф) чи у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Варто зазначити, що неустойка, встановлена ч.2 ст.785 ЦК України, відрізняється від штрафу і пені підставами її застосування (застосовується у випадку неповернення майна після припинення договору найму), порядком обчислення (не визначається у відсотках від певної суми), базою нарахування (існує безвідносно до суми невиконаного, неналежно виконаного зобов`язання, несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання), а також імперативним встановленням нормами Кодексу її розміру, що дорівнює подвійній платі за користування відповідною орендованою річчю.

Таким чином, застосування до позовних вимог про стягнення неустойки за ч.2 ст.785 ЦК України спеціальної позовної давності, передбаченої п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, є неправильним і в даному разі слід виходити із загальної позовної даності у три роки.

Дана правова позиція щодо позовної давності у вимогах про стягнення цієї неустойки є загальноприйнятою та відображена, зокрема, у постановах Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» та від 29.05.2013 р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», постанові Верховного Суду України від 20.03.2012 р. у справі №3-13гс12, постанові Верховного Суду від 20.09.2018 р. у справі №909/62/18.

Відповідно до ч.1 ст.260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частинами першою та п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з ч .1 ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Умовами договору оренди встановлено, що орендна плата сплачується орендарем не пізніше 20 числа місяця, тобто визначено строк виконання зобов`язань зі сплати орендної плати, отже перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості з орендної плати починається з наступного дня після спливу визначеного договором строку виконання таких зобов`язань, а саме з 21 числа місяця.

При цьому, оскільки договір встановлює окремі обов`язки відповідача вносити плату за користування майном кожного місяця, в якому відбувається таке користування, право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості стосовно кожного щомісячного платежу починається наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу та обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу (початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення).

З огляду на це, право на звернення до суду про стягнення заборгованості з орендної плати з`являлось у позивача 21 числа кожного місяця, у якому виникала така заборгованість внаслідок невнесення орендарем плати по 20 число включно.

Суд виходить з того, що, як було встановлено вище, станом на момент звернення з позовом орендар не мав заборгованості з орендної плати, так як суми проведених ним у 2017 та 2019 роках платежів було достатньо для повного погашення орендної плати за грудень 2016 року, що був останнім місяцем, за який вона нараховувалась. Також цієї суми вистачило і на погашення частини нарахованої неустойки в розмірі, що дорівнює різниці між згаданими оплатами та орендною платою за грудень 2016 року, а саме в загальному розмірі 2012,54 грн (1142,89 грн, сплачених у 2017 році, + 1568 грн, сплачених у 2019 році, – 698,35 грн орендної плати за грудень 2016 року).

Оскільки неустойка за грудень 2016 року повинна становити 882,13 грн, а неустойка за січень 2017 року – 2303,92 грн, то можна вважати, що боржник оплатив першу зі згаданих сум повністю, а другу – частково на суму 1130,41грн (2012,54 грн – 882,13 грн).

Посилання позивача на те, що початок перебігу позовної давності та порядок її обчислення за вимогами, з якими він звернувся до суду, є тим, який наведено вище, тобто така давність починається з 21 числа кожного місяця і стосується заборгованості за місяць в цілому, є необгрунтованими, адже позовні вимоги у даній справі не стосуються стягнення заборгованості за періодичними орендними платежами, а фактично є вимогами про стягнення передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України неустойки, позовна давність щодо яких має свої відмінності у порівнянні з позовною давністю щодо вимог про стягнення орендної плати.

Так, початок перебігу позовної давності за вимогою про стягнення неустойки визначається за загальним правилом частини першої статті 261 названого Кодексу з дня, наступного за тим днем, коли мало бути виконано зобов`язання щодо повернення майна, та не пов`язується і не може залежати від дат, в які щомісяця спливав строк для сплати орендної плати, та дат, в які розпочинала свій перебіг позовна давність за відповідними вимогами.

Неустойка за ст.785 ЦК України є заходом майнової відповідальності і застосовується лише внаслідок вчинення орендарем правопорушення у орендних відносинах – неповернення об`єкта оренди у встановлений строк, водночас періодична сплата орендних платежів є правомірною поведінкою орендаря, спрямованою на виконання передбачених договором обов`язків.

Частина друга статті 785 ЦК України пов`язує лише розмір неустойки з розміром плати за користування і не пов`язує з орендною платою будь-які інші ознаки неустойки. Неустойка, що нараховується, є санкцією, яка повинна стимулювати боржника до якнайшвидшого виконання ним свого обов`язку з повернення майна, та не повинна сплачуватись боржником періодично, в цілому за місяць і сприйматись ним як плата, що «узаконює» неправомірне користування майном.

У зв`язку з абсолютно різною правовою природою неустойки та орендної плати, відсутні підстави вважати, що неустойка є тим самим поняттям, що і орендна плата, виключно з тією відмінністю, що вона нараховується у подвійному розмірі та сплачується після припинення договору, а відтак і підстави вважати, що встановлений договором термін та періодичність сплати орендної плати розповсюджується і на сплату неустойки.

Неустойка за ст.785 ЦК України – це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Право на позов про стягнення неустойки за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування неустойки.

Оскільки внаслідок невиконання орендарем обов`язку щодо повернення майна у орендодавця виникає право на отримання сум неустойки за весь час існування прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення неустойки виникає у кредитора з моменту порушення орендарем зобов`язання з повернення майна і до моменту усунення такого порушення (до моменту повернення майна) і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Частинами 3 та 4 статті 267 встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з відповідного штемпеля підприємства зв`язку на описі вкладення та поштовому конверті, адресованому Господарському суду Львівської області, позивач подав позовну заяву 06.02.2020 р., а отже в межах трьохрічної позовної давності знаходяться вимоги про стягнення неустойки, нарахованої за період з 06.02.2017 р. по 26.09.2017 р. включно, розмір якої становить 18655,85 грн – (1911,53 грн неустойки за 06.02.2017 р.– 28.02.2017 р. включно, розрахованої виходячи з орендної плати за лютий 2017 року в подвійному розмірі (2326,96 грн) та пропорційно до кількості днів, за які в межах позовної давності має бути стягнена неустойка за лютий 2017 року (23 дні) + 14567,53 грн неустойки за березень–серпень 2017 року, розрахованої, виходячи з орендної плати за відповідні місяці в подвійному розмірі (2368,84грн неустойки за березень 2017 року +2390,16 грн неустойки за квітень 2017 року + 2421,24 грн неустойки за травень 2017 року + 2459,97 грн неустойки за червень 2017 року + 2464,89 грн неустойки за липень 2017 року + 2462,43 грн неустойки за серпень 2017 року) + 2176,79 грн неустойки за вересень 2017 року).

Заявляючи про сплив позовної давності, відповідач помилково обчислює її перебіг щодо позовних вимог в цілому починаючи з 01.02.2017 р. – дати, за його твердженням, останнього платежу по договору оренди, однак дане посилання є безпідставним, так як початок перебігу позовних вимог і щодо сплати орендної плати і щодо сплати неустойки є зовсім іншим.

При цьому здійснена 01.02.2017 р. оплата не впливає на вищевизначений період, за який може бути стягнено заборгованість в межах позовної давності, та її розмір навіть у випадку, якщо вважати цю сплату такою дією, що свідчить про визнання боргу та, відповідно, призводить до переривання позовної давності, адже в будь-якому випадку трьохрічний строк щодо стягнення неустойки за січень 2017 року закінчився до подання позову, а для переривання позовної давності щодо неустойки за 01.02.2017 р.– 05.02.2017 р. вчинена оплата не має значення, так як на момент її проведення право на стягнення неустойки за цей період ще не виникло, тому позовна давність не розпочала свій перебіг та не могла бути перервана .

Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

Позивач не доводив те, що причини пропуску позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки за січень 2017 року та 01.02.2017 р.– 05.02.2017р. є поважними, оскільки стверджував, що ним не пропущено позовної давності, а позовні вимоги повністю охоплюються нею.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все вищенаведене, суд прийшов до висновку, що права позивача були дійсно порушені невиконанням відповідачем обов`язку щодо повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди та за інших обставин підлягали б захисту в повному обсязі (крім стягнення сум, нарахування яких було безпідставним), проте позовна давність стосовно частини позовних вимог сплила, про що зроблено заяву іншою стороною, а поважні причини її пропуску відсутні, відтак в задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 18655,85 грн неустойки, вимоги щодо стягнення якої пред`явлені в межах позовної давності.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір підлягає покладенню на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5 (ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Львів, вул.Гоголя, 1 (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 40081195) на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів, пл.Галицька, 15 (ідентифікаційний код 25558625) 18655,85 грн заборгованості та 1871,52 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 16.11.2020 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 26.11.2020 р.

Суддя З.П. Гоменюк