Рішення № 93211317, 30.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2020 року м. Київ № 640/23779/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання протиправними дій, та скасування рішення

представники позивача - Грищенко А.А.;

сторін: відповідача - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, ідентифікаційний номер - 30019775) (далі - позивач або АТ "Укргазвидобування") (далі - позивач, АТ "Укргазвидобування", Товариство) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 110, ідентифікаційний код - 34967593) (надалі - відповідач, Шевченківський відділ ДВС, Відділ), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 14.09.2020 ВП № 24258701;

- визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору від 14.09.2020 ВП № 24258701.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі, постановлено розглядати справу за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України) у судовому засіданні 22.10.2020, витребувано у Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції належним чином завірені копії матеріалів ВП № 24258701.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2020 повторно витребувано у Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції належним чином завірені копії матеріалів ВП № 24258701.

Розгляд справи 22.10.2020 та 05.11.2020 відкладався.

19.11.2020 у судовому засіданні представник позивача підтримав, за викладених у позові підстав, позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити позовну заяву.

Поряд з цим представник Товариства не заперечував проти розгляду справи у порядку письмового провадження.

За ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 194 КАС України).

За таких обставин беручи до уваги належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01051 0587312 0, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів згідно ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 та ч. 3 ст. 268 КАС України.

Разом з тим суд примічає, що у відповідності до ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Суд відмічає, що з моменту відкриття провадження у справі, відзиву на позов від відповідача до суду не надходило.

Водночас 03.11.2020 через канцелярію до суду від ДВС надійшли матеріали виконавчого провадження ВП № 24258701.

Наразі суд відзначає, що в обґрунтування позову позивач зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2010 у справі № 7/436 позов задоволено, стягнуто з Дочірньої компанії «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтотранссервіс» 35 925,20 грн. - боргу, 359,25 грн. - державного мита, 236,00 грн. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 7/436 Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ, який було пред`явлено до виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві.

09.02.2011 державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № 24258701 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 24.01.2011 № 7/436 щодо стягнення Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтотранссервіс» боргу у розмірі 36 520,45 грн.

В подальшому виконавче провадження № 24258701 було зупинено постановою від 27.07.2011 на підставі п. 15 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.08.2020 у справі № 7/436 замінено боржника у виконавчому провадженні - Дочірню компанію «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775) правонаступником - Акціонерним товариством «Укргазвидобування» (ідентифікаційний код юридичної особи: 30019775, місцезнаходження юридичної особи: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, будинок 26/28) в межах виконавчого провадження № 24258701 від 09.02.2011 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 7/436 від 24.01.2011.

Платіжним дорученням від 01.09.2020 № 324284 AT «Укргазвидобування» повністю сплатило борг у сумі 36 520,45 грн. за наказом Господарського суду м. Києва від 24.01.2011 № 7/436 на рахунок Шевченківського РВДВС у м. Києві Центрального МРУ МЮ (м. Київ), про що відповідача було повідомлено листом від 01.09.2020 № 2/1-456.

14.09.2020 Шевченківським РВДВС у м. Києві Центрального МРУ МЮ (м. Київ) прийняті постанова про поновлення вчинення виконавчих дій ВП № 24258701 та винесена постанова про стягнення з виконавчого збору ВП № 24258701 (в тексті - Постанова).

Товариство вказує, що з часу відкриття виконавчого провадження за постановою від 09.02.2011 ВП № 24258701 до моменту сплати AT «Укргазвидобування» боргу за виконавчим документом державний виконавець не вчиняв заходів з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за наказом Господарського суду м. Києва від 24.01.2011 № 7/436, а також державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному наказі. Борг в сумі 36 520,45 грн. сплачений AT «Укргазвидобування» на підставі ухвали Господарського суду м. Києва від 26.08.2020 у справі № 7/436 самостійно платіжним дорученням від 01.09.2020 № 324284.

Виконавче провадження № 24258701 на момент перерахування грошових коштів було зупинено і тому жодних заходів щодо примусового виконання за наказом Господарського суду м. Києва від 24.01.2011 № 7/436 з боку відповідача не могло бути здійснено.

Отже, як вважає АТ "Укргазвидобування", у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору у розмірі, який визначений у оскаржуваній постанові, а тому Постанова не відповідає вимогам ст.ст. 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», відтак дії з її винесення та саме рішення є протиправними.

Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

09.02.2011 державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № 24258701 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 24.01.2011 № 7/436 щодо стягнення Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтотранссервіс» боргу у сумі 36 520,45 грн.

Постановою державного виконавця від 27.07.2011 зупинено виконавче провадження № 24258701 на підставі п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV.

14.09.2020 державним виконавцем ДВС Чорним В.В. прийнята постанова про поновлення ВП № 24258701.

Цього ж дня вказаним державним виконавцем винесено Постанову.

Вказуючи про неправомірність спірної постанови позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон або Закон № 1404-VIII), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

У відповідності до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно із частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Як вже зазначалось, виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 24.01.2011 № 7/436 відкрито постановою ДВС від 09.02.2011.

На час відкриття вказаного виконавчого провадження, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулювались Законом України "Про виконавче провадження" № 606-XIV.

Згідно статті 46 Закону № 606-XIV (в редакції чинній на момент відкриття виконавчого провадження) у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

З грошової суми (в тому числі одержаної від реалізації майна боржника), яка стягнута державним виконавцем з боржника, в першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, в другу чергу компенсуються витрати Державної виконавчої служби на здійснення виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб, у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір. Виконавчий збір стягується пропорційно фактично задоволеним вимогам стягувача.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині

першій цієї статті, здійснюється по мірі їх стягнення (ст. 43).

Отже, з системного аналізу вищенаведених норм Закону "Про виконавче провадження" № 606-XIV, які діяли на час відкриття виконавчого провадження слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів було здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Водночас, на час винесення Постанови діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, згідно частини другої статті 2 статті 27 якого, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто, в даній справі з урахуванням редакцій Закону "Про виконавче провадження", які були чинними у період існування заборгованості боржника, база обрахунку виконавчого збору змінювалась. У період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як, у період після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. Положення Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність боржника, в порівнянні з нормами статті 27 Закону "Про виконавче провадження" (у редакції чинній з 28 серпня 2018 року), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Як свідчать матеріали справи, 01.09.2020 платіжним дорученням № 324284 AT «Укргазвидобування» сплачено борг у сумі 36 520,45 грн. за виконавчим провадженням № 24258701.

03.09.2020 AT «Укргазвидобування» на адресу Шевченківського РВДВС у м. Києві Центрального МРУ МЮ (м. Київ) направило повідомлення № 2/1-456, в якому повідомило відповідача про сплату заборгованості у виконавчому провадженні № 24258701.

З урахуванням того, що зміни внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 2475-VIII від 03.07.2018 погіршили становище боржника, а також те, що ДВС фактично не стягнуто з боржника коштів за наказом суду, суд вважає, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору при поновленні провадження № 24258701.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд (постанови від 21.03.2020 у справі № 2540/3203/18, від 16.04.2020 у справі № 640/8425/19 (ЄДРСРУ № 88814982)), який висловив правову позицію, відповідно до якої системний аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку, що основана винагорода приватного виконавця за своїм призначенням є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі. При цьому, умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

З огляду на наведене, виконавчий збір повинен стягуватись лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми. Тому, позаяк ДВС фактично не стягнуто з боржника коштів за наказом Господарського суду міста Києва, за висновками суду, у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору, з огляду на що, Постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, аналіз вказаних вище норм дає підстави суду стверджувати, що задоволеними можуть бути лише ті вимоги, які поновлюють права та охоронювані законом інтереси позивача.

З цих підстав, суд вважає, що в спірних правовідносинах належним способом захисту буде оскарження рішення, яке прийняте суб`єктом владних повноважень, а не визнання його дій протиправними. До того ж, визнання дій протиправними відповідача не призведуть до поновлення прав, свобод та інтересів позивача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В силу ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, судові витрати пропорційно до розміру задоволених підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства "Укргазвидобування" - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору від 14.09.2020 ВП № 24258701.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, ідентифікаційний код - 30019775) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 110, ідентифікаційний код - 34967593) понесені АТ "Укргазвидобування" витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 204,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні).

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя К.С. Пащенко