Рішення № 93211005, 30.11.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року справа № 580/3537/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (61166, м. Харків, пров. Інженерний, 7, а/с-4193), в якому просить:

-визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;

-стягнути зі Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 378 587,44 гри. (триста сімдесят вісім тисяч п`ятсот вісімдесят сім гривень 44 копійки).

Позов мотивовано тим, що відповідач своєчасно не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та одноразову грошову допомогу при звільненні, тому позивач вважає, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за весь час затримки такого розрахунку відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України. Тому просив задовольнити позов.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що сума середнього заробітку, яку просить стягнути позивач, значно більша, ніж сума, яка підлягала виплаті під час звільнення, тому вважає, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

22.06.2016 ОСОБА_1 наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України №313-ос, звільнено зі служби у запас. Згідно даного наказу, позивачу здійснюється виплата одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за повні 16 років служби.

Згідно платіжного доручення від 24.06.2016 № 531 ОСОБА_1 виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні.

18.07.2020 ОСОБА_1 звернувся з заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, листом на яку Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України від 28.07.2020 № Г-224/5875 повідомило, що додаткова відпустка за 2015, 2016 роки не надавалася, а компенсація буде здійснена після надходження фінансування.

Згідно листа Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 04.08.2020 №11/Г-226-6032, поінформовано позивача, що грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016 роки у сумі 6977,28грн. з урахуванням утриманого військового збору виплачена 30.07.2020 року.

Оскільки відповідачем не вчасно здійснено розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду.

Крім того, як встановлено судом з ЄДРСР, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі №580/3656/20 (не набрало законної сили) позов задоволено повністю, зокрема зобов`язано Черкаський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 і 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 09.10.2018.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд зазначає таке.

Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР передбачено, що додаткову відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності. Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Суд зазначає, що Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України здійснено виплату компенсації ОСОБА_1 додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, як і зобов`язано рішенням Черкаського окружного адміністративного суду у справі №580/3656/20 здійснити дану компенсацію за 2016 рік Черкаський обласний військовий комісаріат.

Суд критично ставиться до виплати відповідачем компенсації додаткової відпустки за 2016 рік.

Суд врахував, що позивач не звертався протягом 4 років до відповідача про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 роки.

Суд також врахував, що норми спеціального законодавства не містять норми щодо порядку та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби.

З цього приводу суд врахував правову позицію Верховного Суду викладену у п. 27 постанови від 18.12.2018 (справа №820/4619/16), згідно якої, відповідно до ч. 5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Тому наявні підстави застосувати для спірних правовідносин норми КзпП.

Відповідно до ч. 1 ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст.117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Вирішуючи питання про розмір суми середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню, суд виходить із такого.

Як встановлено судом, позивача звільнено зі служби 22.06.2016, однак відповідач затримав виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомогу при звільненні, при цьому судом враховано, що звернення позивача за виплатою компенсації подано лише 18 липня 2020 року.

Суд зазначає, що з урахуванням ч. 1 ст.116 КЗпП та наявного платіжного доручення від 24.06.2016 № 531 затримка у виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги при звільненні становила 2 дні.

Згідно з довідкою розмір грошового забезпечення позивача від 25.09.2020р. №11/250: в квітні 2016 року заробітна плата склала – 12042,96грн., а в травні 2016 року заробітна плата склала – 5670,70грн., середньомісячна заробітна плата складає 8846,33грн.

При цьому, суд не враховує подану довідку 03.18.2020 №11/323, оскільки остання влючає в себе неповний робочий місяць перед звільненням.

Розмір невиплачених при звільненні сум – (одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 25747,79грн., затримка у виплаті 2 дні; компенсація щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016 роки/2 днів затримка у виплаті 1026 робочих днів).

Суд вважає за необхідне розрахувати розмір компенсації наступним чином.

Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 25747,79грн../16 (роки за які нараховувалась виплата)/12 = 134,10грн. / 8846,33 грн. (середня заробітна плата з урахуванням повних двох останніх місяців роботи) = 0,01% (від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні).

Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні щодо одноразової грошової допомоги становить 2 дні, з урахуванням середньоденної заробітної плати позивача (294,88грн.), сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 294,88грн.*2дні*0,01коефіцієн) 5,89 грн.

Виплата компенсації щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016 роки в сумі 6977,28грн./2 (роки за які нараховувалась виплата)/2 (за 2016 рік)/12 = 145,36грн. / 8846,33 грн. (середня заробітна плата з урахуванням повних двох останніх місяців роботи) = 0,016% (від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні).

Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні щодо компенсації щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016 роки становить 1026 робочих днів, з урахуванням середньоденної заробітної плати позивача (294,88грн.), сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить (294,88грн.*1026днів*0,016коефіцієн) 4840,75грн.

На підставі зазначеного, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку про доцільність стягнення на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 4846,64грн.

З урахуванням вищевикладеного, позовну вимога щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку належить задовольнити у вказаній частині.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить до висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати зі сплати судового збору не підлягають компенсації на користь позивача.

Керуючись статтями 6, 9, 14, 242-245, 255, 295, 370 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби.

Стягнути з Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321937) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 4846 (чотири тисячі вісімсот сорок шість) грн. 64 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.Г. Паламар