Рішення № 93210752, 18.11.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 листопада 2020 року № 520/11012/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіна Ю.В.

за часті секретаря судового засідання Пройдак С.М.

у присутності

представника позивача Яковлєва Є.В.

представника відповідача Саблукова Д.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін-март" (вул. Молочна, буд. 38, м. Харків,61001, код ЄДРПОУ 39722773) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 43143704) про скасування податкових повідомлень-рішень,

установив

Позовні вимоги заявлені до ГУДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00000500503 від 24.03.2020 р. та №00000490503 від 24.03.2020 р.; - стягнення з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін-март" витрати на оплату судового збору та витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в розмірі 150000.00 грн.

Ухвалою суду від 21.08.2020 у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою від 12.10.2020 (а.с.170, т.4) прийнято до провадження уточнений адміністративний позов та продовжено розгляд справи у межах оскарження податкових повідомлень-рішень № 00000500503 від 24.03.2020 та № 00000770503 від 25.06.2020

Протокольною ухвалою від 11.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав, просив задовольнити, в обґрунтування позовних вимог посилався на безпідставність висновків податкового органу щодо не встановлення факту реальності господарських операцій із зазначеним в акті перевірки контрагентами, враховуючи той факт, що податковим органом не належним чином проаналізовано наявність усіх первинних документів, що підтверджують реальність вказаних операцій. Крім того, позивач не може нести відповідальність за дотримання податкової дисципліни своїми контрагентами та третіми особами.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнав, просив позовні вимоги залишити без задоволення з тих підстав, що під час проведення перевірки податковим органом встановлено не підтвердження позивачем факту придбання товару у контрагента та, як наслідок, заниження податку на прибуток та завищення податкового кредиту. На переконання представника відповідача висновки акту перевірки є обґрунтованими та правомірними, що у свою чергу свідчить про законність прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, судом встановлено наступні обставини.

Позивач, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу суб`єкта господарювання - юридичної особи з одним з основних видів діяльності, є неспеціалізована оптова торгів (КВЕД 46.90) та оптова торгівля текстильними товарами (КВЕД 46.41).

Фахівцями відповідача проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 по 30.09.2019, валютного - за період з 01.01.2017 по 30.09.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2017 по 30.09.2019, іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 30.09.2019, про що складено акт №547/20-40-05-03-08/39722773 від 26 лютого 2020 року

Під час проведення перевірки встановлено порушення:

п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання» затвердженого наказом юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, п. 4, п. 6, п.п. 9.4 п. 9, п. 18, 19 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за №27/4248, з урахуванням положень ст.. 1, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ТОВ «Грін-Март» завищено суму інших операційних витрат, що відображається в рядку 2180 Звіту «Інші операційні витрати», на 1305000.00 грн, в тому числі за 1 квартал 2019 - 435000.00 грн, 2 квартал 2019 - 435000.00 грн, 3 квартал 2019 - 435000.00 грн.;

п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.54, п. 14.1, ст.. 14, п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, п. 5., п. 7, п. 8 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, ТОВ «Грін-Март» занижено суму доходів по рядку 01 декларації з податку на прибуток підприємства в загальному розмірі 31672436,00 грн, у т.ч. за 2018 рік - 30918452.00 грн, за 3 квартал 2019 року - на суму 753984,00 грн, за рахунок заниження інших операційних доходів (показник по рядку 2120 «Інші операційні доходи» Звіту про фінансові результати), що призвело до заниження фінансового результату до оподаткування на загальну суму 32977436,00 грн, у т.ч. за 2018 рік - 30918452.00 грн, 1 квартал 2019 - 435000.00 грн, 2 квартал 2019 - 435000.00 грн, 3 квартал 2019 року - 1188984,00 грн, і в наслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 5935938.00 грн, у т.ч. за 2018 рік - 5565321.00 грн, 1 квартал 2019 - 78300.00 грн, 2 квартал 2019 - 78300.00 грн, 3 квартал 2019 року - 214017.00 грн.;

п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України завищено податковий кредит на загальну суму 2437.00 грн, у т.ч. за червень 2018 року - 2437.00 грн, що призвело до завищення суми від`ємного значення на 2437.00 грн.;

ст. 94, ст.. 95 КЗпП, ст. 3 Закону України «Про оплату праці» підприємством не нараховано та не виплачено заробітну плату за виконану роботу найманому працівнику за період з 01.01.2017 по 30.11.2017;

п 4 частини 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» підприємством ТОВ «Грін-март» при використанні праці найманого працівника за січень-листопад 2017 року звітність з єдиного внеску не надавалася.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень

№00000500503 від 24 березня 2020 року, яким зменшено від`ємне значення з податку на додану вартість в розмірі 2437.00 грн;

№00000490503 від 24 березня 2020 року, яким збільшено податкові зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 5935938.00 грн та застосовано штрафні фінансові санкції в розмірі 1483 984.50 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомлення-рішеннями позивач оскаржив їх в порядку, визначеному ст.56 ПК України. Рішенням ДПС України № 19795/6/99-00-06-02-01-06 від 22.06.2020 відкликано податкове повідомлення рішення від 24.03.2020 №00000490503 та прийнято нове податкове повідомлення рішення від 25.06.2020, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 7126297.50 грн., в тому числі основний платіж 5701038.00 грн та штраф 1425259.50 грн.

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність положенням ч.2ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п.14.1 ст.4 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. п. 134.1. п.134.1 ст.134, ст.135 ПК України, об`єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III "Податок на прибуток підприємств" Податкового кодексу. Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, зареєстрованого наказом Міністерства юстиції України 14.12.1999 за №860/4153 (далі Положення бухгалтерського обліку 15 «Доходи») визначено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо.

До складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі).

До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства.

Згідно п. 6 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за №27/4248, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до п.5 П (С) БО № 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Мінфіну від 31.01.2000 № 20 зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частина 2 ст. З Закону визначає, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Пунктом 2.1 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Долученими до матеріалів справи документами підтверджено, що у перевіряємий період ТОВ «Грін Март» мало господарські взаємовідносини з: ТОВ «Російський продукт» по договору №22/04-19 від 22.04.2019; ПП «ЛСВ «Моноліт» по договору №0107/2019 від 01.07.2019, ПП «К`ю Партс» по договору №01/15 від 15.01.2018, ПП «Фостерс» по договору №03/09-18 від 03.09.2018, ПП «Юнісвіт» по договору №2018/08-01 від 01.08.2018.

На підтвердження реальності взаємовідносин з вказаними контрагентами позивачем надано суду

по взаємовідносинам з ТОВ «ТК Російський продукт» по договору №22/04-19 від 22 квітня 2019 року видаткова накладна №803 від 15.07.2019, товарно-транспортна накладну №Р803 від 15.07.2019 та банківські виписки про оплату товару;

по взаємовідносинам з ПП «ЛСВ Моноліт» по договору №0107/2019 від 01.07.2019 року видаткова накладна №802 від 15.07.2019, товарно-транспортна накладна №Р802 від 15.07.2017 та банківські виписки про оплату товару;

по взаємовідносинам з ПП «К`ю партс» по договору поставки №01/15 від 15 січня 2018 року підтверджується видаткові накладні №255 від 21.05.2018, №254 від 15.05.2018, №253 від 04.05.2018, №208 від 26.04.2018, №207 від 26.04.2018, №206 від 12.04.2018, №202 від 11.04.2018, №198 від 10.04.2018, №201 від 10.04.2018, №350 від 29.05.2018, №355 від 05.06.2018, №353 від 07.06.2018, №354 від 07.06.2018, №352 від 11.06.2018, №356 від 12.06.2018, №357 від 13.06.2018, №358 від 13.06.2018, №359 від 15.06.2018, №360 від 15.06.2018, №361 від 19.06.2018, №362 від 21.06.2018, №417 від 27.06.2018, №418 від 27.06.2018, №486 від 03.07.2018, №485 від 04.07.2018, №487 від 04.07.2018, №488 від 06.07.2018, №489 від 09.07.2018, №490 від 12.07.2018, №491 від 13.07.2018, №492 від 13.07.2018, №493 від 13.07.2018, №494 від 17.07.2018, №503 від 20.07.2018, №501 від 23.07.2018, №502 від 24.07.2018, №504 від 24.07.2018, №506 від 25.07.2018, №507 від 26.07.2018, №616 від 27.07.2018, №617 від 27.07.2018, №618 від 31.07.2018, №619 від 10.08.2018, товарно-транспортні накладні №Р255 від 21.05.2018, №Р254 від 15.05.2018, №Р253 від 04.05.2018, №Р208 від 26.04.2018, №Р207 від 26.04.2018, №Р206 від 12.04.2018, №Р202 від 11.04.2018, №Р198 від 10.04.2018, №Р201 від 10.04.2018, №Р350 від 29.05.2018, №Р355 від 05.06.2018, №Р353 від 07.06.2018, №Р354 від 07.06.2018, №Р352 від 11.06.2018, №Р356 від 12.06.2018, №Р357 від 13.06.2018, №Р358 від 13.06.2018, №Р359 від 15.06.2018, №Р360 від 15.06.2018, №Р361 від 19.06.2018, №Р362 від 21.06.2018, №Р417 від 27.06.2018, №Р418 від 27.06.2018, №Р486 від 03.07.2018, №Р485 від 04.07.2018, №Р487 від 04.07.2018, №Р488 від 06.07.2018, №Р489 від 09.07.2018, №Р490 від 12.07.2018, №Р491 від 13.07.2018, №Р492 від 13.07.2018, №Р493 від 13.07.2018, №Р494 від 17.07.2018, №Р503 від 20.07.2018, №Р501 від 23.07.2018, №Р502 від 24.07.2018, №Р504 від 24.07.2018, №Р506 від 25.07.2018, №Р507 від 26.07.2018, №Р616 від 27.07.2018, №Р617 від 27.07.2018, №Р618 від 31.07.2018, №Р619 від 10.08.2018 та банківські виписки про оплату товару;

по взаємовідносинам з ПП «Юнісвіт» по договору поставки №2018/08-01 від 01 серпня 2018 року видаткові накладні №630 від 03.08.2018, №632 від 07.08.2018, №633 від 07.08.2018, №631 від 09.08.2018, №634 від 09.08.2018, №694 від 16.08.2018, №696 від 16.08.2018, №695 від 17.08.2018, №698 від 24.08.2018, №753 від 27.08.2018, №756 від 30.08.2018, №757 від 31.08.2018, №759 від 05.09.2018, №760 від 05.09.2018, товарно-транспортні накладні №Р630 від 03.08.2018, №Р632 від 07.08.2018, №Р633 від 07.08.2018, №Р631 від 09.08.2018, №Р634 від 09.08.2018, №Р694 від 16.08.2018, №Р696 від 16.08.2018, №Р695 від 17.08.2018, №Р698 від 24.08.2018, №Р753 від 27.08.2018, №Р756 від 30.08.2018, №Р757 від 31.08.2018, №Р759 від 05.09.2018, №Р760 від 05.09.2018 та банківські виписки про оплату товару;

по взаємовідносинам з ПП «Фостерс» по договору поставки №03/09-18 від 03 вересня 2018 року видаткові накладні №1052 від 31.10.2018, №1048 від 31.10.2018, №1051 від 30.10.2018, №1053 від 30.10.2018, №1047 від 26.10.2018, №926 від 23.10.2018, №925 від 12.10.2018, №922 від 09.10.2018, №921 від 05.10.2018, №920 від 02.10.2018, №919 від 01.10.2018, №910 від 28.09.2018, №909 від 28.09.2018, №772 від 27.09.2018, №908 від 27.09.2018, №907 від 25.09.2018, №771 від 25.09.2018, №770 від 24.09.2018, №769 від 21.09.2018, №899 від 21.09.2018, №768 від 20.09.2018, №898 від 18.09.2018, №766 від 13.09.2018, №765 від 13.09.2018, №763 від 12.09.2018, №764 від 12.09.2018, №762 від 11.09.2018, №761 від 06.09.2018, товарно-транспортні накладні №Р1052 від 31.10.2018, №Р1048 від 31.10.2018, №Р1051 від 30.10.2018, №Р1053 від 30.10.2018, №Р1047 від 26.10.2018, №Р926 від 23.10.2018, №Р925 від 12.10.2018, №Р922 від 09.10.2018, №Р921 від 05.10.2018, №Р920 від 02.10.2018, №Р919 від 01.10.2018, №Р910 від 28.09.2018, №Р909 від 28.09.2018, №Р772 від 27.09.2018, №Р908 від 27.09.2018, №Р907 від 25.09.2018, №Р771 від 25.09.2018, №Р770 від 24.09.2018, №Р769 від 21.09.2018, №Р899 від 21.09.2018, №Р768 від 20.09.2018, №Р898 від 18.09.2018, №Р766 від 13.09.2018, №Р765 від 13.09.2018, №Р763 від 12.09.2018, №Р764 від 12.09.2018, №Р762 від 11.09.2018, №Р761 від 06.09.2018, та банківські виписки про оплату товару.

Транспортування товару здійснювалося на підставі договору транспортного експедирування №14/11 від 14 листопада 2018 року укладеного з ФОП ОСОБА_1 , та договору на транспортно-експедиторське обслуговування №03/09-1 від 03 вересня 2018 року укладеного з ТОВ «Талариа трейд».

Судовим розглядом встановлено, що реалізовані ТОВ «Російський продукт», ПП «ЛСВ Моноліт», ТОВ «К`ю Партс», ПП «Фостерс» у перевіряємому періоді ТМЦ придбано у CHANGXING BAITE AND EXPORT CO, LTD (контракт №B-GR30/10/2017 від 30.10.2017), ООО «Авангард» (контракт №GR-0204 від 02.04.2018), ООО «Завод взрывозащищенного и промышленного оборудования «Горэкс-Светотехника» (контракт №25/02-Т), ООО «АС-ПРОФИ» (контракт №14/06-18-4 від 14.06.2018), ООО «Namangan Momiq Sochiglari» (контракт №685-11 від 04.06.2019), ZHEJIANG HUAFON NEW MATERIALS CORP., LTD (контракт №Н-GR04/01/2018 від 04.01.2018), KORA INTERNATIONAL CO., LTD (контракт №GK04/2018-2 від 02.04.2018), EVEREST TANNING INDUSTRIES (контракт №ES2018/2-1 від 01.02.2018 та №ES2018/1-9 від 09.01.2018), TIMSTOR Nv (контракт №27/09/18 від 27.09.2018), GOODWILL M&G BVBA (контракт №27 від 27.09.2018), що також підтверджується митними деклараціями: UA500010/2019/018516 від 15.07.2019, UA807170/2018/027294 від 08.06.2018, UA807170/2018/043904 від 10.09.2018, UA807170/2018/031248 від 27.06.2018, UA807170/2018/035686 від 24.07.2018, UA102150/2018/203464 від 07.08.2018, UA500060/2018/026772 від 31.08.2018, UA500120/2018/007099 від 30.08.2018, UA500010/2018/013823 від 27.08.2018, UA102150/2018/203722 від 23.08.2018, UA500010/2018/013701 від 23.08.2018, UA500060/2018/025318 від 16.08.2018, UA500060/2018/025213 від 15.08.2018, UA500010/2018/013011 від 29.09.2018, UA102150/2018/203506 від 10.08.2018, UA500010/2018/012378 від 08.08.2018, UA500120/2018/006448 від 08.08.2018, UA500060/2018/024144 від 06.08.2018, UA500010/2018/012210 від 04.08.2018, UA500010/2018/011975 від 02.08.2018, UA500060/2018/023511 від 31.07.2018, UA500010/2018/011629 від 27.07.2018, UA500010/2018/011565 від 27.07.2018, UA500120/2018/006133 від 25.07.2018, UA102150/2018/203194 від 24.07.2018, UA102150/2018/203153 від 03.09.2018, UA102150/2018/203152 від 20.07.2018, UA102150/2018/203041 від 16.07.2018, UA500060/2018/021405 від 27.08.2018, UA102150/2018/202968 від 13.07.2018, UA500060/2018/021423 від 13.07.2018, UA102150/2018/202967 від 12.07.2018, UA102150/2018/202876 від 09.07.2018, UA102150/2018/202838 від 05.07.2018, UA102150/2018/202798 від 03.07.2018, UA102150/2018/202799 від 03.07.2018, UA102150/2018/202764 від 02.07.2018, UA102150/2018/202646 від 26.06.2018, UA102150/2018/202572 від 21.06.2018, UA102150/2018/202521 від 20.06.2018, UA102150/2018/202465 від 18.06.2018, UA500120/2018/005137 від 15.06.2018, UA102150/2018/202300 від 07.06.2018, UA102150/2018/202268 від 06.06.2018, UA102150/2018/202268 від 06.06.2018, UA102150/2018/202249 від 04.06.2018, UA102150/2018/202081 від 24.05.2018, UA102150/2018/201993 від 18.05.2018, UA102150/2018/201853 від 11.05.2018, UA500060/2018/012433 від 25.04.2018, UA102150/2018/201722 від 02.05.2018, UA102150/2018/201638 від 25.04.2018, UA102150/2018/201387 від 10.04.2018, UA102150/2018/201353 від 06.04.2018, UA500010/2018/004312 від 03.04.2018, UA500010/2018/001922 від 23.02.2018, UA805180/2018/000541 від 15.01.2018, UA500060/2018/027082 від 04.09.2018, UA500060/2018/027118 від 04.09.2018, UA500010/2018/014459 від 05.09.2018, UA500010/2018/016888 від 11.10.2018, UA500090/2018/008922 від 22.10.2018, UA500090/2018/009426 від 31.10.2018, UA500090/2018/008398 від 10.10.2018, UA500120/2018/008440 від 08.10.2018, UA500090/2018/007618 від 27.09.2018, UA500090/2018/007618 від 27.09.2018, UA500090/2018/007579 від 26.09.2018, UA500010/2018/016090 від 26.09.2018, UA500120/2018/007939 від 24.09.2018, UA500120/2018/007884 від 24.09.2018, UA500010/2018/015654 від 20.09.2018, UA500010/2018/015451 від 19.09.2018, UA500060/2018/027895 від 13.09.2018, UA500060/2018/027893 від 12.09.2018, UA500010/2018/014995 від 12.09.2018, UA500010/2018/014992 від 12.09.2018, UA500010/2018/014754 від 06.09.2018, UA500120/2018/007307 від 06.09.2018, UA500090/2018/008386 від 10.10.2018, UA500090/2018/007618 від 27.09.2018.

Проведення оплати за вказаними договорами підтверджується долученими до матеріалів справи виписками банків (а.с.94-94-184, т.3)

Суд також зауважу, що згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарі/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Таким чином, відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України єдиним документом, який підтверджує господарські операції є - зареєстрована податкова накладна.

Всі господарські операції між ТОВ «Грін-Март» з ТОВ «Російський продукт», ПП «ЛСВ Моноліт», ТОВ «К`ю Партс», ПП «Фостерс», ПП «Юнісвіт» підтверджуються зареєстрованими податковими накладними, доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Отже, дослідивши первинні документи бухгалтерського обліку на предмет належності, допустимості, достовірності та достатності доказів відповідно дост.ст.73-76 КАС України суд дійшов висновку про їх відповідність вимогам частини другої ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-14 та відповідно підтвердження ними реальності господарських операцій з контрагентами та відповідно правомірне формування показників доходу підприємства, отриманого від реалізації товару.

Стосовно посилання на наявність кримінального провадження №12019220490003425 від 25.07.2019 за ознаками складу кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України , то суд зазначає, що відповідно до частини першої ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно частини першої ст.74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінально процесуальний кодекс України.

Відповідно до частини першої ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта ст. 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили. Докази наявності вироків, що набрали законної сили стосовно посадових осіб контрагентів, а також де б досліджувались господарські операції між позивачем та контрагентами в рамках кримінального провадження в матеріалах справи відсутні.

Пояснення, які зафіксовані в жодним чином не завірених копіях протоколів допиту свідків не доводять жодного факту з приводу вчинених господарських операцій між позивачем та контрагентом та потребують додаткової перевірки та підтвердження іншими доказами. А враховуючи невідповідність цих копій приписам ст. 75 КАС України щодо достовірності доказів, судом до уваги не приймаються.

Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 31.10.2019 № 810/4537/13, від 02.04.2019 № 826/6245/19

Щодо посилань податкового органу на податкову інформацію щодо контрагентів, суд зазначає, що наявність у контролюючого органу під час перевірки платника податків певної інформації про господарську діяльність його контрагента, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної фіскальної служби, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не слугує беззаперечним доказом невиконання сторонами правочину власних господарських зобов`язань з поставки товарів (робіт, послуг).

При цьому норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та інших податкових зобов`язань, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача.

Суд зауважує, що в цьому випадку, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов`язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб`єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Відсутність у контрагентів позивача задекларованих матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагент позивача є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак вони є окремими платниками податку на додану вартість.

Згідно п.36.5 ст.36 ПК України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів

Порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 04 квітня 2020 року (справа №160/93/19) від 04 червня 2020 року (№340/422/19) та підтримується у рішеннях Європейського Суду з прав людини, в тому числі, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

В акті перевірки міститься посилання на ту обставину, що згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС, між сумами податкових зобов`язань та/ або податкового кредиту з податку на додану вартість встановлені розбіжності по контрагенту постачальнику ТОВ " Юрія -Груп", так в ЄРПН наявні зареєстровані вказаним суб`єктом господарювання ПН від 19.04.2018 № 29 (сума ПДВ 2437.39 грн) та від 24.04.18 № 34 (сума ПДВ 717.34 гн) тоді як позивачем двічі відображено суму ПДВ 2434.39 грн по ПН від 19.04.2018 № 29 (у червні та квітні 2018)

За правилами пункту 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 ПК України. В той же час абз.2 п.198.6 ст.198 ПК України визначено, що у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суд зазначає що ані акт перевірки, який в силу приписів ст.2 р. І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Мінфіну від 20.08.2015 № 727 є носієм доказової інформації, не містить посилання на витребування чи ненадання підприємством відповідних пояснень, щодо причин розбіжностей, надання (ненадання) скарги контролюючому органу на відповідного постачальника.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що коригування (зменшення від`ємного значення ПДВ, що зараховується до кладу податкового кредиту наступного звітного (податкового ) періоду здійснено контролюючим органом передчасно, без з`ясування усіх обставин формування від`ємного значення.

Згідно до ч.1 та ч. 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі дослідження матеріалів справи суд прийшов до висновку, що позивач довів обґрунтованість позовних вимог, натомість - суб`єктом владних повноважень, який заперечує проти позову, обґрунтованість висновків щодо наявності в діях позивача складу податкового правопорушення, покладених в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та відповідність таких рішень вимогам ч. 2 ст.2 КАС України - не доведена та не підтверджена належними доказами, тому позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 КАС України відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення, є одним із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Приписами ч. 3 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 6 ст.135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.135 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно із п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, суд вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до правової позиції Верховного суду, викладеної у постанові від 23.10.2018 по справі № 826/9047/16, ст. 134 КАС України, не передбачено імперативної вказівки щодо форми документа про детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Натомість, усталена судова практика свідчить, що для підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, належними доказами можуть бути саме договір про надання правової допомоги та акти приймання-передачі до договору.

На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: договір про надання правової правничої від 29.01.2020, додаток до договору від 29.01.2020 щодо визначення вартості наданих адвокатськими послуг, акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 26.02.2020, № 2 від 06.07.2020, № 3 від18.08.2020 із зазначенням найменування наданих послуг у межах договору про надання адвокатських послуг б/н від 29.01.2020, витрачений час та вартість, акти приймання-передачі грошових коштів

Суд зауважує, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

Крім того від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

Окрім того, на думку суд, витрати на оплату послуг є співмірними із значенням справи для позивача та іншими обставинами, що встановлені частиною 5 статті 134 КАС України, в тому числі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову.

Аналогічні висновки викладені в постановах ВС по справах 823/2638/18 від 16.05.2019 , 826/2689/15 від 09.04.2019, 569/17904/17 від 01.10.2018 та інших.

З огляду на надання позивачем доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням процесуальних дій, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 КАС України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 00000500503 від 24.03.2020 та № 00000770503 від 25.06.2020

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін-март" судові витрати зі сплати судового збору у сумі 21020 (двадцять одна тисяча двадцять ) грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін-март" витрати на правничу допомогу у сумі 150000 (сто п`ятдесят тисяч) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У повному обсязі рішення виготовлено 30.11.2020

Суддя Зоркіна Ю.В.