Рішення № 93209617, 23.11.2020, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/1425/20

Провадження № 2/0203/1202/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2020 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:

головуючого судді – Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання – Дьоміної А.Д.,

за участі:

відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

встановив:

05 жовтня 2020 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року про передачу справи для розгляду за територіальною підсудністю надійшли матеріали цивільної справи № 932/1425/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд:

- шлюб, зареєстрований 20 серпня 2016 року Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпропетровську відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області, актовий запис про шлюб № 480, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 – розірвати.

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що 20 серпня 2016 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач пояснила, що спільне життя з відповідачем не склалось, тому що у них різні погляди на сімейне життя та обов`язки, на підставі чого в сім`ї відбувались сварки, які поступово призвели до того, що вони стали чужими людьми, можливості зберегти сім`ї немає, подружні відносини припинились з серпня 2019 року, ведення спільного господарства припинено, немає спільного бюджету, деякий час вони проживають окремо. За глибоким переконанням позивача, немає подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини.

З огляду на викладене, позивач, посилаючись на положення ст.ст. 104, 105, 110, 112 Сімейного кодексу України, звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Позивач у судове засідання, призначене на 12:00 годину 23 листопада 2020 року, не з`явилась, проте надала суду письмову заяву від 30 жовтня 2020 року про розгляд справи за її відсутності. Також позивач зазначила, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити, час на примирення не потрібен, бо збереження сім`ї неможливе.

Відповідач у встановлений судом строк на виконання ухвали суду від 26 жовтня 2020 року не надав відзиву на позов, в обґрунтування своїх заперечень проти позову. Водночас до початку судового засідання надав суду письмову заяву від 09 листопада 2020 року, в якій зазначив, що позовні вимоги не визнає.

При цьому в судовому засіданні 23 листопада 2020 року відповідач пояснив суду, що визнає в повному обсязі позовні вимоги в частині щодо розірвання шлюбу, проте заперечує проти стягнення з нього на користь позивача судових витрат на професійну допомогу у заявленому розмірі 6000,00 грн, бо вважає, що повинен нести тільки половину таких витрат.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 26 жовтня 2020 року було відкрито провадження в цивільній справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

З огляду на те, що позивач подала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, суд на підставі ст. 223 ЦПК України, розглянув справу за її відсутності.

Під час розгляду справи судом були заслухані пояснення відповідача, досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

23 листопада 2020 року у судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 20 серпня 2016 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був укладений шлюб, зареєстрований Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 480, прізвища після державної реєстрації шлюбу: чоловіка – ОСОБА_5 , дружини – ОСОБА_5 . Це підтверджується свідоцтвом про шлюб від 20 серпня 2016 року, серії НОМЕР_1 (а.с. 9, 23).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 18 лютого 2017 року складено відповідний актовий запис № 231, місце державної реєстрації: Амур-Нижньодніпровський районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. Це підтверджується копією свідоцтва про народження від 18 лютого 2016 року, серії НОМЕР_2 (а.с. 7).

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.

Сім`я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України (далі – СК України), шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно з п. 10, п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Також суд враховує і те, що згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Конвенції з прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (заяви №№ 29381/09 та 32684/09) Суд наголосив на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів. Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов`язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя.

Крім того, у пункті 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява № 56030/07) від 12 червня 2014 року Суд наголосив на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим, Суд повторно наголосив, що відповідно до статті 8 Конвенції також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання. Шлюб – це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Частина 1 ст. 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Поняття «приватного та сімейного життя» Європейський суд з прав людини чітко не визначає, бо воно охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (рішення у справі «Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003 року, заява № 44647/98).

Відповідно до ч. 2 ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 СК України, рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Відповідно до ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст. 133 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд врахову є:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно з ст. 1, ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Суд зазначає, що порядок повернення судового збору регламентований, зокрема ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI та Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787.

Відповідно до ч. 3, ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до п. 5, п. 10 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 року за № 650/24182, повернення судового збору (крім помилково зарахованого) здійснюється за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету.

V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

Аналіз викладених вище норм крізь призму положень Загальної декларації прав людини, Конвенції з прав людини і основоположних свобод, судової практики Європейського суду з прав людини, вказує, що шлюб носить добровільний характер, примушування жінки та чоловіка до шлюбу є неприпустимим, а рішення про розірвання шлюбу ухвалюється, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що має істотне значення.

Суд, беручи до уваги те, що причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам, що має істотне значення, а також те, що відповідач визнав позов в повному обсязі та не заперечує проти його задоволення, дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню повністю. Також суд бере до уваги те, що позивач змінила дошлюбне прізвище після реєстрації шлюбу, в позові не зазначила про своє бажання його змінювати, та на підставі положень ст. 133 СК України, доходить висновку, що після розірвання шлюбу позивач має право не змінювати своє шлюбне прізвище – ОСОБА_5 .

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

У своїй позовній заяві позивач просить суд, зокрема, стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн, з приводу чого суд зазначає наступне.

Так, на підтвердження розміру понесених витрат позивач надала суду копію договору про надання послуг у сфері права від 20 січня 2020 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Атланта» та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги щодо консультування, надання висновків, довідок, усних пояснень з правових питань, що виникають у діяльності замовника, а замовник зобов`язується оплатити такі послуги; на підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг відповідно до умов договору щомісячно складається акт виконаних робіт, який підписується сторонами протягом 3 (трьох) діб; гонорар Адвокатського об`єднання «Атланта» складається відповідно до розрахунку, який є додатком до договору та сплачується клієнтом при укладенні договору. Вказаний договір підписаний сторонами (а.с.12-14).

Відповідно до розрахунку суми гонорару за правничу допомогу від 30 січня 2020 року, виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги у формі: складання цивільного позову про стягнення аліментів (час, витрачений на роботу складає – 4 години): загальний час в годинах становить 4 години; вартість 1 години роботи адвоката становить 1000 грн; вартість позовної заяви складає 2000 грн; загальна вартість виконаних робіт складає 6000 грн; роботи виконано повністю, претензій та зауважень щодо надання правової допомоги немає; замовник передав, а виконавець прийняв грошові кошти в розмірі 6000 грн, тобто замовник повністю розрахувався з виконавцем за виконані роботи. Вказаний розрахунок підписаний сторонами договору (а.с.11).

Таким чином, враховуючи умови договору про надання послуг у сфері права, складність справи, час, витрачений адвокатом, обсяг наданих адвокатом послуг, заперечення відповідача щодо стягнення з нього всієї вартості, суд вважає за доцільне, стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00грн.

З урахуванням положень ст. 137, ч. 1 ст. 141, ч. 1 ст. 142 ЦПК України, а також того, що позов ОСОБА_2 задоволений повністю, відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, а також заперечував проти стягнення з нього судових витрат на професійну правничу допомогу, просив зменшити їх до половини з кожної сторони, суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 420,40 грн, тобто 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем під час подання позову, а інші 50 відсотків – підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України, тобто сплачена позивачем частина судового збору у розмірі 420,40 грн, а також про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Суд додатково зазначає, що документ на переказ, який підтверджує зарахування судового збору до Державного бюджету України міститься в матеріалах цивільної справи № 932/1425/20, а саме: документ № 12362454 від 28 січня 2020 року на суму 840,80 грн (а.с.16, 28). При цьому суд зазначає, що одержувачем коштів, відповідно до вказаного документа, є Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Дніпра, код ЄДРПОУ 37989274, тому воно і виступає органом, який має здійснити повернення сплаченого позивачем судового збору.

З огляду на викладене вище, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача частину судового збору у розмірі – 420,40 грн, а іншу частину у розмірі 420,40 грн – повернути позивачу з Державного бюджету України, а також стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 5, 7, 10 – 13, 19, 23, 76 – 81, 89, 133, 137, 141, 142, 206, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263 – 265, 274, 275, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу – задовольнити повністю.

Шлюб, укладений між ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; адреса місця реєстрації та місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса місця реєстрації та місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ), зареєстрований в Амур-Нижньодніпровському районному у місті Дніпропетровську відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (актовий запис за № 480) – розірвати.

Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 – не змінювати.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса місця реєстрації та місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; адреса місця реєстрації та місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень 40 копійок).

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Дніпра (49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, буд. 1; код ЄДРПОУ 37989274) повернути ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; адреса місця реєстрації та місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень 40 копійок) (документ № 12362454 від 28 січня 2020 року на суму 840,80 грн, міститься в матеріалах цивільної справи № 932/1425/20).

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса місця реєстрації та місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; адреса місця реєстрації та місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складений 30 листопада 2020 року.

Суддя Ф.М. Ханієва