Рішення № 93209423, 26.11.2020, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/3662/20

Номер провадження 2/213/2207/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2020 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Алексєєва О.В.,

за участю секретарів судового засідання – Бабейкіної Н.О., Гусарової О.С.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Лутоніної Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з вищезазначеним позовом, та просить стягнути з відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`яу розмірі 472300,00 грн без урахування утримання податків, зборів та інших платежів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_2 перебуваючи в трудових відносинах з ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на посаді машиніста електровоза 22 травня 2002 року з вини роботодавця, знаходячись на даху тягового агрегату ОПЕ ІА служби рухомого складу залізничного цеху, внаслідок нещасного випадку отримав тілесні ушкодження: електротравма, термоопір тулуба, лівої верхньої кінцівки, нижніх кінцівок. Було складено Акт про нещасний випадок на виробництві та Акт про розслідування нещасного випадку. 27.09.2002 року позивач вперше пройшов огляд ЛТЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності – 100% внаслідок трудового каліцтва та встановлено 1 групу інвалідності. Позивач періодично проходив переогляди. За результатами переогляду від 12.10.2005 року йому визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% та 3 група інвалідності безстроково.

У зв`язку з нещасним випадком, з 32-річного віку порушено звичний спосіб життя позивача. Отримання опіків та подальше лікування супроводжується сильним фізичним болем. Позивачу проведено операцію з видалення померлих тканин та ампутацію правої гомілки, застосовано ксенопластику ран тулуба, лівої нижньої кінцівки та лівого стегна.

Відповідне лікування та курси реабілітації не дали очікуваного результату, та незважаючи на значний час, що минув з моменту травмування, наслідки травми завдають позивачу фізичних та моральних страждань. Його турбує наявність рубців на тілі, зовнішня деформація шкіри, він не взмозі реалізувати себе в повній мірі в професійній сфері, що позначається на його матеріальному становищі. Позивач кульгає та пересувається за допомогою милиць, через що його турбує почуття сорому та невпевненості, він спостерігає критичне відношення до себе, як до неповноцінної в трудовому відношенні особи. Його зовнішній вигляд є невідновним, функцію ходи порушено назавжди.

Наявність негативних явищ в житті позивача свідчить про необхідність проходження лікування, нераціонально витрачати свій час, залучати додаткові зусилля для організації свого життя та вказує на відсутність у позивача можливості реалізовувати свої звички та бажання, повноцінно працювати, і як наслідок, відображається на погіршенні матеріального становища, псування сімейних стосунків та втраті соціальних зв`язків та призводить до зниження якості життя, що завдає йому моральної шкоди.

Просить стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди позивачу 472300 грн.

Позивач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, підтвердив всі обставини, які викладені в позові. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримала викладені у відзиві заперечення проти позову. Просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У відзиві представником відповідача зазначено, що після отримання тілесних ушкоджень позивачем були отримані медико-соціальні послуги: протезно-ортопедичні вироби, витрати на ремонт засобів реабілітації, виплати на сторонній догляд, санаторно-курортне лікування (отримання путівки в санаторій). Також в період з лютого 2003 року по вересень 2020 року позивачу було виплачено страхових виплат на суму 762778,72 грн.

Також у відзиві зазначають, що у 2007 році було внесено зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», та виключено всі норми, якими передбачалася виплата моральної шкоди. З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», частиною 8 статті 36 якого передбачено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою, та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Отже, відповідач, посилаючись на те, що відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку, не є страховою виплатою, і законодавством України припинено обов`язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від часу настання страхового випадку, вважають, що відсутні підстави для покладення на Управління Фонду обов`язку здійснювати таку виплату. Просять відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Вислухав представників сторін, дослідив і оцінив у сукупності письмові матеріали, судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Із копії трудової книжки ОСОБА_2 видно, що з 12 вересня 1991 року він працював в залізничному цеху Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату. З 02.01.1996 року переведений помічником машиніста електровоза в кар`єрі. 27 вересня 2002 року звільнений по п.2 ст. 40 КЗпП за станом здоров`я. 09.03.2005 року прийнятий в цех рекультивації та благоустрою ВАТ «ІНГЗК» підсобним працівником, 07.09.2005 року переведений в палац спорту сторожем. Станом на 08.11.2019 року працював сторожем в КПНЗ «Дитячо-юнацька спортивна школа №2» (а.с.27-30).

Відповідно до Акту №7 про нещасний випадок на виробництві (форми Н-1), ОСОБА_2 , працюючи машиністом електровозу ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» 22 травня 2002 року о 21 годині 08 хвилин, піднявшись на дах тягового агрегату ОПЕ ІА з метою увімкнути головних вимикач вручну для підвищення тиску повітря, потрапив під напругу в районі головного вимикача та був уражений електричним струмом. Внаслідок нещасного випадку, позивач отримав тілесні ушкодження у вигляді: «електротравма, термоопір тулуба, лівої верхньої кінцівки, нижніх кінцівок. 111 АБ-1У ст.50%. Причини настання нещасного випадку, згідно п.7 акту Форми Н-1 є невиконання вимог інструкції по охороні праці (а.с.13-21).

Згідно з Актом форми Н-5 «Розслідування нещасного випадку, що стався 22 травня 2002 року о 21 годині 08 хвилин в ВАТ «ІНГЗК», за висновками комісії встановлена винуватість машиніста електровоза – позивача ОСОБА_2 в порушенні вимог п.3.12 «Інструкції по охороні праці для локомотивних бригад ЖДЦ ВАТ «ІНГЗК» в частині огляду та ремонту дахового обладнання; п.3.1, 3.2 «Інструкції по безпеки праці для працівників залізничного цеху, працюючих по обслуговуванню залізничного транспорту на електрифікованих дільницях шляху ВАТ «ІНГЗК», п.1.1 «Інструкції про прядок дії локомотивних бригад і працівників контактної мережі при ушкодженні струмоприймача» в частині виконання будь-яких робіт з підійманням на дах електровозу. Також в даному нещасному випадку встановлена винуватість помічника машиніста електровоза ОСОБА_3 (а.с.22-24).

Із виписного епікризу з історії хвороби хворого ОСОБА_2 видно, що після отримання виробничої травми йому була надана первинна допомога в 17-й міській лікарні. З 23.05.2002 хворий переведений в опікове відділення 2-ї міської лікарні, де перебував з діагнозом: електротравма, опіки вогнем ІІІАБ-ІУ ст .50 (30%) поверхні тіла, тулубу, лівої верхньої кінцівки, сідниць, нижніх кінцівок, зовнішніх статевих органів, опікова хвороба, септикотоксемія, ампутація середньої третини правої гомілки, шлунково-кишкова кровотеча (а.с.25-26).

Під час первинного огляду ЛТЕК 27 вересня 2002 року позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 100% та встановлено першу групу інвалідності, у зв`язку з трудовим каліцтвом з повторним переоглядом, що підтверджується витягом із акту огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» до довідки серії МСЕ-ДНА-01 №324032, виданим на ім`я позивача (а.с.9-10).

06 жовтня 2003 року, позивач повторно пройшов огляд ЛТЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 80% та встановлено другу групу інвалідності, у зв`язку з трудовим каліцтвом, що підтверджується витягом із акту огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» до довідки серії МСЕ-ДНА-01 №375174 (а.с.9-10).

Згідно з виписки з акту огляду ЛТЕК від 06 жовтня 2004 року при черговому переогляді позивачу підтверджено 80% втрати професійної працездатності та 2 група інвалідності з переоглядом 01.10.2005 (а.с.11-12).

12 жовтня 2005 року, позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% та встановлено третю групу інвалідності з 01 жовтня 2005 року безстроково, у зв`язку з трудовим каліцтвом, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» до довідки серії ДНА-02 №02167 (а.с.11-12).

Викладеним обставинам відповідають правовідносини, які регулюють відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довеститі обставини, на які вона посилається як напідставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров?я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов?язком держави (ст. 3 Конституції України).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Вирішуючи питання щодо відповідальності відповідача за виплату заподіяної позивачу моральної шкоди, суд керується таким.

Підпунктом «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-XIV, в редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві первинно втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та отриманням групи інвалідності, передбачено, що у разі настання вказаного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Згідно з положеннями ч.2 ст.13 цього Закону, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Нещасний випадок з позивачем стався 22 травня 2002 року.

Отже, право позивача на відшкодування шкоди, заподіяної нещасним випадком на виробництві, Закон № 1105-XIV пов`язував з настанням страхового випадку.

Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, були внесено зміни до Закону №1105-XIV, якими був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 зазначеного Закону, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди, як страхові виплати.

Водночас, суд враховує, що Конституційний Суд України в своєму рішенні

№20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року визнав, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону №717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Доводи представника відповідача, викладені у відзиві про те, що до даних правовідносин слід застосовувати Закон України №1105-ХІV у новій редакції з новою назвою «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01.01.2015 та яким закріплено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, тобто фактично припинено обов`язок Фонду соцстрахування відшкодовувати моральну (немайнову) шкоду застрахованим особам, судом не приймаються до уваги, оскільки Закон №717-V, що встановлює цивільно-правову відповідальність роботодавця за нещасні випадки, які трапилися до набрання ним чинності, не має зворотної дії в часі.

Так, відповідно до ч.2 та ч.3 ст.5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

З огляду на вказане, Закон № 717-V не міг встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки до цивільно-правової відповідальності новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

За таких обставин суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-XIV в редакції, яка діяла на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, і яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд. А відтак, суд вважає, що позивач правомірно звернувся в суд з такою вимогою до відповідача, останній є належним відповідачем у справі.

При цьому суд керується аналогічними висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 61-10990св18, оскільки вважає, що єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

За приписами ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до п. п. «д» п.1.1 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 листопада 1995 року №212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов`язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди.

Суд вважає, що в даному випадку відповідач повинен виплатити позивачеві моральну шкоду. При цьому, спори про відшкодування шкоди вирішуються за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, а право на відшкодування шкоди виникає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати працездатності. У даному випадку право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з 27 вересня 2002 року, - тобто від дня, коли позивачу вперше встановлено втрату працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 №1-рп/2004р. встановлено, що ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання (п.4.1).

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (касаційне провадження 14-463цс18). З прийняттям указаної постанови внесена визначеність, зокрема, щодо застосування положень законодавства у відповідній редакції при відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я при виконання трудових обов`язків, у подібних правовідносинах.

Отже, суд вважає, що позивачем доведено, що внаслідок нещасного випадку на виробництві йому заподіяні фізичні і моральні страждання, що спричинили погіршення його здоров`я. Позивач, позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, в нього постійно виникають складнощі у зв`язку з здійсненням ампутації частини правої гомілки, деформації шкіри. Наявність тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя, повноцінно працювати за професією та отримувати достойну заробітну плату. Позивач, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, незворотності покращення стану здоров`я, яке позивач мав до отримання каліцтва, постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, його турбує почуття сорому та невпевненості, що негативно позначалося і позначається на душевному та фізичному станах позивача та призводить до його моральних страждань.

При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яким визнана презумпція моральної шкоди, тобто відповідно до позиції ЄСПЛ, в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Так, рішенням від 27 липня 2004 року по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте, суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з настанням страхового випадку, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, істотність вимушених змін в життєвих стосунках.

При цьому суд керується роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до п.3 якої під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема: в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В п.5 цієї постанови визначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди підлягають наступні обставини: чи підтверджується факт заподіяння моральної шкоди чи фізичних страждань немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі оцінюється заподіяна моральна шкода.

Згідно з п.9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, встановив, що позивачу первинно було встановлено втрату професійної працездатності 27 вересня 2002 року, суд вважає, що останній на підставі ст.ст.21, 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на момент встановлення стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому в результаті втрати професійної працездатності, саме за рахунок відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності - 60% встановленого безстроково, наявність третьої групи інвалідності, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, що вносить істотні вимушені зміни у його життєві стосунки. Також суд враховує вину позивача в отриманні ним трудового каліцтва, що встановлено висновками комісії, викладеними в акті форми Н-5 від 24 травня 2002 та в п.10 акту форми Н-1 від 26 травня 2002 року.

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 150 000,00 грн без урахування податку з доходу громадян, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що він зазнає у зв`язку з погіршенням здоров`я. У задоволенні іншої частини позову щодо стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди позивачу необхідно відмовити.

Також відповідно до ч.1, ч.6 ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір в доход держави у розмірі 1500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 3,43,46 Конституції України, ст. ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 153, 173 КЗпП України ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 227-229, 263-265, 274, 277, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я, у розмірі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) грн 00 коп. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 41323962, юридична адреса: пр. Дмитра Яворницького, 93, м. Дніпро, 49000.

Дата складення повного тексту судового рішення - 30 листопада 2020 року.

Суддя О.В. Алексєєв