Рішення № 93206956, 30.11.2020, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/8262/20

Номер провадження 2/521/2638/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2020 року Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Лічмана Л.Г.

при секретарі – Тимофієнко Н.М.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Голосова Ю.В.,

представника відповідача Служби у справах дітей Одеської міської ради – Славова О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Служби у справах дітей Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Косовська, 2, корп. Д), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), за участю третьої особи – Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (м. Одеса, просп. Добровольського, 106) про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію, -

В С Т А Н О В И В:

26.05.2020 р. поштою до Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_2 з позовною заявою, яку було уточнено, у якій він просив: визнати висловлювання, факти, які зафіксовані Службою у справах дітей Одеської міської ради у «Проекті висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » (далі – Проект) недостовірними та такими, що порушує немайнові права ОСОБА_2 на повагу до його гідності, честі та недоторканності ділової репутації, а саме:

- зазначеним рішенням суду встановлено, що сторонам надавався час на примирення, але впродовж цього строку ОСОБА_2 постійно влаштовував сварки, викликав поліцію, фактично знущався над ОСОБА_1 та дитиною. Проти ОСОБА_2 було складено протокол за домашнє насильство (справа про розлучення № 753/300/18);

- відносини між батьками малолітньої ОСОБА_4 2015 р.н. фактично припинено в листопаді 2017 р. З цього часу вони проживають окремо;

- підставою для розірвання шлюбу послужила агресивна поведінка ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 та доньки, вчинення скандалів у присутності доньки, ведення егоїстичного, утриманського образу життя за рахунок доходу ОСОБА_1 ;

- під час спільного життя ОСОБА_2 не працював, не купував одягу, не сплачував за відпочинок, без узгодження з ОСОБА_1 , брав її гроші. Після припинення сумісного проживання ОСОБА_2 заявив, що хоче знищити ОСОБА_1 , позбавити її роботи та щоб вона приповзла до нього, і донька це для нього гарна зброя для знищення ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_2 приходив за місцем проживання ОСОБА_5 з дитиною без домовленості, стукав у двері, кричав, лаявся, погрожував ОСОБА_1 та няні, вривався у квартиру, викрадав ключі;

- після розірвання шлюбу ОСОБА_2 почав стежити за ОСОБА_1 та донькою, публікував образливі статті про ОСОБА_1 , закидав ОСОБА_1 скаргами та позовами до суду. З`ясовування стосунків перетворилося у конфлікт з погрозами вбивства та застосування фізичної сили з боку ОСОБА_2 ;

- факт насильства підтверджено відповіддю Соломянського УП ГУ НП у м. Києві, Постановами районних судів м.Києва від 11.06.2018 року, та Голосіївського районного суду м.Києва від 26.06.2018 року, в яких ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбачених ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП;

- досудове розслідування за вказаними кримінальними провадженнями стосовно ОСОБА_2 триває і по сьогоднішній день;

- 03.09.2019 р. ОСОБА_2 приїхав за місцем проживання малолітньої доньки, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , почав стукати у двері, кричати і здійснювати відеозйомку;

- малолітня ОСОБА_4 , 2015 р.н., злякалася, почала плакати та сховалася у шафі. Незважаючи на прохання бабусі припинити галас та залишити їх у спокої, ОСОБА_2 більше трьох годин стукав у двері;

- малолітня ОСОБА_4 2015 р.н. без перешкод бачилася з батьком, але конфліктна поведінка ОСОБА_2 під час побачень призвела до різкого погіршеня стану дитини. Через це ОСОБА_1 вимагала, щоб зустрічі відбувалися в її присутності;

- таким чином, дитині було завдано не тільки фізичної шкоди, але й вчинено дії принижуваючого та навіть сексуального характеру;

- своєю поведінкою, батько спричиняє дитині стрес та душевний біль, розлад нервової системи;

- ОСОБА_2 надані копії грошових переказів за період 2018-2019 років. Перекази за 2018 р. на особисту картку Приватбанку на ім`я ОСОБА_5 не були отримані через втрату картки;

- перекази за 2019 р. через Укрпошту, ОСОБА_1 отримані не були;

- зі слів дівчинки, вона боїться батька, повідомляє, що він прийде та вкраде її, не виявляє бажання зустрічатися з ним, заявляє, що не хоче бачити;

- психоемоціний стан дитини характеризується негативними емоціями, переживаннями, спогади про батька пов`язані з почуттям страху та небажанням про нього говорити. У бесіді з дівчинкою та мамою виявлено, що дитина була свідком фізичного насилля, яке було скоєно батьком по відношенню до матері.

Крім того, позивач просив визнати висловлювання ОСОБА_1 , які зафіксовані у зазначеному Проекті висновку недостовірними та такими, що порушують немайнові права ОСОБА_2 на повагу до його гідності, честі та недоторканність ділової репутації, а саме:

-зі слів ОСОБА_1 вона з малолітньою донькою неодноразово потерпала від фізичного та психологічного насильства;

-в позовній заяві ОСОБА_1 зазначено, що батько ОСОБА_2 під час зустрічей з дитиною здійснює неадекватні дії, ходить оголеним перед дитиною, наполягає на сумнівному відвідуванні туалету та купанні дитини без присутності матері. Після одного з таких спілкувань у дитини сталося запалення статевих органів та було призначено відповідне лікування. Таким чином, дитині завдано не тільки фізичної шкоди, але й вчинено дії принижуючого та навіть сексуального характеру;

-зі слів матері дитини ОСОБА_1 у липні 2019 р. батько ОСОБА_2 здійснив спробу викрадення дитини, чим завдав їй психологічної травми, що підтверджується висновком невролога від 11.07.2019 р.;

-своєю поведінкою батько спричиняє дитині стрес та душевний біль, розлади нервової системи;

-також в позовній заяві ОСОБА_1 вказано, що батько не бере участь у вихованні та турботі про дитину, не дарує іграшки, не поздоровляє з днем народження, перешкоджає відпочинку та оздоровленню дитини;

- ОСОБА_1 на прийомі в службі у справах дітей Одеcької міської ради пояснила, що ніколи не перешкоджала отриманню виплат на утримання доньки;

-також у заяві ОСОБА_1 зазначено, що ОСОБА_2 регулярно пише скарги до Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради, до Служби у справах дітей Одеської міської ради у яких містяться завідомо недостовірні відомості у дусі звинувачення матері у насильстві над дитиною та споюванні 5-річної дитини алкоголем, публікує образливі, та такі? що порочать ОСОБА_1 матеріали у соціальних мережах, як на своїй персональній сторінці, так і у спеціалізованих групах, зокрема пов`язаних із професійною діяльністю ОСОБА_1 .

Крім того, ОСОБА_2 просив зобов`язати Службу у справах дітей Одеської міської ради спростувати поширену недостовірну інформацію, яка викладена у Проекті відносно ОСОБА_2 шляхом відкликання даного Проекту висновку з повідомленням сторін протягом десяти днів після набрання судовим рішенням законної сили.

В обґрунтування позовних вимог зазначено наступне.

Між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1 існує спір у справі № 752/21544/18 щодо визначення місця проживання дитини. В провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебувала справа № 523/12752/19 за позовом ОСОБА_1 від 13.08.2019 р. про позбавлення його батьківських прав, яка на теперішній час направлена за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду. Позивачу стало відомо, що Службою у справах дітей Одеської міської ради складено Проект висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , який отримано Суворовською районною адміністрацією м. Одеси 27.03.2020 р., що є підтвердженням факту розповсюдження інформації.

Посилання на рішення суду про розлучення не містить фактів, які зазначені у Проекті висновку щодо того, що ОСОБА_2 влаштовував сварки та щодо нього складено протоколи про домашнє насильство. Ці факти є обґрунтуванням заяви про розлучення ОСОБА_1 . Також твердження про припинення відносин між батьками ОСОБА_3 у листопаді 2017 р. та окреме проживання мають встановлюватися у справі про поділ майна. Твердження про агресивну поведінку ОСОБА_2 , вчинення ним скандалів, те що він не працював, не купував одягу, не сплачував за відпочинок, брав гроші ОСОБА_1 тощо не відповідають дійсності, оскільки не містять посилання на джерело інформації. Посилання Служби у справах дітей Одеської міської ради на те, що ОСОБА_2 приходив за місцем проживання ОСОБА_5 , стукав у двері, кричав, лаявся, стежив за ОСОБА_1 , підтвердження фактів насильства постановами судів, тривання досудового розслідування, те, що ОСОБА_3 злякалася та сховалася у шафі тощо є перекрученими та неправдивими. Жодного рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення фактів насильства немає. Твердження щодо конфліктної поведінки ОСОБА_2 , що призвела до погіршення стану дитини, завдання фізичної шкоди, дій принижуючого та сексуального характеру, спричинення дитині стресу та душевного болю, розладу нервової системи не мають посилання на джерело інформації, що фактично робить преюдицію встановлення факту. Щодо неотримання грошових переказів на картку Приватбанку, то позивачу невідомо про нявність картки цього банку у названого відповідача, кошти направлялись на картки інших банків, відомості про втрату картки відсутні, неможливість отримання цих коштів це є відповідальністю цієї особи. Твердження, що перекази за 2019 р. через Укрпошту, ОСОБА_1 отримані не були не містять посилання на джерело інформації та фактично робить преюдицію встановлення факту. Посилання на те, що дівчинка боїться батька, негативні емоції щодо психоемоційного стану тощо не містять посилання на джерело інформації. Також Служба у справах дітей Одеської міської ради, посилаючись на ОСОБА_1 щодо фізичного та психологічного насильства з боку ОСОБА_2 , переслідування та загрози виникнення нових випадків домашнього насильства, здійснення неадекватних дій відносно дитини, що призводять до ушкодження здоров`я, про те, що батько здійснив спробу викрадення дитини, спричнинення ним стресу та душевного болю, батько не бере участі у вихованні та турботі про дитину, ОСОБА_1 ніколи не перешкоджала отриманню виплат, ОСОБА_2 пише скарги, у яких містяться завідомо неправдиві відомості не відповідають дійсності. ОСОБА_2 вказує, що ця інформація є неправдива та створює негативне сприйняття довколишнім оточуванням ОСОБА_2 . При цьому, позивач просив відкликати зазначений документ як такий, що містить недостовірну інформацію.

У судовому засіданні ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог просила відмовити, надавши відзив на позовну заяву. Служба у справах дітей діяла на підставі та в межах наданих їй повноважень. Проект висновку не поширено, а підготовлено спеціальним органом місцевого самоврядування та передано для розгляду уповноваженим колегіальним органом місцевого самоврядування. Вказаний проект є конфіденційним документом з обмеженим доступом та є ненормативним актом індивідуальної дії рекомендаційного (диспозитивного) характеру, який вичерпав свою дію з моменту його отримання комісією з питань захисту прав дітей. Спосіб захисту, обраний позивачем, передбачає перекладення дискреційних повноважень спеціального органу з питань захисту прав дітей на суд.

Згідно відповіді на відзив відповідачки ОСОБА_1 позивач ОСОБА_2 вказує, що питання повноважень служби не є предметом доказування. Передача спірного документу та його прочитання членами комісії свідчить про його поширення. У іншій справі представники відповідачки ОСОБА_1 посилаються на Проект висновку, як на встановлений факт, що також є його поширенням. У відзиві відсутні заперечення щодо доведеності інформації щодо її достовірності або недостовірності зі сторони ОСОБА_1 . Зазначене також свідчить про її розповсюдження відповідачкою.

Представник відповідача Служби у справах дітей Одеської міської ради у задоволенні позовних вимог просив відмовити. У наданому відзиві на позовну заяву вказано наступне.

Проект висновку підготовлений згідно норм чинного законодавства. Факти, викладені у Проекті висновку, обґрунтовуються посиланням на: рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17.05.2018 р., заяву «Про підготовку висновку про позбавлення батьківських прав», яка була направлена до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (вх. № 01-05-8/289 вх від 12.03.2020 р.), відповідь Солом`янського УП ГУ НП у м. Києві (вих. № 5154/125/55/01 від 24.04.2018 р.), Витяги з ЄРДР, Висновок за результатами дослідження психоемоційного стану ОСОБА_3 , її матері ОСОБА_1 та оцінки їх дитячо-батьківських відносин, зроблених Міжнародним гуманітарним центром «Розрада» від 11.01.2019 р. вих. № 1, зустрічний позов ОСОБА_2 по справі № 523/12752/19, «Інформація за результатами роботи», надану Київським міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (Київської міської державної адміністрації) виконавчого органу Київської міської ради від 09.08.2018 р. № 06/0720, лист Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (Київської міської державної адміністрації) виконавчого комітету Київської міської ради від 23.04.2019 р. № 06/0428, Висновок судово-психіатричного експерта № 19 від 12.02.2019 р., рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06.12.2018 р., постанову Київського апеляційного суду від 05.02.2019 р., висновок лікаря «Амбулаторії сімейної медицини «Юлія» від 11.07.2019 р. Тобто, Служба лише узагальнила інформацію з наданих сторонами матеріалів.

У відповіді на відзив Служби у справах дітей Одеської міської ради Крепосняк В.І. зазначив, що служба посилається на документ заяву ОСОБА_6 від 12.03.2020 р., звідки вони переписали висловлювання, що підтверджує недостовірність інформації. Всі рішення стосовно ОСОБА_2 в частині домашнього насильства скасовані. Копія постанови слідчого від 06.12.2018 р. не має відношення до ОСОБА_2 . Копія Витягів по кримінальних провадженнях не доводить вчинення протиправних дій, зважаючи на те, що частина з них закрита. Оскарження висновку експерта від 11.01.2019 р., на який посилається Служба, перебуває на розгляді Печерського районного суду м. Києва. Інші документи від 09.08.2018 р. та від 23.04.2019 р. записано зі слів ОСОБА_1 . Висновок судово-психіатричної експертизи № 19 виконано експертом, який не мав повноважень. Факт розповсюдження є доведеним.

Представники Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради в судове засідання не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, перичини неявки суду не повідомили.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03.06.2020 р. провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження. Зобов`язано відповідачів Службу у справах дітей Одеської міської ради та ОСОБА_1 надати письмові відповіді на поставлені в позовній заяві запитання в формі заяви свідка, копію якої надіслати позивачу, в строки, передбачені ст. 93 ЦПК України, а саме:

Питання до Служби у справах дітей Одеської міської ради:

1.На стадії підготовчгого засідання Ви бажаєту заключити мирову угоду з Позивачем, за умови спростування та відкликання «проекту висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 »?

2.Чи маєте ОСОБА_7 у своєму розпорядженні належний доказ (рішення суду, яке вступило в силу), що ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство по відношенню до ОСОБА_1 та/або їх доньки спільної?

3.Назвіть дату «скоєння домашнього насильства» зі сторони ОСОБА_2 , що зазначено в Проекті висновку?

Питання до відповідача ОСОБА_1 :

1.Висловлювання та дописи, на які посилається Служба у справах дітей Одеської міської ради, які зафіксовані у оскаржуваному позивачем Проекті висновку, вами підтверджуються, вони відповідають дійсності?

2.Напишіть дати останніх трьох зустрічей батька ОСОБА_2 та малолітньої доньки ОСОБА_3 .?

3. ОСОБА_2 проти ОСОБА_8 скоював домашнє насильство? Якщо так назвіть дату таких подій?

4. ОСОБА_2 проти доньки ОСОБА_4 скоював домашнє насильство? Якщо так назвіть дату таких подій?

5.У справі про аліменти № 523/6790/19 присутні додані вашим адвокатом ОСОБА_9 чеки на дитину, в змісті яких присутні алкогольні?

6.Ви надавали неправдиві свідчення у суді у справах № 752/25278/18 та 760/11373/18?

7.Ви подавали позов по захисту, честі, гідності та ділової репутації проти ОСОБА_2 щодо спростування недостовірної інформації щодо Вас?

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03.06.2020 р. у задоволенні заяви позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено повністю.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05.06.2020 р. клопотання позивача ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено частково, забезпечено участь позивача ОСОБА_2 у підготовчому засіданні по цивільній справі в режимі відеоконференції в приміщенні суду.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 09.06.2020 р. у задоволенні заяви позивача ОСОБА_2 про забезпечення доказів відмовлено повністю.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23.06.2020 р. клопотання позивача ОСОБА_2 про витребування доказів задоволено частково, витребувано від Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради завірені належним чином:

-лист Солом`янського управління поліції Головного Управління Національної поліції в м. Києві від 24.02.2018 р. № 5154/125/55/01;

-висновок за результатами проведеної перевірки по матеріалам, зареєстрованим в журналі ЄО від 23.03.2018 р. Солом`янського управління поліції Головного Управління Національної поліції в м. Києві. В іншій частині клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів відмовлено.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27.07.2020 р. у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Голосова Ю.В. про забезпечення судових витрат відмовлено.

У письмовій відповіді в формі заяви свідка Служба у справах дітей Одеської міської ради повідомила, що укласти мирову угоду з позивачем на стадії підготовчого засідання за умови спростування та відкликання «Проекту висновку» служба відмовляється. Разом з тим, служба розгляне питання укладення мирової угоди в разі відмови позивача від заявлених позовних вимог до служби у повному обсязі. Стосовно доказів вчинення позивачем домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_1 та/або їх спільної доньки повідомлено, що зазначені обставини описуються в абзаці 5 описової частини рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17.05.2018 р. Стосовно дати скоєння позивачем домашнього насильства повідомлено, що рішення суду про встановлення зазначеного факту у службі не має, дата скоєння або можливого скоєння домашнього насильства службі не відома.

У письмовій відповіді в формі заяви свідка ОСОБА_1 повідомила наступне:

1.Підтверджую, що інформація, яка міститься у проекті висновку Служби у справах дітей Одеської міської ради відповідає дійсності.

2.Не пам`ятаю.

3.Відмовляюсь від надання відповіді згідно ст. 63 Конституції України, ст. 71, п. 1 ч. 6 ст. 93 ЦПК України.

4.Відмовляюсь від надання відповіді згідно ст. 63 Конституції України, ст. 71, п. 1 ч. 6 ст. 93 ЦПК України.

5.Відмовляюсь від надання відповіді згідно п. 2 ч. 6 ст. 93 ЦПК України.

6.Ні.

7.Ні.

Вислухавши в судовому засіданні пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази в їх сукупності та взаємозв`язку, судом встановлено наступне.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 30.08.2019 р. матеріали цивільної справи № 523/12752/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав передано за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області, яким відкрито провадження у справі.

12.03.2020 р. представником ОСОБА_1 адвокатом Голосовим Ю.В. до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради подано заяву про підготовку висновку про позбавлення батьківських прав, у якій він просив підготувати для подання до Києво-Святошинського районного суду Київської області висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 64-70)

16.03.2020 р. Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради направила Службі у справах дітей Одеської міської ради заяву ОСОБА_1 щодо підготовки висновку про позбавлення батьківських прав та копії документів, необхідних для надання відповідного проекту висновку і прийняття відповідних заходів. При цьому, Суворовська районна адміністрація керувалася Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 та на виконання розпорядження міського голови від 19.06.2017 р. № 568 «Про удосконалення взаємодії виконавчих органів Одеської міської ради з питань опіки та піклування та захисту прав дітей». (т. 2 а.с. 132)

27.03.2020 р. Службою у справах дітей Одеської міської ради складено Проект висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підписаний начальником служби Нікандровою Ю.Ю. Цей Проект направлено голові Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради за вих. № 08/3354. У прохальній частині Проекту висновку вказано розглянути зазначене питання на засіданні комісії з питань захисту прав дітей Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради та надати висновок до Києво-Святошинського районного суду про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 25-31, 60-66, 104-110)

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.09.2020 р. у справі № 523/12752/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав залишено без розгляду.

З показань ОСОБА_10 , начальника територіального відділу Служби у справах дітей Одеської міської ради у Суворовському районі, допитаної у якості свідка, підтверджено, що Проект висновку складено нею особисто. З ОСОБА_1 особисто не спілкувалась, пояснення взято зі слів спеціалістом, про що складено протоколи. Все, що було у матеріалах справи, було узагальнено. Служба не перевіряє докази, які надають сторони. Всі члени комісії отримали матеріали за 5 днів, які є внутрішньою інформацією, яка не поширювалась.

Як підставу своїх вимог, позивач ОСОБА_2 зазначає те, що інформація є недостовірною, має на меті довести до відома необмеженої кількості осіб викривлену інформацію. Вказані доводи позивача частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Згідно Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» до компетенції зазначених органів відносяться питання здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень. Згідно ж Постанови КМУ від 24 вересня 2008 р. № 886 до компетенції органів опіки та піклування входять питання пов`язані з наданням, зокрема, статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. Тобто, зазначені органи, які відповідно є структурними підрозділами районних державних адміністрацій, в даному випадку Суворовської в м. Одесі, діють самостійно і як вбачається і самостійно приймали свої рішення (висновки).

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України).

Так, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів порушення права ОСОБА_2 його ділової репутації не надано. Зазначена обставина свідчить про відмову у задоволенні позовної вимоги в цій частині.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Факт поширення відносно позивача недостовірної інформації, а також того, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права, підтверджені відповідними доказами – наданням його, в той час як з боку відповідачів не надано доказів на спростування того, що інформація викладена у цьому висновку перевірена та відповідає дійсності.

Відповідно до пункту 15 від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі – Постанова) юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення у мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного звязку.

Згідно з пунктом 19 Постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Частиною 2 ст. 302 ЦК України передбачено обов`язок особи, яка поширює інформацію, переконатися в її достовірності.

Пунктом 17 Постанови передбачено, що інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

У відзиві на позовну заяву Служба у справах дітей Одеської міської ради як на підставу зазначення вищевказаної інформації, яку позивач просить визнати недостовірною, у Проекті висновку посилається на заяву «Про підготовку висновку про позбавлення батьківських прав», яка була направлена до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (вх. № 01-05-8/289 вх від 12.03.2020 р.). При цьому, цю заяву направлено у зв`язку з поданням представником ОСОБА_1 адвокатом Голосовим Ю.В. до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради заяви про підготовку висновку про позбавлення батьківських прав, у якій він просив підготувати для подання до Києво-Святошинського районного суду Київської області висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 .

Інформація, яка викладена у цих заявах записана зі слів ОСОБА_1 та не може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації ОСОБА_2 на підставі вказаних мотивів.

Інформація, яка містяться у Проекті висновку та на яку посилається Служба у справах дітей Одеської міської ради з посиланням на слова відповідачки ОСОБА_1 , які надані нею в обґрунтування своєї правової позиції, є підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, були доказом у справі № 523/12752/19, що знаходилась в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.09.2020 р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, який на теперішній час залишено без розгляду. Однак, на час звернення ОСОБА_2 до суду з цією позовною заявою про захист, честі, гідності та ділової репутації, вищевказана цивільна справа була предметом судового розгляду. Залишення позовної заяви без розгляду не є перешкодою для повторного звернення до суду ОСОБА_1 з аналогічним позовом. Вищевказані твердження потребували надання їм відповідної правової оцінки в межах справи № 523/12752/19 та ймовірно будуть предметом іншого судового розгляду, у разі пред`явлення аналогічного позову ОСОБА_1 . Про підготовку та пред`явлення такого найближчим часом в судовому засіданні заявив представник ОСОБА_1 , адвокат Голосов Ю.В.

Таким чином, не підлягають судовому розгляду позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у цій справі, а так само надання оцінки її висловлюванням, які записані з її слів Службою у справах дітей Одеської міської ради та відображені у Проекті висновку.

До такої належить інформація що: «під час спільного життя ОСОБА_2 не працював, не купував одягу, не сплачував за відпочинок, без узгодження з ОСОБА_1 , брав її гроші. Після припинення сумісного проживання ОСОБА_2 заявив, що хоче знищити ОСОБА_1 , позбавити її роботи та щоб вона приповзла до нього, і донька це для нього гарна зброя для знищення ОСОБА_1 »; « ОСОБА_2 приходив за місцем проживання ОСОБА_5 з дитиною без домовленості, стукав у двері, кричав, лаявся, погрожував ОСОБА_1 та няні, вривався у квартиру, викрадав ключі»; «після розірвання шлюбу ОСОБА_2 почав стежити за ОСОБА_1 та донькою, публікував образливі статті про ОСОБА_1 , закидав ОСОБА_1 скаргами та позовами до суду. З`ясовування стосунків перетворилося у конфлікт з погрозами вбивства та застосування фізичної сили з боку ОСОБА_2 »; «03.09.2019 р. ОСОБА_2 приїхав за місцем проживання малолітньої доньки, а саме адресою: АДРЕСА_2 , почав стукати у двері, кричати і здійснювати відеозйомку; малолітня ОСОБА_4 , 2015 р.н., злякалася, почала плакати та сховалася у шафі. Незважаючи на прохання бабусі припинити галас та залишити їх у спокої, ОСОБА_2 більше трьох годин стукав у двері»; «своєю поведінкою, батько спричиняє дитині стрес та душевний біль, розлад нервової системи». Отже, суд не надає цій інформації оцінку та відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Також, з зазначених міркувань суд відмовляє в цілому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до відповідачки ОСОБА_1 .

Щодо визнання недостовірною інформації, що «зазначеним рішенням суду встановлено, що сторонам надавався час на примирення, але впродовж цього строку ОСОБА_2 постійно влаштовував сварки, викликав поліцію, фактично знущався над ОСОБА_1 та дитиною. Проти ОСОБА_2 було складено протокол за домашнє насильство».

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17.05.2018 р. у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу позов задоволено, шлюб, зареєстрований 03.12.2014 р. Центральним відділом державної реєстрації шлюбів ГУ юстиції у м. Києві, актовий запис № 3188, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано, вирішено питання про розподіл судових витрат. Це рішення набрало законної сили 18.06.2018 р. (т. 2 а.с. 45-46, 63)

Вищевказане рішення суду дійсно містить посилання на вказану інформацію, яку позивач просить визнати недостовірною, однак ці обставини не є встановленими судом. Зазначення у рішенні суду цих фактів пов`язане з поданням ОСОБА_1 заяви відповідного змісту, а тому судом у описовій частині рішення відображена позиція відповідача у справі. Вищезазначена інформація не є такою, що встановлена рішенням суду, а тому інформація у Проекті висновку про встановлення цих обставин судом є недостовірною. Зазначені обставини є підставою для задоволення позову в цій частині.

Щодо визнання недостовірною інформації, що «підставою для розірвання шлюбу послужила агресивна поведінка ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 та доньки, вчинення скандалів у присутності доньки, ведення егоїстичного, утриманського образу життя за рахунок доходу ОСОБА_1 ».

Ця інформація спростовується вищевказаним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17.05.2018 р., у якому суд прийшов до переконання, що підставою для розірвання шлюбу є те, що має місце стійкий розлад подружніх стосунків сторін, а відтак подальше збереження шлюбу, який існує лише формально і не базується на засадах добровільності, суперечить як інтересам позивача, так і інтересам малолітньої дитини сторін, оскільки сварки батьків негативним чином впливають на її психологічний стан.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню з визнанням відповідної інформації недостовірною.

Щодо визнання недостовірною інформації, що «відносини між батьками малолітньої ОСОБА_4 2015 р.н. фактично припинено в листопаді 2017 р. З цього часу вони проживають окремо».

Зазначення цієї інформації не порушує право ОСОБА_2 та не може бути предметом судового захисту та мати наслідок визнання вказаної інформації недостовірною, а тому суд відмовляє у її задоволенн в цій частині.

Щодо визнання недостовірною інформації, що «таким чином, дитині було завдано не тільки фізичної шкоди, але й вчинено дії принижуючого та, навіть, сексуального характеру»

Зазначені інформація міститься в позовній заяві ОСОБА_1 від 13.08.2019 р., яка адресована Суворовському районному суду м. Одеси, що підтверджено у відзиві Служби у справах дітей Одеської міської ради та також не може бути предметом судового розгляду.

Щодо визнання недостовірною інформації, що «факт насильства підтверджено відповіддю Солом`янського УП ГУ НП у м. Києві, Постановами районних судів м.Києва від 11.06.2018 року, та Голосіївського районного суду м.Києва від 26.06.2018 року, в яких ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбачених ч. 1,2 ст. 173-2 КУпАП».

У листі Солом`янського УП ГУНП у м. Києві від 24.02.2018 р. № 5154/125/55/01 про розгляд заяви ОСОБА_1 повідомлено про відсутність в події ознак кримінального правопорушення. Крім того, з боку працівників з ОСОБА_2 проведено бесіду профілактичного характеру, під час якої повідомлено, що всі спірні питання щодо виховання малолітньої дитини потрібно вирішувати мирним шляхом або у зверненні у відповідні компетентні органи. Також ОСОБА_2 було роз`яснено настання кримінальної та адміністративної відповідальності, та було винесено усне попередження щодо недопустимості здійснення насильства в сім`ї. (т. 2 а.с. 72, 142, 146)

Згідно висновку ДОП сектору ДОП ВП Солом`янського УП ГУ НП у м. Києві рядового поліції Каратунова О.Б. за погодженням з начальником Солом`янського УП ГУНП у м. Києві, за результатами проведеної перевірки по матеріалам зареєстрованим в журналі ЄО за № 20551 від 23.03.2018 р. відносно ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-3 КУпАП України, інформація про вчинення кримінального правопорушення свого підтвердження не знайшла, протокол направлено до суду. (т. 2 а.с. 143-144, 147)

Постановою судді Київського апеляційного суду від 22.05.2019 р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 11.06.2018 р., якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та на нього за цим законом накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн., скасовано, прийнято нову постанову, якою провадження у справі за протоколом про адімінстративне правопорушення серії ГП № 058836 від 18.04.2018 р., складеного стосовно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. (т. 1 а.с. 53-58, т. 2 а.с. 28-33)

Постановою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 26.06.2018 р. визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн. 00 коп. (т. 2 а.с. 84)

Постановою судді Київського апеляційного суду від 23.01.2019 р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 26.06.218 р. відносно ОСОБА_2 скасовано, прийнято нову постанову, якою провадження у справі про адімінстративне правовопорушення за ч. 2 ст. 1 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_2 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. (т. 2 а.с. 34-37, 77-83)

Таким чином, постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 11.06.2018 року, з врахуванням постанови судді Київського апеляційного суду від 22.05.2019 р., а також постановою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 26.06.2018 р., з врахуванням постанови судді Київського апеляційного суду від 23.01.2019 р., ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених 1, 2 ст. 173-2 КУпАП не було. Вказана обставина має наслідок задоволення позовної вимоги в цій частині.

Зазначення Службою у справах дітей Одеської міської ради у Проекті висновку про те, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва скасовано постановою Київського апеляційного суду, а також те, що всі постанови були оскаржені, не спростовують зазначення інформації про саме встановлення факту насильства у цих документах.

Крім того, відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06.12.2018 р. заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволено частково, встановлено наступні заходи обмеження прав ОСОБА_2 : заборонити наближатися на відстань ближче 500 м до місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_3 ; заборонити наближатися на відстань ближче 500 м до місця роботи ОСОБА_1 за адресою м. Київ, вул. Велика Васильківська, 72, під`їзд 3, поверх 3, офіс 96; заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; заборонити вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Обмежувальнй припис видати строком на 6 місяців. (т. 2 а.с. 117-121)

Постановою Київського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 05.02.2019 р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06.12.2018 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 , що діє від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 в задовленні заяви про видачу обмежувального припису, вирішено питання про розподіл судових витрат. (т. 2 а.с. 122-130)

Щодо визнання недостовірною інформації, що «досудове розслідування за вказаними кримінальними провадженнями стосовно ОСОБА_2 триває і по сьогоднішній день».

Згідно відповіді Генеральної прокуратури України від 02.09.2019 р. № 27/1-755вих-19, наданого на запит адвоката Незвінського Д.Я., щодо надання відомостей про здійснення стосовно ОСОБА_2 слідчих (розшукових) дій та/або негласних слідчих дій вказано, що за даними інформаційної системи «Єдиний реєстр досудових розслоідувань» станом на 30.08.2019 р. кримінальні провадження, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності в якості підозрюваного, обвинуваченого не встановлені. (т. 1 а.с. 23, 102)

У довідці серії ІІА № 1391019 зазначено, що за обліками МВС громадянин ОСОБА_2 станом на 29.08.2019 р. до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. (т. 1 а.с. 23 звор., 101)

Згідно Витягу з ЄРДР від 05.10.2018 р. відкрито кримінальне провадження № 12018100010009296 відповідно до ст. 129 ч. 1 КК України за заявою ОСОБА_1 про погрози фізичної розправи.

Постановою слідчого Слідчого відділу Голосіївського УП ГУНП у м. Києві Липко І.В. визнано ОСОБА_3 потерпілою по кримінальному провадженні № 12018100010009296 від 05.10.2018 р. Зазначена постанова містить відомості, що ОСОБА_2 протягом вересня 2018 р. погрожує фізичною розправою ОСОБА_1 , ОСОБА_11 та малолітній ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 71)

Згідно відповіді начальника Голосіївського УП ГУНП у м. Києві від 10.09.2019 р. № 8775/125/47/03/19 зазначене кримінальне провадження знаходиться на стадії досудового розслідування, проводяться слідчі та розшукові дії, направлені на встановлення об`єктивної істини.

При цьому, суд зауважує, що відомості про зазначене не доводять, що досудове розслідування за вказаним кримінальним провадженням триває стосовно ОСОБА_2 , якому не вручалось повідомлення про підозру.

Кримінальні провадження № 12018100010010819 від 28.11.2018 р. за ст. 383 ч. 1 КК України, № 12018100010011674 від 28.12.2018 р. за ст. 382 ч. 1 КК України, зареєстровані за заявою ОСОБА_1 , закриті відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Кримінальне провадження № 12019100090007357 від 24.07.2019 р. за ст. 126-1 КК України не обліковується.

Таким чином, зазначена інформація не відповідає дійсності та є недостовірною.

Щодо визнання недостовірною інформації, що «малолітня ОСОБА_4 2015 р.н. без перешкод бачилася за батьком, але конфліктна поведінка ОСОБА_2 під час побачень призвела до різкого погіршеня стану дитини. Через це ОСОБА_1 вимагала, щоб зустрічі відбувалися в її присутності».

У відзиві на позовну заяву Служба у справах дітей Одеської міської ради вказує, що зазначена інформація викладена у п. 1 Висновку за результатами дослідження психоемоційного стану ОСОБА_3 , її матері ОСОБА_1 та оцінки їх дитячо-батьківських відносин, зроблених Міжнародним гуманітарним центром «Розрада» від 11.01.2019 р. вих. № 1. (т. 2 а.с. 85-92).

Судом не може бути надана оцінка цій інформації, з врахуванням її розміщення у іншому документі, що може бути предметом окремого судового розгляду.

Щодо визнання недостовірною інформації « ОСОБА_2 надані копії грошових переказів за період 2018-2019 років. Перекази за 2018 р. на особисту картку Приватбанку на ім`я ОСОБА_5 не були отримані через втрату картки»; «перекази за 2019 р. через Укрпошту, ОСОБА_1 отримані не були».

У відзиві на позовну заяву Служба у справах дітей Одеської міської ради вказує, що вказана інформація викладена в абз. 16 зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 по справі № 523/12752/19, який був надісланий до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (від 30.01.2020 р. вх. № 01-05-8/140 вх).

Отже, вищевказана інформація адресована суду в іншій справі, була підставою позову, і не може бути предметом судового захисту, а тому позовна заява в цій частині не підлягає задоволенню.

Щодо визнання недостовірною інформації «зі слів дівчинки, вона боїться батька, повідомляє, що він прийде та вкраде її, не виявляє бажання зустрічатися з ним, заявляє не хоче бачити»; «психоемоціний стан дитини характеризується негативними емоціями, переживаннями, спогади про батька пов`язані з почуття страху та небажанням про нього говорити. У бесіді з дівчинкою та мамою виявлено, що дитина була свідком фізичного насилля, яке було скоєно батьком по відношенню до матері».

У відзиві на позовну заяву Служба у справах дітей Одеської міської ради вказує, що вказана інформація викладена у «Інформації за результатами роботи», наданої Київським міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (Київської міської державної адміністрації) виконавчого органу Київської міської ради від 09.08.2018 р. № 06/0720, листа Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (Київської міської державної адміністрації) виконавчого комітету Київської міської ради від 23.04.2019 р. № 06/0428. (т. 2 а.с. 103-104).

Судом не може бути надана оцінка цій інформації, з врахуванням її розміщення у іншому документі, що може бути предметом окремого судового розгляду.

Задовольняючи позовні вимоги щодо спростування недостовірної інформації у визначений позивачем спосіб варто зазначити про наступне.

Способами захисту цивільних прав та інтересів у відповідності до ч. 2 ст. 16 ЦК України, серед іншого, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо.

Суд враховує те, що оприлюднена Служба у справах дітей Одеської міської ради інформація не відповідає дійсності, тобто, є недостовірною; створює у широкого кола осіб (кому вказана інформація стала відомою) викривлене уявлення про позивача, що, безперечно, порушує честь, гідність позивача.

Згідно ч. 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Вирішуючи питання про вибір способу захисту особистого немайнового права необхідно керуватись роз`ясненнями, викладеними у п. 3, 25 Постанови, в яких, серед іншого зазначено наступне: вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві; разом з тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація, а її наслідком має бути досягнення максимальної ефективності, за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Так, кожна особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (ч. 2 ст.275 ЦК України).

В той же час, ч. 5 ст. 277 ЦК України передбачає спеціальний спосіб захисту особистих немайнових прав якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

В п. 24 Постанови вказано про те, що задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права. якщо суд ухвалює рішення про право на спростування поширеної недостовірної інформація, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо).

Позивач обрав відкликання документу як один із способів захисту свого порушеного права.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про спростування зазначеної недостовірної інформації, яка викладена у «Проекті висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » шляхом його відкликання, підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку доводам відповідача ОСОБА_1 щодо неможливості оскарження Проекту висновку у зв`язку тим, що даний документ є ненормативним актом індивідульної дії, суд вказує на наступне.

12.04.2017 р. Верховним судом України у справі № 21-3830а16 досліджено питання щодо оскарження нормативно-правового акту індивідуальної дії, а також суб`єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Суд вказав, що завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 171 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.

Зокрема в рішенні Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп (справа 3/35-313) передбачено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Зі змісту наведеного можна зробити висновок, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати (породжують) права і обов`язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб`єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб`єкта, а відповідно інший суб`єкт зобов`язаний виконувати його вимоги та приписи.

Тобто, відмінною ознакою дій суб`єкта владних повноважень є наявність в них змісту управління особою, здійснення щодо неї влади, шляхом впливу на її права і обов`язки.

Отже, як зазначено у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.06.2010 р. за № 781/11/13-10 нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного суду України від 28 лютого 2017 року у справі № 21-3829а16.

Крім того, у відзиві на позовну заяву міститься посилання відповідача ОСОБА_1 на правовий висновок Верховного Суду у справі № 21-405а14. Таке посилання є необґрунтованим та не може братися до уваги, оскільки Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 р. у справі № 923/466/17 відступлено від вищевказаного правового висновку.

Також посилання на рішення Верховного Суду України у справі № 911/3396/14 від 30.09.2015 р. є необґрунтовним, оскільки це рішення взагалі відсутнє та предметом позову у цій справі було визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради, у зв`язку з його повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками, що відрізняється від предмета позову у справі, що розглядається.

Суд також критично оцінює посилання на рішення Коституційного Суду України від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009, оскільки вказане рішення не підтверджує неможливість звернення до суду з позовом про визнання недійсною інформації, зазначену у спірному акті та його розгляд, враховуючи те, що недійсність акту не є предметом судового розгляду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керувався наступним.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Питання про стягнення витрат судом не вирішується з підстав того, що сторона позивача зробила заяву в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст. 6 (право на справедливий суд), ст. 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст. 17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією).

Суддя Лічман Л.Г. перебував на лікарняному в період з 26.10.2020 року по 27.11.2020 року включно.

Керуючись ст.ст. 76, 141, 263-265 ЦПК України, -

С У Д

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), - задовольнити частково.

Визнати інформацію, яка міститься в «Проекті висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 27.03.2020 року № 08/3354, складеному Службою у справах дітей Одеської міської ради недостовірною та такою, що порушує немайнові права ОСОБА_2 на повагу до його гідності та честі, а саме:

-«Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17.05.2018 р. встановлено, що ОСОБА_2 постійно влаштовував сварки, викликав поліцію, фактично знущався над ОСОБА_1 та дитиною, а також, що проти ОСОБА_2 було складено протокол за домашнє насильство»;

-«Підставою для розірвання шлюбу послужила агресивна поведінка ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 та доньки, вчинення скандалів у присутності доньки, ведення егоїстичного, утриманського образу життя за рахунок доходу ОСОБА_1 »;

-«Факт насильства підтверджено відповіддю Солом`янського УП ГУ НП у м. Києві, Постановами Солом`янського районного суду м. Києва від 11.06.2018 року та Голосіївського районного суду м. Києва від 26.06.2018р, що ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбачених 1, 2 ст. 173-2 КУпАП»;

-«Досудове розслідування за вказаними кримінальними провадженнями стосовно ОСОБА_2 триває і по сьогоднішній день».

Зобов`язати Службу у справах дітей Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Косовська, 2, корп. Д, ЄДРПОУ 25427107) спростувати зазначену недостовірну інформацію, яка викладена у «Проекті висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » шляхом його відкликання протягом десяти днів після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, тобто з 02 листопада 2020 року.

С У Д Д Я: