Рішення № 93206037, 30.11.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

30.11.2020 р. справа №520/8988/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - не прибув, подав заяву про слухання у відсутність, відповідача - не прибув, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом

Міністерства оборони України до ОСОБА_1 простягнення 159304 грн. відшкодування витрат, пов`язаних утриманням під час навчання, -

встановив:

Позивач, Міністерство оборони України, у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про стягнення з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба 159.304,73грн. витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання у вищому навчальному військовому закладі.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що громадянин був відрахований з навчання у вищому військовому навчальному закладі, витрат на власне утримання під час навчання у повному обсязі добровільно не відшкодував, а тому обов`язок з примусового відшкодування має бути покладений за рішенням суду.

Відповідач, ОСОБА_1 (далі за текстом - громадянин України), особисто разом із власним представником - адвокатом брав участь у судовому засіданні 16.11.2020р. У судовому засіданні 16.11.2020р. представник відповідача заявив клопотання про ознайомлення із матеріалами справи, але жодних процесуальних дій на практичну реалізацію цього клопотання не вчинив. У судовому засіданні 16.11.2020р. і відповідач, і представник відповідача були сповіщені судом про дату, час та місце нового судового засідання, а саме: шляхом усного повідомлення від суду під час самого судового засідання та шляхом підпису в розписці. Проте до судового засідання 30.11.2020р. ані відповідач, ані представник відповідача не прибули. Суд не сприймає дану обставину у якості перешкоди у відправленні правосуддя, адже відповідач про причини неявки суд не сповістив, а сама неявка була не першою неявкою під час слухання справи. Під час розгляду справи відповідач відзиву проти позову не подав. Документи, котрі надійшли після проголошення судом рішення у справі до уваги не беруться, юридична оцінка цим документам судом не надається.

Суд, вивчивши доводи позову, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Відповідач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України.

26.07.2016р. між з Міністерством оборони України в особі начальника Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба (далі за текстом - Університет) та відповідачем було укладено контракт про проходження військової служби (навчання) в Університеті.

Отже, сторонами згаданого контракту є Міністерство оборони України та громадянин України.

Абзацом 6 пункту 1 вказаного контракту передбачено, що курсант зобов`язаний відшкодовувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованості чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого навчального закладу.

Отже, згідно з названим контрактом курсант обтяжений обов`язком відшкодовувати витрати з утримання під час навчання виключно на користь Міністерства, а не будь-яких інших учасників суспільних відносин.

Відповідно до наказу начальника Університету від 11.06.2020р. №128 громадянина України було відраховано з навчання з 12.06.2020р., у зв`язку із недисциплінованістю відповідно до п. 36 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Доказів утрати юридичної сили згаданим наказом з будь-якої причини матеріали справи не містять.

Згідно з абз.2 п. 3 указаного наказу розмір витрат на утримання громадянина України під час навчання у вищому військовому навчальному закладі складає 159.304,73грн.

Розрахунком від 12.06.2020р. №288 Університетом конкретизовано структуру витрат на утримання під час навчання, а саме: витрати по грошову забезпеченню - 23.891,56грн.; витрати по продовольчому забезпеченню - 63.162,83грн.; витрати по речовому забезпеченню - 25.015,76грн.; витрати по медичному забезпеченню - 31.277,22грн.; витрати по оплаті комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв - 15.957,36грн., а загалом - 159.304,73грн.

Доказів здійснення неправильних розрахунків показника понесених видатків на утримання матеріали справи не містять.

Стверджуючи про наявність підстав для покладання на відповідача обов`язку з відшкодування витрат у примусовому порядку за рішенням суду, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Частиною 2 ст.19 Конституції України проголошено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини з приводу проходження громадянами України військової служби, у тому числі і під час навчання у вищих військових навчальних закладах, врегульовані Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до положень частини 6 статті 2 цього Закону до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів).

Згідно з пунктом 3 частини 1, частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу-для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Статтею 25 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад`юнктів і докторантів (частина 1).

Відповідно до ч. 10 ст. 25 вказаного закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до підпунктів «д», «е», «є», «з», «и» пункту 1 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Процедура відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006р. №964 (далі за текстом - Порядок № 964).

Порядок №964 визначає механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до пунктів «е», «є», «ж», «и», «і» частини шостої статті 26 Закону N 2232-XII витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі (п. 1).

Відповідно до п. 2 Порядку № 964, витрати відшкодовуються Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управлінню державної охорони, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбі.

Відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв (п. 3).

Продовжуючи вирішення спору та зважаючи на зміст наведених вище норм закону та правовий висновок постанови Верховного Суду від 14.08.2020р. у справі №520/6589/19, суд вважає, що у даному конкретному випадку витрати підлягають відшкодуванню виключно на користь Міністерства оборони України.

Між тим, заявлена у справі Міністерством вимога стосується відшкодування витрат на користь Університету.

Оскільки за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Міністерство та Університет є різними самостійними і незалежними юридичними особами публічного права, а у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України Міністерство та Університет є окремими суб`єктами владних повноважень, то суд не знаходить правових підстав для відшкодування витрат на користь Університету замість Міністерства.

Додатково при розгляді справи суд зважає на явну та очевидну суперечність п.3 Порядку №964 приписам ст.43 Конституції України і ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Так, п.3 Порядку №964 передбачено відшкодування фактичних витрат із грошового забезпечення.

Водночас із цим, ст.43 Конституції України і ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" запроваджено загальне правило про оплатність будь-якої роботи (служби) фізичної особи - громадянина.

У розумінні ч.6 ст.2 Закону №2232-XII навчання громадянина України у вищому навчальному військовому закладі є військовою службою і не виключає виконання завдань військової служби, котрі не мають жодного відношення до процесу навчання як такого, але спрямовані на забезпечення функціонування військової частини (військового формування, військового підрозділу тощо).

Положення ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", які присвячені регламентуванню відносин з виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, не містять взагалі жодних приписів про існування правових підстав для повернення військовослужбовцем сум одержаного під час проходження служби грошового забезпечення.

Тому суд вважає, що кошти у якості оплати часу служби військовослужбовця не є витратами із навчання, а належать до видатків у сфері соціального забезпечення військовослужбовця.

Відтак, виплачене у порядку ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення за реально пройдений період військової служби не підлягає поверненню у разі подальшого припинення військової служби незалежно від причин настання такої події.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про відсутність підстав для задоволення заявленої владним суб`єктом вимоги у зв`язку із порушенням права військовослужбовця на гідне грошове забезпечення під час несення служби.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення виготовлено у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 30 листопада 2020 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.