Рішення № 93205111, 30.11.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2020 р. № 400/3892/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034

про:визнання протиправним та скасування наказу від 09.09.2020 № 11029-СГ; зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 09.09.2020 № 11029-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою"; зобов`язання прийняти рішення у формі наказу про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення для ведення особистого селянського господарства в межах території Єрмолівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області (за межами населеного пункту) земельної ділянки орієнтовним розміром (площею) 2,0000 гектара, позначеної у графічних матеріалах, доданих до зареєстрованого Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області за № П-9517/0/19-20 від 10.08.2020 клопотання ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства наказом від 09.09.2020 року № 11029-СГ відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, містобудівній документації, схемам землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань виконання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій. Проте відповідачем не зазначено в чому саме полягає зазначена невідповідність, а лише зазначено ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки на земельній ділянці, що зазначена позивачем у графічних матеріалах, знаходяться полезахисні лісові смуги та деревна чи чагарникова рослинність, що виключає можливість надання зазначеної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що за письмовою інформацією державного кадастрового реєстратора Відділу у Баштанському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на зазначеній позивачем ділянці відсутня деревна чи чагарникова рослинність.

Після надання пояснень представниками сторін у судовому засіданні, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив докази, суд дійшов висновку:

05.08.2020 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Єрмолівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області із земель державної власності. До заяви позивач додала копію паспорту, ідентифікаційного коду та викопіювання.

Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області Наказом від 09.09.2020 № 11029-СГ відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Підставою для відмови є те, що місце розташування земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, містобудівній документації, схемам землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань виконання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій (ч. 7 ст. 371 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (по тексту - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".

За змістом ч. 1 - 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У ст. 121 ЗК передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (п. "б" ч. 1).

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів ст. 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі надання органом виконавчої влади відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Відповідачем не зазначено у спірному наказі, в чому саме полягає невідповідність земельної ділянки, зазначеної позивачем у заяві вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Також у спірному наказі міститься посилання на ч. 7 ст. 371 ЗК України, якою передбачено особливості використання та розпорядження земельними ділянками, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, а також полезахисними лісовими смугами, які обмежують такий масив.

Але позивач надав суду витяг № № НВ-4809996932020 від 31.07.2020 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером № 4820680800:02:000:0296, з якого вбачається, що вказана земельна ділянка площею 5,3293 га розташована в межах території Єрмолівської сільської ради Баштанського району миколаївської області, має державну форму власності, цільове призначення: « 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)», за видами земельних угідь складається з «пасовищ» і стосовно неї відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 № 1051, не зареєстровані.

Також позивач надав суду викопіювання № НВ-4810037032020 від 10.08.2020 року та надану державним кадастровим реєстратором В.В. Жужа «Інформацію щодо земельної ділянки, яка розташована в межах 4820680800:02:000, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіальному органу», в якій щодо бажаної земельної ділянки зазначено, що про відсутність на земельній ділянці деревної чи чагарникової рослинності, а також те, що земельна ділянка не відноситься до земель лісового фонду та до земель лісогосподарського призначення.

Відповідач жодних доказів того, що спірна земельна ділянка відноситься до земельної ділянки під полезахисними лісовими смугами та на ній є деревна чи чагарникова рослинність суду не надав.

Оглянутий в судовому засіданні кадастровий план земельної ділянки (а.с. 22), викопіювання з кадастрової карти (плану) (а.с. 31) та надані в судовому засіданні пояснення сторін свідчать про те, що позивач бажає отримати дозвіл на земельну ділянку площею 2 га, на якій відсутні будь-які дерева або чагарникова рослинність.

Тому суд не приймає посилання відповідача на те, що на ділянці, яку позивач бажає отримати у власність, знаходиться деревна та чагарникова рослинність.

Відтак, наказ від 09.09.2020 № 11029-СГ є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання прийняти рішення у формі наказу про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач зазначає, що ця позовна вимог задоволенню не підлягає, оскільки надання дозволу на розробку проекту землеустрою є виключною компетенцією Головного управління, тому суд не може зобов`язати відповідача прийняти рішення відповідного змісту, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедуру відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Адміністративний розсуд у діяльності суб`єктів публічної адміністрації безпосередньо пов`язаний із дискреційними повноваженнями.

Відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними

У випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Судом в даній справі встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року по справі № 825/2228/18, від 24.12.2019 у справі № 823/59/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, позовні вимоги про зобов`язання прийняти рішення у формі наказу про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення для ведення особистого селянського господарства належить задовольнити.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тому позов належить задовольнити.

Позивач у позові просить суд встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, а саме зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Вимога про надання звіту відноситься до права суду зобов`язати або не зобов`язувати суб`єкта владних повноважень, на якого покладені певні обов`язки, надати у встановленому судом строк звіт про виконання судового рішення. У суду немає підстав вважати, що рішення суду відповідачем не буде виконуватись.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 139 КАС України.

Позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 000,00 грн.

На підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу (7000 грн.) позивач надав: Договір № 1 від 11.09.2020 року про надання правової (правничої) допомоги, Рахунок № 1 від 11.09.2020 року на оплату гонорару, квитанцію № 5786746 від 11.09.2020

Так, згідно ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами та бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В даному випадку, сторони у справі (крім суб`єктів владних повноважень) мають право на розподіл понесених витрат на правничу допомогу адвоката.

При цьому, аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

Між тим, в обґрунтування заявленого клопотання позивачем не надано доказів, що підтверджують час, затрачений адвокатом на надання правової допомоги.

Крім того, рахунок від 11.09.2020 № 1 свідчить, що 3000,00 грн. - це гонорар за складання позовної заяви.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція висловнена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для компенсації заявлених витрат позивача на правову допомогу, зважаючи на відсутність детального опису робіт та неспівмірністю витрат.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 код ЄДРПОУ 39825404) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ від 09.09.2020 року № 11029-СГ.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 39825404) прийняти рішення у формі наказу про надання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення для ведення особистого селянського господарства в межах території Єрмолівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області (за межами населеного пункту) земельної ділянки орієнтовним розміром (площею) 2,0000 гектара, позначеної у графічних матеріалах, доданих до зареєстрованого Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області за № П-9517/0/19-20 від 10.08.2020 клопотання ОСОБА_1 .

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 код ЄДРПОУ 39825404) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.), сплачений квитанцією № 5786717 від 11.09.2020.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України, п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Т. О. Гордієнко