Рішення № 93204727, 01.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

01 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4208/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

29 жовтня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Хорольського Ігоря Володимировича (далі – представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (далі – відповідач, УПФУ в Попаснянському районі Луганської області), з такими вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 16 вересня 2020 року, про відмову в призначенні пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачу;

- зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 04.09.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07 вересня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою та пакетом документів за призначенням пенсії згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідач рішенням від 16.09.2020 відмовив позивачу у призначенні пенсії, та повідомив що перша сторінка трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 23.10.1978 не завірена печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів, а завірена печаткою «канцелярія», що є на думку відповідача грубим порушенням, тому періоди роботи згідно із записами трудової книжки не можливо у зв`язку з відсутністю печатки. На підставі зазначеного, відповідач відмовився враховувати до страхового стажу відповідний страховий стаж, а саме на заводі «Карла Маркса» з 17.10.1978 по 08.02.1980, з 19.02.1980 по 13.01.1992 на Первомайській взуттєвій фабриці, з 17.01.1992 по 31.12.1998 ЖЕК № 2, та відмовив позивачу в призначенні пенсії в зв`язку із недостатнім стажем, необхідним для набуття позивачем права на призначення пенсії та отримання пенсії.

Представник позивача зазначає, що звернутися до підприємства де позивачу було оформлено зазначену трудову книжку та виправити недоліки в правильності заповнення трудової книжки позивач не має можливості, тому як підприємства де вона працювала - ВАТ «Первомайський електромеханічний завод ім. Карла Маркса», Первомайська взуттєва фабрика та ЖЕК № 2 разом із архівом залишилися на тимчасово непідконтрольній українській владі території в м. Первомайськ. Позивач звертався з відповідним запитом щодо наявності архівних відомостей до Державного архіву Луганської області, але зазначеного архіву з м. Первомайська не вивезли.

Представник позивача зазначає, що відповідач відмовляється приймати надану позивачем трудову книжку виключено на тій підставі, що на першій сторінці трудової книжки начебто відсутня належна печатка, при цьому зауважень до змісту самої трудової книжки не має.

Ухвалою суду від 03 листопада 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 19-20).

17.11.2020 за вх. № 47012/2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 25-27), в якому відповідачем в обґрунтування своєї позиції зазначено таке.

07.09.2020 позивач звернулась до відповідача із заявою щодо призначення пенсії згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До заяви позивач додала: трудову книжку, свідоцтво про народження дитини/

Відповідач зазначив, що на момент звернення позивач за розрахунком управління має страховий стаж роботи 17 років 02 місяці 29 днів. До страхового стажу зараховано період догляду за дитиною до 3-х років згідно зі свідоцтвом про народження з 01.08.1989 по 31.07.1992, та індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) з 01.01.1999 по 30.09.2013 (14 років 2 місяця 29 днів).

Відповідач вказує, що трудова книжка позивача не завірена печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів, а завірена печаткою «канцелярія», що, на думку відповідача, є грубим порушенням інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Додаткових документів, які містять відомості про періоди роботи, позивач не надала. Саме тому, управлінням до її страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 17.10.1978 по 08.02.1980 на заводі «Карла Маркса» (1 рік 3 місяці 21 день); з 19.02.1980 по 13.01.1992 на Первомайській взуттєвій фабриці (11 років 10 місяців 24 дня); з 17.01.1992 по 31.12.1998 у житлово-експлуатаційній конторі № 2 (6 років 11 місяців 15 днів).

На підставі вищеозначеного, через відсутність у позивача необхідних 27 років страхового стажу, відповідачем 16.09.2020 прийняте рішення «Про відмову в призначенні пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» гр. ОСОБА_1 ».

Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

З копій паспорту громадянина України (арк. спр. 6-7), картки фізичної особи платника податків (арк. спр. 7), довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 9) встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 є внутрішньо переміщеною особою, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; фактичне місце мешкання: АДРЕСА_2 .

07 вересня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою за призначенням/перерахунком пенсії (арк. спр. 37), додавши до заяви копії таких документів: паспорту (арк. спр. 31 зв. – 32), трудової книжки (арк. спр. 32 зв. - 33), свідоцтва про народження (арк. спр. 34), довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 34 зв.).

Рішенням УПФУ в Попаснянському районі Луганської області від 16.09.2020 відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 .

В обґрунтування рішення зазначено, що позивач на момент звернення має страховий стаж роботи 17 років 02 місяця 29 днів. До страхового стажу зараховано період догляду за дитиною до 3-х років згідно зі свідоцтвом про народження з 01.08.1989 - 31.07.1992 (3 роки), та індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) з 01.01.1999 по 30.09.2013 (14 років 2 місяця 29 днів). Трудова книжка НОМЕР_1 ОСОБА_1 не завірена печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів, а завірена печаткою «канцелярія», що є грубим порушенням інструкції. До страхового стажу роботи не зараховано період роботи на заводі «Карла Маркса» з 17.10.1978 по 08.02.1980 (1 рік 3 місяці 21 день), з 19.02.1980 по 13.01.1992 на Первомайській взуттєвій фабриці (11 років 10 місяців 24 дня), з 17.01.1992 по 31.12.1998 житлово-експлуатаційна контора № 2 (6 років 11 місяців 15 днів). Враховуючи вищевикладене, управлінням Пенсійного фонду України в Попаснянському районі прийнято рішення. Вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного стажу роботи, а саме 27 років (арк. спр. 29).

Дослідженням копії трудової книжки позивача встановлено, що за спірний період у ній наявні такі записи (арк. спр. 11-12):

по заводу ім. Карла Маркса

- запис № 1: 17.10.1978 прийнята в цех № 1 учнем слюсаря механічних робіт, наказ від 09.10.1978 № 244;

- запис № 2: 01.12.1978 присвоєний перший розряд слюсаря механічносборочних робіт, наказ від 06.12.1978 № 184с;

- запис № 3: 08.08.1980 звільнена з заводу згідно зі статтею 38 КЗпП УРСР за власним бажанням, наказ від 08.02.1980 № 44;

по Первомайській взуттєвій фабриці

- запис № 4: 19.02.1980 зарахована намазувальником деталей і виробів першого розряду цеху № 4, від 02.02.1980 № 161;

- запис № 5: 25.09.1980 переведена учнем затяжчика взяття цеху № 4, від 25.09.1980 № 390;

- запис № 6: 06.04.1981 присвоєний другий розряд затяжчика взуття, наказ від 31.03.1981 № 284;

- запис № 7: 10.11.1984 присвоєний третій розряд затяжчика взуття цеху № 4, наказ від 11.11.1984 № 911;

- запис № 8: 29.08.1986 присвоєний четвертий розряд затяжчика взуття, наказ від 11.09.1986 № 684;

- запис № 9: 01.04.1988 у зв`язку з введенням нових тарифних умов оплати праці, встановлена професія затяжчик взуття четвертого розряду, від 01.04.1988 № 251;

- запис № 10: 13.01.1992 звільнена за власним бажанням стаття 38 КЗпП УРСР, наказ від 13.01.1992 № 16;

по Житлово-експлуатаційній конторі

- запис № 11: 17.01.1992 прийнята двірником, наказ від 16.01.1992 № 15;

- запис № 12: 30.09.2013 звільнена за пунктом 1 статті 36 КЗпП України за згодою сторін, наказ від 30.09.2013 № 146-к.

Спірним є не зарахування відповідачем до стажу позивача періоди її роботи на заводі «Карла Маркса» з 17.10.1978 по 08.02.1980, на Первомайській взуттєвій фабриці з 19.02.1980 по 13.01.1992, в житлово-експлуатаційній конторі № 2 з 17.01.1992 по 31.12.1998.

Вирішуючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України Права, свободи та обов`язки людини і громадянина. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно норм статті 1 цього Закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Згідно зі статтею 26 зазначеного Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Як встановлено судом, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовується відповідачем, позивач на час звернення до пенсійного органу досягла необхідного віку, визначеного вищезазначеними нормами законодавства.

Постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 4.1 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Пунктом 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1).

Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відмовляючи у зарахуванні до стажу позивача періодів роботи на заводі «Карла Маркса» з 17.10.1978 по 08.02.1980, на Первомайській взуттєвій фабриці з 19.02.1980 по 13.01.1992, в житлово-експлуатаційній конторі № 2 з 17.01.1992 по 31.12.1998 відповідач посилається на оформлення трудової книжки з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58.

Відповідно до частини першої статті 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. При цьому необхідність надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників виникає при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

В спірні період роботи позивача з 17.10.1978 по 31.03.1989 діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, який визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162), яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.

Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).

Згідно з абзацами першим, другим, четвертим пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується «1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; «05.01.1984». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Згідно з пунктом 2.9. Інструкції № 162 у розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним» звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 2.13. Інструкції № 162 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у виді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. […]

Згідно з абзацами першим-другим пункту 2.26. Інструкції № 162 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 -причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер. Днем звільнення вважається останній робочий день.

При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац перший пункту 4.1. Інструкції № 162).

Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.

Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 06 серпня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію роботи з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.

Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового (пільгового) стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить записи щодо роботи позивача у спірні періоди. Наведені записи трудової книжки про роботу позивача за вказані періоди свідчать про зайнятість останнього за відповідною посадою, періоди роботи позивача підтверджені належними записами трудової книжки, яка оформлена відповідно до вимог законодавства.

При цьому суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки Намібії зазначено, що держави члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів. Так, у справі Лоізіду проти Туреччини (Loizidou v. Turkey 18.12.1986р.) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то, у правах Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Nurkey 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та в подальшої міжнародної практики.

При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de fackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш смертним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey 10.05.2001р.). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі Мозер проти Республіка Молдова та Росії наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої договірної сторони (тобто є окупованою) (Mozer v . the Republic of Moldova and Russia).

Отже, оскільки право позивача, як право на пенсію, ґрунтується на положеннях Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, позивач опинилась в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Наведені вище обставини свідчать про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно не зараховано до пільгового стажу позивача періоди його роботи: на заводі «Карла Маркса» з 17.10.1978 по 08.02.1980, на Первомайській взуттєвій фабриці з 19.02.1980 по 13.01.1992, в житлово-експлуатаційній конторі № 2 з 17.01.1992 по 31.12.1998.

З огляду на вищевикладене рішення відповідача від 16.09.2020 без номеру не відповідає критеріям обґрунтованості, пропорційності, добросовісності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, відповідно, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо способу захисту, суд зазначає наступне.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Отже, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним):

- визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 16 вересня 2020 року без номеру «Про відмову в призначенні пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» гр. ОСОБА_1 »;

зобов`язати управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області призначити ОСОБА_1 за її заявою від 07 вересня 2020 року, пенсію за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 07 вересня 2020 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи на заводі «Карла Маркса» з 17 жовтня 1978 року по 08 лютого 1980 року, на Первомайській взуттєвій фабриці з 19 лютого 1980 року по 13 січня 1992 року, в житлово-експлуатаційній конторі № 2 з 17 січня 1992 року по 31 грудня 1998 року.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин та з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 03.11.2020 відстрочено позивачу сплату судового збору за подання до суду даної позовної заяви у розмірі 840,80 грн, як за одну вимогу немайнового характеру, до ухвалення судового рішення у даній справі.

Як вже вище вказано, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають фактично повному задоволенню внаслідок обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

При цьому предметом спору у даній справі є відмова відповідача призначити позивачу пенсію за віком та зобов`язання органу Пенсійного фонду України відновити порушене право.

Відповідно, обрання неналежного способу захисту порушених прав фактично не змінює тієї обставини, що вимоги позивача є правомірними.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача і позовні вимоги підлягають фактично повному задоволенню внаслідок обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 840,80 грн на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце мешкання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (місце знаходження: 93300, Луганська область, м. Попасна, вул. Шкільна, буд. 2, код ЄДРПОУ 21792608) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 16 вересня 2020 року без номеру «Про відмову в призначенні пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» гр. ОСОБА_1 ».

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області призначити ОСОБА_1 за її заявою від 07 вересня 2020 року, пенсію за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 07 вересня 2020 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи на заводі «Карла Маркса» з 17 жовтня 1978 року по 08 лютого 1980 року, на Первомайській взуттєвій фабриці з 19 лютого 1980 року по 13 січня 1992 року, в житлово-експлуатаційній конторі № 2 з 17 січня 1992 року по 31 грудня 1998 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Захарова