Рішення № 93204202, 25.11.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 листопада 2020 року м. Ужгород№ 260/2801/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді – Гебеш С.А.

при секретарі судового засідання – Жирош С.Ю.,

та осіб, які беруть участь у справі:

представника позивача - Орбан Н.Л;

представника відповідача – Маровді В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить суд:

1. визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" через не зарахування стажу роботи, який прирівняний до стажу роботи на державній службі, зокрема в Ужгородській міській раді в Ужгородському міському управлінні праці та соціального захисту населення за період з 29 травня 2002 року по 04 червня 2008 року на посадах: головного спеціаліста відділу у справах інвалідів та ветеранів; начальника відділу персоніфікованого обліку отримувачів пільг, гарантій та компенсацій; головного спеціаліста відділу виконання бюджету, бухгалтерського обліку та контролю за використанням коштів управління праці та соціального захисту населення; посаду спеціаліста відділу у справах інвалідів та ветеранів управління праці та соціального захисту населення.

2. зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області здійснити переведення ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" з часу звернення із заявою від 05 березня 2020 року;

3. стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, стаж роботи в Ужгородській міській раді в Ужгородському міському управлінні праці та соціального захисту населення за період з 29 травня 2002 року по 04 червня 2008 року підтверджено трудовою книжкою, що дає їй право на переведення на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу".

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з мотивів викладених у позовній заяві та просила суд позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову, з мотивів викладених у письмових запереченнях. Заперечуючи проти позову вказав на те, що дія Закону України "Про державну службу" не поширюється на депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування. Зазначив, що позивач прийняла Присягу державного службовця лише 05 червня 208 року, будучи призначеною на посаду головного контролера-ревізора об`єднаного контрольно-ревізійного відділу в м. Чоп та Ужгородському районі.

Заслухавши думку представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що 05 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Головного управління ПФУ в Закарпатській області із заявою про перехід із пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком згідно з Законом України "Про державну службу". До заяви були додані наступні документи: паспорт громадянина України; довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; трудова книжка НОМЕР_1 ; довідка № 11-19/1392-2020 та № 11-19/1391-2020 від 054 березня 2020 року про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця; довідка із системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб про заробітну плату з 01 липня 2000 року по день звернення.

За результатами розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Закарпатській області прийнято рішення № 071750002393 від 12 березня 2020 року про відмову у переході з одного виду пенсії на інший, у зв`язку із недостатністю у позивача стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад держслужбовців.

Як встановлено судом, зокрема до такого стажу не зараховано наступні періоди роботи:

з 23 серпня 1977 року по 29 жовтня 1988 року - райзаготконтора Ужгородського РайПО (бухгалтер, економіст);

з 31 жовтня 1988 року по 13 березня 1989 року - Ужгородський районний дорожний ремонтно-будівельний участок (оператор копірувальної машини);

з 13 березня 1989 року по 09 листопада 1993 року - заготуправління Закарпатського ОПС (економіст);

з 09 листопада 1993 року по 21 травня 2001 року - обласне об`єднання "Облкоопзаготпромторг" (спеціаліст 1 категорії, головний спеціаліст);

з 22 травня 201 року по 18 березня 2002 року - Закарпатська облспоживспілка (головний економіст, завідуюча сектором);

з 29 травня 2002 року по 04 червня 2008 року - Ужгородське міське управління праці та соціального захисту населення (головний спеціаліст, начальник відділу).

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України період роботи на посадах в Ужгородському міському управлінні праці та соціального захисту населення з 29 травня 2002 року по 04 червня 2008 року зараховуються до стажу державної служби.

При вирішенні вказаного спору суд виходив з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частини перша і друга даної статті).

Приписами ч. 3 ст. 46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07 червня 2001 року за № 2493-III (далі - Закон № 2493-III) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

В ст. 2 Закону № 2493-III визначено поняття посадової особи місцевого самоврядування, зокрема, посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Так, посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України (стаття 3 Закону № 2493-III).

Відповідно до частини 7 статті 21 Закону № 2493-III (в редакції станом на 01.05.2016 року) пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.

Пенсійне забезпечення державних службовців станом до 01.05.2016 регулювалося Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року за № 3723-XII (далі - Закон № 3723 - ХІІ).

Водночас, з 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року за № 889-VIII(далі - Закон № 889-VІІІ), відповідно до статті 90 якого встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно із пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно із пунктом 11 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.

Пункт 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ визначає, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Так, згідно з частиною першою статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 року стажу державної служби не менше 20 років, така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII.

Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 229 від 25 березня 2016 року, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу".

Відповідно до пункту 8 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VІІІ стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Так, абзацом 13 пункту 2 Порядку № 283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема: на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених статтею 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Згідно п .4 Порядку № 283 обчислення стажу державної служби до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Посади, які обіймала позивач за час роботи в органах місцевого самоврядування, відносяться до посад, визначених ст. 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Необхідно врахувати, що пунктом 4 частини 2 статті 46 Закону № 889-VIII визначено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Враховуючи вищенаведене, суд вказує на те, що період роботи позивача на посадах в Ужгородському міському управлінні праці та соціального захисту населення в період з 29 травня 2002 року по 04 червня 2008 року підлягають зарахуванню до стажу державної служби, що свідчить про те, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби дає право на призначення пенсії на підставі Закону України "Про державну службу".

Крім цього, згідно із ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Разом з тим, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 8000,00 грн.

Згідно зі ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд встановлено, що 22 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 укладено договір про надання правничої допомоги. Із змісту даного договору вбачається, що детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати гонорару та фактичних витрат понесених у зв`язку із наданням правової допомоги за Договором може визначатися додотковою угодою до договору.

До позовної заяви надано Додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2020 року, в якій зазначено, що 1 год. роботи адвоката становить 1000,00 грн., а також додано акт здачі-приймання виконаної роботи згідно вказаного договору, а саме - консультація та узгодження правової позиції, опрацювання нормативно-правових актів з приводу зарахування стажу роботи в арган місцевого самоврядування - 2,5 год.*1000,00 грн. = 2500,00 грн.; складання позовної заяви - 5,5 год.*1000,00 грн. = 5500,00 грн. Всього - 8000,00 грн.

Суд зазначає, що в договорі про надання правової допомоги від 22 квітня 2020 року п. 3.3 передбачено, що клієнт сплачує гонорар готівкою або у безготівковому порядку на рахунок Адвоката.

З аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини 5 статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа № 810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Суд зазначає, що при визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі «East/West Allianse Limited» суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, суд враховує, що вартість послуг правового характеру у розмірі 8000,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача не є співмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення витрат на правову допомогу, а саме у сумі 2000,00 грн.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову частково, із зазначених у рішенні підстав.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ - 20453063) щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_2 ) на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" через не зарахування стажу роботи, який прирівняний до стажу роботи на державній службі, зокрема в Ужгородській міській раді в Ужгородському міському управлінні праці та соціального захисту населення за період з 29 травня 2002 року по 04 червня 2008 року на посадах: головного спеціаліста відділу у справах інвалідів та ветеранів; начальника відділу персоніфікованого обліку отримувачів пільг, гарантій та компенсацій; головного спеціаліста відділу виконання бюджету, бухгалтерського обліку та контролю за використанням коштів управління праці та соціального захису населення; спеціаліста відділу у справах інвалідів та ветеранів управління праці та соціального захисту населення.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ - 20453063) здійснити переведення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_2 ) на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" з дня звернення із заявою від 05 березня 2020 року.

4. Стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ - 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн. шістдесят коп.), що сплачений відповідно до квитанції № 0.0.1686277079.1 від 23 квітня 2020 року та 2000, 00 (дві тисячі грн.) витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

5. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 30 листопада 2020 року.

СуддяС.А. Гебеш