Рішення № 93204184, 30.11.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 листопада 2020 року м. Ужгород№ 260/2826/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати наказ №3172-сг від 26 травня 2020 року Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,60 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно з класифікацією видів цільового призначення земель - 01.03) із земель, що розташовані за межами населених пунктів урочище "Санаторій" на території Перечинської міської ради Перечинського району Закарпатської області; 2) зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області у відповідності до вимог Земельного кодексу України надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою громадянці ОСОБА_1 на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,60 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно з класифікацією видів цільового призначення земель - 01.03) із земель, що розташовані за межами населених пунктів урочище "Санаторій" на території Перечинської міської ради Перечинського району Закарпатської області, відповідно до поданого ОСОБА_1 клопотання від 27.04.2020 р., яке розглянути повторно.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в її користуванні знаходиться земельна ділянка, розташована поза межами населеного пункту в урочищі "Санаторій" на території Перечинської міської ради Перечинського району Закарпатської області. З метою реалізації гарантованого законодавством права власності на таку позивач неодноразово зверталася до уповноважених органів, в тому числі і до відповідача, із клопотаннями в порядку ст. 118 Земельного кодексу України. Так, 27 квітня 2020 року позивач вкотре звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки у власність. Однак за результатами розгляду поданого клопотання їй було в черговий раз відмовлено у його задоволенні з мотивів, що суперечать Земельному кодексу України. Такі дії відповідача вважає протиправними, а порушене право таким, що підлягає захисту в судовому порядку.

23 вересня 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позов №9-7-0.72-7505/2-20 від 18.09.2020, в якому просить суд відмовити у його задоволенні. Зокрема, зазначив, що позивачу відмовлено у задоволенні поданого клопотання у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: частина земельної ділянки не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, що повністю відповідає положенням Земельного кодексу України. Стосовно позовної вимоги про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою стверджує, що вказане є дискреційним повноваженням органів Держгеокадастру, а тому не може вирішуватися судом.

30 вересня 2020 року позивач подала до суду відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується. Так, зазначає, що довідкою Перечинської міської ради від 20.12.2019 №618 підтверджено віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель сільськогосподарського призначення, що спростовує твердження відповідача про приналежність такої до чагарників. Окрім того, вважає безпідставним посилання відповідача на свої дискреційні повноваження, оскільки відповідач імперативною нормою зобов`язаний розглянути клопотання у місячний строк і надати дозвіл на розробку проекту землеустрою або вмотивовану відмову.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що у користуванні громадянки ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) перебуває земельна ділянка, розташована за межами населеного пункту на території Перечинської об`єднаної територіальної громади в урочищі «Санаторій».

З метою реалізації передбаченого законодавством права власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_1 неодноразово зверталася, в тому числі, до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі – ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області) з клопотаннями в порядку, передбаченому ст. 118 Земельного кодексу України, однак у задоволенні таких їй щоразу було відмовлено з різних причин.

27 квітня 2020 року ОСОБА_1 знову звернулася до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області із клопотанням про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташовані на території Перечинської об`єднаної територіальної громади с. Сімер в урочищі «Санаторій». До поданого клопотання долучила, серед іншого: викопіювання з кадастрової карти, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, план земельної ділянки та рішення Перечинської міської ради №763 (арк. спр. 66 – 72).

За результатами розгляду поданого клопотання наказом ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області №3172-сг від 26.05.2020 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Зазначену відмову аргументовано тим, що частина земель не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності (арк. спр. 45).

Вважаючи таку відмову суб`єкта владних повноважень протиправною, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регулюється нормами глави 19 ЗК України.

Ч. 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Так, п. “в” ч. 3 ст.116 ЗК України передбачене право громадян на безоплатну передачу земельних ділянок у їх власність шляхом одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно п. б) ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Порядок реалізації права на безоплатну приватизацію земельних ділянок громадянами регламентується 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб надані ч. 4 ст. 122 ЗК України.

Таким чином, для отримання у власність спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивач звернулася у законодавчо встановленому порядку до уповноваженого на те органу.

Ч. 7 ст. 118 ЗК України визначає порядок розгляду вищезазначених клопотань уповноваженим органом. Так, вказана законодавча норма передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Окрім того, ч. 7 ст. 118 ЗК України встановлює, що виключною підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вбачається з наказу ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 26.05.2020 №3172-сг свою відмову надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою відповідач аргументує тим, що частина земельної ділянки не відноситься до земель сільськогосподарського призначення (арк. спр. 45).

Однак з поданих відповідачем на підтвердження вказаних фактів документів судом не вдалося знайти докази на підтвердження таких тверджень.

Доказами в адміністративному судочинстві, в розумінні норм ч. 1 ст. 72 КАС України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 74 КАС України).

Так, з метою належного розгляду поданого ОСОБА_1 клопотання ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області звернулося до відділу Держгеокадастру у Перечинському районі, у відповідь на що листом №411/409-20-0.24 від 12.05.2020 було повідомлено, що запитувана земельна ділянка розташована за межами населеного пункту с. Сімер на території Перечинської міської ради Перечинської ОТГ; вид угідь – сільськогосподарські угіддя (пасовище); категорія земель – землі сільськогосподарського призначення; форма власності – державна. При цьому Відділом погоджено місце розташування земельної ділянки відповідно до поданого клопотання (арк. спр. 74 – 77).

Отже наявними у відповідача станом на день розгляду поданого клопотання відомостями було підтверджено віднесення запитуваної земельної ділянки саме до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Більше того, відповідно до інформації щодо земельної ділянки, яка розташована в межах 2123283600:03:005, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня, спірна земельна ділянка не віднесена до земель лісогосподарського призначення, як стверджує відповідач у поданому до суду відзиві в обґрунтування правомірності своєї відмови (арк. спр. 77).

З цього приводу суд звертає увагу відповідача на його процесуальному обов`язку сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи (п. 2 ч. 5 ст. 44 КАС України). Натомість в даному випадку відповідачем заявляються твердження, які не відповідають фактичним обставинам справи та наявним в її матеріалах доказам.

З огляду на вищенаведене суд, перевіривши оскаржене рішення на відповідність критеріям ч. 2 ст. 2 КАС України, вважає мотиви відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою протиправними, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам та положенням ст. 118 ЗК України

За правилами, встановленими ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч ст. 77 КАС України відповідачем жодними належними та допустимими доказами не доведено правомірності свого рішення.

Положеннями ст. 19 Конституції України встановлений обов`язок органів державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказане кореспондується також з Положенням про ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року №308.

У зв`язку з вищенаведеним суд вважає, що відповідач при виконанні покладених на нього функцій зобов`язаний належним чином виконувати свої повноваження та не допускати безпідставної відмови у реалізації громадянами гарантованих Конституцією прав.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності дотримання принципу «належного урядування». Так, у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб

Проте в спірних правовідносинах ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області діяв всупереч законодавчих норм та принципу «належного урядування», а тому оскаржений наказ від 26.05.2020 №3172-сг про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,60 га, суд зазначає наступне.

Відповідач в обґрунтування відсутності підстав для задоволення вказаної позовної вимоги посилається на свої дискреційні повноваження з приводу вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, відповідно до якої такими є повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Верховний Суд також висловив свою правову позицію стосовно поняття «дискреційні повноваження». Так у постанові №825/2228/18 від 02.07.2020 Верховний Суд зазначив, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Ч. 4 ст. 122 ЗК України центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам надано повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб. Вказане повноваження кореспондується з положеннями ч. 7 ст. 118 ЗК України, яка встановлює порядок розгляду таких клопотань уповноваженим органом. При цьому законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, яким є виключно невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. За відсутності вказаних підстав подане громадянином в порядку ст. 118 ЗК України клопотання підлягає задоволенню.

З огляду на вищенаведене суд вважає, що відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Суд враховує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

В даному випадку суд враховує те, що ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області вже тричі (накази №3081-сг від 15.11.2019, №2247-сг від 01.04.2020 та оскаржений в даній справі наказ) відмовляв позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з різних не пов`язаних підстав. При цьому кожного разу після усунення ОСОБА_1 недоліків, зазначених у попередній відмові, відповідач відмовляв з нових підстав, на які не було звернуто увагу раніше.

Тому суд вважає, що зазначене є свідчення непослідовності дій уповноваженого органу та бажання самоусунутись від належного виконання покладених на нього обов`язків.

Верховний Суд у постанові №825/2228/18 від 02.07.2020 також вказав на те, що у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення. При цьому зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

В даній адміністративній справі відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження наявності передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України підстав, що зумовлюють його обов`язок для відмови у задоволенні поданого позивачем клопотання.

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України також звертав увагу на те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

Тому зважаючи на вищенаведене та неодноразову відмову ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, з метою забезпечення ефективного захисту її права на землю, суд вважає за можливе заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код – НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (місце реєстрації: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ - 39766716) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" №3172-сг від 26 травня 2020 року, яким відмовлено громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,60 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно з класифікацією видів цільового призначення земель - 01.03) із земель, що розташовані за межами населених пунктів урочище "Санаторій" на території Перечинської міської ради Перечинського району Закарпатської області.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, відповідно до вимог Земельного кодексу України, надати дозвіл на розроблення ОСОБА_1 проекту землеустрою з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,60 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно з класифікацією видів цільового призначення земель - 01.03) із земель, що розташовані за межами населених пунктів урочище "Санаторій" на території Перечинської міської ради Перечинського району Закарпатської області, відповідно до поданого ОСОБА_1 клопотання від 27.04.2020.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (місце реєстрації: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ - 39766716) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код – НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 840,80 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

Суддя Р.О. Ващилін