Рішення № 93203843, 25.11.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2020 р. Справа№200/6876/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., за участі секретаря судового засідання Гуменної В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він є ветераном війни-учасником війни, відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 . 2 липня 2020 року позивач направив на адресу відповідача заяву, у якій просив невідкладно видати йому нагрудний знак «Ветеран війни – учасник війни». 8 липня 2020 року листом № 01-04-2327 Управлінням соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області було повідомлено ОСОБА_1 про те, що надати позивачу нагрудний знак немає можливості у зв`язку з їх відсутністю. ОСОБА_1 не погоджується такими діями відповідача, вважає їх протиправними з огляду на те, що соціальний захист ветеранів війни не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави.

З огляду на наведене, позивач просить суд визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 нагрудного знаку «Ветеран війни - учасник війни», а також зобов`язати відповідача видати йому нагрудний знак «Ветеран війни - учасник війни».

Відповідачем надано відзив на позовну заяву. В обґрунтування незгоди представник Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області зазначає, що відповідно до пункту 9 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, посвідчення і нагрудні знаки вручаються особисто ветеранам війни та іншим особам, на яких поширюється чинність Закону, або за їхнім дорученням рідним чи іншим особам, за що вони розписуються у відповідних документах. Згідно з абз. 1 п. 4 вказаного Положення виготовлення бланків посвідчень ветеранів війни і бланків листів талонів на право одержання проїзних документів (квитків) безоплатно і з 50-відсотковою знижкою їх вартості та нагрудних знаків здійснюється Міністерством фінансів, за рахунок і в межах асигнувань, передбачених для відповідних органів у державному бюджеті.

У зв`язку з викладеним, відповідач вважає, що Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області не може бути належним відповідачем у даній справі. Крім того, Управління не оспорює права на отримання позивачем нагрудного знаку «Ветеран війни-учасник війни» та не відмовляє у його видачі, а як і раніше повідомлялось позивачу, проте нагрудний знак не має можливості видати у зв`язку з його відсутністю. З огляду на наведене, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 29.07.2020 Донецький окружний адміністративний суд прийняв до розгляду позовну заяву. Розгляд справи суд вирішив проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

24.09.2020 суд виніс ухвалу, якою витребував в Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області докази на підтвердження відсутності нагрудних знаків «Ветеран війни», а також докази надіслання відзиву на адресу ОСОБА_1 . Розгляд адміністративної справи визначив проводити за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 09 год 00 хв 21.10.2020. Продовжив строк підготовчого провадження по адміністративній справі, - на тридцять днів з ініціативи суду.

21.10.2020 суд повторно витребував у відповідача докази на підтвердження відсутності нагрудних знаків «Ветеран війни», а також докази надіслання відзиву на адресу ОСОБА_1 . Відклав підготовче засідання по адміністративній справі до 15-00 год 28.10.2020.

Ухвалою від 28.10.2020 Донецький окружний адміністративний суд закрив підготовче провадження по адміністративній справі та призначив судовий розгляд по суті на 09 год 00 хв 25.11.2020.

На судове засідання у визначені час та дату сторони не прибули, явку своїх представників не забезпечили, про причини неявки суду не повідомили, про час та дату проведення судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про отримання судових повісток.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач - ОСОБА_1 , є ветераном війни-учасником війни, відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 , виданого Управлінням соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області 20 жовтня 2016 року (а.с.10) на підставі Рішення комісії для розгляду питань, пов`язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 20 жовтня 2016 року № 1 (а.с.12).

2 липня 2020 року позивач направив до Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області заяву, у якій просив відповідача невідкладно видати йому нагрудний знак «Ветеран війни – учасник війни» (а.с.14-15).

8 липня 2020 року листом № 01-04-2327 Управлінням соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області було повідомлено позивача про те, що відповідно до «Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12 травня 1994 року передбачено надання посвідчення та нагрудного знаку ветеранам війни. Надати нагрудний знак не має можливості у зв`язку з їх відсутністю, з Мінсоцполітики не надходили (а.с.13).

З такими діями Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області позивач не погодився, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції, чинний на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон).

Відповідно до ст. 4 Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є ветераном війни - учасником війни.

Приписами пункту 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 визначено, що учасникам війни (стаття 9 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник війни".

В свою чергу, згідно з п.7 вказаного Положення "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Отже, судом встановлено безумовне право позивача на отримання нагрудного знаку «Ветеран війни – учасник війни».

Крім того, суд наголошує, що саме Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області мало видати вказаний нагрудний знак, оскільки ОСОБА_1 зареєстрований на території м. Покровськ. Вказане також спростовує доводи представника відповідача стосовно того, що Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області не може бути належним відповідачем у даній справі.

На посилання відповідача на неможливість видати нагрудний знак у зв`язку з його відсутністю, суд зазначає наступне.

Ухвалами від 24.09.2020 та від 21.10.2020 суд витребовував у відповідача - Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області докази на підтвердження відсутності нагрудних знаків «Ветеран війни».

На виконання вказаних ухвал заступник начальника Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області повідомив суд про те, що за час існування управління нагрудні знаки «Ветеран війни», які передбачені Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 не надходили, та їх видача не відбувалась.

Інших доказів відповідачем не надано.

Суд зазначає, що соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 18.12.2018 № 12-р/2018 уже наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац дев`ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).

Отже, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не може обмежувати гарантоване законодавством право позивача на нагрудний знак, посилаючись на їх відсутність.

Крім того, суд зазначає, що доказів вчинення будь-яких дій відповідачем, які б були спрямовані на забезпечення реалізації права ОСОБА_1 на нагрудний знак, до суду не надано.

На переконання суду, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої витребовується майно.

У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі (далі - ЄСПЛ) "Стретч проти Сполученого Королівства", заява №44277/98 (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви №68385/10 та №71378/10).

"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (заява № 44912/98, пункт 52).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі "Формер Кінг з Греції та інші проти Греції", заява № 25701/94, пункт 79 та пункт 82).

У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Суд встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Таким чином, виходячи з встановлених у справі фактичних обставин, суд зазначає про наявність "законних сподівань" на отримання позивачем власності у розумінні статті 1 Протоколу 1, оскільки статус особи ветеран війни-учасник війни передбачає право на отримання нагрудного знаку. Натомість, відповідач, допустивши протиправну відмову, фактично звужує право позивача на отримання гарантованого знаку.

Отже, з огляду на наведене, суд дійшов висновку, що дії Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області, які виразились у відмові видати позивачеві нагрудний знак «Ветеран війни - учасник війни» є протиправними.

Крім того, згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Уразі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.

У відповідності до абз.1 ч. 4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи, що оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, а право позивача на отримання нагрудного знака підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області видати позивачеві нагрудний знак «Ветеран війни - учасник війни».

Отже, позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії підлягає задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України - відсутні.

Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області (код ЄДРПОУ 25953161, вул. Поштова, буд. 22, м. Покровськ, Донецька область, 85300) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повному обсязі.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 нагрудного знаку «Ветеран війни - учасник війни».

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області видати ОСОБА_1 нагрудний знак «Ветеран війни - учасник війни».

Повний текст рішення складено та підписано 30.11.2020.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб