Рішення № 93203401, 30.11.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/13843/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Костюкевич С.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1008 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини А1008 (далі - відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки; 2) зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015-2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; 3) визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 2014 по 2018 роки; 4) зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 2014 по 2018 роки.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що проходив військову службу за контрактом у військовій частині А1008, є учасником бойових дій. Відповідно до наказу командира військової частини А1008 від 30.11.2018 № 268 позивача виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення. При звільненні з військової служби відповідач не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, передбачену статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На думку позивача, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Крім того, позивач вказує, що відповідач протиправно не провів виплату індексації грошового забезпечення з 2014 по 2018 роки.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, а також компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій протиправною, а тому просив задовольнити позов повністю.

Ухвалою судді від 28.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

28.10.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній його вимоги заперечив, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування цієї позиції вказав, що 30.11.2018 позивач був виключений з списків особовою складу військової частини А1008 не у зв`язку з звільненням з військової служби, а у зв`язку з вибуттям до нового місця служби до Локачинського районного військового комісаріату Волинської області (смт. Локачі Волинської області).

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, п рос луженому в році звільнення за кожен повним місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, реалізувати своє право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовець може лише при звільненні з військової служби.

Відповідно до абзацу другого пункту 181 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, у разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем військової служби. Тобто, у випадку наявності у військовослужбовця права на відпустку, на військову частину, у якій даний військовослужбовець проходить службу, покладається обов`язок надати йому відпустку, незалежно від того, коли у військовослужбовця виникло право на таку відпустку.

Аналіз вищенаведеного законодавства дозволяє прийти до висновку, що при виникненні підстав для реалізації військовослужбовцем права на соціальну відпустку (закінчення особливого періоду, звільнення з військової служби) обов`язок щодо реалізації даного права покладається на військову частину, у якій військовослужбовець проходить службу. Тобто, грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки позивача повинна бути виплачена при звільненні з військової служби Локачинським районним військовим комісаріатом Волинської області.

Протягом 2014 - 2018 років ОСОБА_1 отримував індексацію грошового забезпечення у повному обсязі, що підтверджується копіями карток позивача за 2014-2018 роки, відповідно до яких позивач отримав індексацію грошового забезпечення:

у 2014 році - всього на загальну суму 579 гривень 63 копійки;

у 2015 році - всього на загальну суму 3804 гривень 17 копійок.

Крім того, відповідач зазначив, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерстві оборони України не було.

З урахуванням наведеного відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині А 1008 з 26 листопада 2014 року по 30 листопада 2018 року.

Наказом командира військової частини В0259- польова пошта (по стройовій частині) від 26.11.2014 № 16 капітана ОСОБА_1 , командира зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону з 26 листопада 2014 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення і вважати таким, що з 26 листопада 2014 року справи та посади прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Наказом командира військової частини А 1008 (по стройовій частині) від 30.11.2018 № 268 майора ОСОБА_1 , начальника автомобільної служби технічної частини, призначеного наказом командира військової частини А0796 (по особовому складу) від 20 вересня 2018 року № 235 на посаду заступника військового комісара з територіальної оборони Локачинського районного військового комісаріату Волинської області, вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - смт.Локачі Волинської області. З 30 листопада 2018 року виключити зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 05.02.2015 ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Як слідує із довідки військової частини А 1008 від 26.12.2019 № 2771, додаткова відпустка як учаснику бойових дій, яка надається відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016, 2017, 2018 роки ОСОБА_1 не надавалась, грошова компенсація за всі невикористані дні не виплачувалась.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 2014 року по 2018 рік, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII), відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону №3551-XII).

Згідно зі статтями 18, 19 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

За приписами частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).

Закон України від 03 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону №1282-XII цифри « 101» замінено цифрами « 103».

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).

Статтею 9 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення встановлено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (зі змінами, далі - Порядок №1078).

Як визначено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Згідно із пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції від 24 лютого 2018 року, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року, змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок. Відповідно до пункту 4 вказаної Постанови, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Тим самим визначено зовсім інший порядок встановлення та розміру посадового окладу, а отже, позивачу підвищено оклад за посадою, в результаті чого відбулося збільшення його грошового забезпечення. З огляду на це відповідно до пункту 5 Порядку №1078 індекс споживчих цін у березні 2018 року рівний 1 та індексація грошового забезпечення не нараховується.

Абзацом другим пункту 1-1 Порядку №1078 визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, розмір індексів споживчих цін становив: у квітні 2018 року - 100,8; у травні 2018 року - 100,0; у червні 2018 року - 100,0; у липні 2018 року - 99,3; у серпні 2018 року - 100,0; у вересні 2018 року - 101,9; у жовтні 2018 року - 101,7. Розрахунок порогу індексації становить: 1,008х1х1х0,993х1х1,019х1,017х100 = 103,73. Таким чином, у жовтні 2018 року поріг індексації 103 відсотки було перевищено, отже виникає право на індексацію заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, отже, з урахуванням правил, наведених у статті 4 Закону №1282-ХІІ, пункті 1-1 Порядку №1078, індексацію необхідно було проводити в грудні 2018 року.

Таким чином, за період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року відповідачем правомірно індексація не нараховувалась та не виплачувалась.

Водночас, як слідує із відзиву, у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерстві оборони України не було.

З особових карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2014 - 201 роки слідує, що позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за 2014, 2015 роки. У період з 2016 року по 30 листопада 2018 року індексація грошового забезпечення відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась. Отже, грошове забезпечення позивача за період з 2014 по 2015 рік включно проіндексоване, що в свою чергу спростовує доводи ОСОБА_1 про невиплату йому індексації за вказаний період.

Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 2014 року по 2015 рік включно та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за вказані періоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Разом з тим, на переконання суду, відповідач не довів правомірність ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані позивачем дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2018 роки, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідчення серії НОМЕР_1 від 05.02.2015.

Як вбачається із довідки Військової частини А1008 від 26.12.2019 № 2771, позивачу додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, яка надається відповідно до пункту 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки не надавалася, грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки не виплачувалася.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки» . Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XIIвизначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене суд приходить висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас військовослужбовець має право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Водночас, як встановлено з наказу командира військової частини А 1008 (по стройовій частині) від 30.11.2018 № 268 майора ОСОБА_1 , начальника автомобільної служби технічної частини, призначеного наказом командира військової частини А0796 (по особовому складу) від 20 вересня 2018 року № 235 на посаду заступника військового комісара з територіальної оборони Локачинського районного військового комісаріату Волинської області, вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - смт.Локачі Волинської області. З 30 листопада 2018 року виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.

Тобто, позивач не був звільнений з військової служби з військової частини А1008, а вибув до нового місця служби до Локачинського районного військового комісаріату Волинської області (смт. Локачі Волинської області).

Тому, позивач не набув права на грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки станом на дату вибуття з військової частини А1008, в зв`язку з чим не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки та зобов`язання здійснити таке нарахування та виплату.

Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1008 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Зобов`язати Військову частину А1008 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255, 295 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Військова частина А1008 (44701, Волинська область, місто Володимир-Волинський, вулиця Ковельська, будинок 265, ідентифікаційний код юридичної особи 26614751).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич