Вирок № 93199260, 30.11.2020, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2020 Справа №607/16217/13-к

Колегія суддів Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

в складі:

головуючого судді Кунцьо С.В.

суддів Грицака Р.М., Делікатної Л.В.

за участю секретарів с/з Музики О.М., Ліщинського О.І., Дуркало Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012210010000530 від 18 грудня 2012 року про обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернопіль, українця, громадянинаУкраїни, освіта вища, приватного підприємця, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , несудимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.191 КК України, ч.5 ст.191 КК України,

за участю прокурора Гульовської О.Г., Ороновського С.І., Самойлова П.Г.

потерпілої ОСОБА_2

представника потерпілої адвоката Майки А.Б.

захисників адвокатів Пономаренко І.А., Шкодяк І.А.

обвинуваченого ОСОБА_1

В С Т А Н О В И Л А:

Органом досудового розслідування та згідно зміненого обвинувального акту прокурором, ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.191 КК України за наступних обставин: у липні 2008 року суб`єкт підприємницької діяльності обвинувачений ОСОБА_1 за домовленістю з підприємцем – потерпілою у справі ОСОБА_2 , з метою забезпечення зберігання матеріальних цінностей, отримав на зберігання:

-верстат для плетіння сітки з дроту UDAF 60/ІІ №11422 вартістю 230 000 гривень ;

-верстат для плетіння сітки з дроту UDAF 60/ІІ №11419 вартістю 270 000 гривень;

-верстат для плетіння сітки з дроту UDAF 60/ІІ № 11415 вартістю 280 000 гривень.

Договір набув чинності з моменту його підписання і діяв до 31 грудня 2011 року.

Взимку 2009 року у суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 , виник злочинний намір направлений на розтрату ввіреного йому на зберігання чужого майна.

Реалізуючи свій злочинний намір, в кінці зими - на початку весни 2009 року обвинувачений ОСОБА_1 розтратив майно, яке було йому ввірене, а саме продав сіткоплетельний верстат UDAF 60/ІІ № 11422, який належав потерпілій ОСОБА_2 та був йому ввірений, суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 за цінною 50 000 гривень. Грошові кошти, отриманні від ОСОБА_3 , привласнив.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, обвинувачений ОСОБА_1 протягом 2009-2010 років продав невстановленим слідством особам комплектуючі частини від сіткоплетельних верстатів UDAF 60/ІІ №11419 та № 11415, які були передані йому на зберігання потерпілою ОСОБА_2 . Отримані грошові кошти обвинувачений ОСОБА_1 привласнив.

Привласнивши три верстати для плетіння сітки з дроту, якими розпорядився на власний розсуд, продавши їх та кошти від їх реалізації використавши на власні потреби, заподіяв збитки потерпілій ОСОБА_2 на загальну суму 70347,6 гривень.

Таким чином, прокурор дійшов до переконання, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.191 КК України – привласнення чужого майна, яке було ввірене особі.

Потерпіла ОСОБА_2 , не погодившись із зміненим прокурором обвинуваченням, підтримала обвинувачення ОСОБА_1 у попередній редакції у вчиненнні кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.191 КК України, а саме: в липні 2008 року між суб`єктом підприємницької діяльності обвинуваченим у справі ОСОБА_1 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 з метою забезпечення зберігання матеріальних цінностей, було укладено договір про повну матеріальну індивідуальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей, датований 15 липня 2008 року. Згідно даного договору ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняв на себе повну індивідуальну та матеріальну відповідальність, щодо забезпечення майна, переданого на зберігання, на суму 780 000 гривень, а саме;

-верстат для плетіння сітки з дроту UDAF 60/ІІ №11422 вартістю 230 000 гривень ;

-верстат для плетіння сітки з дроту UDAF 60/ІІ №11419 вартістю 270 000 гривень;

-верстат для плетіння сітки з дроту UDAF 60/ІІ № 11415 вартістю 280 000 гривень.

Договір набув чинності з моменту його підписання і діяв до 31 грудня 2011 року.

Маючи на зберіганні сіткоплетельні верстати UDAF 60/ІІ № 11422, № 11419, № 11415, зимою 2009 року у суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 , виник злочинний намір направлений на розтрату ввіреного йому на зберігання чужого майна.

Реалізуючи свій злочинний намір, в кінці зими - на початку весни 2009 року ОСОБА_1 розтратив майно, яке було йому ввірене, а саме продав сіткоплетельний верстат UDAF 60/ІІ № 11422, який належав ОСОБА_2 та був йому ввірений згідно договору про повну індивідуальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей, суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 за цінною 50 000 гривень. Грошові кошти, отриманні від ОСОБА_3 , привласнив.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, обвинувачений ОСОБА_1 протягом 2009-2010 років продав невстановленим слідством особам комплектуючі частини від сіткоплетельних верстатів UDAF 60/ІІ №11419 та № 11415, за які згідного договору про повну індивідуальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей від 15.07.2008 року ніс повну матеріальну відповідальність за збереження. Отримані грошові кошти ОСОБА_1 привласнив.

Всупереч договору ОСОБА_1 , привласнивши три верстати для плетіння сітки з дроту, якими розпорядився на власний розсуд, продавши їх та кошти від їх реалізації використавши на власні потреби, заподіяв збитки ОСОБА_2 на 780 000 гривень.

Таким чином, ОСОБА_1 згідно обвинувачення підтриманого потерпілою ОСОБА_2 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 191 КК України - привласнення чужого майна, яке було ввірене особі, вчинене в особливо великих розмірах.

Однак, суд вважає, що обвинуваченого ОСОБА_1 необхідно виправдати за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.191 КК України та ч.5 ст.191 КК України, з наступних мотивів.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.191 та ч.5 ст.191 КК України не визнав, і пояснив, що він з 1999 року займається підприємницькою діяльністю, зокрема зареєстрований як ФОП, що здійснює ремонт обладнання для виробництва дроту. У 2006 році у поїзді він познайомились із ОСОБА_4 . В період 2007 - 2008 року він мав намір здійснити закупівлю 15 сіткоплетельних станків з Російської Федерації на своє ім`я. Між ним та ОСОБА_4 виникла домовленість, що у зв`язку з його бажанням та можливістю останній здійснить поїздку до Російської Федерації, оформить відповідний контракт та виконає дії щодо доставки обладнання, за відповідну винагороду. Погодившись, ОСОБА_4 отримав від нього бланки з печатками і його підписом. Однак у процесі оформлення документів пояснив, що забув і взяв не ту печатку, що потрібно, взяв печатку дружини та запропонував оформити документи на неї ( ОСОБА_2 ), на, що він погодився та станки були оформлені на потерпілу. Контракт було укладено, усі станки було придбано, та він відповідно сплачував необхідні суми за станки, зокрема зазначив що для цього отримав кредит у банку «Укрсоцбанком», інших контрагентів. Товар було доставлено у м. Тернопіль залізничним транспортом. Зокрема у грудні 2007 року було доставлено два станки, і у 2008 році ще 13 станків. Потерпіла ОСОБА_2 виступила як офіційний покупець, а ОСОБА_4 виступив як свідок чи виконавець за договором. За договором прибуло 15 станків із великим ступенем зносу, які потребували капремонту, заміни деталей та механічного ремонту. Частина станків з контейнера на контейнерній станції було завантажено на вантажний автомобіль. Ще частину станків були передані до Республіки Польща (продано орієнтовно 10 шт.), а решту стоїть до даного часу у його приміщенні по АДРЕСА_2 . В подальшому вказані 15 станків, які придбані за його кошти, згідно офіційних документів потерпілою ОСОБА_2 передано йому як власнику. Категорично заперечує, що остання передавала йому вказані станки на зберігання майна та договір із нею про повну матеріальну відповідальність він не укладав. Зазначає, що в цей час ОСОБА_4 мав доступ до цеху, зокрема до його документації, коли і підробив договір про матеріальну відповідальність, проставив будь яку дату, обрав зокрема «15 липня 2008 року». Проте у вказану дату він (обвинувачений) не був в Україні. Господарським судом Тернопільської області розглядалася справа про визнання недійсним договору про повну матеріальну відповідальність з підстав невідповідності договору і судом вказано, що дійсно ОСОБА_2 підписала вказаний договір 15 липня 2008 року. Зазначає, що з пояснень потерпілої на стадії судового розгляду вбачається, що вона не мала з ним жодних домовленостей, однак в обвинуваченні яке нею підтримане, вказано про факт домовленості між ними. Просить його виправдати у вчиненні кримінальних правопорушень. Позовних вимог потерпілої на суму 780 000 грн не визнає.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 , суду повідомила, що з 2006 року зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності, займалася торгівлею промислових товарів. Її чоловік, ОСОБА_4 , запропонував їй здійснювати діяльність із поставки верстатів, на що вона погодилася, однак усіма справами мав займатися він. Фактично вона лише підписувала документи, а чоловік займався закупівлею станків за кордоном. Вона не цікавилася ходом роботи. Пізніше вона дізналася, що ОСОБА_1 та її чоловік разом вирішили запустити виробництво сітки з дроту. Було складено договір про попередню поставку станків, придбано 15 станків, які привезено поступово з м. Воркута РФ протягом 2007 – 2008 років, за кошти її чоловіка, які були оплачені через банківські установи. Виробництво сітки так і не було розпочато, через недостатність коштів, але три станки залишились на зберіганні в ОСОБА_1 в гаражі. Станки були металеві, великі. Необхідно було підписати договір про збереження матеріальних цінностей з метою належного зберігання станків. Вказаний договір ними з ОСОБА_1 підписано в липні 2008 року по АДРЕСА_2 , де і зберігалося майно. Однак, в 2011 – 2012 роках взимку, чоловік їй повідомив, що ніякого виробництва не буде та станків немає, що ОСОБА_1 їх обманув. За вказаних обставин і було повідомлено про злочин правоохоронні органи. Вона довіряє чоловікові та не перевіряла документів, змісту не пам`ятає, лише підписувала їх. При укладанні договору їх було троє: чоловік, вона та ОСОБА_1 . Сума збитків відома її чоловікові ОСОБА_4 З ОСОБА_1 вони познайомилися в товаристві, мали спільні справи, мали намір запустити виробництво, однак з обвинуваченим вона не спілкувалася. Поставки оформлялися на неї як на приватного підприємця та зберігалися в гаражному приміщенні орендованому ОСОБА_1 на АДРЕСА_2 . Вони довіряли ОСОБА_1 . Вартість одного станка орієнтовно 24 000 грн. Цивільний позов підтримує у повному обсязі. Щодо міри покарання обвинуваченому покладається на думку суду.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , суду повідомив, що декілька років назад познайомився з ОСОБА_1 і працював у нього з травня 2010 року спочатку різноробочим, а згодом слюсарем. Товар зі станції він привозив на машині до пункту по вул. Бродівській, 60 в м. Тернополі, яку міг орендувати ОСОБА_1 . Одного разу ним було доставлено станки і іншої інформації щодо подальшого їх направлення він не знає. Надавав пояснення в ході досудового розслідування з цього приводу та не знає кількості станків, що були привезені, лише здійснювали розвантаження. У період його роботи станки в кількості три штуки знаходилися по вул. Бродівській в м. Тернополі. Номерів станків він не пригадує, обліку не вів. Здійснити запуск роботи станків вони не могли, оскільки потрібен був спеціальний наладчик. Розвантажувались станки за допомогою крана.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , суду повідомив, що потерпіла ОСОБА_2 є його дружиною. У 2005 – 2006 роках під час поїздки в м. Київ вони познайомилися з обвинуваченим ОСОБА_1 , оскільки в них склалась ситуація за якої довелося разом спіймати злодія. Обмінявшись номерами телефонів, вони почали спілкуватися. ОСОБА_1 допомагав йому у бізнесі, зокрема займався поставками насосів, що виробляються у Російській Федерації і запчастинами до насосів. Обвинувачений ОСОБА_1 на той момент розповідав, що має гуртівню, яка закрилася через нерентабельність. Коли ОСОБА_1 почав йому допомагати, то не мав свого бізнесу. У 2007 році ОСОБА_1 запропонував йому спільно займатися закупівлею обладнання, приводити його у відповідний стан та продавати дорожче, на що, він маючи вільні кошти, погодився. Знає, що до ОСОБА_1 з м. Київ зателефонували якісь особи і запропонували придбати два станки «по нормальній ціні». Однак враховуючи те, що коштів у обвинуваченого не було, тому він запропонував їх придбати йому, на що він погодився. В подальшому вони продовжили спілкуватись з приводу придбання вказаних станків та дізнався про те, що такі станки знаходяться в м. Воркута РФ. Він особисто поїхав до Російської Федерації та маючи там справи, заїхав у м. Воркуту, де вияв що ціни на вказані станки є значно вищі ніж в Україні. Також він мав розмову із директором фірми у м. Воркута, який хотів отримати кошти для передоплати. Погодивши ціну станків з директором підприємства у м. Збараж Тернопільської області, зокрема на яких умовах будуть вони їх купувати, між його дружиною ОСОБА_2 та підприємством в м. Воркута Російської Федерації було укладено договір. Він з дружиною здійснив часткову оплату за перші два станки, після чого поїхав у м. Воркута РФ щоб підготувати документацію для доставки. Зазначає, що в цей час дружина була зареєстрована як приватний підприємець та ОСОБА_1 коштів на купівлю станків не давав, оскільки коштів не мав. Грошові кошти, які перерахувались як оплата за станки, належали особисто йому. У Російській Федерації він пробув протягом місяця, займався документами у м. Воркута РФ. Виготовивши документи, його дружина здійснила оплату іншої частини необхідної суми коштів і перші два станки були направлені в Україну. Вдруге він їздив у м.Воркуту щоб підготувати іншу частину станків до відправки в Україну. З лютого 2008 року по серпень 2008 року станки були доправлені залізничним транспортом, контейнерами до ст. Теребовля Тернопільської області. Свідок ОСОБА_6 мав знайому особу у якої був вантажний автомобіль, яким було доставлено станки зі станції в приміщення, що орендував обвинувачений ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 . В подальшому було переміщено ще 13 станків. Також вони з ОСОБА_1 обговорювали тему створення спільного виробництва сітки. Частину станків вирішили продати у Республіку Польщу знайомому на ім`я ОСОБА_7 , а саме 12 штук, а залишити собі лише 3 штуки. ОСОБА_1 мав намір вкласти кошти у станки, чого не зробив та виробництво запущено не було. Було укладено договір на зберігання майна, по закінченню дії якого він мав намір забрати станки, однак виявив їх відсутність. Після цього його дружина ОСОБА_2 звернулася до правоохоронних органів з заявою стосовно того, що станки повинні були зберігати у цеху, що орендував обвинувачений ОСОБА_1 по вул. Бродівській 60 в м. Тернополі на території заводу «Молода Гвардія», однак їх там не має. Договір про зберігання станків з ОСОБА_1 було укладено, після того як він обіцяв сам займатися ремонтом станків. Було зазначено про повну матеріальну відповідальність, яку взяв на себе ОСОБА_1 , обвинувачений власноручно підписав договір, завіривши печаткою та не було такого щоб він давав листок паперу з підписом та печаткою. При укладенні договору також була присутня ОСОБА_2 коли вони прийшли до обвинуваченого ОСОБА_1 з метою з`ясувати де поділись станки, останній повідомив, що ніякого договору не існує та станків не було. При цьому обвинувачений також в ході телефонної розмови повідомляв, що все гаразд та вони розпочнуть роботу, однак на даний час немає коштів. Дружина – потерпіла у справі укладала офіційні документи та підписувала їх. Про всі обставини справи їй відомо з його слів, особисто присутня не була. Договір зберігання було укладено у приміщенні офісу влітку 2008 року. Дата 15 липня 2008 року або пізніше. Він не думав, що обвинувачений продасть станки, мав з ним довірливі відносити. На момент укладення договору було в наявності 14 станків, які зберігалися в цеху для реалізації. Також він був присутній в ході огляду працівниками міліції в приміщенні, яке винаймав обвинувачений на території заводу «Молода Гвардія», однак станків там не виявлено. Один із трьох станків було знайдено на виробництві у ОСОБА_3 , серед інших станків. Протокол, яким було встановлено відсутність станків підписували і він, і ОСОБА_1 . Вартість станка, а точніше комплектуючих до ремонту становила орієнтовно 40000 грн. Придбавши станки, вони відремонтували їх та привели до нормального стану. Вартість відремонтованого станка становила 40000 доларів США та змінилася після розмитнення, приведення його до робочого виду, заміни деталей. Усі наявні у них документи щодо станків були передані слідчому у справі.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду повідомив, що є працівником ОСОБА_1 та знайомий із ОСОБА_4 . Знає, що ОСОБА_4 звернувся щодо ОСОБА_1 до правоохоронних органів, через те, що останній забрав у нього станки. У обвинуваченого ОСОБА_1 він працює з 2010 року, оформлений офіційно. Потерпілу ОСОБА_9 раніше не бачив, лише вперше в суді. Знає, що у 2007 – 2008 роках ОСОБА_1 орендував гаражне приміщення яке мало орієнтовно 1000 м.кв. Станків там було багато, вони складалися із п`яти частин, які були взаємозамінні. Облік станків вів ОСОБА_1 ОСОБА_4 він бачив у цеху декілька років назад, оскільки той мав кладову у цеху, яке ОСОБА_1 надав йому у користування, міг ходити приміщенням та мав ключі від нього.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду повідомив, що він знайомий з ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , з якими разом працювали у підприємця ОСОБА_1 . З обвинуваченим познайомилися по АДРЕСА_2 , куди прийшли разом із ОСОБА_4 у 2008 - 2009 роках, який повідомив про обсяг роботи та показав, що саме необхідно виконати в якості слюсаря. ОСОБА_1 попросив його працювати та викликав орієнтовно один – два рази на місяць. Оплату праці проводив подобово. Трудовий договір було укладено у 2010 році. Зазначає, що оплату праці проводив як обвинувачений так і ОСОБА_4 . Робота була періодична. Його робота полягала у чистці великих камер та насосів. Знає, що ОСОБА_4 орендував приміщення по АДРЕСА_2 , куди прибули верстати залізничним транспортом із станції неподалік маркету «Епіцентр». Верстати прибували по 2 і по 4 штуки декілька разів. Це були сіткоплетельні верстати, які він розвантажував з бригадою працівників за дорученням ОСОБА_1 . Далі прибували машини та розбирали їх з цеху, вони проводили завантаження. Іноді завантаження проводили інші вантажники. Подальша доля станків йому не відома. Частина з них залишилася в приміщенні, але скільки саме верстатів йому також не відомо, оскільки вони були розкомплектовані та не мали товарного вигляду, підлягали ремонту. Частину з верстатів було приведено в порядок, відремонтовано. Кому саме належало майно та чи укладався договір йому не відомо. Верстати перебували в приміщенні протягом декількох місяців. У вказаному приміщенні по АДРЕСА_2 лише ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність, а ОСОБА_4 орендував у ОСОБА_1 приміщення. Вони між собою домовились та у ОСОБА_4 були свої ключі, він мав доступ до приміщення за відсутності ОСОБА_1 , мав також доступ до документів. Як вівся облік станків йому не відомо, він цього не робив, мав лише відремонтувати. Потерпілу ОСОБА_2 він не знає. У приміщенні де зберігалися станки, у цеху вміщалися дві фури. Приміщення було площею приблизно 2000 м.кв.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду повідомила, що з 2005 року знайома з обвинуваченим ОСОБА_1 та потерпілою ОСОБА_2 . З ОСОБА_4 працювала на одній роботі. Їй відомо, що у справі йде мова про станки, які були привезені в Україну в кількості 15 штук та віддані під реалізацію в кількості більше 10 шт. На офісі, її керівник ОСОБА_4 обговорював питання придбання станків, їй відомо про обставини з його розмов. Вони співпрацювали з російським заводом, у ході співпраці було встановлено можливість придбання станків. ОСОБА_4 їздив у Російську Федерацію де придбавав станки, переправив їх на територію України. Вони разом з ОСОБА_1 мали намір спільно налагодити бізнес з виготовлення сітки. Станки були привезені на ім`я ФОП ОСОБА_2 , відповідно і кошти через банківську установу були направлені нею. Вона займалася частково розробкою тексту договору купівлі – продажу у кінці 2007 року. Саме ОСОБА_2 віддавала під реалізацію вказані станки ОСОБА_1 . З розмови їй відомо, що частину станків не було виявлено у приміщенні де вони зберігалися по АДРЕСА_2 і грошові кошти обвинуваченим не були повернуті. Приміщення де зберігалися станки було в оренді або у власності обвинуваченого ОСОБА_1 , який беручи в оренду станки мав би їх повернути, однак не повернув. Де знаходяться станки їй не відомо.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду повідомив, що ОСОБА_1 має спір із ОСОБА_4 з приводу грошових коштів за станки, на яких він здійснював підприємницьку діяльність. У нього є три аналогічні станки чи станки тієї ж марки УДАФ, якими торгував підприємець ОСОБА_1 , а всього має в наявності 5 станків. З них два придбано у ОСОБА_1 , а саме розкомплектовані станки, в неробочому стані, які складались з декількох модулів, на яких були номерні знаки, з яких теоретично можна було скласти станки. Придбав він їх на складі по вул. Бродівській в м. Тернопіль, колишній завод «Молода Гвардія», де обвинувачений орендував склади, зокрема один осінню 2008 року, а інший в лютому – березні 2009 року, орієнтовно за 50000 грн. кожен, за накладними, без укладення договорів. До нього приходили працівники поліції, оглядали станки у 2012 році. Документи не збереглися.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду повідомив, що він працює головою Тернопільської РДА, знайомий із обвинуваченим ОСОБА_1 та потерпілою ОСОБА_2 . Йому відомо про наявність претензій у потерпілої до обвинуваченого з приводу їх спільної господарської діяльності. Вони працювали на спільній території по АДРЕСА_2 , де він здійснював на той час підприємницьку діяльність. Потерпіла та обвинувачений разом працювали та займалися придбанням обладнання з Російської Федерації з метою виготовлення в подальшому металевої сітки. У них виникли непорозуміння, деталі яких йому не відомі. У приміщенні орендованому ОСОБА_1 бачив обладнання, однак не може стверджувати, що то були сіткоплетельні станки. ОСОБА_4 розповідав йому, що привіз обладнання, однак ОСОБА_1 його продав.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду повідомив, що в червні – липні 2012 року він був присутнім разом із ОСОБА_14 в якості понятих при проведенні опису майна, на виробничому приміщенні ОСОБА_1 . Огляд проводився на території колишнього заводу «Молода Гвардія», в великому ангарі, цеху. В ході огляду, вони зайшли у приміщення вказаного великого ангару, де була велика кількість станків, зокрема три великих зібраних, зеленого кольору. Були присутні працівники міліції, які фотографували та описували станки. З усієї кількості обладнання було зосереджено увагу на трьох станках. Був складений протокол, який він підписував добровільно без тиску.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 надав суду пояснення, які є аналогічними тим, які були надані свідком ОСОБА_13 .

Експерт ОСОБА_15 пояснив у судовому засіданні, що він працює директором фірми, яка займається оціночною діяльністю. Він є провідним експертом оцінювачем, проводить оцінку за усіма напрямками згідно ЗУ «Про оцінку майна». Він надавав висновок стовно оцінки станків, які оглянули, це були сіткоплетельні верстати, один з яких вони оцінили, а інший відмовилися оцінювати, оскільки він був у розібраному стані, розкомплектований. Провівши обстеження, вони визначили ринкову вартість вказаного станка, на дату оцінки, тобто на 30.07.2012 року. На обстеженні була оцінювач ОСОБА_16 , яка у фірмі вже не працює. Надавали висновок на підстави даних з Інтернет ресурсів, даних національного стандарту і законодавства, документів щодо власності не було надано. Проводився огляд станків і фотофіксація. Він підтримує наданий ним висновок. Вартість встановлена висновком відповідала фактичній ринковій вартості станка станом на дату проведення його оцінки. Він не внесений у єдиний реєстр експертів України, оскільки не є судовим експертом, а оцінювачем майна.

Експерт ОСОБА_17 пояснив у судовому засіданні, що він підтримує наданий ним висновок експерта № 6-135/6 від 06 червня 2016 року. На його вирішення було поставлено два економічних запитання, на які надано відповідь та документально підтверджено її. Питання поставки товару та її вартості не ставилось. Станом на момент укладання контракту 22.08.2007 року вартість станків становила 351738 грн. Знос станків не вирішувався. Факт оплати підтверджено відповідно до договору, проведення оплати та наявність специфікації. Не пригадує чи було рішення суду про визнання недійсним договору. Для проведення експертизи було надано 5 томів матеріалів кримінального провадження, які були прийняті до уваги при наданні відповідей на запитання. Усі взяті до уваги документи були вказані у висновку. Інші документи для надання відповіді на перше і друге запитання експертизи необхідні не були. Зокрема із ОСОБА_2 було укладено три контракти із специфікацією які були однакові за відміною у кількості елементів, ціна станків теж однакова. Вказана не їх ринкова вартість, а вартість придбання згідно договору. Загальна сума становила 1000800 російських рублів. У висновку він також вказав, що за вказаними контрактами було повністю проведено оплату ФОП ОСОБА_2 через ВАТ КБ Хрещатик. У матеріалах справи знаходилась довідка щодо курсу валюти станом на 22 липня 2007 року та вказана довідка і була використана, із зазначенням у висновку дат та номерів наданих йому для дослідження контрактів. Номери верстатів не досліджувалися, однак були вказані у специфікаціях.

Окрім показань потерпілої ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та експертів ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , на підтвердження вини ОСОБА_1 суду надано виключно наступні докази:

- платіжне доручення в іноземній валюті від 27 грудня 2007 року на ім`я ОСОБА_2 на суму 500 000 грн. ТФ ВАТ КБ «Хрещатик» банк емітент Воркутський ФКБ «Севергазбанк» з призначенням платежу: передоплата згідно контракту № 03/08 від 22.08.2007 року та платіжне доручення в іноземній валюті від 27 грудня 2007 року на ім`я ОСОБА_2 на суму 300 000 грн ТФ ВАТ КБ «Хрещатик» банк емітент Воркутський ФКБ «Севергазбанк» з призначенням платежу: передоплата згідно контракту № 03/08 від 22.08.2007 року.

(а.м.к.п. 73-74 Т.1);

- договір про повну індивідуальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей від 15 липня 2008 року укладений 15 липня 2008 року між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 , згідно якого виконавець прийняв на себе повну індивідуальну і матеріальну відповідальність щодо забезпечення збереження майна переданого для безоплатного зберігання на суму 780000 грн., а саме три верстати : верстат для плетіння сітки з дроту UDAF 60/ІІ №11422 вартістю 230 000 гривень; верстат для плетіння сітки з дроту UDAF 60/ІІ №11419 вартістю 270 000 гривень; верстат для плетіння сітки з дроту UDAF 60/ІІ № 11415 вартістю 280 000 гривень. Договір набув чинності з моменту його підписання і діяв до 31 грудня 2011 року. Проведено огляд предмету - оригіналу від 15.07.2008 року із підписами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відтисками печаток.

(а.м.к.п. 135, 136 Т.1);

- висновком товарознавчої експертизи від 30 липня 2012 року згідно якого ринкова вартість сіткоплетеного верстату UDA FV 60/ІІ х 2000, 1990 року випуску, який перебуває у робочому стані, складає із заокругленням з урахуванням ПДВ 209 000 грн.

(а.м.к.п. 156-177 Т.1);

- висновком експерта № 17/265/12 від 03 липня 2012 року, судової експертизи технічного дослідження документів, згідно якого відбитки печаток у договорі про повну матеріальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей від 15.07.2008 року, нанесено шляхом тиснення при допомозі рельєфного кліше. Відбиток печатки у графі «Виконавець» в договорі про повну матеріальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей від 15.07.2008 року нанесено печаткою ПП ОСОБА_1 , зразки якої надано на дослідження в якості порівняльного матеріалу. Відбиток печатки у графі «Депонент» в договорі про повну матеріальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей від 15.07.2008 року нанесено печаткою ПП ОСОБА_2 , зразки якої надано на дослідження в якості порівняльного матеріалу.

(а.м.к.п. 187-193 Т.1);

- протокол виїмки від 27 липня 2012 року, згідно якого ОСОБА_2 видала оригінали документів 2006 – 2011 років на яких містяться відтиски печатки «ПП ОСОБА_2 ».

(а.м.к.п. 207-208 Т.1);

- висновком експерта № 17/266/12 від 09 липня 2012 року, судової експертизи технічного дослідження документів, згідно якого підпис у графі «Виконавець» у договорі про повну матеріальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей від 15.07.2008 року, виконаний ОСОБА_1 зразки якого надані на дослідження в якості порівняльного матеріалу. Підпис в графі «Допонент» у договорі про повну матеріальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей від 15.07.2008 року виконаний ОСОБА_2 , зразки якої надано на дослідження в якості порівняльного матеріалу.

(а.м.к.п. 9-23 Т.2);

- висновком експерта № 1-1217/12 від 09 серпня 2012 року, судової експертизи технічного дослідження документів, згідно відбиток печатки « ОСОБА_2 інд. код № НОМЕР_1 » у договір про повну індивідуальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей від 15.07.2008 року нанесений ймовірно в липні 2008 року (згідно наданих зразків). Вище вказаний відбиток нанесений ймовірно не у січні 2012 (згідно наданих зразків) Питання чи дана печатка поставлена в грудні 2012 не вирішує: оскільки зразків за грудень 2012 року надано не було.

Встановити чи в липні 2007 році чи 15 липня 2008 році нанесено відбиток печатки «Суб`єкт відприємницької діяльності ОСОБА_1 » у договір про повну індивідуальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей від 15.07.2008 року не видалось можливим, по причинах вказаній в дослідницькій частині висновку

(а.м.к.п. 30-37 Т.2);

- висновком експерта № 09-12-1041 від 04 вересня 2012 року, судової експертизи матеріалів документів, згідно якого фарбові матеріали, яким був виконаний відтиск печатки «Суб`єкт

підприємницької діяльності ОСОБА_1 » у договорі про

повну матеріальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей від 15.07.2008 року мають спільну родову належність із фарбовими матеріалами відтисків печаток які знаходяться на документах за червень та липень 2008 року (накладна №05/08 від 17 червня 2008 року та податкова декларація з податку на додану в вартість від 21.07.2008 року) та не мають спільної родової належності із фарбовими матеріалами відтиску печатки на документі податкова декларація

від 15.08.08 року. Фарбові матеріали, яким був виконаний відтиск печатки «Суб`єкт

підприємницької діяльності ОСОБА_1 » у договорі про

повну матеріальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей від 15.07.2008 року не мають спільної родової належності із фарбовими матеріалами відтисків печаток які знаходяться на документах за 2007 рік ( податкова декларація з податку на додану вартість від 20.08.2007 року, податкова декларація з податку на додану вартість від 20.07.2007 року

(а.м.к.п. 47-53 Т.2);

- протокол виїмки від 20 липня 2012 року, згідно якого ОСОБА_1 видав оригінали документів 2006 – 2011 років на яких містяться відтиски печатки «СПД ОСОБА_1 »

(а.м.к.п. 58-170 Т.2);

- протокол виїмки від 27 липня 2012 року, згідно якого ОСОБА_4 видав оригінали документів по факту придбання ОСОБА_2 сіткоплетельних станків (зокрема оригінали контрактів від 20.08.2007 року №№ 01/08, 02/08, 03/08, специфікації, додаткову угоду до договорів, інвентарних карток, трьох рахунків фактур на російській мові та митні декларації), огляд предметів проведено згідно протоколу від 03 серпня 2012 року.

(а.м.к.п. 186-223 Т.2);

- контракт №01/08 від 20 серпня 2007 року та специфікація №1 до нього, контракт №02/08 від 20 серпня 2007 року та специфікація №1 до нього, контракт №03/08 від 22 серпня 2007 року та специфікація №1 до нього, на російській мові укладені між ФГУП ОС-34/30 УФСИН Росії по Республіці Комі в особі директора ОСОБА_18 та ФОП ОСОБА_2 про купівлю станків для плетіння сітки з дроту UDAFV 60/ІІ, що складаються з вузлів.

(а.м.к.п. 188-202 Т.2);

- додатковий договір від 09 січня 2008 року на російській мові складений в м. Воркута до договору 03/08 від 22.08.2007 року між продавцем ОСОБА_18 та ОСОБА_2 про пролонгацію дії вказаного договору, копії інвентарних карток на російській мові, листи повідомлення про прибуття товару з Російської Федерації на ім`я ОСОБА_2 на російській мові, декларації Тернопільської митниці щодо верстатів для плетіння сітки з дроту.

(а.м.к.п. 203-206, 215-223 Т.2);

- лист на російській мові ФГУП ОС-34/30 УФСИН Росії по Республіці Комі (м. Воркута) адресований ОСОБА_2 , згідно якого на її запит № 01/09 від 19.09.2009 року повідомлено, що на її ім`я було відправлено 7 контейнерів вантажопідйомністю 20 тон за номерами 0629116, 0036989, 0394238, 0345320, 0523314, 08561117, 0454907 з 31 серпня 2007 року по 18 червня 2008 року з устаткуванням для сітки (вузли для станків) «УДАФ 60/11».

(а.м.к.п. 207 Т.2);

- протокол очної ставки від 27 червня 2012 року, проведеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , згідно якого ОСОБА_4 підтверджено придбання 15 використаних станків у РФ у м. Воркута та укладення договору № 03/08 від 22.08.2007 року, реалізацію 12 станків та залишення трьох станків у цеху по АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 ствердив про укладення із його дружиною ОСОБА_2 і ОСОБА_1 договору про збереження матеріальних цінностей, однак обвинувачений заперечив вказаний факт, зазначивши, що даний договір не укладався. ОСОБА_4 ствердив про продаж обвинуваченим станків до Республіки Польща (а.м.к.п. 274-280 Т-2, 3-8 Т.3);

- протокол очної ставки від 02 липня 2012 року, проведеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно якого потерпіла ОСОБА_2 підтверджено придбання 15 використаних станків у РФ у м. Воркута та укладення договору № 03/08 від 22.08.2007 року, однак потерпіла ствердила про укладення із ОСОБА_1 договору про збереження матеріальних цінностей, а обвинувачений заперечив вказаний факт, зазначивши, що даний договір не укладався, він його не підписував. (а.м.к.п. 287-290 Т.2);

- протокол очної ставки від 10 липня 2012 року, проведеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , згідно якого ОСОБА_3 повідомив про придбання у ОСОБА_1 на початку осені 2008 року за ціною 50000 грн сіткоплетельного верстату та на початку весни 2009 року сіткоплетельного верстату марки УДАФ -60/2 № 11422. Останній із них був розкомплектований. Договору купівлі – продажу не укладали. ОСОБА_1 стверджував, що це його верстати.

(а.м.к.п. 12-14 Т.3);

- довідку № 50 від 04 липня 2012 року згідно якої підприємство «Тернопільський експериментально-механічний завод» знаходиться за адресою м. Тернопіль вул. Бродівська, 60. ФОП ОСОБА_1 орендує на підприємстві виробниче приміщення площею 1026, 5 м.кв, яке знаходиться на балансі підприємства.

(а.м.к.п. 29 - 38 Т.3);

- протокол огляду предметів від 21 червня 2012 року, згідно якого, в присутності понятих проведено огляд верстату марки «УДАФ 60/ІІ х 2000» фабричний номер якого НОМЕР_2 , що на момент огляду знаходиться у приміщенні по вул. Бродівська, 44 в м. Тернопіль розміром 5х2 м.

(а.м.к.п. 46 – 47 Т.3);

- протокол огляду предметів від 10 серпня 2012 року, згідно якого, в присутності понятих проведено огляд у приміщені по АДРЕСА_3 , де встановлено, що праворуч знаходяться три сіткоплетельні станки у робочому стані. У ході огляду ОСОБА_4 заявив, що станок, який знаходиться в кінці виробничого приміщення належить йому, а саме його дружина ОСОБА_2 передала на зберігання згідно договору ОСОБА_1 . Встановлено, що верстат марки «УДАФ 60/ІІ» № 11422, рік випуску 1990.

(а.м.к.п. 48 – 49 Т.3);

- протокол огляду від 18 липня 2012 року, згідно якого, в присутності понятих проведено огляд у примішані по АДРЕСА_2 , де на момент огляду встановлено у хаотичному порядку сіткоплетельні верстати зелених кольорів, що складаються з комплектуючих частини, комплектуючі частини до них у великій кількості. У вказаному приміщенні здійснює підприємницьку діяльність ОСОБА_1

(а.м.к.п. 51 – 52 Т.3);

- протокол огляду предметів від 10 серпня 2012 року, згідно якого, в присутності понятих проведено огляд у примішані по АДРЕСА_2 , де встановлено, що ліворуч знаходяться комплектуючі частини до сіткоплетельних станків «УДАФ 60/ІІ» У ході огляду ОСОБА_4 заявив, що це не ті станки, які його дружина ОСОБА_2 передала на зберігання згідно договору ОСОБА_1

(а.м.к.п. 53 – 54 Т.3);

- протокол виїмки від 10 серпня 2012 року, згідно якого, в присутності понятих та ОСОБА_1 проведено виїмку документів - квитанції до прибуткового касового ордеру від 21.10.2008 року, накладної № 02/08 від 06.03.2008 року, у якій вказано, що ОСОБА_2 відпустила для ОСОБА_1 станок сіткоплетельний «УДАФ 60/ІІ» у кількості 3 штуки. Проведено огляд предметів згідно протоколу огляду від 11 серпня 2012 року, долучено до матеріалів справи.

(а.м.к.п. 62 – 66 Т.3);

- протокол виїмки від 16 серпня 2012 року, згідно якого ОСОБА_4 видав в присутності понятих оригінали документів накладних та прибуткових касових ордерів, що підтверджують факт передачі на реалізацію ОСОБА_1 сіткоплетельних станків, проведено їх огляд та долучено до матеріалів справи в якості речових доказів.

(а.м.к.п. 83 – 88 Т.3);

- протокол обшуку від 21 серпня 2012 року, згідно якого проведено обшук у приміщенні яке орендує ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 , де виявлено та вилучено папки із документами, де містяться накладн, згідно яких він отримав від ОСОБА_2 сіткоплетельні станки. Проведено огляд та долучено до матеріалів кримінальної справи в якості речових доказів

(а.м.к.п. 93 – 109 Т.3);

- висновок експерта № 1-1266/12 від 16 серпня 2012 року почеркознавчої експертизи, згідно якого копія накладної № 02/08 виконана з оригіналу накладної № 02/08 від 06 березня 2008 року при цьому в дещо зменшеному масштабі ніж оригінал і в ній відсутній напис у верхній частині ««06» березня 2008р».

(а.м.к.п. 122 – 126 Т.3);

- лист Тернопільської митниці ДМС України від 14.08.2012 року № 24/10-11390, з якого вбачається, що згідно наявних баз даних Тернопільської митниці СПД-ФО ОСОБА_1 протягом 2007 – 2012 року експортував товари згідно наявної інформації.

(а.м.к.п. 195 – 200 Т.3);

- інформація Тернопільської ОДПІ від 14.08.2012 року № 24/10-11388, згідно якої ОСОБА_1 перебуває на обліку в ТОДПІ як фізична особа – підприємець з 23.11.1999 року, здійснює діяльність на загальні системі оподаткування. Види діяльності: виробництво виробів з дроту, ремонт, технічне обслуговування та монтаж верстатів, виробництво дроту.

(а.м.к.п. 2 – 12 Т.4);

- копія рішення господарського суду Тернопільської області від 13 грудня 2012 року у справі № 18/45/5022-731/2012 за позовом СПД ФОП ОСОБА_1 до СПД ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про повну матеріальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 від 15 липня 2008 року, згідно якого у задоволені позову відмовлено.

(а.м.к.п. 89 – 93 Т.4);

- висновок експерта судово-технічного дослідження документів № 458/12-22 від 25 лютого 2013 року, згідно якого жодна із двох накладних від 07 грудня 2007 року на отримання товарів на суму 72 000 грн. від ПП ОСОБА_2 не є копією іншої.

(а.м.к.п. 42-49 Т.5);

- копія рішення господарського суду Тернопільської області від 05 жовтня 2015 року у справі №921/795/15-г/4 за позовом СПД ФОП ОСОБА_1 до СПД ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про повну матеріальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей від 15 липня 2008 року, згідно якого у задоволені позову відмовлено.

(а.м.с.п. 9-13 Т.2);

- висновок судової економічної експертизи №6-135/16 від 01.06.2016 року, згідно якого експертом підтверджено документально в межах наданих документів оплата та придбання ФОП ОСОБА_2 сіткоплетельних станків згідно контрактів №01/08 від 20.08.2007, №02/08 від 20.08.20077 та №03/08 від 22.08.2007 року на загальну суму 1800000 руб. (за 15 шт. верстатів), тобто по курсу НБУ (згідно довідки від 07.08.2012 року № 13036-400/2135) на суму 351 738,0 грн., станом на момент укладання контрактів (22.08.2007 року). Відповідно вартість кожного окремого верстату для плетіння сітки із дроту UDAF 60/11 (№11422, №11419, №11415) склала 120 000 руб., тобто по курсу НБУ (згідно довідки від 07.08.2012 року № 13036-400/2135) сума склала 23449,2 грн. (за кожний окремий верстат), станом на момент укладання контрактів (22.08.2007 року).

(а.м.с.п. 66-72 Т.2)

Надаючи оцінку доказам, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ч.5,6 ст. 13 Закону України про «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як вбачається із п.п. 21-26 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, провадження № 51-597км17, ЄДРСРУ № 75286445:

«п. 21. При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають:

«2. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом…

4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

п. 22. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

п. 24. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

п. 25. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

п. 26. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням».

Як вбачається із правового висновку що викладений в Постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 420/1667/18, провадження № 51-10433км18, обов`язкове залучення експерта для проведення експертизи необхідне за наявності двох підстав: по-перше, коли характер об`єктивних обставин, які мають значення для кримінального провадження, неможливо достовірно встановити без залучення особи, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями (що є загальною підставою проведення експертизи в кримінальному провадженні, передбаченою ч. 1 ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII); по-друге, коли мають місце обставини, передбачені ч. 2 цієї норми.

Імперативність п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або інші цінні папери, що мають грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, а достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування.

У решті випадків сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування зобов`язана незалежно від наявності інших доказів, за допомогою яких можливо встановити розмір матеріальних збитків, звернутися до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта (а в редакції Закону № 187-IX - залучити експерта).

Згідно ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Злочин передбачений ст. 191 КК України, з об`єктивної сторони може бути вчинений у формі: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; 2) розтрати такого майна зазначеною особою; 3) привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. В результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище.

Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у тому разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність може обумовлюватись службовими обов`язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням.

Ця правомочність може виникати не лише в осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією незалежно від форми власності (комірник, експедитор, агент по постачанню, продавець, касир). Такою правомочністю можуть наділятися і будь-які інші (приватні) особи, яким власник майна відповідно до закону передає певні повноваження щодо розпоряджання, управління, доставки чи зберігання майна. Така-правомочність у особи може виникнути на підставі цивільно-правових угод підряду, оренди, комісії, прокату, перевезення, схову, майнового найму. При цьому не має значення, яким саме власником - юридичною чи фізичною особою - винний був наділений певною правомочністю щодо відповідного майна.

Привласнення вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна й отримання винним можливості розпорядитися ним як своїм власним.

Суб`єктом привласнення і розтрати, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 191, може бути осудна приватна особа, яка досягла 16-річного віку і якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її віданні.

Кваліфікуючими обставинами привласнення закон передбачає вчинення їх: 1) повторно або 2) за попереднім зговором групою осіб (ч. З ст. 191), 3) у великих (ч. 4 ст. 191) або 4) особливо великих (ч. 5 ст. 191) розмірах, або 5) організованою групою (ч. 5 ст. 191).

Згідно примітки до ст. 185 КК України, у статтях 185-191, 194 КК України у великих розмірах визнається кримінальне правопорушення, що вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення.

Застосовуючи вказані норми законодавства та рішення Верховного Суду в даному кримінальному проваджені, колегія суддів відмічає наступне.

Предметом кримінальних правопорушень, які ставляться в вину обвинуваченому ОСОБА_1 є верстати для плетіння сітки з дроту UDAF 60/ІІ та комплектуючі частини від них. Достовірно встановити вартість вищевказаного майна, яким згідно версії обвинувачення та потерпілої ОСОБА_2 заволодів ОСОБА_1 , без спеціальних знань з застосуванням загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування не можливо.

Як вбачається із обвинувальних актів кримінальні правопорушення були вчинені ОСОБА_1 в період часу з зими 2009 року до 2010 року включно.

Згідно статтею 51 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.

Так, з 01 січня 2009 року 25 червня 2009 року кримінальна відповідальність за вчинення привласнення наставала, якщо сума перевищувала 1,5 мінімальні зарплати станом на 1 січня відповідного року та становила у вказаний період 907,5 гривень.

25 червня 2009 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за викрадення чужого майна», згідно з яким викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. З цього дня кримінально караною крадіжкою вважалася крадіжка на суму, що перевищує 60 грн. 50 коп. (302,5 грн. х 0,2 = 60,5 грн.). Але вже від 1 січня 2010 року ця сума збільшилася до 86 грн. 50 коп. (Законом «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20 жовтня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати було встановлено в сумі 869 грн.).

Отже визначальним моментом визначення наявності складу кримінального правопорушення передбаченого ст. 191 КК України є встановлення дійсної вартості чужого майна, яке було ввірене особі та яке вона привласнила, станом на момент вчинення злочину.

З наданих стороною обвинувачення та потерпілою ОСОБА_2 письмових доказів, вартість майна яке згідно обвинувачень привласнив ОСОБА_1 визначено наступним чином:

- згідно обвинувачення підтриманого потерпілою ОСОБА_2 за ч.5 ст.191 КК України, шляхом зазначення вартості майна в договорі про повну індивідуальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей від 15 липня 2008 року, станом на день укладення такого договору, а саме UDAF 60/ІІ №11422 - 230000 грн., UDAF 60/ІІ №11419 - 270000 грн., UDAF 60/ІІ №11415 - 280000 грн. (а.м.к.п. 136 Т.1);

- згідно обвинувачення підтриманого прокурором за ч.1 ст.191 КК України, шляхом проведення експертного дослідження за ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 11 лютого 2016 року (висновок судової економічної експертизи №6-135/16 від 01.06.2016 року, а.м.с.п. 66-72 Т.2), згідно якого встановлено вартість кожного окремого верстата для плетіння сітки UDAF 60/ІІ (№11422, №11419 №11415) в сумі 23449,2 грн. (за кожний окремий верстат), станом на момент укладання контрактів, тобто 22.08.2007 року.

Як в одному так і в іншому випадку стороною обвинувачення встановлено вартість майна яке згідно обвинувачень привласнив ОСОБА_1 не на момент вчинення кримінального правопорушення (з зими 2009 року до 2010 року включно), а на час укладення договору про повну індивідуальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей (15 липня 2008 року) та на момент укладання контрактів (22 серпня 2007 року), що з врахування імперативних вимог п.6 ч.2 ст. 242 КПК свідчить про те, що стороною обвинувачення в даному кримінальному провадженні належними та допустимими доказами не встановлено розміру матеріальних збитків заподіяних кримінальним правопорушенням.

Окрім цього колегія суддів звертає увагу на те, що експертом при проведенні експертизи вартості верстатів для плетіння сітки UDAF 60/ІІ встановлювався розмір матеріальних збитків не шляхом встановлення їх вартості безпосередньо, а шляхом дублювання їх вартості, яка була зазначена зокрема в укладених контрактах на поставку станків та специфікаціях до них, що викликає сумнів в належності висновку експерта як доказу.

Як в ході досудового розслідування так і під час судового розгляду стороною захисту ставився під сумнів розмір матеріальних збитків визначений в обвинуваченні, проте сторона обвинувачення не зверталась до суду в порядку ст.243 КПК України в редакції Закону № 1261-VII про залучення експерта для встановлені дійсної вартості майна, яке згідно обвинувачень привласнив ОСОБА_1 , станом на момент вчинення інкримінованих обвинуваченому діянь.

Також колегія суддів вважає недопустимим доказом долучений до матеріалів кримінального провадження висновок товарознавчої експертизи №08/07 від 30 липня 2017 року (а.м.к.п. 156-176), оскільки як вбачається із постанови начальника відділення СВ Тернопільського МВ УМВСУ в Тернопільській області (а.м.к.п. 152) та і з самого висновку, експерт (експерти) не були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, обов`язок чого покладено саме на слідчого чи прокурора.

Таким чином, колегія суддів вважає, що надані стороною обвинувачення, досліджені й оцінені судом докази не є належними і достатніми, щоб зробити висновок про вартість майна, яке було предметом привласнення та вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 .

Також, колегія суддів вважає недопустимими докази надані стороною обвинувачення, які покладені в основу обвинувачень, що складені іноземною (російською) мовою та не перекладені на державну мову, оскільки є такими, що порушують право обвинуваченого на захист, а саме контракт №01/08 від 20 серпня 2007 року та специфікація №1 до нього, контракт №02/08 від 20 серпня 2007 року та специфікація №1 до нього, контракт №03/08 від 22 серпня 2007 року та специфікація №1 до нього, укладених між ФГУП ОС-34/30 УФСИН Росії по Республіці Комі в особі директора ОСОБА_18 та ФОП ОСОБА_2 , додатковий договір від 09 січня 2008 року складений в м. Воркута до договору 03/08 від 22.08.2007 року, копії інвентарних карток, листи повідомлення про прибуття товару з Російської Федерації на ім`я ОСОБА_2 , декларації Тернопільської митниці щодо верстатів для плетіння сітки з дроту, лист ФГУП ОС-34/30 УФСИН Росії по Республіці Комі (м. Воркута) адресований ОСОБА_2 , з наступних міркувань.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 29 КПК України кримінальне провадження здійснюється державною мовою.

Як зазначено у ч. 1 ст. 68 КПК, у разі необхідності у кримінальному провадженні перекласти пояснення, показання або документи сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

Участь перекладача у кримінальному провадженні зумовлено конституційною засадою рівності перед законом і судом (ч. 2 ст. 24 Конституції України, ст. 10 КПК), згідно з якою, зокрема, не допускається привілеїв чи обмежень (у тому числі у процесуальних правах, передбачених КПК) за мовними ознаками.

При цьому, можливість обвинуваченого одержувати допомогу перекладача в судовому засіданні є одним із принципів забезпечення права на справедливий суд, визначених у ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, яку ратифіковано Верховною Радою України 17 липня 1997 року.

Проявом принципу «рівності можливостей», за яким кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості і жодна зі сторін не повинна мати якихось вагомих переваг над опонентом, є також права особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, закріплені у підпунктах «а», «е» п. 3 ст. 6 Конвенції.

Таке право повинно бути забезпечено реально, а не формально, а дотримання вказаних приписів забезпечує належну реалізацію права підозрюваного, обвинуваченого на захист.

В своєму клопотанні сторона захисту зазначила, що переклад вищевказаних письмових доказів з іноземної (російської) на державну мову не здійснений та їм після здійснення перекладу такі документи в порядку ст. 290 КПК України не відкриті, чим порушено право обвинуваченого на захист.

При цьому кримінальним процесуальним законом не регламентовано самого порядку залучення перекладача, зокрема не встановлено й безумовного обов`язку слідчого судді, суду, прокурора, слідчого самостійно (за відсутності відповідного клопотання з боку учасника провадження) залучати перекладача.

Згідно вимог закону учасники кримінального провадження та суд не мають права перебирати на себе обов`язки перекладача, користуватися його правами та нести відповідальність.

Відповідно ж до ч. 6 ст. 22, ч. 3 ст. 26 КПК суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків і вирішує лише ті питання, які сторони винесли на його розгляд.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що органом досудового розслідування та прокурором допущено порушення вимог ст.ст. 29, 68 КПК щодо необхідності залучення перекладача для перекладу документів, що долучені до матеріалів кримінального провадження, які складені на іноземній мові, на державну мову, що в конкретному випадку з урахуванням порушення рівності перед законом і судом (принципу «рівності можливостей») та в розумінні положень ст. 6 Конвенції щодо справедливості судового розгляду в цілому, є порушення права обвинуваченого на захист.

При цьому, колегія суддів з врахуванням похідного характеру висновку експерта судової економічної експертизи №6-135/16 від 01.06.2016 року (а.м.с.п. 66-72 Т.2), яка проведена на підставі недопустимих (неперекладених на державну мову) документів кримінального провадження: контракту №01/08 від 20 серпня 2007 року та специфікації №1 до нього, контракту №02/08 від 20 серпня 2007 року та специфікації №1 до нього, контракту №03/08 від 22 серпня 2007 року та специфікації №1 до нього, укладених між ФГУП ОС-34/30 УФСИН Росії по Республіці Комі в особі директора ОСОБА_18 та ФОП ОСОБА_2 , окрім доводів щодо його неналежності як доказу зазначених колегією суддів вище (з мотивів не визначення розміру матеріальних збитків станом на момент вчинення інкримінованих діянь), також вважає його недопустимим доказом із цих підстав.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Як вбачається із обвинувачень ОСОБА_1 , як за ч.1 ст.191 КК України так і за ч.5 ст.191 КК України в липні 2008 року суб`єкт підприємницької діяльності обвинувачений ОСОБА_1 за домовленістю з підприємцем – потерпілою у справі ОСОБА_2 , з метою забезпечення зберігання матеріальних цінностей, отримав на зберігання верстати для плетіння сітки з дроту UDAF 60/ІІ №11422, №11419, № 11415 (згідно матеріалів кримінального провадження даний договір укладений 15 липня 2008 року). Також, з обвинувачень вбачається, що злочинний умисел направлений на розтрату ввіреного йому на зберігання чужого майна в ОСОБА_1 виник не при укладенні відповідного договору, а лише взимку 2009 року, після чого він протягом 2009 – 2010 років розтратив ввірене йому майно.

До матеріалів кримінального провадження долучено договір про повну індивідуальну відповідальність та збереження матеріальних цінностей від 15 липня 2008 року укладений між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 , згідно якого виконавець прийняв на себе повну індивідуальну і матеріальну відповідальність щодо забезпечення збереження майна переданого для безоплатного зберігання трьох верстатів для плетіння сітки з дроту UDAF 60/ІІ з відповідними номерами.

Отже як встановлено обвинуваченням спірне майно (верстати для плетіння сітки) були передані потерпілою ОСОБА_2 обвинуваченому ОСОБА_1 згідно договору зберігання, тобто між сторонами угоди виникли зобов`язальні правовідносини, що свідчить про наявність господарського спору між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 , та потерпіла ОСОБА_2 не позбавлена можливості в цьому випадку захистити свої права в порядку господарського судочинства.

За таких обставин, при наявності господарсько-правових відносин між суб`єктами господарювання, не позбавлена можливості здійснення захисту порушеного права шляхом звернення з відповідним позовом, суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом наявності в діянні ОСОБА_1 суб`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.191 КК України.

Відповідно до ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до положень ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно із ч.2 ст.84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягає доказуванню вид і розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням. Обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України покладається на сторону обвинувачення (ч. 1 ст. 92 КПК України).

Відповідно до ст.93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

В силу п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпані можливості їх отримати.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.373 КПК України у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, ухвалюється виправдувальний вирок.

З врахуванням наведеного, суд приходить до переконання, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень стороною обвинувачення не доведена поза розумним сумнівом, а тому ОСОБА_1 за обвинуваченням у скоєнні кримінальних правопорушень за ч.1 ст.191, ч.5 ст.191 КК України слід виправдати, у зв`язку із відсутністю в діянні складу даних кримінальних правопорушень.

Також, колегія суддів приходить до висновку, що процесуальні витрати, пов`язані з проведенням експертиз, наявних в матеріалах кримінального провадження, слід компенсувати за рахунок Державного бюджету України.

Цивільний позов ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 про стягнення 780000 грн. слід залишити без розгляду.

Керуючись наведеним, а також ст.ст. 370, 373, 374 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

ОСОБА_1 визнати невинуватим та виправдати за ч.1 ст.191, ч.5 ст.191 КК України, у зв`язку із відсутністю в діянні складу даних кримінальних правопорушень.

Витрати, пов`язані з проведенням товарознавчої експертизи, у розмірі 7380,83 грн., компенсувати за рахунок Державного бюджету України.

Цивільний позов ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 про стягнення 780000 грн. залишити без розгляду.

Вирок може бути оскаржений до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано. У разі її подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Головуючий Кунцьо С.В.

Судді Грицак Р.М.

Делікатна Л.В.

Головуючий суддяС. В. Кунцьо