Рішення № 93195936, 09.11.2020, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа № 324/2052/19

Провадження № 2/324/123/2020

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Каретник Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Божко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Пологи в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача.

В обґрунтування позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» зазначило, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (далі за текстом - Генеральна угода) без номеру від 17 жовтня 2016 року ОСОБА_1 (далі за текстом - Відповідач) отримала кредит у розмірі 6835,14 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом.

ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана Генеральна угода з запропонованими АТ КБ «Приватбанк» Умовами та правилами, Тарифами складають ніж нею та банком кредитний договір. Копії Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів АТ КБ «ПриватБанк» та Правил користування платіжною карткою додані позивачем до позовної заяви.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 20 листопада 2019 року має перед Банком заборгованість у сумі 20674,44 грн., яка складається з наступного: 6835,14 грн. - заборгованість за кредитом; 2789,10 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 9549,00 грн. - заборгованість за пенею; а також штраф відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди – 1501,20 грн.

Представник позивача Гей О.Д., який діє на підставі довіреності, у судове засідання не з`явився, надав суду письмову заяву, в якій просить розглянути справу без його участі, позовні вимоги Банку підтримав у повному обсязі, просить їх задовольнити, не заперечує проти розгляду справи з винесенням заочного рішення.

Відповідач у справі, останнє відоме місце реєстрації якої за адресою, зазначеною в позові, підтверджено інформацією, вказаною Генеральній угоді, неодноразово викликалася в судові засідання за відомою суду адресою судовими повістками, які повернулися на адресу суду без вручення адресату з позначкою листоноші «адресат вибув». У зв`язку з зазначеним суд відповідно до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України неодноразово здійснював виклики відповідача у судові засідання через оголошення на офіційному веб-сайті суду. Відповідач ОСОБА_1 після оприлюднення оголошень про її виклики у судові засідання до суду жодного разу не з`явилася, про причину неявки суд не повідомила, із заявами про відкладення розгляду справи з певних причин або про розгляд справи за її відсутності до суду не зверталася, відзив на позов не подала.

Із зазначених підстав суд розглядає справу за відсутності відповідача за наявними у справі доказами з постановленням заочного рішення відповідно до вимог ч.4 ст.223 ЦПК України.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, беручи до уваги підтримання позовних вимог позивачем, ненадання відповідачем відзиву на позов, дослідивши письмові докази, вважає позовні вимоги частково доведеними і такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом ст.ст.12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст.ст.207, 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі і вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, де відображена воля сторін.

Встановлено, що 17 жовтня 2016 між позивачем АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт.

Пунктом 1.1.2 Генеральної угоди між сторонами було погоджено суму заборгованості в розмірі 7275,14 грн.

Пунктом 1.1.3 встановлено дату кінцевого повернення кредиту 30 квітня 2017 року.

Пунктом 1.2 встановлено обов`язок позичальника мати на рахунку суму в розмірі 440,00 грн.

Відповідно до п.2.1 Генеральної угоди, Банком надано позичальнику кредит в сумі 6835,14 грн. на строк 6 місяців з 17 жовтня 2016 року до 30 квітня 2017 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 6835,14 грн., сплати процентів в розмірі 1,083% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом у зазначені в заяві та Умовах і правилах строки. Погашення заборгованості погоджено наступним шляхом: починаючи з «01» по «25» число кожного місяця позичальник надає Банку грошові кошти (щомісячній платіж) в сумі 1182,77 грн. для погашення заборгованості за Кредитом, процентами та іншими витратами згідно з Умовами та правилами. Дата останнього погашення заборгованості має бути не пізніше 30 квітня 2017 року.

Пунктом 2.2 Генеральної угоди передбачено, що при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, зазначених у Генеральній угоді, Умовах та правилах, більш як на 31 день, по зобов`язанням, строк яких не наступив, сторони погодили, що строком повернення кредиту вважається 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, починаючи з 32-го дня, вважається простроченою, позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 1505,18 грн.

Пунктом 2.3 передбачено, що для надання послуг банк надає позичальнику платіжну картку згідно п.2.1 Генеральної угоди. Пунктом 2.4 встановлено, що картка є власністю Банка і видається позичальнику у тимчасове користування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не виконала своїх зобов`язань за Генеральною угодою без номеру від 17 жовтня 2016 року, у зв`язку з чим станом на 20 листопада 2019 року, за розрахунками Банку, має перед Банком заборгованість у сумі 20674,44 грн., яка складається з наступного: 6835,14 грн. - заборгованість за кредитом; 2789,10 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 9549,00 грн. - заборгованість за пенею; а також штраф відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди – 1501,20 грн.

У той же час, судом враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами Генеральної угоди сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на строк до 30 квітня 2017 року.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за відсотками Банком фактично нараховувалась у період з 17 жовтня 2016 року по 20 листопада 2019 року, в той час коли встановлено, що строк кредитування за Генеральною угодою становить до 30 квітня 2017 року.

Натомість, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак, саме у межах строку кредитування до 30 квітня 2017 року відповідач мала, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 25 числа місяця, наступного за звітним. Починаючи з 01 травня 2017 року, відповідач мала обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором.

Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Слід зауважити, що вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених відповідно до ст.625 ЦК України, позивач не пред`явив.

Зважаючи на це, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по нарахованим відсоткам у сумі 2789,10 грн. є частково обґрунтованими і підлягають задоволенню лише за період, що відповідає строку кредитування за Генеральною угодою, у сумі 557,81 грн. Нарахування Банком відповідачу за вищезазначеним договором відсотків після закінчення строку кредитування з 01 травня 2017 року по 20 листопада 2019 року (в межах заявлених у цій справі позовних вимог) є безпідставним, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12, провадження № 14-10цс18).

Крім того, вимоги позивача про стягнення одночасно із відповідача пені та штрафів, як це передбачено п. 2.8 і 2.2 Генеральної угоди та п.п.2.1.1.5.5, 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Так, п. 2.8 Генеральної угоди та п. 2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно із п. 2.2 Генеральної угоди та п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг сторонами передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором, більш ніж на 31 день.

Враховуючи однаковість підстав нарахування пені і штрафів та те, що вони є одним видом цивільно-правової відповідальності, то їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

З огляду на викладене, зважаючи, що сума штрафу чітко визначена у п.2.2 Генеральної угоди, а розмір пені Генеральною угодою прямо не встановлений і є лише посилання щодо нього на Умови та правила, вимоги позивача про стягнення пені у сумі 9549,00 грн. задоволенню не підлягають.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, суд дійшов висновку, що з відповідача ОСОБА_1 належить стягнути на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Генеральною угодою без номеру від 17 жовтня 2016 року, яка утворилася станом на 20 листопада 2019 року, у сумі 8894,15 грн., яка складається з наступного: 6835,14 грн. - заборгованість за кредитом; 557,81 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; штраф відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди – 1501,20 грн., та понесені судові витрати по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 826,41 грн. (розрахунок: судовий збір, сплачений банком за подачу позову до суду 1921,00 грн. х суму задоволених позовних вимог банку 8894,15 грн. / суму заявлених позовних вимог банком 20674,44 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 3, 16, 207, 509, 525, 526, 546, 549, 610, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.11, 12, 13, 81, 128 ч.11, 133, 141, 223 ч.4, 247 ч.2, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання якої: АДРЕСА_1 , на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яке знаходиться за адресою: 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги,50, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, на р/р № НОМЕР_2 заборгованість за Генеральною угодою (кредитним договором) без номеру від 17 жовтня 2016 року, яка утворилася станом на 20 листопада 2019 року, в загальній сумі 8894 (вісім тисяч вісімсот дев`яносто чотири) гривні 15 копійок та 826 (вісімсот двадцять шість) гривень 41 копійку судового збору, а всього стягнути 9720 (дев`ять тисяч сімсот двадцять) гривень 56 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Пологівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Каретник Ю. М.