Ухвала суду № 93192649, 25.11.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/25803/20

Провадження №1-кп/127/989/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бернади Є.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Печенюк Т.О.,

сторони обвинувачення: прокурора Гюмюшлю М.Г.,

сторони захисту: адвоката Яковенка Д.О., обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі № 12 обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.08.2020 за № 12020020040000993,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України.

Прокурор вважає за можливе призначити кримінальне провадження до судового розгляду на підставі обвинувального акта, викликавши в судове засідання сторони обвинувачення та захисту. Крім того, заявив клопотання про обрання до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за що йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років, а тому останній з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватись від суду. Також зауважив, що ОСОБА_1 офіційно не працевлаштований, не має постійного заробітку, не навчається та не має стійких соціальних зв`язків.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Яковенко Д.О. – проти призначення судового розгляду не заперечував, однак заперечив проти обрання його підзахисному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зауважив, що прокурором не доведено існування ризиків, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, а тому просив застосувати більш м`який запобіжний захід, а саме домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку свого захисника.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши обвинувальний акт, суд дійшов до висновку, що підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), тобто для затвердження угоди, повернення обвинувального акта прокурору, направлення до іншого суду відсутні, а тому кримінальне провадження необхідно призначити до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 31 КПК розгляд кримінального провадження доцільно здійснювати суддею одноособово.

В судове засідання необхідно викликати сторони обвинувачення та захисту.

Підстави для складання досудової доповіді згідно з приписами пункту 6 частини третьої статті 314 та статті 314-1 КПК, на думку суду, відсутні.

Вирішуючи питання щодо клопотання прокурора про обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує таке.

Відповідно до частини третьої статті 315 КПК під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Вимоги до клопотання про застосування запобіжного заходу, як судом вже зазначено вище, встановлені статтею 184 КПК. Зокрема, зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

З наданих суду матеріалів випливає, що вимоги, встановлені частиною другою статті 184 КПК (щодо вручення обвинуваченому копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу) та пункту 1 частини третьої статті 184 КПК (щодо надання до клопотання копій матеріалів на обґрунтування доводів клопотання) стороною обвинувачення було дотримано. А тому, суд вважає, що клопотання прокурора необхідно розглянути по суті та надати йому відповідну правову оцінку.

Вирішуючи питання щодо доцільності обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу, суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.

Згідно з положеннями частини першої статті 183 КПК взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) в своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»). Водночас наявність щирої впевненості є недостатньою для обґрунтування підозри. Словосполучення «обґрунтована підозра» передбачає наявність існування фактів або інформації, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 48, справа «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на даний час з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами не розпочаті, а тому вирішення зазначеного питання на даній стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернуто увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).

Суд приймає до уваги, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів,згідно з наявними в суду матеріалами раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Разом з тим, суд вважає, що стороною обвинувачення на виконання імперативних приписів наведених вище норм кримінально-процесуального закону не надано доказів щодо намагання обвинуваченим переховуватися від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Крім того, суд враховує, що прокурором відповідно до засад змагальності та диспозитивності кримінального процесу не доведено наявності будь-яких інших підстав для застосування до ОСОБА_1 найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому в задоволенні його клопотанні необхідно відмовити відмовити.

Разом з тим, суд враховує, що судове слідство (з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами) на даний час не розпочато, зокрема, не допитані потерпілі свідки у кримінальному провадженні. А тому, з метою уникнення незаконного впливу обвинуваченим на зазначених осіб, суд вважає за доцільне обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби.

При цьому з метою забезпечення кримінального провадження та виконання вимог, встановлених статтею 177 КПК, суд вважає за доцільне покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки, визначені пунктами 1-4 частини п`ятої статті 194 КПК.

Керуючись статтями 314-316 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Призначити судовий розгляд Вінницьким міським судом Вінницької області (суддею одноособово) на підставі обвинувального акта, згідно з яким ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.08.2020 за № 12020020040000993, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області, яке відбудеться 01 грудня 2020 року о 10.30 годині.

У судове засідання викликати: сторони обвинувачення та захисту.

В задоволенні клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – відмовити.

Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний час доби, а саме з 22.00 години до 06.00 години наступної доби за адресою: АДРЕСА_1 , на 60 днів, тобто з 25 листопада 2020 року до 23:59 год. 23 січня 2021 року.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки, передбачені пунктами 1-4 частини п`ятої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України, а саме: прибувати до Вінницького міського суду Вінницької області за першою вимогою; не відлучатись з місця проживання без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця свого проживання; утримуватися від спілкування зі свідками, які зазначені в реєстрі матеріалів досудового розслідування.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя: