Рішення № 93176630, 27.11.2020, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/6559/20

2/214/2956/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27 листопада 2020 року м.Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Чернової Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Меланчук Ігора Віталійовича до Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, суд-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Меланчук І.В., звернувся до суду з позовною заявою в якій просить суд стягнути з Привачтного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» на свою користь 212 535 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я (без урахування податку з доходів фізичних осіб, інших зборів і платежів).

Позовні вимоги мотивував тим, що позивач в період часу з 30.12.1981 року по 19.12.1994 року перебував в трудових відносинах з Криворізьким центральним рудорементним заводом, правонаступником прав та обов`язків якого на теперішній час являється відповідач. У вказаний період часу, позивач виконуючи покладені на нього трудові обов`язки, підпадав під вплив шкідливого виробничого чинника - підвищена концентрація запиленості повітря робочої зони. Дія на організм позивача даного шкідливого виробничого фактору призвела до розвитку у позивача хронічного професійного захворювання - пилотоксичний бронхіт 1 ступеня, емфізема легень. Внаслідок вказаного захворювання позивачем безстроково втрачено професійну працездатність 45 % та призначено ІІІ групу інвалідності. Вказав, що зазначене ушкодження здоров`я та втрата професійної працездатності призвели до спричинення позивачу немайнової шкоди, яка полягає у перенесенні больових відчуттів, обмеженні функцій організму, необхідності проходження тривалих курсів лікування, оглядів медико-соціальних експертних комісій, втрати позивачем можливості повною мірою реалізовувати свої звички та бажання, повноцінно працювати. Зазначив, що вказаний шкідливий виробничий фактор, який мав місце на робочому мічці позивача, не усунуто з вини відповідача. Вказав, що викладені обставини свідчать про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я, за рахунок відповідача. Оцінюючи розмір завданої моральної шкоди позивач виходив з огляду на ступінь втрати працездатності, а також розмір мінімальної заробітної плати, який визначений Законом України «Про державний бюджет на 2020 рік», враховуючи глибину, характер та тривалість душевних страждань, переживань, істотних недоотриманих благ внаслідок втрати працездатності в сумі 212 535грн. (з розрахунку: 4723 грн. Х45% втрати працездатності), яку просить стягнути з відповідача на свою користь.

Ухвалою суду від 29.09.2020 року вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

В судове засідання сторони не викликалися, клопотання учасників провадження до суду про розгляд справи з викликом сторін до судового засідання не надходило.

Суд проводить судове засідання без фіксування технічними засобами, що буде відповідати вимогам ст. 247 ЦПК України.

Відповідач, отримав копію позовної заяви з додатками та копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, про що свідчить поштове повідомлення, долучене до матеріалів справи, скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву.

29.10.2020 року до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву про стягнення моральної шкоди, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову в повному обсязі, просить відмовити у його задоволенні.

В обгрунтування своєї позиції, представник відповідача вказує, що ОСОБА_1 свідомо обрав запропоновані йому умови праці, які на думку представника відповідача являються повністю безпечними, позивач мав можливість змінити місце роботи в будь-який час, вини відповідача в спричиненні шкоди здоров`ю позивача немає, розмір грошового відшкодування завданої позивачу шкоди є необгрунтованим та безпідставним, не відповідає нормам матеріального права та судовій практиці.

Відповіді на відзив із обґрунтуванням своїх заперечень проти доводів, наведених представником відповідача, позивач та його представникне подали, додаткового часу для цього не потребували.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та не заречувалось сторонами, що в період часу з 30.12.1981 року по 19.12.1994 року, ОСОБА_1 ,перебував в трудових відносинах з Криворізьким центральним рудоремонтним заводом. Під час виконання покладених на нього трудових обов`язків підпадав під шкідливий вплив пилу концентрація, якого перевищувала гранично-допустимі показники. Вказані обставини підтверджуються трудовою книжкою позивача та актом № 43 розслідування хронічного професійного захворювання від 05.12.1994 року (а.с.81-88, 21-22).

Згідно відомостей викладених компетентною комісією в акті № 43 розслідування хронічного професійного захворювання, у позивача виявлено хронічне професійне захворювання «пилотоксичний бронхіт І ступеня, емфізема легень.

У зв`язку з даним професійним захворюванням позивач 22.12.1994 року вперше пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого позивачу вперше встановлено втрату професійної працездатності 35 % та призначено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду ЛТЕК № 055739 від 22.12.1994 року (а.с.14).

18.12.1995 року позивач повторно пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого позивачу встановлено 35 % втрати професійної працездатності та призначено ІІІ групу інвалідності внаслідок професійного захворювання, що підтверджується випискою з акта огляду ЛТЕК № 045828 (а.с.14).

В подальшому 04.12.1996 року позивачу за наслідками повторного перпеогляду медико-соціальною експертною комісією встановлено 45% втрати професійної працездатності та призначено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду ЛТЕК МСЕ-ДНА-01 № 029033 (а.с.14).

Позивач неодноразово проходив повторні огляди медико-соціальних експертних комісій 17.12.1997 року, 26.01.1999 року, 18.01.2000 року, 09.01.2001 року, 18.12.2001 року, 12.12.2002 року, 16.12.2003 року, 16.12.2004 року, 05.12.2006 року, 04.12.2008 року, 11.01.2012 року, за результатами яких позивачу неодноразово встановлювалась ІІІ група інвалідності та визначалась втрата професійної працездатності в ступені 45 %, що підтверджується виписками з актів огляду МСЕК про визначення ступеня втрати професійної працездатності виданих на ім`я позивача (а.с.14-18).

04.12.2014 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, за результатами якого позивачу встановлено безстрокову втрату професійної працездатності в ступені 45 % та призначено ІІІ групу інвалідності внаслідок трудового каліцтва, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК серії 12ААА № 000909 (а.с.18- на зворті).

Згідно медичної документації виданої на ім`я позивача та наявної в матеріалах справи, позивач неодноразово проходив лікування у зв`язку з професійним захворюванням, при госпіталізації до медичних закладів знаходили своє підтвердження скарги позивача на больові відчуття.

Частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Втрата професійної працездатності позивача, що стало підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, вперше встановлена висновком 22.12.1994 року, тобто мала місце до набрання чинності Цивільного кодексу України 01 січня 2004 року, суд приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися положення Цивільний кодекс Української РСР 1963 року та законодавства, яке було чинним на момент встановлення позивачу втрати професійної працездатності первинно.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно ст. 153 КЗпП України та ст. 17 Закону України «Про охорону праці» передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 173 Кодексу законів про працю України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Враховуючи зазначені положення законодавства, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні та безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про охорону праці» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

За правилами ст. 440-1 ЦК Української РСР моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Такий підхід узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та №6-207цс14.

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4723 00 грн.

Тобто, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди визначений на законодавчому рівні (ст. 440-1 ЦК УРСР) складає 23 615 грн.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Надаючи оцінку доводам сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Наведені вище докази свідчать, що ушкодження здоров`я, заподіяне позивачу під час виконання ним трудових обов`язків, спричиняє йому моральні й фізичні страждання, які полягають у перенесенні фізичного болю, в суттєвому порушенні функцій організму, обмеженні можливості вести звичний спосіб життя, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, постійному перенесенні страждань у повсякденному житті, призводять до необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя, отримання лікування.

Матеріали справи чітко доводять, що зазначені негативні явища мають місце в житті позивача у зв`язку із професійним захворюванням, яке призвело до безстрокової втрати позивачем професійної працездатності в ступені 45% та призначення ІІІ групи інвалідності, тому суд приходить до висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода.

Суд відхиляє заперечення відповідача про недоведеність факту завдання моральної шкоди, оскільки судом встановлено факт втрати позивачем працездатності внаслідок професійного захворювання, що об`єктивно призвело до моральних страждань.

Доводи представника відповідача щодо відсутності доказів вини відповідача суд також не приймає до уваги, оскільки судом встановлені обґрунтовані правові підстав для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди роботодавцем своєму працівнику, що втратив працездатність внаслідок професійного захворювання.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, ступінь втрати ним професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, виходить із засад розумності, виваженості та справедливостіта визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 85 000 (вісімдесят п`ять тисяч) грн. 00 коп., що буде домірним спричиненій позивачу шкоді та достатнім для її відшкодування.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору на користь держави в сумі 850 грн. 00 коп.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» на користь ОСОБА_1 85 000 (вісімдесят п`ять тисяч) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я (без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод`в дохід держави судовий збір в розмірі 850 (вісімсот п`ятдесят) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати складання повного рішення шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Приватне акціонерне товариство «Криворізький центральний рудоремонтний завод», код ЄДРПОУ 00190940, юридична адреса: м. Кривий Ріг, вул. Заводська, б. 1, 50057

Суддя Н.В.Чернова