Рішення № 93174661, 20.11.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/670/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2020 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

Головуючого судді - Крегул М.М.

за участю секретаря судового засідання - Ковач В.Ю.

представника позивача - Кич А.М.

представника відповідача - Зубенко І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгороді, справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Закарпатської митниці ДФС України, про скасування постанови в справі про порушення митних правил № 4324/30500/19 від 04 грудня 2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування постанови про порушення митних правил від 04.12.2019 року у справі № 4324/30500/19, який мотивує тим, що 04.12.2019 року в.о. заступника начальника Закарпатської митниці ДФС - начальником управління протидії митним правопорушенням та міжнародної протидії Уретій С.В. винесено постанову про порушення митних правил відповідно до якої позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі триста відсотків несплаченої суми митних платежів - 260870,01 грн. та суму витрат 1166,14 грн. Однак, позивач не погоджується із даною постановою , оскільки, вона розглянута і винесена не уповноваженою особою, при її складенні та винесенні було допущено неповноту з`ясування справи, що призвело до невірного її вирішення по суті. Зазначає, що жодного умислу неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру в нього не було.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного провадження із повідомленням сторін.

02.03.2020 року від представника митниці до суду подано відзив на позовну заяву, до якого долучено супровідний лист про надіслання копії такого позивачу. У відзиві відповідач зазначає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв`язку із правомірністю винесеної постанови та безпідставністю позову.

07.10.2020 року позивачем до суду подано копію строкового трудового договору (з перекладом), який укладений позивачем 01.01.2020 року у Чеській Республіці. При цьому, позивач зазначив, що у договорі вказано постійне місце проживання ( АДРЕСА_1 ), і саме це місце проживання вказано у власному посвідченні т.з. «Поволені на побут» за № НОМЕР_1 та вказано у оскаржуваному протоколі про порушення митних правил та постанові про порушення митних правил.

03.11.2020 року представником позивача - адвокатом Кич А.М. до суду подано копію Посвідчення Чеської Республіки «Поволені на побут» (дозвіл на постійне місце проживання) за № НОМЕР_1 .

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Кич А.М. підтримав заявлений позов, просив задовольнити з підстав викладених у ньому.

Представник відповідача Зубенко І.І. у судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, просив відмовити з підстав зазначених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_3 - адвокат Кич А.М., представника відповідача Зубенка І.І., дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані в справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно із ст. 530 Митного кодексу України законність та обґрунтованість постанови митниці у справі про порушення митних правил можуть бути перевірені судом або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики і сфері державної митної справи, а постанови центрального органу виконавчої влади, що і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, - судом у зв`язку з поданням адміністративного позову, внесенням подання прокурора або в порядку контролю.

Відповідно до п.п. 1-3 ч. 1 ст. 531 МК України підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є: 1) відсутність у діях особи, яка притягується до відповідальності, ознак порушення митних правил; 2) необ`єктивність або неповнота провадження у справі або необ`єктивність її розгляду; 3) невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 529 Митного кодексу України, постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

На підставі ч. 6 ст. 530 Митного кодексу України, перевірка законності та обґрунтованості постанови у справі про порушення митних правил судом здійснюється у порядку, встановленому КАС України.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Згідно із ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Таким чином з врахуванням процесуальних особливостей адміністративного судочинства доведення факту неправомірності дій позивача, покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 04.12.2019 року виконувачем обов`язків заступника начальника Закарпатської митниці ДФС - начальником управління протидії митним правопорушенням та міжнародної протидії Уретій С.В. винесено постанову про порушення митних правил № 4324/30500/19, якою позивача ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі трьохсот відсотків несплаченої суми митних платежі, що становить 260870,01 грн. та суму витрат 1166,14 грн.

Вказаною постановою встановлено та не оспорюється позивачем, що 19.10.2019 року о 10 год. 45 хв. в зону митного контролю митного поста «Ужгород» Закарпатської митниці ДФС на ділянку «Вїзд в Україну», смугою руху «зелений коридор» заїхав легковий автомобіль марки «Volkswagen» модель «Golf», реєстраційний номерний знак Чеської Республіки НОМЕР_2 , номер кузова - НОМЕР_3 , під керуванням громадянина України ОСОБА_1 ..

Судом встановлено, що до митного контролю громадянин України ОСОБА_1 , як підставу для переміщення через митний кордон України транспортного засобу, надав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 14.08.18 та паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_5 виданий 08.05.15.

Як вбачається з матеріалів справи, легковий автомобіль «VW Golf», реєстраційний номерний знак Чехії НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_3 , на підставі відміток у паспорті громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_5 від 08.05.15,зазначено «Постійне проживання», «Прийнятий на консульський облік у консульському відділі Посольства України в Чеській Республіці» датовані 17.12.18, заявлявся громадянином ОСОБА_1 в митному режимі, як «тимчасове ввезення» терміном до одного року.

Відповідно до статті 4 Митного кодексу України терміни і поняття вживаються Митному кодексі в такому значенні:

резиденти - це фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном (підпункт «в» пункту 50 статті 4);

нерезиденти - це фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України (підпункт «в» пункту 33 статті 4);

постійне місце проживання - місце проживання на території будь якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов`язків або зобов`язань за договором (контрактом) (пункт 45 статті 4).

Відповідно до пункту 2.1 розділу II Правил ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей - громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України від 17.11.2011 № 337, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.12.2011 за № 1458/20196 (далі - Правила), громадяни України, які відповідно до чинного законодавства України є такими, що постійно проживають за кордоном, приймаються на постійний консульський облік.

Отже, в розумінні Митного кодексу громадянин України, який перебуває на постійному консульському обліку у закордонній дипломатичній установі України, набуває статусу нерезидента після перебування на такому обліку та постійного проживання на території держави не менше одного року.

Таким чином , позивач ввіз на митну територію України вказаний вище транспортний засіб в режимі «тимчасового ввезення» відповідно до ст.380 МК України в порядку, передбаченому для громадян-нерезидентів.

Згідно з абзацом першим ст. 2 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» зі змінами і доповненнями документами, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

Підтвердженням постійного місця проживання особи - громадянина України - нерезидента може бути документ (відмітка в паспорті), що підтверджує постійне проживання або тимчасове перебування громадянина України за кордоном (п. 26 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року № 152 зі змінами і доповненнями).

Відповідно до п. 2.1 розд. ІІ Правил ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей-громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України від 17.11.2011 № 337, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.12.2011 за № 1458/20196 (далі - Правила), громадяни України, які відповідно до чинного законодавства України є такими, що постійно проживають за кордоном, приймаються на постійний консульський облік.

Консульський облік полягає в реєстрації в закордонних дипломатичних установах України (далі - ЗДУ) громадянина України, який постійно проживає за кордоном, шляхом внесення даних про громадянина України до облікової картки та електронного реєстру громадян України, які постійно проживають за кордоном, що ведеться в ЗДУ за встановленою формою, проставлені в дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - паспортний документ), проїзний документ дитини відповідної відмітки (штампу) (п. 1.2 розд. І Правил).

При прийнятті на постійний консульський облік у паспортному документі або проїзному документі дитини проставляються штамп: «Прийнятий на консульський облік в...», дата, підпис консульської посадової особи, мала гербова печатка (п. 2.4 розд. II Правил).

Разом із цим, згідно листа посольства України в Чеській Республіці №61313/17-531/3-2580 від 10.10.2019 року слідує, що за інформацією баз даних реєстру консульських дій гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Посольства України в Чеській Республіці з клопотанням про оформлення постійного місця проживання в Чехії не звертався, на постійному консульському обліку не перебуває. Також в листі зазначено, що підпис про прийняття на постійний консульський облік в паспорті ОСОБА_1 , не належить жодному з працівників консульського відділу посольства України в Чехії.

Що стосується тверджень позивача, що оскаржувана постанова винесена не уповноваженою особою, зокрема виконувачем обов`язків заступника начальника Закарпатської митниці ДФС, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 523 МК України від імені митниць справи про порушення митних правил розглядаються керівниками цих митниць або їх заступниками, а від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, - посадовими особами, уповноваженими на це відповідно до посадових інструкцій, або іншими особами, уповноваженими на це керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику.

Згідно зі ст. 65 Господарського кодексу України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна й участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Керівник підприємства передусім є посадовою особою, яка перебуває з підприємством, установою, організацією в трудових відносинах, що регулюються нормами трудового законодавства України.

Законодавством передбачено можливість суміщення посад та виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника.

Для виконання функцій керівника на час його відсутності на робочому місці (відпустка, хвороба, відрядження) може бути призначено виконувача його обов`язків, який користується всіма повноваженнями керівника, в тому числі правом підписувати документи, на якого наказом (розпорядженням) покладено відповідні обов`язки.

Якщо в наказі зазначено тільки факт тимчасового призначення виконувача обов`язків керівника, то це означає, що делегуються всі його повноваження.

Що стосується тверджень позивача, що у нього не було умислу неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, суд зазначає наступне.

Порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність (ч. 1 ст. 458 МК України).

Диспозицією ст. 485 МК України передбачена відповідальність за заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою митному органу документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги.

Відтак, ознаки правопорушення передбаченого ст. 485 МК України не обмежуються «заявленням митної декларації», а передбачають і вчинення інших протиправних дій, спрямованих на ухилення від сплати митних платежів.

Доказів на спростування невідповідності висновків митного органу фактичним обставинам справи, позивач не надав.

Відтак, суд приходить до переконання, що позивач, подавши під час митного контролю оформлення транспортного засобу паспорт громадянина України і заявивши митному органу постійне місце проживання за межами території України, ОСОБА_1 вчинив протиправні дії спрямовані на ухилення від слати митних платежів, а таким чином, у діях позивача наявний склад правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України.

Доводи позивача викладені у позовній заяві не спростовують правомірності винесення оскаржуваної постанови.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова прийнята уповноваженим суб`єктом, з дотриманням процедури, стягнення накладено в межах санкції статті, за якою особу визнаною винуватою, тому позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 251, 280, 288, 293 КУпАП, ст.ст. 529, 530, 531 Митного кодексу України, ст.ст. 5, 6, 9, 77, 78, 245, 250, 286, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Закарпатської митниці ДФС України, про скасування постанови в справі про порушення митних правил № 4324/30500/19 від 04 грудня 2019 року - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, або через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч. 2 ст. 299 КАС України.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених ст. 286 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Закарпатська митниця ДФС України (адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, 20).

Повний текст рішення складено та проголошено 25.11.2020 року о 16 год. 45 хв.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду М.М. Крегул