Рішення № 93174556, 15.10.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/3227/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Данко В.Й.,

з участю секретаря судового засідання Павлюх Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про відшкодування моральної шкоди. Обгруновуючи свої вимоги вказує на те, що ОСОБА_1 працюю на посаді начальника Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області. Наказом в.о. голови Державної служби України з безпеки на транспорті Дідківським В. від 18.09.2018 року№71-д відносно позивача було відкрито дисциплінарне провадження (копія наказу додається) та того ж дня, на підставі вказаного наказу та ст.72 ЗУ «Про державну службу», в.о. голови Державної служби України з безпеки на транспорті Дідківським В. винесено наказ №2067-к, яким ОСОБА_1 було відсторонено від виконання посадових обов`язків начальника Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області на час здійснення дисциплінарного провадження. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 року (справа № 260/274/19) визнано незаконними та протиправними дії відповідача по винесенню наказу № 2067-к від 18.09.2018 року про відсторонення ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків, а також визнано такий наказ протиправним та скасовано. Вказане рішення суду набуло законної сили. Позивач вказує на те, що такими незаконними та протиправними діями відповідача по відстороненню його від виконання посадових обов`язків начальника Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області йому було завдано значної моральної шкоди виходячи, яку позивач оцінює в розмірі 200000грн.

Так, ОСОБА_1 вказує на те, що він є відомо і знаною особою у Закарпатській області як висококваліфікований працівник та як активний громадський діяч, брав участь у різноманітних заходах місцевого та державного значення, надавав чимало консультацій як у засобах масової інформації, так у інтернет - виданнях, де публікувалися його коментарі до законодавчих змін у сфері безпеки на транспорті. Як начальник Управління, зарекомендував себе з позитивного боку, як сумлінний та дисциплінований державний службовець, вимогливий до себе та до підлеглих, до виконання службових обов`язків ставився з почуттям відповідальності і за основними напрямками службової діяльності мав високі показники роботи. Зокрема, за вагомий внесок у забезпечення розвитку транспортно - дорожнього комплексу та високий професіоналізм, очолюваному ним трудовому колективу Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області прем`єр-міністром України Володимиром Гройсманом 06.11.2017 року позивачу була висловлена подяка №19855. Також, протягом роботи в органах Державної служби України з безпеки на транспорті ОСОБА_1 разом зі своїм колективом неодноразово отримували подяки за вагомий особистий внесок у розвиток автотранспортної галузі краю, за зразкове виконання службових обов`язків, сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди дня автомобіліста та дорожника. Окрім цього, 14.02.2000 року, будучи головою Закарпатської обласної спілки ветеранів Афганістану, Президентом України Л.Д. Кучма позивача було відзначено державною нагородою - «Орденом за заслуги» ІІІ ступеня.

Разом з тим, 18.09.2018 року відповідачем безпідставно було порушено відносно ОСОБА_1 дисциплінарне провадження та того ж дня у незаконний спосіб та порушуючи його конституційні та трудові права було відсторонено від виконання посадових обов`язків. Позивач вказує на те, що такі упереджені дії відповідача були спрямовані виключно на фактичне усунення його на досить тривалий час (в даному випадку це понад 7 місяців), у будь-який спосіб, від виконання ним обов`язків начальника Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області та подальше безпідставне звільнення з цієї посади. Тим самим позивачу було створено такі некомфортні умови, які призвели до стресу та психологічного дискомфорту, викликаного справедливим обуренням щодо такої зухвалої поведінки відповідача.

Вказана стресова ситуація також викликана тим, що під час дії незаконного наказу про відсторонення від посадових обов`язків, ОСОБА_1 вимушений був знаходитися на робочому місці згідно правил внутрішнього трудового розпорядку, при цьому не отримуючи заробітну плату, йому не видавали жодних премій в порядку заохочення, які давали всім без винятку працівникам Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області. У зв`язку з цим, позивачу довелося докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Окрім того, протиправними діями з боку відповідача по відстороненню позивача від виконання посадових обов`язків призвели до погіршення його стану здоров`я, у зв`язку з чим ОСОБА_1 тривалий час перебував на амбулаторному лікуванні, а саме у період з 20.09.2019 по 24.09.2018, з 24.09.2018 по 03.10.2018, з 19.10.2018 по 24.10.2018, з 06.11.2018 по 20.11.2018, з 17.01.2018 по 25.01.2018, з 18.02.2019 по 01.03.2019.

Оскільки, все це в своїй сукупності призвело до психологічного дискомфорту та завдало ОСОБА_1 моральних страждань, просить суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, яким стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200000грн., заподіяну внаслідок протиправний дій Державної служби України з безпеки на транспорті по відстороненню ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області згідно Наказу № 2067-к від 18.09.2018 року, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000грн.

Суд констатує, що представником відповідача Пономарьовим Г. було надано суду відзив на позову заяву, в якому просив відмовити в задоволені даного позову. Обгрунтовуючи викладені у відзиві обставини, представник позивача вказує на наступне. Згідно ч.4 ст.72 ЗУ «Про державну службу» у разі закриття дисциплінарного без притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності йому оплачується у розмірі середньої заробітної плати за час відсторонення від виконання посадових обов`язків в установленому законом порядку. Оскільки, згідно наказу Укртранспезпеки від 29.03.2019 року № 442 «Про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади державної служби до ОСОБА_1 » керівником державної служби було прийнято рішення про звільнення та в подальшому здійснено нарахування та виплату заробітної плати у розмірі середньої заробітної плати. Таким чином, Державою службою України з безпеки на транспорті було здійснено розрахунок із ОСОБА_1 за час відсторонення від виконання посадових обов`язків в повному обсязі, у зв`язку з чим у позивача відсутні правові підстави зазначити про відсутність виплати заробітної плати за час відсторонення від виконання посадових обов`язків. В той же час, представник відповідача зазначив, що ЗУ «Про про державну службу» передбачає нарахування та виплату державному службовцю заробітної плати під час відсторонення від виконання посадових обов`язків, а також премій та інших надбавок. Стосовно заявленої позивачем суми моральної шкоди в розмірі 200000грн. представник відповідача вказує на те, що з матеріалів справи не вбачається причинно - наслідкового зв`язку з погіршенням стану здоров`я відповідача та сумою моральної шкоди, оскільки ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні та згідно лікарняних листів причиною його непрацездатності було загальне захворювання. Окрім того, представник відповідача вказує на те, що позивачем було порушено визначений ст.233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду за захистом свого порушення права, що згідно приписів ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові. У зв`язку з цим, просив суд відмовити в задоволення даного позову в повному обсязі.

Окрім того, суд констатує, представником відповідача Лаухтіним Д. було надано суду заяву про застосування строків спеціальної позовної давності. Так, у вказаній заяві представник відповідача вказує нате, що згідно приписів ст.233 КЗпП України до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках передбачених трудовим законодавством встановлено тримісячний строк звернення до суду за захистом свого порушеного права. 15.08.2019 року Закарпатським окружним адміністративним судом ухвалено рішення за результатами розгляду справи № 260/274/19, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті задоволено в повному обсязі. Вказане рішення набуло законної сили 07.11.2019 року. Таким чином, позивач звернувся до суду з даним позовом з порушенням визначеного ст.233 КЗпП України тримісячного стоку звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, що є наслідком відмовити в задоволенні позову.

Позивачем ОСОБА_1 було надано суду відповідь на відзив. Так, у відповіді на відзив позивач зазначає про помилкове твердження представника відповідача про пропуск тримісячного строку для звернення з даним позовом, оскільки предметом розгляду даної справи є відшкодування відповідачем завданої моральної шкоди внаслідок його протиправних дій по відношенню до позивач по відстороненню його від виконання посадових обов`язків начальника Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області згідно наказу №2067-к від 18.09.2018 року. Протиправність вказаного наказу відповідача встановлена судовим рішенням у справі № 260/274/19, яке набуло законної сили 07.11.2019 року. На виконання вказаного рішення суду, лише 07.02.2020 року відповідачем винесено наказ № 162-к «Про виконання рішення суду» яким скасовано наказ №2067-к від 18.09.2018 року. Таким чином, лише після скасування відповідачем 07.02.2020 року протиправного наказу щодо відсторонення позивача від виконання посадових обов`язків, ОСОБА_1 отримав належний та допустимий доказ того, що його трудові права були порушені відповідачем, а тому вважає, що саме з цього часу слід рахувати початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом. Позивач звернувся в суд з даним позовом 31.03.2020 року, отже в межах строку позовної давності.

Також, позивач вказав на те, що виплата йому заробітку за час відсторонення від виконання посадових обов`язків була здійснена лише в 2020 році, а тому посилання відповідача у відзиві на відсутність заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди з тих підстав, що така виплата йому проведена не заслуговує на увагу. Посилаючись в своїй позовній заяві на невиплату заробітної плати під час дії наказу від 18.09.2018 року № 2067-к «Про відсторонення ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків» позивач підтверджую ту обставину, що таким наказом йому було заподіяно сильних моральних страждань, оскільки будучи внутрішньо переконаним про незаконність цього наказу він вимушений був перебувати на робочому місці згідно правил внутрішнього трудового розпорядку не отримуючи при цьому заробітну плату, що спричинило для нього виникнення стресової ситуації та необхідність докладання додаткових зусиль для організації свого життя та можливості забезпечення своєї сім`ї.

Окрім того, суд констатує, що позивачем ОСОБА_1 було подано клопотання про поновлення процесуального строку звернення до суду з даним позовом. Обгрунтовуючи причини пропуску звернення до суду з даним позовом позивач вказує на те, що після прийняття Закарпатським окружним адміністративним судом рішення від 15.08.2019 року по справі № 260/274/19 про визнання бездіяльності протиправною та визнання протиправним та скасування наказу № 2067-к, таке рішення відповідачем було оскаржено в апеляційному порядку і відповідно матеріали вказаної справи були надіслані на розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Восьмим апеляційним адміністративним судом позивачу не було направлено жодного процесуального документу (копії прийнятих ухвал у зв`язку з поданою апеляцією, повідомлення про виклик в судове засідання), а тому ОСОБА_1 не було відомо про час набуття рішенням суду законної сили. Про те, що вказане рішення суду від 15.08.2019 року набуло законної сили 07.11.2019 року позивач дізнався тільки 15.02.2020 року, в ході перегляду веб - сторінки «Єдиний державний реєстр судових рішень», а саме що подану відповідачем апеляційну скаргу постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 року повернуто апелянту у зв`язку з невиконанням останнім вимоги щодо усунення недоліків. Також позивач зазначив про те, що якщо рахувати початок перебігу процесуального строку з моменту набрання законної сили рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/274/19, а саме 07.11.2019 року, то подання позивачем даного позову 31.03.2020 року свідчить про незначне пропущення строку звернення з даним позовом, а саме 1 місяць та 24 дні. З огляду на вищевикладене, позивач просить суд врахувати вказані обставини та визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Представник позивача ОСОБА_5 в останнє судове засідання не з`явився. Однак, надав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав з мотивів наведених у позові та відповіді на відзив, просив суд задовольнити даний позов в повному обсязі та провести розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача Лаухін Д. в останнє судове засідання не з`явився. Однак, в попередніх судових засіданнях проти позову заперечив в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві на позову наяву, просив відмовити в задоволенні даного позову та провести розгляд справи за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд доходить наступного висновку.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді начальника Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області.

Наказом в.о. голови Державної служби України з безпеки на транспорті Дідківським В. від 18.09.2018 року№71-д відносно позивача було відкрито дисциплінарне провадження (копія наказу додається) та того ж дня, на підставі вказаного наказу та ст.72 ЗУ «Про державну службу», в.о. голови Державної служби України з безпеки на транспорті Дідківським В. винесено наказ №2067-к, яким ОСОБА_1 було відсторонено від виконання посадових обов`язків начальника Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області на час здійснення дисциплінарного провадження.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 року (справа № 260/274/19) визнано незаконними та протиправними дії відповідача по винесенню наказу № 2067-к від 18.09.2018 року про відсторонення ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків, а також визнано такий наказ протиправним та скасовано.

Вказане рішення суду набуло законної сили 07.11.2019 року.

За положеннями ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом при розгляді адміністративного позову, відповідач не довів правомірності винесеного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно приписів ст.1 КЗпП України Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників

Статтею 3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, скасування наказу), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Ураховуючи, те що Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то суд доходить висновку, що обраний позивачем захист його порушеного права шляхом стягнення моральної шкоди у вигляді одноразової грошової виплати відповідає законові та є ефективним способом захисту його порушеного права.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом скасування наказу, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (винесення незаконних наказів, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Як вказує позивач, моральна шкода, спричинена йому відповідачем, полягає у необхідності докладання додаткових зусиль задля відновлення свого порушеного права, для чого знадобився тривалий час. У зв`язку з незаконним притягненням його до дисциплінарної відповідальності, позивач стверджує, що зазнав чимало душевних страждань, втратив спокій та рівновагу, протягом всього часу оскарження незаконного наказу він перебував у пригніченому стані.

Частиною другою п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи.

В обгурнтування заявленої суми моральної шкоди в розмірі 200000 грн., окрім вищевикладеного, позивачем також зазначено те, що протиправними діями з боку відповідача по відстороненню позивача від виконання посадових обов`язків призвели до погіршення його стану здоров`я, у зв`язку з чим ОСОБА_1 тривалий час перебував на амбулаторному лікуванні, а саме у період з 20.09.2019 по 24.09.2018, з 24.09.2018 по 03.10.2018, з 19.10.2018 по 24.10.2018, з 06.11.2018 по 20.11.2018, з 17.01.2018 по 25.01.2018, з 18.02.2019 по 01.03.2019.

Так, суд констатує, що в підтвердження викладеної обставини про факт перебування ОСОБА_1 у визначені періоди на лікарняному підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином завіреними копіями листів непрацездатності. Однак, такі не дають можливості встановити суду причинний зв`язок між незаконним притягненням позивача до дисциплінарної відповідальності та погіршенням стану здоров`я останнього, оскільки у вказаних листах непрацездатності причиною такої зазначено «загальне захворювання».

Даний факт також не було доведено представником позивача в судовому засіданні.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Однак, на переконання суду, при визначенні суми моральної шкоди, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, позивач не в повній мірі врахував положення пункту 9 Постанови Пленуму Верховного України від 31 березня 1995 р., з подальшими змінами, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідачів та інших обставин.

За таких обставин, виходячи із засад розумності та справедливості, враховуючи всі обставини у справі, суд вважає, що заявлена позивачем відповідна компенсація моральної шкоди буде у розмірі 200000грн. є надмірною, а тому суд визначає таку в розмірі 15000грн. з урахуванням обсягу заподіяних моральних страждань, тривалості заподіяння моральної шкоди, необхідністю позивача докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права, а також інших негативних наслідків.

Стосовно строку звернення до суду з даним позовом за захистом порушеного права, суд констатує наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 16 Постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З позовної заяви вбачається, що підставою відшкодування моральної шкоди, позивач вказує застосування до нього дисциплінарного стягнення, безпідставність яких було встановлено рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 року. Вказане рішення набрало законної сили 17.11.2019 року після перегляду його апеляційним судом.

Таким чином, судом встановлено, що станом на дату звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення законних прав ОСОБА_1 , - 31.03.2020 року, закінчився тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові N 9 від 06 листопада 1992 року, «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Обгрунтовуючи припини пропуску звернення до суду з даним позовом позивач вказує на те, що після прийняття Закарпатським окружним адміністративним судом рішення від 15.08.2019 року по справі № 260/274/19 про визнання бездіяльності протиправною та визнання протиправним та скасування наказу № 2067-к, таке рішення відповідачем було оскаржено в апеляційному порядку і відповідно матеріали вказаної справи були надіслані на розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Восьмим апеляційним адміністративним судом позивачу не було направлено жодного процесуального документу (копії прийнятих ухвал у зв`язку з поданою апеляцією, повідомлення про виклик в судове засідання), а тому ОСОБА_1 не було відомо про час набуття рішенням суду законної сили.

А тому, про те, що вказане рішення суду від 15.08.2019 року набуло законної сили 07.11.2019 року позивач дізнався тільки 15.02.2020 року, в ході перегляду веб - сторінки «Єдиний державний реєстр судових рішень», а саме що подану відповідачем апеляційну скаргу постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 року повернуто апелянту у зв`язку з невиконанням останнім вимоги щодо усунення недоліків.

Таким чином, враховуючи те, що для звернення з вимогою про відшкодування моральної шкоди пройшов тримісячний строк, встановлений ст. 233 КЗпП України, однак, позивачем заявлено клопотання про його поновлення, наведені ОСОБА_1 причини такого пропуску є обгрунтованими, а також беручи до уваги незначний термін порушеного строку (1 місяць і 24 дні), суд приходить до переконання про можливість поновлення позивачу строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, а саме відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи докази суд зазначає, що законодавчі обмеження матеріально - правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Верховного Суду України від 12.06.2014 року у справі № 6-32цс13).

Враховуючи вищевикладене, надавши оцінку кожному доказу, яким позивач обгрунтовує свої вимоги, суд приходить до переконання, що позов підлягає до часткового задоволення.

Згідно ч.1, п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 840,80 грн., встановлений Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ з урахуванням ставок судового збору станом на 01.01.2020 року.

На основі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 3, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 12, 13, 18, 81, 82, 258, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державної служби України безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 15000/п`ятнадцять тисяч/грн., завдану внаслідок незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000/десять тисяч/грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державної служби України безпеки на транспорті на користь державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 840/вісімсот сорок/грн. 80коп.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканець АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті, код за ЄДРПОУ 39816845, місцезнаходження 03135, м. Київ, пр. Перемоги, 14.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів до Закарпатського апеляційного суду і набере законної сили в разі неподання такої в установлений строк.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: В.Й. Данко